[Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1. — С. 113-130.]

Попередня     Головна     Наступна





Ви — Вір


ВИВЧЕННЯ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА В СЕРЕДНІЙ ТА ВИЩІЙ ШКОЛІ — передбачений навчальними програмами цілеспрямований педагогічний процес, у ході якого учні серед. шкіл і студенти вищих навч. закладів вивчають життєвий шлях і творчу спадщину Шевченка. Літературна спадщина Т. Г. Шевченка має велике пізнавальне й виховне значення і поряд з творами інших класиків дожовтн. і рад. л-ри відіграє значну роль у навч.-виховній роботі рад. школи. Величезний виховний вплив на дітей і молодь має сам образ Шевченка.

В дореволюц. час прогресивні укр. та рос. педагоги й письменники доводили необхідність вивчати твори поета в школі, й там, де їм вдавалося, популяризували його поезію серед учнів, вводили його вірші до шкільних підручників і книжок для читання (Х. Алчевська, С. Васильченко, Б. Грінченко, А. Свидницький та ін.). Ряд прогресивних рос. діячів нар. освіти 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. (В. Стоюнін, В. Острогорський, Д. Тихомиров, В. Водовозов та ін.) вносили в шкільні підручники твори Шевченка в перекладах рос. мовою [«Тополя», «Садок вишневий коло хати», «Думи мої, думи мої» (1838), «Перебендя», «Гамалія», «Катерина», «Наймичка», уривки з поеми «Гайдамаки», «Тарасова ніч» та ін.]. Націоналістично настроєні автори ряду посібників для шкіл на Зх. і на Сх. Україні намагались, фальсифікуючи творчість поета, висвітлювати її в бурж.-націоналістичному дусі (див. Буржуазно-націоналістичні фальсифікації творчості Т. Г. Шевченка), пристосувати слово Шевченка до своїх класово-політ. завдань (О. Барвінський, Ю. Романчук, О. Огоновський, О. Партицький, О. Білоусенко та ін.). Революц. молодь використовувала поезію Шевченка поряд з творами О. Герцена, М. Чернишевського, М. Добролюбова, І. Франка та ін. для революц. пропаганди серед народу.

Лише після Великого Жовтня революц. поезія Шевченка стала здобутком найширших нар. мас. В усіх братніх республіках СРСР вірші укр. поета в перекладах, а в багатьох випадках і в оригіналі, вивчають у серед. і вищих школах. Твори Шевченка відомі шкільній молоді й далеко за межами СРСР, зокрема в соціалістичних країнах. В УРСР творчість Шевченка вивчають у загальноосв. школі, в середніх спец. і вищих навч. закладах.

В сучасній загальноосвітній школі УРСР творчість поета вивчають за держ. програмами з укр. мови та л-ри, співів і музики, образотворчого мистецтва й ін. навч. предметів.

Поезію Шевченка вивчають у середній школі за певною системою й у певній послідовності. Перший етап охоплює 1 — 3 класи. В цих класах учні дістають початкові відомості про життя Шевченка й вивчають доступні їм твори поета. В 4 — 6 класах — другий етап — у системі літ. читання приділяється увага ідейно-худож. аналізові творів поета [у 4-му класі — «Мені тринадцятий минало», «Сон» («На панщині пшеницю жала»); у 5-му класі — «Якби ви знали, паничі», «І золотої й дорогої»; у 6-му — «Заповіт», «І виріс я на чужині», «Сонце заходить, гори чорніють»]. У цих класах перед тим, як вивчати поезії Шевченка, учні спочатку читають уривки з худож. творів, у яких зображено дитячі та юнацькі роки поета.

Докладніше вивчення творчості Шевченка в загальноосв. школі здійснюється на третьому етапі, у 8-му класі, в курсі історії укр. літератури. Учні грунтовно вивчають біографію поета і його творчий шлях. Поезія Шевченка розглядається за періодами його життя і творчості, в щільному зв’язку з його революц. діяльністю. На основі загальної характеристики поезій кожного періоду докладно аналізуються найважливіші твори. В ранньому періоді (1838 — 43) — це «Думи мої, думи мої», «Катерина», «Гайдамаки», «Гамалія», в періоді «трьох літ» (1843 — 47) — «Три літа», «Сон» («У всякого своя доля»), «Заповіт», «Кавказ», «Єретик», «І мертвим, і живим...», «Наймичка»; в періоді заслання (1847 — 57) — «Мені однаково, чи буду», «Варнак»; в періоді після заслання — «Я не нездужаю, нівроку», «Ісаія. Глава 35», «Світе ясний! Світе тихий!». Учні вивчають також п’єсу «Назар Стодоля», знайомляться з тематикою й осн. образами повістей Шевченка рос. мовою. Висвітлюється значення Шевченка як основоположника нової укр л-ри, її революц.-демократич. напряму, роль поета в істор. розвитку укр. літ. мови, світове значення його творів, увічнення пам’яті нар. поета в СРСР і за рубежем. У 8-му класі учні довідуються, як високо оцінювали творчість Шевченка М. Чернишевський, М. Добролюбов, О. Герцен, М. Некрасов, І. Франко, Панас Мирний, Леся Українка, А. Луначарський, М. Горький та ін. письменники, як оцінював його творчість В. І. Ленін і як оцінює творчість поета Комуністична партія Радянського Союзу. Під час вивчення літ. спадщини Шевченка учні виконують різноманітні навч.-виховні завдання, письмові роботи, знайомляться з ілюстраціями видатних художників до його біографії і творів, дивляться телепередачі, діа- й кінофільми про життя і твори поета. Багато шкіл організовує екскурсії до музеїв і пам’ятних місць, зокрема до Державного музею Т. Г. Шевченка в Києві, Літературно-меморіального будинку-музею Т. Г. Шевченка в Києві, Канівського державного музею-заповідника «Могила Т. Г. Шевченка», Літературномеморіального музею Т. Г. Шевченка в селі Шевченковому. Усе це сприяє глибшому емоційному сприйманню творчості Шевченка. На факультативних заняттях з укр. л-ри в старших класах серед. школи і в літ. гуртках учні поглиблено вивчають літ. спадщину Шевченка, знайомляться з екранізацією творів, відображенням їх у музиці й образотворчому мистецтві, обговорюють худож. твори, присвячені поетові, тощо. На уроках з укр. мови використовуються тексти творів поета для різноманітних вправ, для збагачення мови учнів. Вивчення творів Шевченка на уроках доповнюється позакласною роботою. На уроках рос. л-ри відзначається ідейно-художня спорідненість творів Шевченка з творами прогресивних рос. письменників. На уроках історії СРСР і УРСР висвітлюється значення творчості Шевченка в розвитку революц.-демократичних ідей, суспільно-політ. думки в Росії і на Україні. Твори укр. поета використовують для піднесення рівня ідейно-політ. виховання учнів, збагачення їх яскравим уявленням про тяжке, безпросвітне життя трудящих у царській Росії, зокрема й на Україні, та про героїчну боротьбу трудящих і виразників їхніх інтересів проти експлуататорів, кріпосників і царизму, за волю і щастя народу. В програмах із співів і музики для 1 — 7 класів серед. школи значне місце відводиться виконанню учнями пісень на слова Шевченка. Під керівництвом учителів школярі слухають муз. твори на тексти Шевченка в грамзаписах, відвідують вистави й концерти, присвячені поетові. В репертуарі шкільних хорів і муз. колективів є багато творів поета, покладених на музику М. В. Лисенком, Я. Степовим, К. Стеценком, П. Козицьким, Г. Майбородою та ін. Вивчення літ. спадщини поета супроводиться демонстрацією його живописних і графічних творів, а також ілюстрацій, що їх виконали до його біографії й поезій І. Рєпін, І. Їжакевич, К. Трохименко, В. Касіян, М. Дерегус та ін. художники. На уроках з образотворчого мистецтва учні переглядають альбоми й плакати з репродукціями творів Шевченка, діафільми на тему «Шевченко-художник», кінофільм «Думи Кобзаря» та ін. Учні виконують ілюстрації до творів поета й окремих епізодів його біографії, на уроках праці й у гуртках вишивають його портрети, оформляють газети, альбоми й альманахи, присвячені поетові. Отже, в системі серед. освіти учні здобувають різнобічні знання про творчість поета. В серед. спец. навч. закладах УРСР, що будують свою роботу на базі загальноосв. восьмирічної школи, Шевченкову спадщину вивчають у такому самому обсязі, як і в загальноосвітній середній школі.

Велика увага приділяється творчості Шевченка у вищій школі. В усіх вузах СРСР у курсі історії філософії висвітлюються суспільно-політичні й філософські погляди революц. демократів, зокрема й Шевченка. Глибоко вивчають творчість Шевченка на гуманітарних ф-тах пед. ін-тів та ун-тів УРСР, у курсах історії укр. мови й л-ри. Опановуючи історію укр. мови, студенти набувають грунтовних знань про багатство мови поезій Шевченка та про його виняткову роль у формуванні й розвитку укр. літ. мови. Розділ про творчість Шевченка є центральним у курсі історії укр. л-ри 40 — 60-х pp. 19-го ст. Студенти вивчають біографію й творчий шлях поета, всю його багатогранну творчість. Висвітлюються суспільно-політичні, філософські й естетичні погляди поета, відображення в його творчості дум і прагнень народу та кращих традицій укр. і рос. л-ри, ставлення до революц.-демократичної діяльності й творчості Шевченка прогресивної громадськості, висока оцінка Шевченка В. І. Леніним, Комуністичною партією Радянського Союзу. Відмічається багатство жанрів, тем і мотивів літ. спадщини поета, мистецька довершеність його творчості. Висвітлюється розвиток традицій Шевченка в укр. л-рі і в л-рах народів Рад. Союзу, світове значення його поезії та великий вплив її на розвиток революц. демократичних течій у світовій л-рі, особливо в слов. л-рах, боротьба за спадщину Шевченка в минулому і на сучасному етапі. Коментуються відомості про переклади творів поета всіма мовами народів Рад. Союзу й багатьма мовами народів світу. Творчість його досліджується на семінарських заняттях, у наук. гуртках тощо. В багатьох ун-тах (Київський, Львівський, Харківський та ін.) та пед. ін-тах (Черкаський, Чернігівський та ін.) створено кабінети шевченкознавства. В курсі рос. л-ри у вузах республіки висвітлюється ідейно-художня спорідненість змісту творів Шевченка з творами рос., письменників — революц. демократів, подається висока оцінка його поезій багатьма письменниками й діячами культури. На лекціях з історії СРСР та УРСР розкриваються революц.-демократична діяльність Шевченка, його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, істор. погляди поета, значення його творчої спадщини для розвитку визвольного руху не лише на Україні, а й у Росії, відзначається, що поет був поборником дружби укр., рос. і інших народів країни. В курсі історії педагогіки студенти ф-тів, де викладаються педагогічні дисципліни, здобувають знання про педагогічні погляди Т. Г. Шевченка. У школах і вузах республіки проводяться традиційні пам’ятні шевченківські дні, під час яких учителі й учні, студенти й викладачі виступають з доповідями й худож. самодіяльністю в робітн. і колгоспних клубах, у школах, будинках і палацах піонерів та школярів, бібліотеках тощо. Всією своєю революц. діяльністю і творчістю Шевченко служив справі революц. виховання народу. Розвиток в СРСР шевченкознавства сприяє дальшому підвищенню наук. рівня вивчення спадщини Шевченка в школі.

Літ.: Шевченко в школі. К., 1963; Вивчення творчості Т. Г. Шевченка в школі. К., 1964; Приходько П. Г. Вивчення творів Т. Г. Шевченка в середній школі, К. — X., 1939; Т. Г. Шевченко в школе. М., 1939; Стеценко Л. Ф. Вивчення творчості Т. Г. Шевченка в школі. К., 1951. Степанишин Б. І. Вивчення творчості Т. Г. Шевченка в школі. К., 1969; Машенко М. М. Т. Г. Шевченко. В кн.: Машенко М. М. Музика і живопис на уроках літератури. К., 1971; Мазуркевич О. Р. Т. Г. Шевченко і шкільні підручники словесності. В кн.: Мазуркевич О. Нариси з історії методики української літератури. К., 1961; Дубина М. Шевченко і Західна Україна. К., 1969; Микитась В. Боротьба за спадщину Шевченка на Закарпатті. В кн.: Збірник праць шостої наукової шевченківської конференції. К., 1958; Чавдаров С. X. Грищенко М. М. Тарас Григорович Шевченко і народна освіта. К., 1961; Смаль В. З. Твори Т. Г. Шевченка в школах країн соціалізму. «Радянська школа», 1964, № 3.

