[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 61-63.]

Попередня     Головна     Наступна





ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (18/30.09.1841 — 20.06/02.07.1895) — історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Народився в м. Гадячі на Полтавщині у дворянській родині. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філол. ф-ті Ун-ту Св. Володимира, який закінчив 1863 р. У 1864 — 75 рр. викладає тут історію, веде резонансну публіцистичну діяльність, стає одним з лідерів Київ. Громади. Видає разом з В. Антоновичем двотомник "Исторические песни малорусского народа" (1874 — 75), "Малорусские народные предания и рассказы" (1876). Вимушений емігрувати після репресивного звільнення з ун-ту, в 1876 — 89 рр. плідно й активно працює в Женеві як політик, науковець, видавець і публіцист, видає зб. і ж-л "Громада" (1878 — 1882), серії позацензурних брошур і книг укр. та рос. авторів, разом з С. Подолинським і М. Павликом створює "Женевський гурток" — перший укр. соц. осередок; здійснює — через М. Павлика та І. Франка — визначальний вплив на укр. радикальний рух у Галичині. 1885 р. через свої ліві погляди Драгоманов позбавляється підтримки київ. "українофілів" і ще тісніше співпрацює з галицькими молодими інтелігентами у розробленні теоретичних засад радикального руху й філософії нац. ідеї. Пише праці: "Переднє слово до "Громади" (1878), "Пропащий час" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Историческая Польша и великорусская демократия" (1881 — 82), "Вольный союз" (1884), "Либерализм й земство в России" (1889)та ін. З 1889 і до смерті працює професором Софійського ун-ту.

Людина різнобічного обдарування, Драгоманов зробив вагомий внесок в історію, літ. критику й літературознавство, етнографію і фольклористику, політологію й соціологію, філософію політики і філософію історії. Розпочавши розбудову своїх світоглядних позицій з ідей романтизму, згодом формує досить еклектичний світогляд з орієнтацією на наукове тлумачення світу, філос. домінантами якого були позитивістські засади. Віддаючи перевагу ідеям Прудона, в т. ч. й соціалістичним, був щодо них, як і всіх інших ідейних феноменів доби (наприклад, близької йому концепції О. Конта), "єретиком", послідовно реалізуючи засади критицизму, без яких неможливе самостійне теоретизування. Гасло Драгоманова — "в культурі — раціоналізм, у політиці — федералізм, у соціальних справах — демократизм". Проте декларований раціоналізм підлягає внутрішнім обмеженням, бо у філософії Драгоманова присутні властиві укр. духовній традиції антропологічні акценти й етична зорієнтованість. Обстоюючи "етичний соціалізм", піддає критиці як рос. народництво, так і марксизм. У центрі історіософії Драгоманова — ідея суспільного поступу, змістом якого є збагачення духовної культури і зміцнення соціальної справедливості, критерієм — утвердження ідеї невід’ємних прав людини, а рушієм — не окремі ("іст.") народи, а весь склад людства. Філософія політики Драгоманова ґрунтується на ліберальній ідеї, згідно з якою вища цінність визнається за особистістю. Утвердження свободи в історії є одночасно, згідно з доктриною Прудона, обмеженням держави та її ін-тів як чогось зовнішнього, іманентно не притаманного людині. Суспільно-політ. ідеалом Драгоманова є "безначальство", анархічний лад, суть якого становить спілка добровільних асоціацій вільних і рівних осіб з усуненням із суспільного життя авторитаризму — через федералізм і самоуправління громад як самостійних соціальних одиниць і регіонів. До асоціацій Драгоманов відносив і нації — необхідні елементи суспільної організації людства: "Людство є лиш сукупність націй". Нації — іст. утворення; немає незмінного нац. характеру, він є результатом іст. розвитку спільноти і тому необхідно мінливий. Але попри всю суттєвість нації, національності пріоритетними залишаються громади, що складають своєрідні суспільні молекули. При тому Драгоманов відкидав "не національності, а націоналізм, а надто такий, котрий сам себе виразно протиставляє людськості, або космополітизмові... космополітизм в ідеях і цілях, національність в ґрунті й формах..." Примат громад не тільки надав соціалізму Драгоманова своєрідного ("громадівського") характеру, а й уплинув на його прихильність до засад федералізму: федеративна спілка вільних самоврядних громад має явні переваги порівняно з унітарною державою, оскільки створює передумови для вищого ступеня людської свободи. У цій позиції, як і в критиці централізму імперської влади та обстоюванні політично-нац. автономії України у федеративній спілці, знайшли відбиток і традиції кирило-мефодіївців. Водночас до головних політ. завдань українства Драгоманов відносив усвідомлення нац. єдності українців, поділених між різними держ. утвореннями. У розвитку нац. самосвідомості вирішальна роль належить культурницькій діяльності та освіті, здійснюваним укр. свідомою інтелігенцією. Цей культурницько-просвітницький акцент грунтувався на визнанні пріоритетним еволюційного шляху просвіти щодо революційних форм іст. змін. Але Драгоманов не заперечував ні можливості революційних змін, ні того, що нац. визволення невіддільне від соціальної емансипації; адже у націй, позбавлених власних привілейованих верств, зведених, як українці, до селянської маси, нац. і соціальний рухи зливаються в одне. Тож для Драгоманова "поганий той радикал на Україні, який не став "свідомим українцем". Будучи переконаним лібералом, він обстоював відокремлення церкви від держави й секуляризацію громадського і культурного життя, якої, на його думку, особливо потребувала Галичина. Із християнських конфесій спеціально цікавився протестантизмом, як таким, що певним чином корелює з лібералізмом.