Б. М. Мізерницький.


«ВИД НА КАРАТАУ З ДОЛИНИ АПАЗИР» (папір, акварель, 15,6 × 28,4) — малюнок, що його виконав Шевченко під час Каратауської експедиції між 1 та 20.VI 1851. Праворуч унизу олівцем рукою автора позначено «З». На звороті ліворуч унизу чорнилом авторський напис: «6. З долини Апазир вид на Кара-Тау». В 1857 цей та ін. малюнки Шевченко надіслав Б. Залеському для передачі видавцеві «Віленського альбома» Я. Вільчинському. В грудні 1857 його придбав В. В. Тарновський (молодший). Інший твір художника — «Долина Апазир» (тон. папір, ол., 16,6 × 29,4) виконано також між 1 і 20.VI 1851. Ліворуч унизу олівцем рукою Шевченка напис: «4». Назву малюнка встановлено за офортом Б. Залеського «Долина Апазир», вміщеним в альбомі «Життя киргизьких степів» (франц. мовою. Париж, 1865). Обидва твори зберігаються в ДМШ.


ВИДАННЯ ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ Т. Г. ШЕВЧЕНКА — публікація збірками та окремими творами літ. спадщини поета для ознайомлення з нею широких читацьких мас. Прижиттєві видання. Перша поетична збірка Шевченка «Кобзар», що містила твори 1837 — 40, вийшла в світ у Петербурзі 18.IV 1840. У невеликій частині тиражу, про яку дає уявлення примірник «Кобзаря», що зберігається в б-ці Ленінград. ун-ту, повністю надруковано твори «Думи мої, Думи мої», «Перебендя», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «Іван Підкова» і «Тарасова ніч» та з цензурними викресленнями «Катерина» і вірш «До Основ’яненка». У більшій частині тиражу збірки купюри зроблено й у поемі «Тарасова ніч» і нові викреслення — у вірші «До Основ’яненка». Рукопис підготував і 7.III 1840 подав до Цензури Є. Гребінка, цензурував його П. Корсаков. Книжку тиражем бл. 1000 прим. на свій кошт видав П. Мартос у друкарні Є. Фішера.

Наприкінці грудня 1841 Шевченко власним коштом окремо видав у друкарні А. Сичова поему «Гайдамаки» (Петербург), випуск якої у світ П. Корсаков затримав до 21.III 1842. З 1000 прим. тиражу 800 придбав І. Лисенков. У 1843 він купив літ. права на видання «Кобзаря» 1840 та поеми «Гайдамаки» і 1844 видав у друкарні X. Гінце «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки». Видання являло собою передрук з незначними змінами творів «Кобзаря» 1840, разом з якими зброшуровано нерозпродані примірники поеми «Гайдамаки» (1841). О. Елькан 1844 видав у друкарні М. Ольхіна Шевченкову поему «Гамалія». Того ж 1844 в квітневій книжці журн. «Маяк» і окремою книжкою Шевченко опублікував поему «Бесталанный». У цьому окремому вид. (під назвою «Тризна») поет відновив деякі цензурні викреслення й скасував частину виправлень редактора, зроблених у журнальному варіанті. В роки заслання Шевченка видавати його твори було заборонено. В Лейпцігу 1859 з’являється перше безцензурне видання його поезій: «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (8-й том серії «Русская библиотека», редактор І. Головін, видавець В. Гергард), де вміщено шість творів поета: «Кавказ», «Холодний Яр», «Заповіт», «Розрита могила», «За думою дума роєм вилітає» («Гоголю») та «І мертвим і живим...». Хоч лейпцігське видання рясніло помилками і спотвореннями, все ж воно відіграло помітну роль. Нелегальним шляхом книжка потрапила і в Росію. Під назвою «Поезії Тараса Шевченка» твори з цього вид. випущено 1859 в Липську (Лейпцігу) окремими відбитками. З великими труднощами 1859 поет домігся дозволу на перевидання раніше публікованих його творів. В друкарні П. Куліиш 23.I 1860 вийшло в світ нове видання «Кобзаря». Його готував Д. Каменецький, він же, можливо, разом з Г. Вашкевичем читав коректуру. Коректурні аркуші надсилались і Шевченку.

«Кобзар» 1860 охопив тільки дуже незначну, переважно ранню частину поезії Шевченка. Сюди ввійшли «Псалми Давидові», «Наймичка» (поема), «Утоплена», «Причинна», «Вітре буйний, вітре буйний!», «Тече вода в синє море», «Тяжко-важко в світі жити» і твори збірки «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» (з цензурними купюрами у вірші «Думи мої, думи мої» та поемі «Гайдамаки»). Це єдине вид., що дало Шевченкові порівняно значний гонорар. Шість творів з цієї збірки («Гамалія», «Тополя», «Тарасова ніч», «Катерина», «Наймичка» і «Псалми Давидові») того ж року з’явилися й окремими книжечками в серії «Сільська бібліотека» (№ 8 — 13). В грудні 1860 в друкарні Є. Гогенфельдена і К° в Петербурзі надруковано останню прижиттєву книжку Шевченка «Букварь южнорусский» (вийшов у світ 1861 тиражем 10 000 прим.). Загальний тираж прижиттєвих видань творів поета сягає 40 550 прим. (у Росії — 38 550, за кордоном — 2000).

Посмертні видання до 1917. Збірки творів. У Петербурзі 1867 коштом Д. Кожанчикова вийшла перша посмертна збірка творів Шевченка «Кобзар» тиражем 3000 прим. З огляду на цензуру редактори вид. М. Костомаров та Г. Вашкевич подали низку творів з пропусками та вимушеними переробками політично гострих рядків. Це, хоч і дуже неповне вид. (до нього ввійшли твори з «Кобзаря» 1860, твори, опубліковані в журн. «Основа», в альм. «Ластівка» та «Молодик» і 77 раніше не друкованих творів), рясніє багатьма помилками в тексті й датуванні. Однак воно розширило коло творів поета, доступних широкому читачеві, й стало подією літ. і суспільного значення. Того ж року І. Лисенков у Петербурзі видав дві книжки під назвою «Чигиринский Кобзарь на малороссийском наречии». Перша з них є звичайним передруком (у друкарні П. Куліша) тексту «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» (1844). В другій, паралельно з укр. текстом, подано й рос. перекл., який зробила О. Лепко (набрано в друкарні Ю. Штрауфа). Сторінки рос. перекладу аставлено між сторінками з укр. текстом. Заходами О. Барвінського, Г. Боднара, Г. Рожанського та ін. 1866 — 69 спершу окремими випусками, а потім двома томами у Львові вийшли «Поезії Тараса Шевченка», датовані 1867 (фіктивний видавець — К. Сушкевич). До них ввійшло 216 творів, серед яких значну частину становили політ. вірші й поеми, що не друкувалися в Росії або ж були спотворені цензурою Г«Сон» («У всякого своя доля»), «Кавказ», «І мертвим, і живим...» та ін.]. Деякі твори не належали поетові. Не позбавлене значних текстологічних хиб, видання все ж відіграло важливу роль у поширенні Шевченкових творів на зх.укр. землях. Значний крок уперед у популяризації спадщини укр. поета становило празьке 1876 двотомне вид. «Кобзаря», опубліковане коштом київ. «Старої громади» (друкарня Е. Грегра; тираж 1-го т. — 4000, 2-го — 1000 прим.). Упорядники — Ф. Вовк і О. Русов. До першого тому, призначеного для поширення в Росії, включено твори, що друкувались у підцензурних вид.; до другого, призначеного для Галичини, Буковини й Закарпаття, — твори, що їх не дозволяли друкувати в царській Росії або ж друкували з купюрами й переробками. Деякі поезії («За думою дума роєм вилітає», «Минають дні, минають ночі») подано в обох томах: у першому — з цензурними викресленнями, у другому — повністю. Тут же з’явилося 16 творів поета («Царі», «Марія», «Саул» та ін.), які доти ніде не публікувалися, і широко подано варіанти Шевченкових текстів. Але й тут були окремі не Шевченкові твори. У першому томі вміщено й спогади І. Тургенєва та Я. Полонського про Шевченка, в другому — спогади М. Костомарова та М. Микешина. Текст цього вид. ліг в основу «Кобзаря», що його двічі видав М. Драгоманов у Женеві (1878 і 1881). «Кобзар» 1878 мав кишеньковий формат, зручний для таємного транспортування в Росію, й містив 19 найгостріших революційних творів, Тут уперше надруковано вірш Шевченка «Мій боже милий, знову лихо!». Редактор-упорядник Ф. Вовк і складач А. Ляхоцький зазначені під псевдонімами: «Кузьма і Сірко — видавці». Дві книжечки «Кобзаря» 1881 були спробою виробити на основі празького видання стереотипний Шевченків текст.

У Петербурзі 1883 й 1884 в друкарні В. Балашова виготовлено два видання творів Шевченка (упорядник В. Беренштам). До вид. 1884 помилково включено вірш О. Псьол («До сестри»). У Львові 1883 вийшов «Кобзар» (фіктивний видавець — В. Нагірний) і тут же в «Бібліотеці „Зорі“» — дві невеличкі книжечки «Поезії», де «Сон», «Гайдамаки» та ін. твори подано скорочено. Протягом 1884 — 87 редакція «Киевской старины» опублікувала рос. повісті й поеми Шевченка, а 1888 видала їх і окремою книжкою. Незважаючи на пропуски, на довільні виправлення й хибне прочитання окремих місць, вид. допомогло ознайомити читачів з важливою частиною літературної спадщини письменника. В 1889 видано в Києві «Кобзар», а 1890 Ф. Вовк і Л. Драгоманова упорядкували й видали в Женеві збірку «Поезії Т. Г. Шевченка, заборонені в Росії». Упорядники некритично ввели в текст «Відьми», «Великого льоху» і особливо «Тарасової ночі» відміни з рукопису М. Щербака, Т. Грушкевич 1891 здійснив у Львові першу спробу впорядкувати «Кобзар» для дітей. «Кобзар» у 4-х частинах видало в 1893 — 98 Товариство імені Шевченка у Львові. Перші дві містили поезію, третя й четверта — укр. переклади кількох рос. повістей та «Щоденника» Шевченка. Подальші видання («Кобзар». Київ, 1899 та 1901: «Кобзар. Вибір поезій для народу в двох частинах». Львів, 1894 — 95, та «Поезії». Львів, 1902; «Твори», т. 1 — 2. Львів, 1907, 1912) являли собою передруки з раніше опублікованих і повторювали їхні помилки, а часом і збільшували кількість їх. Лишилося незавершеним широко ілюстроване вид. «Кобзаря» (СПБ, 1896). Воно містило паралельно укр. і перекладений рос. тексти й адресувалося водночас укр. і рос. читачеві (вийшло три випуски).