Твори Д.: Малороссия в ее словесности // Вестник Европы. — 1870. — Июнь; Літ-ра російська, великоруська, укр. і галицька // Правда. — 1873. — Ч. 4 — 6, 16 — 21, 1874. — Ч. 1 — 9; Борьба за духовную власть и свободу совести в XVI — XVII ст. // Отечеств. записки. — 1875 — №2, 3 (те саме: Вибране. — К., 1991); Антракт з історії українофільства // Правда. — 1876. — Ч. 12 — 16 (те саме: Вибране. — К., 1991); Шевченко, українофіли і соціалізм // Громада. — Вип. 4. — Женева, 1879 (те саме: Львів, 1906); Что такое украинофильство // Русск. богатство. — 1881. — Ноябрь (те саме: Вибране. — К., 1991); Чудацькі думки про українську національну справу // Народ. — 1891. — №7, 9 — 11, 13 — 14, 17 — 18, 20 — 21, 22 — 24 (те саме: Львів, 1892; Вибране. — K., 1991); Листи на Наддніпрянську Україну. — Коломия, 1894; Собр. полит. соч.: В 2 т. — Париж, 1905 — 1906; Полит. соч. T. l (до 1876). — М., 1908; Листи до І. Франка та ін. 1881 — 1886. — Львів, 1906, 1887 — 1895. — Львів, 1908 (те саме: Матеріали для культурної і громадської історії Зах. України. Т. 1. — К., 1928); Переписка з М. Павликом (1876 — 1893). Т. 2 — 8. — Львів; Чернівці, 1910 — 1912; Вибр. твори. — Прага; Нью-Йорк, 1937; Архів М. Драгоманова. Т. 1. Листування Київ. Старої Громади з М. Драгомановим. 1870 — 1895. — Варшава, 1937; M. Dragomanov: A Symposium and Selected Writings. — Б. м., 1952; Літературно-публіцистичні праці: У 2 т. — К., 1970; Вибране. — К., 1991; Грінченко Б. — Драгоманов М. Діалоги про укр. нац. справу. — К., 1994.



Про нього див.: Стешенко І. Драгоманов і його значення в історії розвитку укр. народу. — К., 1905; Франко І. Суспільно-політ. погляди М. Драгоманова // ЛНВ. — 1906. — Т. XXXV. — Кн. 8; Хатченко А. (Кистяковский Б.) М. П. Драгоманов и вопрос о самостоятельной укр. культуре // Укр. жизнь. — 1912. — №6; Лозинський М. Укр. нац. питання у творах М. Драгоманова. — [Львів], 1915; Пам’яті М. Драгоманова. — X., 1920; Ефремов С. Памяти М. Драгоманова // Укр. жизнь. — 1915. — №7; Овсянико-Куликовский Д. М. П. Драгоманов // Наше минуле. — 1918. — Ч. 2; Довбищенко Я. М. Драгоманов: його життя, наукова, політ. та громадська діяльність. — X., 1919; Грушевський М. З починів укр. соц. руху: М. Драгоманов і женевський соц. гурток. — Відень, 1922; Заславский Д. М. П. Драгоманов: Критико-биограф. очерк. — К., 1924; Тучапський П. Л. Роля Драгоманова в суспільному рухові Росії й України. Нац. погляди Драгоманова // Україна. — 1926. — Кн. 2 — 3 (весь випуск ж-лу присвячено Д.; те саме: Філос. і соціол. думка. — 1991. — №9); Дорошкевич О. Драгоманов в укр. критиці // Життя й революція. — 1926. — №2 — 3; Мухин М. Драгоманов без маски. — Л., 1934; Заславський Д., Романченко І. М. Драгоманов: Життя і літературно-дослідницька діяльність. — К., 1964; Лукеренко В. Л. Світогляд Драгоманова. — К., 1965; Сокуренко В. Г. Демократичні вчення про державу і право на Україні в 2-й пол. XIX ст. (М. Драгоманов, С. Подолинський, О. Терлецький). — Львів, 1966; Hornowa E. Ocena dziatalności M. Dragomanowa w historiografii ukraińskiej, rosyijskiej i polskiej. — Opole, 1967; Іванова P. M. Драгоманов у суспільно-політ. русі Росії та України. — К., 1971; Одарченко П. Наукова діяльність М. Драгоманова // Сучасність. — 1972. — №7 — 8; Довгич В. А. Укр. ідея в політ. теорії М. Драгоманова. — К., 1991; Донцов Д. Шевченко і Драгоманов // Дві літ-ри нашої доби. — Львів, 1991; Михайло Драгоманов і укр. нац. відродження. — К., 1991; ФедченкоМ. П. Михайло Драгоманов. — К., 1991; Штрихи до наукового портрета Михайла Драгоманова. — К., 1991; Лісовий В. Драгоманов і Донцов // Філос. і соціол. думка. — 1991. — №9; Круглов А. М. Держава, нація, людина: М. Драгоманов про нац. розвиток України // Вісник АН України. — 1992. — №2; Скакун О. Ф. М. П. Драгоманов как полит. мыслитель. — X., 1993; Лисяк-Рудницький І. Михайло Драгоманов. Із Драгоманівських студій; Драгоманов як політ. теоретик // Іст. есе. Т. 1. — К., 1994; Соціально-філос. ідеї Михайла Драгоманова. — К., 1995; Грабович Г. До питання про критичне самоусвідомлення в укр. думці XIX ст.: Шевченко, Куліш, Драгоманов // Сучасність. — 1996. — №12; Катренко А. М., Беззуб Ю. Укр. нац. рух XIX ст. (По сторінках праць М. Драгоманова). — К., 1997; Андрусяк Т. Шлях до свободи (М. Драгоманов про права людини). — Львів, 1998; Круглашов А. М. Драгоманов: у пошуках геополітичної ідентичності України // Віче. — 1999. — №8; Його ж. М. Драгоманов: державницький виклик XX століттю // Віче. — 2000. — №3; Хорковський Р. Осн. ідеї Драгоманова, Липинського, Донцова і Липи // Юрій Липа: голос доби і приклад чину (Зб.). — Львів, 2001; Козуб Л. Погляди Драгоманова на розвиток укр. нац. руху в 1- пол. XIX ст. // Етнічна історія народів Європи: Зб. Вип. 10. — К., 2001.



Бібліогр.: Павлик М. Михайло Петрович Драгоманов. 1841 — 1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів. — Львів, 1896.



І. Лисий














Див. також:
Михайло Драгоманов. Вибрані праці.
Б. Грінченко - М. Драгоманов. Діалоги про українську національну справу.

Б.Кістяківський. М.П.Драгоманов: його політичні погляди, літературна діяльність і життя.
М. Попович. Ідеологія громадовства і Драгоманов.











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.