Підготоване в умовах революційного піднесення в Росії, 1907 у Петербурзі за редакцією В. Доманицького вийшло з друку перше повне (на той час) вид. поезій Шевченка. Цей «Кобзар» значною мірою позбавлений тих помилок і спотворень, що мали місце в попередніх вид. Тут уперше в Росії надруковано твори «Юродивий», «Марія», «Саул» та «І Архімед і Галілей», повні тексти поем «Сон» і «Кавказ» та ін., дано в основному правильну хронологію творів Шевченка. Проте це видання не стало ще критично перевірним, не звільнило шевченківського тексту від помилок і спотворень. Одночасно з В. Доманицьким готував до вид. Шевченкові твори І. Франко. Двотомний «Кобзар», який він редагував, вийшов 1908 у Львові й перевершив попередні збірки й за кількістю назві і за повнотою варіантів. Він переніс із приміток до осн. тексту т. з. седнівську передмову (див. «Другий „Кобзар“»). увів до вид. рос. поеми «Слепая» і «Тризна» та дарчий напис поета на «Кобзарі» 1840 («На незабудь Штернбергові»), подав деякі твори в двох редакціях («Москалева криниця» та ін.). Як і В. Доманицький, І. Франко вдався до контамінацій. І хоч він спирався в своїй роботі на матеріали В. Доманицького, проте Франкова редакція поетових творів досить відмінна від тексту петерб. «Кобзаря» 1907 й 1908. В. Яковенко 1910 видав у Петербурзі «Кобзар», що являв собою третє вид. редагованої В. Доманицьким збірки, і включив до нього новознайдений вірш «Човен» («Вітер з гаєм розмовляє»), а 1911 — «Твори в двох томах». До другого тому ввійшли «Назар Стодоля», рос. поеми «Слепая» і «Бесталанный» («Тризна»), седнівська передмова, автобіографія, «Щоденник», 157 поетових листів та документи «Третього відділу» про Шевченка. Видання В. Яковенка вийшли в нових цензурних умовах і зазнали переслідувань (див. Цензурні переслідування творів Т. Г. Шевченка). Повну збірку творів Шевченка в ці роки мало намір підготувати петерб. т-во «Деятель», але перша світова війна не дала змоги здійснити задум. У 1914 в Петербурзі вийшов у світ «Кобзар», що містив лише ранні твори поета, й у Львові — фототипічне вид. «Кобзаря» 1840. Окрім названих видань, редактори яких прагнули дати критично перевірений текст, до 50-річчя з дня смерті (1911) і 100-річчя з дня народження (1914) поета виходили й «комерційні» вид. «Кобзаря», що являли собою звичайні передруки попередніх збірок. Твори поета в ці роки друкували в Петербурзі, Києві, Львові, Коломиї, Вільні, Полтаві та в ін. містах. Загалом збірки творів Шевченка до 1917 друкували в Росії 34 рази, заг. тиражем 329 800 прим., за кордоном — 28 раз, заг. тиражем 35 500 прим.

Окремі твори. Після смерті поета окремі його твори виходять книжечками в серії «Сільська бібліотека»: «Гайдамаки» (1861), «Перебендя» (1862), «Тарасова ніч» і «Тополя» (1862). Валуєвський циркуляр про обмеження друкування книжок укр. мовою (1863) викликав перерву в справі вид. творів Шевченка в Росії. Тільки 1875 в Києві виходять поеми «Гайдамаки» і «Наймичка», 1876 — «Катерина». Рідко з’являються твори поета й на Зх. Україні. У Львові 1865 К. Климкович уперше видав окремою книжечкою поему «Сон», 1876 у Празі з празького вид. «Кобзаря» окремими відбитками з’явились твори «Відьма», «Княжна», «Варнак», «Петрусь», «Сотник», «Марина», «Титарівна», «Неофіти», «Марія», 1882 у Женеві — поема «Марія» (з примітками М. Драгоманова). Протягом двох останніх десятиліть 19 і першого десятиліття 20 ст. окремі твори поета виходять рідко. Найчастіше друкуються «Катерина» (Київ, 1882, 1887, 1902; Одеса, 1888, 1889, 1893, 1897; Чернігів, 1895, 1898; Петербург, 1897) і «Наймичка» (Київ, 1885; Харків, 1892; Львів, 1893; Петербург, 1904), рідше — «Гайдамаки» (Львів, 1895; Коломия, 1898), «Невольник» (Київ, 1886), «Княжна», «Москалева криниця», «Назар Стодоля» (всі три — Одеса, 1889), «Тополя» (Київ, 1891) і «Тризна» (Львів, 1902). У 1911 до 50-річчя з дня смерті Шевченка деякі в-ва випустили окремі його твори: у Москві — в-во «Посредник» («Катерина», «Наймичка»), у Вільні — «Эдитор» («Катерина», «Назар Стодоля»), у Києві — «Час» («Утоплена», «І мертвим, і живим...», «Чернець», «Гамалія», «Варнак», «Титарівна» та ін.). У Петербурзі того ж року В. Яковенко видав 24 окремі твори поета. «Тарасова ніч», «Заповіт» та ін. 1914 вийшли у в-ві «Час» (Київ). Загалом окремі твори поета до 1917 в Росії видано 90 раз, тиражем 699 750 прим., за кордоном — 14 раз, тиражем 37 100 прим.

Видання після 1917. Радянські видання. Повні зібрання творів. Після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції склалися сприятливі передумови для підготовки повних видань творів Шевченка на наук. засадах, видань, вільних від ред. сваволі й цензурних спотворень тексту. Перше вид. під назвою «Повна збірка творів» (у двох книгах) підготувало 1927 — 28 київ. в-во «Сяйво». У збірці вміщено поезії, драму «Назар Стодоля» і рос. повісті в укр. перекладах. В АН УРСР у ті роки провадилась підготовка «Повного зібрання творів», яке планувалося видати у 8 — 10 томах. Вийшли тільки третій і четвертий. У четвертому томі опубліковано вивірений за автографом «Щоденник» поета. Третій том став тоді найповнішою збіркою листів Шевченка (225) та листів до нього (198). Однак видання було знецінено цілковитою відмовою від будь-якої критики авторського тексту, буквалістичною настановою на закріплення всіх особливостей оригіналу, аж до неправильних, випадкових написань і помилок поета. Тому в наступних публікаціях питання правописного впорядкування «Щоденника» та листування треба було розв’язувати заново. До 120-річчя з дня народження поета Інститут Тараса Шевченка готував «Повне зібрання творів» (за ред. В. Затонського, Є. Шабліовського та ін.), але й це видання лишилося незавершеним. У 1935 і 1937 вийшли два перші томи цього зібрання («Поезія»). Перше відносно повне вид. спадщини Шевченка («Повна збірка творів» у п’яти томах), яке підготував Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії наук Української РСР, вийшло 1939 в Держлітвидаві УРСР (редколегія — О. Корнійчук, П. Тичина, М. Рильський, Ф. Редько, Д. Копиця). Лише «Повне зібрання творів» у десяти томах — комплексне академ. видання, що охопило і літ., і мистецьку спадщину Шевченка, — стало основою для стабілізації шевченкового тексту (редколегія — О. Білецький, Д. Копиця, О. Корнійчук, С. Маслов, П. Попов, М. Рильський, П. Тичина). Літ. твори підготував до видання Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка (тт. 1 — 6), малярські — Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР спільно з ДМШ (тт. 7 — 10). Два перші томи цього вид. вийшли 1939, решта — протягом 1949 — 64. У післявоєнний час перші два томи вийшли повторно. Розроблені й застосовані в цьому вид. принципи орфографічного оформлення тексту дали змогу зберегти своєрідні особливості мови повістей і «Щоденника». В розділі ін. редакцій і варіантів видання широко розкрито шевченківський рукописний фонд і тексти прижиттєвих та деяких посмертних публікацій. Ряд доповнень до поетичної та епістолярної спадщини Шевченка, виправлень окремих помилок попереднього видання як щодо прочитання текстів («Слепая», «Кавказ», «Великий льох», «Царі» й «Чи не покинуть нам, небого») і датування їх, так і щодо визначення джерел осн. тексту, внесло видане до 150-річчя з дня народження поета «Повне зібрання творів» у шести томах, яке підготував Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка (редколегія — М. Гудзій, С. Зубков, Є. Кирилюк, Є. Шабліовський і В. Шубравський). Це видання стало значним кроком у виробленні принципів шевченківської текстології.

Збірки творів. У перші роки після Жовтн. революції вид. творів Шевченка являли собою передруки з «Кобзаря» (за ред. В. Доманицького) з додатком пізніше опублікованих поезій («Вітер з гаєм розмовляє», «Кума моя і я», повніша редакція поеми «Мар’яна-черниця»). Під традиційною назвою «Кобзар» вони виходили 1917 в Петрограді, 1918 — в Харкові, 1919 — в Одесі. В 1920 вийшли невеличкі «Кобзарі» в Кременчуці й Липовці; «Кобзарик» у 1918 — в Києві, 1920 і 1921 — в Херсоні, «Маленький кобзарик» 1917 й 1918 — в Москві, 1918 — в Лубнах і 1920 — в Маріуполі; Держ. в-во України 1925 в Харкові видало збірник «Поезії. „Кобзар“» (ред. і примітки І. Айзенштока та М. Плевако). Упорядники зробили спробу подати тексти за джерелом, яке відображає останню творчу волю автора. Проте застосовували цей принцип надто прямолінійно й нерідко надавали перевагу хронологічно пізнішим автографам, хоч сам поет призначав і обробляв до друку інші тексти. Низку текстів включено не за автографами, а за «Кобзарем» (ред. В. Доманицький). На дещо інших засадах побудовано двотомну збірку «Поезія» (ред. М. М. Новицький), що вийшла 1927 в Києві (в-во «Книгоспілка»). Тут тексти подано за «Кобзарем» 1860 з власноручними поправками Шевченка, за альбомом «Три літа», «Малою книжкою» і «Більшою книжкою». Однак альбомна побудова видання не відповідала характерові рукописної спадщини Шевченка. Окрім наз ваних, 1925 в Москві у вві «Село і місто» вийшли «Твори. Повний збірник у двох томах» та 1930 в Харкові у в-ві «Рух» — «Твори» за ред. О. М. Новицького, А. Шамрая і Р. Шевченка. Рос. повісті Шевченка надруковано тут в укр. перекладах. У зв’язку з підготовкою Ін-том Тараса Шевченка «Повного зібрання творів» в-во «Література і мистецтво» видало в Харкові 1934 «Поезії», що являли собою попередню публікацію осн. тексту «Повного зібрання творів». У Києві 1939 вийшло ювілейне вид. «Кобзаря» за ред. О. Корнійчука, П. Тичини, М. Рильського, Ф. Редька і Д. Копиці. Під час Великої Вітчизн. війни 1941 — 45 «Кобзар» видано в Уфі (1942), Москві (1943) і Києві (1944). Систематично друкується «Кобзар» у повоєнні роки, переважно — за «Повним зібранням творів» у десяти томах. Виходять і «Твори» (в трьох томах), «Вибрані твори», «Поеми», «Вірші» й «Поеми та вірші» («Радянський письменник», Держлітвидав України, «Молодь»). У серії «Бібліотека поета» 1955 вийшла двотомна збірка «Поезії», а 1949, 1950 1952, 1954 і 1956 в Києві, Москві й Пермі мовою оригіналу. — рос. повісті Шевченка. Число видань збірок поета зросло в період підготовки до 100-річчя з дня його смерті і 150-річчя з дня народження. «Кобзар», «Твори», «Лірика», «Поеми», «Балади», «Повести» та ін. збірки вийшли в Держлітвидаві України, «Радянському письменнику», «Молоді», «Радянській школі», Дитвидаві України та ін.

В-во «Наукова думка» підготувало кілька факсимільних видань (див. Фототипічні видання творів Т. Г. Шевченка). Всі масово-популярні вид. мають нову, наук. вивірену текстову основу: «Повне зібрання творів» у шести томах. Починаючи з 1963, масові вид. друкуються за цим академ. виданням. На його основі видано «Твори» в трьох томах (К., 1963), «Кобзар» (К., 1963, 1967), «Твори» вп’яти томах (К., 1970 — 71). Кількість НІевченкових видань у рад. час сягає 245, загальний тираж — 13,5 млн. прим. З них видань «Кобзаря» — 110, загальним тиражем 4 656 500 прим.

Окремі твори. Відразу після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції з’являється з друку чимало окремих творів Шевченка. В 1918 п’ять раз видано поему «Гайдамаки», чотири — поему «Катерина». В 1919 тричі виходила драма «Назар Стодоля». Поему «Наймичка» видано в Черкасах (1920) й Одесі (1921). Серію творів поета за ред. М.М. Новицького видав Ін-т Тараса Шевченка: «Єретик» (1927, 1929 й 1930), «Катерина» (1927, 1928 й 1930), «Марія» (1927), «Наймичка» (1927, 1929 й 1930), «Сон» і «Кавказ» (1927 й 1928), «Гайдамаки» (1928 й 1930), «Княжна» (1929), «Марина» (1929 й 1930) та «Москалева криниця» (1930). Частина з них («Кавказ», «Катерина», «Сон», «Марія» та ін.) виходила й у серії «Дешева бібліотека красного письменства» («Український робітник», 1927 — 29). Низку творів випустили в-ва «Культура» («Наймичка», 1929), «Книгоспілка» («Сон» і «Царі». 1929), «Література і мистецтво» («Катерина» і «Наймичка», 1932), «Радянська література» («Кавказ» і «Сон», 1934), в-во АН УРСР («Гайдамаки», 1935 і 1936), «Мистецтво» («Назар Стодоля», 1937). Книжечками кишенькового формату, вкладеними у спільний футляр, Держлітвидав УРСР видав 1937 під назвою «Поеми» («Кавказ», «Катерину», «Наймичку» і «Сон»). У цьому ж видавництві низка творів вийшла в серіях: «Бібліотека малописьменного» («Катерина», 1936; «Сон» і «Кавказ», 1937), «Бібліотека читача-початківця» («Катерина» і «Наймичка», 1936) і «Театральна бібліотека» («Назар Сто до ля», 1937). До «Шкільної бібліотеки» Дитвидаву УРСР ввійшли «Катерина» і «Наймичка» (обидві — 1938). Ін-т укр. л-ри ім. Т. Г. Шевченка підготував і видав у Держлітвидаві (1939) поеми «Гайдамаки», «Єретик», «Катерина», «Наймичка», «Сон» і «Кавказ». У роки Великої Вітчизн. війни вийшли «Єретик» (1941), «Катерина» (1943), а також «Чернець» (1942), «Причинна» і «Сон» (обидві — 1943), останні три твори Шевченка — із вмонтованими в текст віршами рад. поетів М. Бажана, А. Малишка, Л. Первомайського, М. Рильського, В. Сосюри і П. Тичини. В повоєнний час окремими вид. виходили: «Сон» (1948), «Катерина», «Наймичка» (обидві — 1951), «Єретик», «Марія» (обидві — 1957) та ін. — у Держлітвидаві України; «Назар Стодоля» (1950) — у в-ві «Мистецтво»; «Катерина» (1957), «Гайдамаки», «Сон» (обидві — 1958) — у Кримвидаві; «Єретик» (1960) — у Закарпатському обл. в-ві; «Гайдамаки» (1964) — у в-ві «Молодь». До 100-річчя з дня смерті Шевченка серію його поем — «Єретик», «Кавказ». «Катерина», «Наймичка», «Сон», «Юродивий» — випустило в-во Львів. ун-ту.

Важливе значення мало перше повне, звірене з автографом, видання «Щоденника» (під назвою «Дневник») за редакцією І. Айзенштока (в-во «Пролетарий», 1925). Його текст на деякий час став основою для наступних публікацій: «Дневник» («Academia», 1931; ред., вступна ст. і примітки С. Шестерикова); «Журнал. (Щоденник)» (Держлітвидав. 1936, ред. і вступна ст. А. Костенка): «Дневник» (Гослитиздат, 1939, підготовка тексту і вступна ст. О. Рєзника). Згодом «Щоденник» виходить за текстом повних видань — 5-томним (1939) та академ. 10-томним: «Дневник» (Гослитиздат, 1954, примітки і підготовка тексту С. Шаховського); «Журнал» (Держлітвидав України, 1954); «Дневник» («Молодь», 1963). Ювілейного 1939 року в Ленінграді вийшла повість «Художник». У 1953 її надрукував і Держлітвидав України, 1961 — в-во «Молодь». Двічі виходила повість «Музыкант» («Молодь», 1962 і 1963). Загалом рад. видання окремих творів Шевченка мовою оригіналу виходили 148 раз, тиражем понад 1457 тис. прим. (Про видання творів Т. Г. Шевченка мовами інших народів СРСР див. ще в статтях, присвячених окремим національним літературам: Білоруська література і Т. Г. Шевченко, Російська література і Т. Г. Шевченко та ін.).

Зарубіжні видання. В зарубіжних буржуазних країнах твори Шевченка нерідко викривлюють, фальсифікують. Так, у «Повному виданні творів» у п’яти томах (ред. Б. Лепкий, 1919 — 20) текст поезій Шевченка (т. 2) подано в старій (контамінованій)редакції В. Доманицького. Редактор увів до видання чимало варіантів і змішав справжні варіанти Шевченкового тексту з різночитаннями випадкового чи нез’ясованого походження. Його система варіантів тексту поезій (т. 3) не мала під собою критично вивіреної, наук. основи. «Щоденник» і рос. повісті Шевченка ввійшли до вид. в укр. перекладах (т. 4 — 5). Без критичної перевірки тексту в третьому томі надруковано рос. поеми «Слепая», «Бесталанный» («Тризна») й уривок із трагедії «Никита Гай дай», а в першому томі серед матеріалів до біографії поета — автобіографію та автобіографічний лист Шевченка до редактора журн. «Народное чтение». В цьому ж томі як матеріали до біографії, а не серед осн. текстів, подано й листи поета. Ще одним варіантом контамінованого, викривленого тексту Шевченка стало «народне видання» «Кобзаря» (ред. В. Сімович, 1921). На значення наук. публікації претендувало «Повне видання творів» у 16 томах, що вийшло 1934 — 38 у Польщі (без 1-го, 5-го і 8-го томів). Редактор т. 2 — 11, відведених літ. спадщині Шевченка, П. Зайцев припустився багатьох контамінацій («До Основ’яненка» та ін.), довільних кон’єктур («Сон» та ін.). Хибним тут було й упорядкування поезії Шевченка за т. з. альбомною засадою. Рос. твори й листи поета і тут подано в укр. перекладах, а не в оригіналі. З деякими відмінами й виправленнями, що, проте, не усунули основних його вад, видання це вийшло в 14 томах і в США. Тенденційно готував літ. спадщину Шевченка й ред. чотиритомного «Кобзаря» Л. Білецький (Канада, 1952 — 54). Для видання характерна відмова від остаточно опрацьованих, старанно вивірених і виправлених текстів, які призначав до друку сам поет, надавши їм вищої ідейно-художньої довершеності й тим зафіксувавши свою остаточну творчу волю. Редактор, виходячи з хибних уявлень про творчий процес Шевченка, подав тексти поета в ранніх варіантах, довільно вважаючи їх «кращими» (див. Буржуазно-націоналістичні фальсифікації творчості Т. Г. Шевченка). Низку збірок та окремих творів Шевченка видали прогрес. орг-ції українців у Канаді, США та ін. країнах (див. також Перекладання творів Т. Г. Шевченка).

Літ.: Багрич М. І. Т. Г. Шевченко. Бібліографічний покажчик (1917-1963). X., 1964; Айзеншток И. Судьба литературного наследства Т. Г. Шевченко. В кн.: Литературное наследство, т. 19-21. М., 1935; Кирилюк Є. Академічне видання творів Т. Шевченка. «Вітчизна», 1949, № 8; Возняк М. Перше видання «Кобзаря». «Жовтень», 1955, № 3; Устенко М. Г., Владимирський А. А. До історії видань «Кобзаря» Тараса Шевченка. «Наукові записки Одеського педагогічного інституту», 1960, т. 25; Кирилюк Є. П. Питання шевченківської текстології. В кн.; Збірник праць дев’ятої наукової шевченківської конференції. К., 1961; Кирилюк Є. П. Фальсифікатори великої спадщини. «Радянське літературознавство», 1961, № 1; Кодацька Л. Ф. До історії видання «Кобзаря» 1867 р. «Радянське літературознавство», 1961, № 2; Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. Дослідження та документи. 1840 — 1862. К., 1969; Шевченкознавство. Підсумки й проблеми. К., 1975.

В. С Бородін.


ВИДАННЯ МИСТЕЦЬКИХ ТВОРІВ Т. Г. ШЕВЧЕНКА — книжки, альбоми, розвідки й листівки, де надруковано оригінальні праці та репродукції з малярських і графічних творів Шевченка. Ще за життя Шевченка в окремих збірниках і книжках опубліковано його ілюстрації: «Католицький чернець» до твору М. Надеждіна «Сила воли» (зб. «Сто русских литераторов», т. 2. СПБ, 1841), «Знахар» до однойменного нарису Г. Квітки-Основ’яненко (зб. «Наши списанные с натуры русскими». СПБ, 1841), «Король Лір» до однойменної трагедії У. Шекспіра (книжка «Гальванография или способ производить гальванические медные доски для печатания кистью работанных рисунков, сочинение Франца фон Кобелля...», СПБ, 1843), 32 малюнки до «Истории князя Италийского графа Суворова Рымникского, генералиссимуса российских войск» (СПБ, 1843 та 1858) М. Полевого та 12 портретів до його книжки «Русские полководцы, или жизнь и подвиг российских полководцев от времени императора Петра Великого до царствования императора Николая І» (СПБ, 1845). Єдиним окремим прижиттєвим виданням мистецьких творів Шевченка був випуск серії офортів «Живописная Украина» (СПБ, 1844). Після смерті поета тривалий час у л-рі й періодич. пресі не було жодних згадок про Шевченка-художника. Лише наприкінці 19 ст. деякі відомості про його мистецькі твори та репродукції їх з’явилися в журн. «Киевская старина», «Зоря», «Пчела», «Русская старина», «Искусство и художественная промышленность». у дожовтневих біографіях поета, «Кобзарях» та ін. виданнях, напр. у книжці Д. Ровинського «Подробный словарь русских граверов XVI-XIX вв.» (СПБ, 1895), де описано офорти Шевченка. У 80-х pp. 19 ст. В. Горленко пропонував видати мистецькі твори Шевченка повним зібранням, але ця ідея не знайшла підтримки в умовах царизму. До Великої Жовтн. соціалістич. революції видано лише незначну частину мистецької спадщини художника. В Києві в друкарні С. Кульженка 1891 накладом В. Тарновського тиражем всього 100 примірників видано альбом фототипій «Офорты Т. Г. Шевченко в коллекции В. В. Тарновского», куди увійшло 27 творів художника, зокрема — офорти з «Живописной Украины», «Притча про робітників на винограднику», «Приятелі», «Вірсавія», «Свята родина», «Дуб» (з малюнка А. Мещерського), «Вечір в Альбано поблизу Рима (Ліс)» (з картини М. Лебедєва), «Сама собі в своїй господі», «Дерево», «Старець на кладовищі», «Дві дівчини», п’ять автопортретів художника, портрети Ф. Бруні, І. Горностаєва, Ф. Толстого та П. Клодта. Значно більше відомостей про Шевченка-художника та репродукцій з його малярських робіт з’явилося на поч. 20 ст. Його твори публікували в періодичних виданнях («Записки Наукового товариства імені Шевченка», «Ілюстрована Україна», «Сяйво», «Искусство», «Тропинка», «Русский библиофил»), у каталогах шевченківських виставок та ювілейних збірниках і на поштових листівках. У 1911 до 50-річчя з дня смерті поета й 1914 до 100-річчя з дня його народження петерб. Товариство ім. Т. Г: Шевченка здійснило два випуски мистецьких творів Шевченка — «Малюнки Т. Шевченка» за худож. редакцією В. Мате — одного з ініціаторів цього видання. Заголовні малюнки до цих видань виконав художник М. Самокиш, статтю «Шевченко в мистецтві» підготував О. Сластіон. Обидва випуски містили описи малюнків Шевченка. До першого випуску ввійшло 30 творів, які зберігалися в приватних колекціях Петербурга. Сюди ввійшли, крім малюнків Шевченка, портрет поета роботи В. Мате й малюнок П. Ейснера «Шевченко в труні». Другий випуск з’явився 1914, він складався з 30 таблиць, на яких репродуковано 44 твори Шевченка. В ньому зібрано офорти й акварелі. До цього випуску ввійшли твори з Черніг. музею губернського земства, Київ. міського музею, петерб. музеїв і приватних колекцій. Тут були переважно Шевченкові роботи. Репродукції в обох випусках високоякісні. Крім тонових, були й кольорові. В 1914 журн. «Искусство» виступив ініціатором видання «Шевченко як живописець і гравер» (Київ). Воно мало 24 чорно-білі репродукції, а саме: портрети різних осіб, офорти «Живописной Украины», автопортрети та ін. Того ж року побачила світ монографія О. П. Новицького «Тарас Шевченко як маляр» (Львів — М., 1914). Серед дожовтневих видань це — найповніше наук. видання мистецьких творів Шевченка. Воно складалося з розвідки про творчий шлях Шевченка-ху. дожника, реєстру його праць (усього 651, з коментарями до них) та 130 репродукцій. Серед зарубіжних видань від, значається ілюстрована малюнками Шевченка книжка «Тарас Шевченко. Вибрані поезії» (Лейпціг, 1911, нім. мовою). Справжнє визнання і широку популярність мистецька спадщина Шевченка здобула після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції. В 1929 в Москві вийшла книжка О. Скворцова «Жизнь художника Тараса Шевченко», 1930 у Харкові — О. П. Новицького «Т. Шевченко». До 125-річчя s дня народження поета з’явилися монографії: М. Бурачека «Великий народний художник» (X., 1939), С. Раєвського «Життя і творчість художника Тараса Шевченка» (X., 1939), Г. Владимирського та О. Савинова «Т. Г. Шевченко-художник» (Л. — М., 1939). Вперше окремим виданням вийшли «Автопортрети» Шевченка (К., 1939). Особливо багато видань мистецьких творів Шевченка здійснено в післявоєнний період. Зокрема видано «Повне зібрання творів» Шевченка, 7 — 10 томи (в п’яти книгах) цього видання (К., 1961 — 64) присвячено мистецькій спадщині поета. За цим виданням з’явилося масовим тиражем таке саме видання «Тарас Шевченко. Мистецька спадщина» в чотирьох томах, п’яти книгах (К., 1961 — 64, відповідальний редактор В. Касіян). Обидва видання стали великою подією і дали можливість по-справжньому оцінити внесок Шевченка в розвиток вітчизн. мистецтва. В них уміщено всі відомі твори художника, які дійшли до нас в оригіналах, репродукціях, фотографіях і копіях. Вперше всі твори репродуковано тут у хронологічному порядку, й завдяки цьому можна простежити розвиток Шевченка-художника. В 4-х томах вміщено 835 репродукцій, 278 нерозшуканих творів описано за архівними та літ. джерелами. Окремо вміщено коментарі до творів, що їх помилково приписували Шевченкові. Крім цього монументального видання, випущено багато окремих книжок, альбомів і листівок: альбом вибраних творів «Шевченко-художник» (К., 1954), монографію. П. Говді «Т. Г. Шевченко — художник» (К., 1955), альбом «Т. Г. Шевченко» (вступ. стаття Я. Затенацького. М., 1961), невелику монографію С. Таранушенка «Шевченко — художник» (К., 1961), книжки В. Касіяна «Мистецтво Тараса Шевченка» (К., 1963), Л. Владича «„Живописна Україна“ Тараса Шевченка» (К., 1963), В. Касіяна «Офорти Тараса Шевченка» (К., 1964), О. Вандровської «Т. Г. Шевченко — художник» (Алма-Ата, 1964). З’явилися видання масового характеру. Серед них — подарункові комплекти репродукцій великого розміру «Живописні та графічні твори Т. Г. Шевченка» (вступна стаття Л. Владича. К., 1961), «Акварелі Т. Г. Шевченка» (вступ. стаття Г. Паламарчук. К., 1963); набір листівок «Шевченко-художник» (К., 1964), буклети «Т. Г. Шевченко. Живопис», «Т. Г. Шевченко. Графіка» (в обох — вступ. статті М. Мацапури. К., 1964). Широко репродукуються твори Шевченка в наук. збірниках, присвячених творчості Шевченка-художника («Мистецька спадщина Т. Г. Шевченка», в 1. К., 1959; «Тарас Шевченко — художник». К., 1963) та в окремих книжках: В. Анісов і Є. Середа «Від підмайстра до академіка» (К., 1967), Г. Паламарчук «Нескорений Прометей» (К., 1968). В.во «Мистецтво» видало набір листівок «Т. Г. Шевченко — художник» (автор тексту Л. Внучкові. К., 1972), книжку «Автопортрети Тараса Шевченка» (автор тексту Л. Владич. К., 1973). Мистецькі твори Шевченка видають і за кордоном.

Є. П. Тарахан-Береза.


«ВИДУБИЦЬКИЙ МОНАСТИР У КИЄВІ» — офорт з серії «Живописная Украина». Іл. табл. XVII.


ВИЛОМОВСЬКИЙ (Wyłomowski) Едвард (справж. прізв. та ім’я — Шорр Іді; 1898 — 1928) — польський перекладач. Н. у Станіславі (тепер Івано-Франківськ). Захоплювався творами Шевченка, багато з них знав напам’ять. Переклав поему «Наймичка» та балади «Тополя» і «Утоплена», що вийшли у Станіславі окремою збіркою під назвою «Три поеми».


ВИМОВА Т. Г. ШЕВЧЕНКА. На основі порівняльного аналізу багатьох даних (автографи Шевченка, фонетична система мови його творів, особливості наддніпрянських діалектів укр. мови та ін.) можна вважати, що для вимови поета були характерні такі риси. Зберігалася дзвінкість приголосних у кінці слів та в коренях на межі суфіксів («дуб», «дубки», «віз», візки»; винятки — «вохкий», «лехкий»та ін.). Звук «з» префіксів і прийменників (окрім «без») перед наступними глухими, залежно від темпу мовлення, більше або менше уподібнювався до наступного глухого звука («розпутьтя» — «роспутьтя», «скинути», «спитати» тощо), зберігався звук «д» («одкусити», «од тебе», «над тобою» тощо). Відбувалися асиміляція свистячих шиплячих і навпаки, стягнення їх, асимілятивне пом’якшення приголосних, зокрема «л», «н», «з», «с», «д», «т», особливо при швидкій вимові: [«ж (з) жару» «на ріцьці»; «ударисься» — «ударися» (з «ударишся»)]; «вертаюця», «гойдаюця», «озовеця» (в автографах написання з «ц» послідовні); «квічати», безбачченко»: «пісьня», «на соньцьі», «зьільля» та ін. Зберігалася м’якість «р» не тільки всередині складів, а й у кінці слів («кобзаря», «рясний», «кобзарь»). Слід відзначити окремі вияви ствердіння («лікарувати»), паралельно вжито «рятувати» і «ратувати». Напівм’який звук «л», зокрема перед «н»: «неволник», «мелник», «білше» (як показують говірки Звенигородщини, «л» тут міг бути й зовсім твердим). М’якість шиплячих у формах типу «клочьчя», «заміжьжя» (поряд з «клочча», «заміжжа»). Звичайним у вимові поета було «шо» замість «що» (про це виразно свідчать дуже часті написання «шо» в автографах). Очевидно. Шевченко вимовляв «братік», «зіма». Відбувалося спрощення й у групах приголосних («серце», «радісно», «щасливий»).

У системі голосних часто змішувалися ненаголошені «є» та «и». Багато слідів цього змішування є в автографах («бачитеме», «лазитеме», «заченили», «ніколе» — замість «бачитиме», «лазитиме», «зачинили», «ніколи»). Незначною мірою відбувалося уподібнення голосних («зузуля», «туму» — замість «зозуля», «тому»). Отже, Шевченкова вимова була досить близька до сучасної нормативної літ. вимови.

Літ.: Синявський О. Дещо про Шевченкову мову. Спроба вияснити декотрі сумнівні моменти Шевченкової вимови. «Україна», 1925, № 1 — 2; Жовтобрюх М. Деякі особливості консонантизму поетичної мови Т. Г. Шевченка. «Мовознавство», 1962, т. 17; Жовтобрюх М. А. Деякі особливості вокалізму поетичної мови Т. Г. Шевченка. «Праці Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова», 1962. т. 152. Серія філологічних наук, в. 15; Кобилянський Б. В. Фонетико-орфоепічні норми української літературної мови. Львів, 1971.

П. Д. Тимошенко.


ВИНОКУРОВ-ЧАГИЛГАН Ілля Дорофійович (31.VII 1914 — 9.ІХ 1952) — якутський рад. поет. Переклав якут. мовою вірші Шевченка «У всякого своя доля», «Заповіт» (обидва — 1939) і «Огні горять, музика грає» (1951), вміщені в періодиці. Переклади поем «Сон», «Кавказ», «Петрусь» та вірша «Хоча лежачого не б’ють» надруковано в якут. альманасі «Художня література» (кн. 2. Якутськ, 1939). Майже всі ці переклади передруковано у збірнику «Вибране» Шевченка (Якутськ, 1951). Вступ до балади «Причинна» — «Реве та стогне Дніпр широкий» разом з ін. перекладами творів Шевченка передруковано й у зб. «Письменники України» (Якутськ, 1954).


«ВИП’ЄШ ЧАРКУ» — див. «Вночі».


«ВИПРАВА НА ЦАРИГРАД» — поема Шевченка. Див «Іван Підкова».


ВИСКОВАТОВ (Висковатий) Павло Олександрович (6.XII 1842 — 29.IV 1905) — російський історик літератури, професор Дерптського ун-ту (з 1874). В статті «19 лютого 1861 р.» (1903) В. згадував, як він брав участь у похороні Шевченка в Петербурзі та разом з ін. студентами ніс труну з тілом поета.


ВИСТАВКИ, ПРИСВЯЧЕНІ ЖИТТЮ І ТВОРЧОСТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА — один із способів ознайомлення широких мас з літературною і малярською спадщиною Шевченка та популяризації його серед населення, один із заходів вшанування пам’яті поета. Виставки літ. і малярських творів Шевченка та матеріалів про його життя і творчість організуються головним чином у дні вшанування пам’яті поета. За життя Шевченка експонувалися лише його малярські твори. В Академії мистецтв у Петербурзі 1839 було виставлено два акварельні портрети роботи художника, 1841 — твір «Гермафродит» і картину «Циганка-ворожка». 1842 — акварель «Група жебрачок, що сплять». Після заслання малярські твори Шевченка знову експонувалися в Академії мистецтв: 1859 — офорти «Старець на кладовищі», «Притча про робітників на винограднику» (з картини Рембрандта) та «Приятелі» (з картини І. Соколова), 1860 — офорти «Вірсавія» (з картини К. Брюллова), «Вечір в Альбано поблизу Рима (Ліс)» (з картини М. Лебедєва), «Дуб» (за малюнком А. Мещерського), «Мангишлацький сад» та два автопортрети — із свічкою й олійними фарбами. І після смерті Шевченка на різних виставках до 1911 експонувалися лише його малярські твори: 1888 — копія з акварелі К. Брюллова «Перерване побачення» (в Академії мистецтв), 1898 — Щепкіна Михайла Семеновича портрет (виставка в Москві в зв’язку з 50-річчям з дня смерті В. Бєлінського), 1902 — автопортрет 1857 (на виставці, присвяченій пам’яті В. Жуковського і М. Гоголя), 1910 — «Вірсавія» (в Академії мистецтв). Перші великі виставки Шевченкової спадщини організовано 1911 до 50-річчя з дня його смерті. 26.II 1911 з ініціативи В. Беклемішева і В. Мате в Академії мистецтв відкрито виставку його малярських творів. На ній показано бл. 70 оригіналів Шевченка, що зберігалися в приватних колекціях і колекціях музею Академії. Вперше експоновано тоді учнівські роботи художника, акварелі, сепії й офорти, переважно з приватної збірки Є. Рейтерна, а також рукописи поета, що зберігалися в архіві М. Костомарова. Серед експонатів були портрети Шевченка роботи В. Мате і Я. Андреєва та два його бюсти, виконані Ф. Каменським і невідомим скульптором. За ухвалою К-ту по вшануванню пам’яті Шевченка в березні 1911 велику ювілейну виставку відкрито в Москві в приміщенні училища живопису, скульптури і зодчества (організатор — О. П. Новицький). На ній експонувалися 12 малярських робіт Шевченка, три малюнки, приписувані йому, багато репродукцій з його картин, видання літ. творів — як мовою оригіналу, так і в перекладах рос. і польс. мовами, ілюстрації різних художників до текстів поета, музичні твори на його слова, матеріали про життєвий і творчий шлях. Відвідувачі вперше мали змогу ознайомитися з фотографіями Шевченка, його посмертною маскою та гіпсовим бюстом роботи М. Рамазанова. Після закриття виставки її експонати перевезено до Московського історичного музею. В значно доповненому вигляді цю виставку в квітні 1911 знову відкрито для огляду. В перший день її відвідали 840 чол. Серед нових експонатів показано два автопортрети Шевченка — молодих років і 1861, фотографії родичів поета і 13 ілюстрацій О. Сластіона до поеми «Гайдамаки». Тоді ж видано каталог цієї виставки. Ознайомити громадськість з оригінальними малярськими творами Шевченка, що доти зберігалися в приватних збірках, мала на меті й виставка, яку відкрив того ж року Київ. міський художньо-промисловий музей (організатори — М. Біляшівський і Д. Щербаківський). На ній показано 6 портретів, виконаних олійними фарбами, 20 акварелей, сепій і малюнків олівцем (з приватних колекцій), альбом офортів «Живописная Украина», автопортрет 1860 (власність В. Науменка) і 12 офортів. Крім оригінальних малярських творів, тут експонувалося багато фоторепродукцій з олійних картин, акварелей, з рисунків та офортів Шевченка, а також рукописні списки його поезій, два автографи його листів до Д. Каменецького і брата Микити та автографи «Заповіту» й «Псалма 149». Для огляду виставлено й посмертну маску поета, літографії, на яких він зображений у домовині, фотографії могили Шевченка, фоторепродукції автопортретів, фотографії та малюнки В. Штернберга на шевченківські теми. Організатори виставки видали каталог експонованих на ній творів. Після закриття виставки її колекцію частково передано до створеного в музеї відділу малярської спадщина Шевченка, який щороку поповнювався новими надходженнями з приватних збірок. У Нижньому Новгороді 1911 на виставці картин «Товариства аматорів мистецтв» виділено окремий шевченківський відділ, до якого входили гол. чин. твори, які належали В. М. Лазаревському.

Популяризація літ. і малярської спадщини Шевченка на виставках великого розмаху набула після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції. В 1920 в Києві поету присвячено велику літ.-художню виставку. На ній, крім оригінальних творів і репродукцій з Шевченкових малярських робіт, широко експоновано й особисті речі, численні видання творів, рукописні списки окремих віршів і копії автографів поета. Великим розділом подано матеріали про вшанування пам’яті Шевченка, ілюстрації до його поезій, літ. і малярські твори на шевченківські теми, проекти пам’ятників поетові.

Популяризації переважно поетичної спадщини Шевченка присвячено велику виставку у Львові 1920. Тут найширше представлено видання «Кобзаря» і окремих творів Шевченка. Експонувались і переклади його поезій рос., білорус., польс., чес., словен., нім. та англ. мовами, різноманітні матеріали про життя і творчість поета, муз. композиції на його слова, матеріали про вшанування його пам’яті, зокрема програми шевченківських вечорів і концертів. Серед експонатів були автопортрет (1860, офорт) та два малярські твори (портрет невідомого і малюнок «Се мій батько»), особисті речі поета, 8 його листів та фотолітографія «Посланіє Шафарикові», багато фотографій Шевченка, ілюстрацій до його творів, проекти пам’ятника поетові в Києві скульпторів С. Волнухіна, М. Гаврилка, А. Шіортіно та ін. Велику роботу по організації виставок, присвячених пам’яті Шевченка, проводили наук. й масові бібліотеки Рад. України та ін. братніх республік. Книжкові виставки організовано в Одесі (1921), Кам’янці-Подільському (1923) і Лубнах (1925). 11.III 1923 Шевченківську літ.-худож. виставку відкрито в Миргородському художньо-пром музеї. В березні 1925 в приміщенні Всеукр. істор. музею (Київ) на виставці «Українського портрета XVIII — XX ст.» експонувалося 24 портрети пензля Шевченка. В 1926 шевченківську виставку влаштував Полтавський держ. істор. музей, 1927 — Всеукр. істор. музей. Понад 250 експонатів представлено для огляду на виставці, що її організував 1929 агітпроп-відділ Чернігівського окружного парт. к-ту в приміщенні Черніг. держ. істор. музею. Тут показано матеріали з найбагатшої на той час шевченківської колекції [колишня збірка В. Тарновського (молодшого)]. Крім оригінальних малярських робіт, автографів поезій, листів, документів, прижиттєвих видань творів, експонувалося й більше, ніж будь-коли раніше, особистих речей Шевченка: 69 пензлів, етюдник, палітра, мольберт, одяг, чорнильниця, ручки, пера тощо. Видано путівник виставки з передмовою, в якій розповідалося про формування шевченківської колекції музею. Тоді ж заходами громад. Шевченківського к-ту в Харкові влаштовано дві виставки — проектів пам’ятника поетові та його малярських творів. У 1930 Інститут Тараса Шевченка і Харків. наукова б-ка ім. В. Г. Короленка організували велику виставку ілюстрацій до Шевченкових текстів та ілюстрованих видань його творів. Виставка мала 15 розділів, в яких представлено матеріали з багатьох держ. сховищ і архівів і книжки з особистої бібліотеки поета. Розділ «Біографія в ілюстраціях і документах» знайомив відвідувачів з матеріалами з музеїв Москви і Ленінграда. Того ж року в Ленінграді в приміщенні Ін-ту рос. л-ри (Пушкінський дім) на виставці матеріалів, одержаних з Парижа, експонувалися 4 малюнки Шевченка: «Смерть Лукреції», «Смерть Віргінії», «Смерть Сократа», «Смерть Олега, князя древлянського» та акварельна копія портрета В. Жуковського роботи К. Брюллова. В 1932 Інститут Тараса Шевченка в Харкові, що старанно збирав малярську й літ. спадщину поета й документи про нього, організував виставку його малярських творів. На базі цієї виставки 1933 засновано Галерею картин Т. Г. Шевченка. У виставочному залі експонувалися гіпсові моделі проекту пам’ятника Шевченкові для Харкова. У березні 1936 в Ленінграді до Урочистого засідання в зв’язку з 75-річчям з дня смерті Т. Г. Шевченка було організовано виставку з матеріалів Пушкінського дому та приватних колекцій. Періодично великі виставки присвячує поетові Центр. наук. б-ка АН УРСР.

Багато шевченківських виставок влаштовано 1938 і в ювілейному 1939 (в Академії мистецтв, у Держ. Рос. музеї, у Всесоюзному музеї ім. О. С.Пушкіна у Ленінграді тощо). До 125-річчя з дня народження поета Держ. літ. музей у Москві організував велику пересувну виставку, на якій експонувалися видання «Кобзаря» 1840 і 1876, автопортрет Шевченка, текст лекції М. Горького про Шевченка та його колекція, видання творів поета мовами народів СРСР. З життям і творчістю Шевченка широко знайомили трудящих виставки, що їх влаштовували республіканські б-ки Білорусії, Молдавії, Грузії, Узбекистану та ін. братніх республік. На прохання культ.-освітніх, громад. та ін. орг-цій Болгарії, Румунії, Чехословаччини, США, Англії, Франції, Голландії, Норвегії, Швеції, Туреччини, Канади, Австралії та ін. країн Укр. т-во культурних зв’язків з закордоном 1939 надіслало цим країнам шевченківські фотовиставки (на 24 стендах). На Україні до 125-річчя з дня народження поета виставки організували майже всі обласні, районні, міські й сільські б-ки, музеї, клуби та вищі навч. заклади. Відділ культури управління Пд.-Зх. залізниці обладнав до ювілею вагон-музей Шевченка. Найбільшою на той час стала Респ. ювілейна шевченківська виставка в Києві, організована за постановою Урядового ювілейного шевченківського комітету 10.III 1939 в приміщенні АН УРСР (по вул. Леніна). її відкрив Голова ювілейного виставочного комітету М. Бажан. На урочистому відкритті виступили О. Корнійчук, Б. Жгенті й М. Бурачек. У 10 залах розмістилося понад 900 експонатів з архівів і музеїв Києва, Харкова, Москви, Ленінграда, Саратова, Львова, Баку та ін. міст. Увагу відвідувачів привертало зібрання рукописів: збірник «Три літа», «Мала книжка» і «Більша книжка», окремі поезії та «Щоденник». Тут експонувалися всі видання «Кобзаря», численні переклади творів поета, документи про нього, біографічна й критична література. На виставці представлено роботи на шевченківські теми дореволюц. і рад. художників, скульпторів і народних майстрів. Кілька виставок 1940 присвячено сотим роковинам виходу в світ першого «Кобзаря». В Києві влаштовано виставку «Ілюстратори „Кобзаря“ за сто років». На ній експонувалися оригінали ілюстрацій художників В. Штернберга, М. Башилова, Л. Жемчужникова, М. Микешина, К. Трутовського, О. Сластіона, І. Їжакевича, В. Касіяна, М. Дерегуса, О. Пащенка та багатьох ін. До цієї ж дати відкрили виставки Львів. ун-т, харків. Галерея картин Т. Г. Шевченка (200 експонатів розкривали тему «„Кобзар“ Шевченка в образотворчому мистецтві») та Держ. музей укр. образотворчого мистецтва в Києві («Шевченко в народному образотворчому мистецтві»). На виставці, присвяченій 175-річчю Ермітажу, представлено для огляду малярські твори Шевченка, що зберігалися у фондах цього музею (офорти «Притча про робітників на винограднику», «Автопортрет», ілюстрація до твору М. Гоголя «Тарас Бульба» та ін.). Велику кількість виставок влаштували б-ки, музеї й картинні галереї країни до 80-річчя з дня смерті Шевченка. Петербурзькому періодові життя і творчості поета присвятила виставку Держ. публ. б-ка ім. М. Є. Салтикова-Щедріна (Ленінград). Одеська наук. б-ка ім. М. Горького влаштувала виставку видань «Кобзаря» та л-ри про поета. Книжково-ілюстративні виставки про життя і творчість поета організували Харківська наук. б-ка ім. В. Г. Короленка, Ташкентська державна публічна б-ка, Казахська державна художня галерея ім. Т. Г. Шевченка, Полтавський історичний музей, Казанський пед. інститут, обласні, районні, міські й дитячі б-ки. Львівська держ. картинна галерея 1941 познайомила відвідувачів з офортами Шевченка («Вірсавія», «Притча про робітників на винограднику»), з копіями його малярських творів, з творами поетового приятеля Б. Залеського, з численними роботами на шевченківські теми ін. художників. Галерея картин Т. Г. Шевченка в Харкові організувала «Меморіально-монографічну виставку», яка знайомила відвідувачів з матеріалами про смерть поета, про заборону царським урядом вшановувати його пам’ять, про боротьбу В. І. Леніна й Комуністичної партії за спадщину основоположника нової укр. л-ри. В окремому розділі розповідалося про вшанування пам’яті поета після перемоги Великого Жовтня. До 80-річчя з дня смерті Шевченка влаштовано обласні виставки творів самодіяльних митців України. Кращі зразки з цих виставок експоновано в Харкові на респ. виставці «Т. Г. Шевченко в українському народному образотворчому мистецтві». В 1941 в час наукової сесії АН УРСР з нагоди 100-річчя з дня виходу поеми «Гайдамаки» Наукова бібліотека АН УРСР організувала виставку, присвячену цій даті. В роки Великої Вітчизн. війни 1941 — 45 шевченківські виставки організовано у визволених від ворога Харкові, Києві й Львові. Художники Львова 1945 влаштували виставку репродукцій малярських творів Шевченка та картин про його життя і творчість. Тоді ж відкрито шевченківську книжкову виставку у Львів. обласній б-ці.

Після Великої Вітчизн. війни малярська спадщина Шевченка експонувалася 1947 у Харкові (живопис, акварелі, малюнки й офорти), 1948 — у Львові й 1949 — в Кзил-Ординському краєзнавчому музеї (Каз. РСР). До 90-річчя з дня смерті Шевченка виставки організували музеї та обл. б-ки Харкова, Львова, Одеси й Ровно. Шевченкові оригінали (22) представлені для огляду на виставці образотворчого мистецтва Укр. РСР у Москві в дні Декади укр. мистецтва і л-ри 1951. Шевченківські виставки 1954 організовано у Форті Шевченка, в Чернівцях та ін. містах, 1958 — у Києві і Львові, 1959 — в Криму та в ін. місцях країни. В 1960 в Ленінграді в приміщенні Пушкінського дому експоновано матеріали з фондів Ін-ту рос. л-ри АН СРСР, Центр. держ. історичного архіву СРСР й шевченкіани Ю. Меженка. Велику кількість шевченківських виставок організовано в дні відзначення 100-річчя з дня смерті і 150-річчя з дня народження поета. Книжкові виставки влаштували Всесоюзна б-ка ім. В. І. Леніна в Москві, Держ. публ. б-ка ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді, майже всі республіканські б-ки (у Києві, Мінську, Тбілісі, Баку, Душанбе, Ашхабаді, Каунасі), наук. б-ки Тартуського, Іркутського та ін. ун-тів, обласні й районні б-ки. 11.III 1961 в Респ. виставочному павільйоні в Києві відкрито виставку робіт майстрів образотворчого мистецтва України. На ній експоновано 1014 творів, присвячених Шевченкові (живопис, скульптура, графіка, плакати, килими, вишивка, різьба на дереві, декор. розпис тощо). Виставка стала яскравим свідченням того, як піклуються Комуністична партія і Рад. уряд про увічнення пам’яті Шевченка, як шанує пам’ять поета весь рад. народ. На виставці, яку організував 1961 ДМШ в Києві, відвідувачі мали нагоду ознайомитися з бл. 200 малярськими творами Шевченка, що зберігалися у фондах музею. Деякі з них експонувалися вперше («Натурщик», окремі малюнки періоду Аральської та Каратауської експедицій). Укр. т-во дружби і культурного зв’язку з зарубіжними країнами 1961 підготувало велику фотовиставку про життя і творчість Шевченка. Тексти, що супроводили фотоматеріали, перекладено 9 мовами (польською, німецькою, англійською, французькою, іспанською та ін.). Матеріали виставки експоновано в США, Болгарії, Китаї, Чехословаччині та в ін. країнах. Того ж року Генеральна рада АРЛУС (Румунія) підготувала пересувну шевченківську фотовиставку, яку показано в Бухаресті, Яссах, Брашові та ін. містах. Великі виставки, присвячені ювілеєві, організовано в Празі й Братіславі. На них представлено численні видання «Кобзаря» та окремих творів, репродукції з малюнків Шевченка та матеріали про Україну 19 ст. Виставку видань творів поета відкрито 1963 у польс. місті Мястку. Багатогранну творчу спадщину Шевченка (всі видання «Кобзаря», окремі видання творів, переклади мовами братніх республік і країн світу, критичну л-ру) показано 1964 на виставці в Держ. публ. б-ці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна в Ленінграді. Того ж року великі шевченківські виставки організували Держ. республіканська б-ка ім. КПРС і Центр. наук. б-ка АН УРСР (Київ), б-ки Харкова, Львова, Єревана, Ашхабада, Риги та ін. міст. Діяльну участь у влаштуванні виставок взяли картинні галереї й музеї. Так, Казахська державна художня галерея імені Т. Г. Шевченка на виставці в Алма-Аті експонувала 150 робіт (репродукції з картин Шевченка і твори казах. художників на теми перебування поета в Казахстані). Музей азербайджанської літератури та мистецтва ім. Нізамі укомплектував пересувну шевченківську виставку для показу її в бібліотеках, палацах культури, клубах. Луганський худож. музей ім. Артема організував виставку творів на шевченківські теми митців області (живопис, графіка, скульптура, театрально-декор. і декор.-прикладне мистецтво). Такі самі виставки влаштували музеї Львова, Сум, Одеси, Ужгорода та Івано-Франківська. Велику виставку до ювілею Шевченка організували художники Рад. України. Відкрилась вона 8.III 1964 в Києві в приміщеннях Респ. виставочного павільйону, Київ. держ. музею російського мистецтва та виставочного залу Спілки художників України. На ній представлено понад 1500 творів, присвячених поетові, що їх виконали рад. митці, й кращі зразки дореволюц. образотворчого мистецтва на шевченківські теми. Москвичі й численні гості столиці ознайомилися в ювілейному 1964 з малярською спадщиною Шевченка. В найбільшому виставочному залі Москви на Манежній площі експонувалося 137 Шевченкових картин, малюнків і офортів з фондів ДМШ та 11 — одержаних з Ермітажа й Рос. музею в Ленінграді, Харків. худож. музею, Держ. музею укр. образотворчого мистецтва в Києві та ін. установ. Тут же експоновано 1609 кращих зразків укр. образотворчого мистецтва на шевченківські теми. В 1965 цю виставку (без оригіналів Шевченка) показано у кількох містах Радянського Союзу.

У відповідності з рішенням ЮНЕСКО про відзначення пам’яті Шевченка у всесвітньому масштабі присвячені поетові виставки організовано в багатьох країнах світу. Комісія УРСР у справах ЮНЕСКО надіслала фотовиставки про життя і творчість Шевченка до 84 країн. Шевченківські виставки влаштовано в Болгарії, Угорщині, Чехословаччині, Англії, США, Канаді, Італії, Люксембургу, Франції, Мексіці, Аргентіні, Уругваї, Камбоджі, Пакистані, Туреччині, Австралії, Судані, Гвінеї, Танзанії тощо. Виставку укр. книжки, присвячену 150-річчю з дня народження Шевченка, відкрито в Чехословаччині. Тут експонувалися видання «Кобзаря», повне зібрання творів поета, пісні на його тексти та видання на шевченківські теми. В Манітобському ун-ті (Канада) функціонувала виставка дитячих і студентських картин на шевченківські теми (300 експонатів). Шевченківські виставки організовано в багатьох містах Канади і Мексіки, в палаці ЮНЕСКО в Парижі, в Анкарському ун-ті (Туреччина) тощо. В залі Празького Града в дні культури УРСР у Чехословаччині 30.V 1968 відкрито виставку малярських творів Шевченка. Тут експонувалося 80 оригіналів робіт художника, 47 копій з його картин і малюнків, 10 меморіальних речей, 29 факсимільних репродукцій документів і автографів, 5 фотографій поета, 59 творів народного мистецтва на шевченківську тематику й 242 видання творів поета та книжок про його життєвий і творчий шлях. Через два місяці цю виставку запропоновано для огляду в Братіславі. ДМШ у Києві і Меморіальна майстерня-музей Т. Г. Шевченка в Академії мистецтв у Ленінграді 1965 організували виставку ілюстрацій до «Кобзаря» (Київ), виставку офортів Шевченка та «Шевченко в офортах київських художників» (Ленінград) і виставку «Шевченко — художник» (Чернівці та Івано-Франківськ). У 1972 до 50-річчя утворення СРСР виставку малярських творів Шевченка і художників — його сучасників влаштував ДМШ у Києві. Музеї України, Рос. Федерації та приватні колекціонери надіслали до цієї виставки 134 експонати. Виставка відкривалася малярськими творами Шевченка, які раніше не експонувалися («Пожежа в степу», «Натурщик», портрет Бориса Суханова-Подколзіна та ін.). Популяризація творчості і життєвого подвигу Шевченка через виставки засвідчує не лише всенародну шану до українського поета, а й те, як Комуністична партія і Радянський уряд піклуються про культурні скарби народу, про вшанування пам’яті видатних діячів нашої країни.

Літ.: Виставка артистичних творів Тараса Шевченка. К., 1911; Каталог Шевченковской выставки в Москве. По поводу пятидесятилетия со дня его смерти. М., 1911; Каталог Шевченківської виставки. Львів, 1920; Карачевська Л. Виставка Т. Шевченка. Чернігів, 1930; Каталог малярської творчості Т. Г. Шевченка, експонованої в Галереї. X., 1934; Т. Г. Шевченко в графічному мистецтві художників міста Харкова. Каталог виставки. X., 1939; Т. Г. Шевченко. Жизнь и творчество. Путеводитель по выставке. Л., 1939; «Кобзар» Т. Г. Шевченка в образотворчому мистецтві. Каталог. X., 1940; Ілюстратори «Кобзаря» за сто років. Каталог виставки. К., 1940; Республіканська виставка «Т. Г. Шевченко в народному образотворчому мистецтві». Каталог. К., 1940; Республіканська ювілейна Шевченківська виставка. Каталог-путівник. К., 1941; Художня виставка, присвячена 100-річчю з дня смерті Т. Г. Шевченка. Каталог. К., 1961; Юбилейная художественная виставка. Каталог. К., 1964.

Л. І. Внучкова.


ВИШГОРОД — село Київського пов. Київської губ. (тепер місто, районний центр Київської обл.). Шевченко побував у цьому селі 1843. Тут він виконав рисунок «Вишгород» (зберігається в ДМШ). Згадка про В. є в поезії «Чернець».


ВИШЕСЛАВСЬКИЙ Леонід Миколайович (н. 18.III 1914) — російський рад. поет, перекладач і літературознавець. Член КПРС з 1943. Живе на Україні. Автор віршів про Шевченка — «Косарал» (1961) і «Над посмертною маскою Шевченка» (1964). Переклав рос. мовою поеми «Мар’яна-черниця», «Царі» та ін. Шевченкові поезії. Опублікував статті «Невичерпна криниця» (1961) та «Шевченко з нами» (1963).


ВИШНЕВЕЦЬКИЙ Ярема (Ієрємія; 1612 — 22.VIII 1651) — один з найбагатших магнатів шляхет. Польщі, лютий ворог визвольної боротьби укр. народу і возз’єднання України з Росією. В 1631 відступився від православ’я і прийняв католицтво, яке насильницькими методами насаджував у своїх володіннях. У 1846 Шевченко відвідав містечко Вишнівець на Волині, де зберігся замок Вишневецьких. У повісті «Музыкант» Шевченко писав, що його герой збирався поїхати в м. Лубни подивитися на Мгарський монастир, побудований матір’ю В. У повісті «Близнецы» згадано легенду про дочку «лютого Еремии Вишневецкого-Корибута».


ВИШНІВЕЦЬ — містечко Кременецького пов. Волинської губ. (тепер с-ще м. т. Збаразького р-ну Тернопільської обл.). Шевченко був у В. восени 1846, коли за завданням Археографічної комісії їздив на Волинь та Поділля змальовувати істор. і архітектурні пам’ятки. Він оглянув містечко й старовинний замок князів Вишневецьких. Вважають, що художник виконав тут кілька малюнків (не збереглися). За рад. часу у В. на Палаці культури імені Т. Г. Шевченка (колишній палац Вишневецьких) встановлено меморіальну дошку Ім’ям поета названо одну з вулиць Вишнівця.


ВИШНЯ Остап (справж. прізв., ім’я та по батькові — Губенко Павло Михайлович: 11.XI 1889 — 28.ІХ 1956) — український рад. письменник, сатирик і гуморист. У статті «Чий Шевченко?» (1924) різко виступив проти фальсифікаторів і вульгаризаторів спадщини Шевченка. У своїх творах викривав бурж. псевдопатріотизм, брехливість націоналістичної пропаганди, осудив тих, хто перекручував ідейне спрямування поезії Шевченка («Імені Шевченка», 1923; «Славних прадідів великих правнуки погані», 1926). Часто вдавався до ремінісценцій з Шевченкових творів (у гуморесках «Універсал», 1927; «Будуймо Дніпрельстан», 1926; «Зоре моя вечірняя», 1950, тощо).


ВИШНЯКИ село Хорольського пов. Полтавської губ. (тепер Хорольського р-ну Полтавської обл.). Вважають, що Шевченко був у В. 1845. Про це село він згадав у повісті «Близнецы»: «Село огромное, только такое убогое, что страх посмотреть. Помещик, говорят, пьяныця непросыпуща, живет десь, бог его знает, в Москве, говорили, или в Петербурге, а управитель что хочет, то и делает».

У Вишняках 1961 на кол. будинку Котляревського-Родзянка, в якому, за переказами, був Шевченко, встановлено меморіальну дошку. Одну з вулиць села названо ім’ям поета.


«ВІДЬМА»Осика») — поема Шевченка. Має три редакції, створені в різний час. Першу, під назвою «Осика», поет записав у зошиті разом з баладами «Русалка», «Лілея», передмовою до нездійсненого видання «Кобзаря» й датував: «Седнев, 1847, марта 7» (зберігається в Інституті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР). Нову редакцію, під назвою «Відьма», створено в 2-й пол. 1847 в Орській фортеці. Автограф її — в «Малій книжці» (за № 4 у захалявній книжечці 1847). Останню редакцію «В.» з датою «1858, марта 6» переписано до «Більшої книжки» в Нижньому Новгороді. Про редакційну роботу над твором Шевченко згадував у «Щоденнику», в записах 4 — 6. III 1858. Вперше надруковано в журн. «Вечерниці» (1862, № 16 — 18). «В.» — соціально-побутова, антикріпосницька поема. В ній поєдналося кілька характерних для Шевченка мотивів: мотив зведеної паном дівчини-кріпачки, мотив божевілля покритки, мотив кровозмісного злочину батька. Особливістю стилю поеми, в якому поєдналися реалістичні й романтичні риси, є тяжіння до драматизації (введення драматизованих діалогів). На окремих місцях «В.» позначилися пушкінські впливи (на образі божевільної відьми — Марії з «Полтави», на сценах з циганами — «Циганів»). Порівняльне дослідження редакцій «В.» здійснили Л. Кодацька та Є. Ненадкевич. Відміни між двома редакціями «В.» 1847 мають переважно стилістичний характер. Редакція 1858 істотно відрізняється від попередніх: поет посилив антикріпосницьке спрямування твору, значно скоротив його останню частину, в якій приглушив мотив прощення кривдникові-панові. Цей мотив зумовлений задумом Шевченка розкрити етичну вищість і моральну перемогу героїні-кріпачки над паном. Водночас тут виявилися певні суперечності світогляду поета, наявні і в повісті «Варнак» та поемі «Меж скалами, неначе злодій». Але в усіх редакціях поеми головним є її викривальний антикріпосницький пафос.

Літ.: Кочерга И. Драматический элемент в творчестве Т. Г. Шевченко. В кн.: Шевченко Т. Собрание сочинений, т. 4. М., 1949; Кодацька Л. Ф. З творчої лабораторії Т. Г. Шевченка. К., 1957; Ненадкевич Є. О. З творчої лабораторії Т. Г. Шевченка. К., 1959.

Ю. О. Івакін.


ВІЄЛЬГОРСЬКИЙ Матвій Юрійович (26.IV 1794 — 5.III 1866) — російський віолончеліст і муз. діяч, граф. Член Т.ва заохочування художників. 4.Х 1835 був присутній на засіданні комітету т-ва, на якому вперше розглядались і були схвалені малярські твори Шевченка. В Петербурзі в 30 — 40-х pp. поет відвідував концерти з участю В., згадував про нього в повісті «Музыкант».


ВІЄЛЬГОРСЬКИЙ Михайло Юрійович (11.XI 1788 — 9.ІХ 1856) — російський композитор і муз. діяч, граф. Брат Матвія Вієльгорського. Автор опери «Цигани» (1838), симфоній, інструментальних творів, хорів і романсів. Був у дружніх взаєминах з М. Глинкою, О. Пушкіним, В. Жуковським, К. Брюлловим. Брав участь в організації лотереї, в якій розіграно портрет В. Жуковського роботи К. Брюллова і на кошти від якої викуплено Шевченка з кріпацтва. Копію з цього портрета В. замовив М. Бикову. Шевченко згадував В. у повістях «Художник» та «Прогулка с удовольствием и не без морали».


ВІЗИРЕНКО-КЛЯВІН Роберт Альбертович (н. 10.II 1929) — український рад. артист балету, засл. артист УРСР (з 1953). Виконавець партії Степана в балеті «Лілея» К. Данькевича (1956, Київ. театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка) та в однойменному фільмібалеті (1959, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. П. Довженка); постановник балету «Оксана» В. Гомоляки (1964, Донец. театр опери та балету). Всі — за мотивами творів Шевченка. Іл. табл. XXVII.


ВІЛІНСЬКИЙ Микола Миколайович (14.V 1888 — 7.ІХ 1956) — український рад. композитор і педагог, засл. діяч мистецтв УРСР (з 1951). На Шевченкові слова написав романс для баса або баритона з супроводом фп. «Сонце заходить, гори чорніють...» (1939), обробив для голосу з фп. народну пісню на слова Шевченка «Навгороді коло броду» (1950). Автор статті «Шевченко в музиці» (1940).


ВІЛЬБОА (Вільбуа) Костянтин Петрович (29.V 1817 — 16.VII 1882) — російський композитор і диригент. Автор опер «Наташа, або Волзькі розбійники» (пост. 1861), «Циганка», «Тарас Бульба», численних романсів, а також солоспіву на текст Шевченка «Думка» («До Основ’яненка» в рос. перекладі Л. Мея). Шевченко був особисто знайомий з В. і, як видно із запису 8.V 1858 у «Щоденнику», намагався сприяти через С. Гулака-Артемовського постановці на сцені однієї з його опер, найімовірніше — опери «Наташа, або Волзькі розбійники».


ВІЛЬДЕ Микола Євстафійович (справж. ім’я та по батькові — Карл Густавович; 1832 — 29.VI 1896) — російський актор і драматург. Шевченко бачив його гру в нижегородському театрі, був знайомий з ним. Перед від’їздом поета з Нижнього Новгорода В. подарував йому кілька мініатюрних медальйонів — копії з відомих скульпт. творів, виконаних різними художниками. Шевченко зазначив це в «Щоденнику» 6.III 1858.


ВІЛЬНИЙ ВІРШ — віршова структура, ритмічні ознаки якої різко розходяться з традиційними нормами. В. в. нерівноскладовий, не поділений на стопи, римування в ньому безсистемне або його зовсім немає. Як вважав А. Луначарський, В. в. у творчості Шевченка виник на кілька десятків років раніше, ніж заговорили про нього на Заході. У Шевченка він має типологічні ознаки, характерні для цього типу віршової будови і водночас становить собою його нац. укр. різновид, пов’язаний з нар. традицією. Створені Шевченком форми В. в. поділяють на три групи. До першої групи відносять ті вірші, в яких об’єднуються різновимірні рядки (ямб, хорей та амфібрахій різної стопності). Через втрату постійної міри в деяких творах намічається перехід до неметричності («Титарівна» — уривки, що починаються словами «У неділю на селі» та «На четвертий год в неділю»). До другої групи належать оброблені поетом нар. речитативні форми [дума Степана в поемі «Невольник» («Сліпий»), уривок з «Наймички» — «Був собі дід та баба» до слів «Всього надбали», твір «У неділеньку та ранесенько»]. Третю групу становлять вірші, близькі до В. в. у сучасному розумінні. Побудовані вони на інтонаційно-синтаксичному принципі врегульованості рядків (уривок з поеми «Невольник» від слів «А поки що, треба буде» до слів «Тойді й побачимо, що буде»).

Літ: Рильський М. Поезія Тараса Шевченка. В кн.: Світова велич Шевченка, т. 2. К., 1964; Сидоренко Г. Про «вільний вірш» у поезії Шевченка. В кн.; Збірник праць сімнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1970.

Г. К. Сидоренко.


ВІЛЬНО, Вільна (тепер Вільнюс). Тут з осені 1829 до лютого 1831 жив Шевченко як козачок пана П. Енгельгардта. Пан мешкав у флігелі генерал-губернаторського палацу, поблизу університету. Під час перебування у В. бажання малювати цілком заполонило молодого Шевченка. Побачивши захоплення свого козачка живописом, Енгельгардт, нарешті, дозволив йому вчитися малювати. Можливо, Шевченко відвідував уроки малювання у проф. живопису Віленського ун-ту Й. Рустемаса. Пізніше в листі до Б. Залеського 10. II 1855 Шевченко згадував про настанови, що їх давав цей професор своїм учням. Було припущення, що в Вільні Шевченко брав уроки малювання й у художника-портретиста Й.-Б. Лампі. Але точних даних про це немає. В цьому місті Шевченко познайомився з дівчиною-швачкою Я. Гусиковською й покохав її. Як згадував поет пізніше, це знайомство збудило в нього, тоді панського козачка, почуття людської гідності, він почав ще дужче замислюватися над тяжкою долею кріпаків (журнал «Основа», 1862, № 5, с. 52). Є підстави гадати, що вже тут він читав польс. л-ру, зокрема твори А. Міцкевича. Коли почалося польське визвольне повстання 1830 — 31, П. Енгельгардт спішно виїхав до Петербурга, а Шевченко з панською челяддю ще затримавсь у В. У цьому місті Шевченко міг спостерігати хід революц. подій, читати прокламації повстанців. У листі до Б. Залеського 10, 15.II 1857 він писав: «Вильно так же дорого по воспоминаниям моєму сердцу, как и твоєму». В поезії «У Вільні, городі преславнім», написаній на засланні 1848, Шевченко згадував В. та його околиці. Згадки про це місто є й у повісті «Варнак», у «Щоденнику» та в листах. За рад. часу у Вільнюсі ім’ям поета названо вулицю, 1961 на будинку Вільнюського ун-ту встановлено меморіальну дошку з написом лит., укр. та рос. мовами. Іл. с. 127.

Літ.: Кирилюк Є. П., Шабліонський Є. С., Шубравський В. Є. Т. Г. Шевченко. Біографія. К., 1964; Абрамавічюс В. Є. Шевченко у Вільнюсі. В кн.: Збірник праць ювілейної десятої наукової шевченківської конференції. К., 1962; Abramavičius V. Tarasas Ševčenka ir Vilnius. Vilnius, 1964.

В. Х. Косян.


ВІЛЬНЮС — місто, столиця Лит. РСР. Колишня назва — Вільно. Шевченко жив тут 1829 — 31.


ВІЛЬШАНА — містечко Звенигородського пов. Київської губ. (тепер с-ще м. т. Городищенського р-ну Черкаської обл.). Шевченко жив у цьому містечку 1829, коли був козачком П. Енгельгардта. Приїжджав сюди і 1843 — 45 та 1859. У своїх «Приписах» до поеми «Гайдамаки» Шевченко зазначив: «Вільшана, або Ольшана, містечко Київської губернії, Звенигородського повіту; між Звенигородкою і Вільшаною по старому шляху Боровиків хутір і корчма...». Згадка про В. є в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». За рад. часу ім’ям Шевченка у В. названо вулицю.


ВІНТЕР (Winter) Едуард (н. 16.IX 1896) — німецький славіст, член АН НДР (з 1948). Живе в Німецькій Демократичній Республіці. Дослідження з історії та культури країн Сх. Європи, зокрема Росії і України. В грунтовній монографії «Раннє просвітительство» (Берлін, 1966) багато місця відведено Україні. Разом з П. Кїрхнером підготував до видання праці І. Франка, написані нім. мовою («Іван Франко. Матеріали до історії і культури України». Берлін, 1963). В книжці вміщено, зокрема, Франкові переклади творів Шевченка нім. мовою, його статті про Шевченка нім. мовою та докладні коментарі упорядників до цих матеріалів. Брав участь у відзначенні ювілею великого укр. поета (1964) на Україні. Виступив з доповіддю на міжнародному шевченківському симпозіумі в Берліні (червень 1964).


ВІР (Weir) Джон (Вив’юрський Іван Федорович; н. 23.Х 1906) — діяч української прогрес. еміграції і робітн. руху в Канаді, письменник і перекладач. Член Комуністичної партії Канади з 1927. З 1935 редагував низку газет, зокрема центр. органи Компартії Канади [«The Worker» («Робітник»), «The Canadian Tribune» («Канадська трибуна»)], орган української трудової еміграції в Канаді «The Ukrainian Canadian» («Український канадець»). Широко популяризує творчість Шевченка. Поезії його почав перекладати в 40-х pp. Перші переклади В. надруковано в газ. «The Ukrainian Canadian» — вірш «Тече вода в синє море» (1.VIII 1950) і частина повісті «Художник» (у кількох номерах від 1.X до 15.XI 1960). Автор критико-біографіч. нарису про поета англ. мовою «Співець України» (Торонто, 1951). У 1961 вийшла англ. мовою книжка Шевченка «Вибране» (Торонто), що відкривається розвідкою В. і містить його переклади творів укр. поета. Він є також упорядником, редактором і автором багатьох перекладів збірки англ. мовою «Вибрані твори. Поезія та проза» Шевченка, що вийшла 1964 у Москві. Серед перекладених творів: поеми «Кавказ», «Гамалія», «Катерина» (1972 перевидано в Києві), «Гайдамаки» (уривки), «Сон», повість «Художник», «Автобіографія», «Щоденник» (уривки) тощо. Переклади В. відзначаються змістовою точністю, вдалим відтворенням образної системи оригіналу. Виступав з привітанням на ювілейній десятій наук. шевченківській конференції 1961 в Києві. В перекладі В. вийшла англ. мовою книжка М. Рильського і О. Дейча «Тарас Шевченко» (К., 1974).

Р. П. Зорівчак


ВІРГІНІЯ (Virginia) Юлія (справж. прізв. — Шойєрман-Фульд-Ленгсдорф; 1.IV 1878 — 23.IV 1942) — німецька письменниця, художниця, скульпторка і перекладачка. Авторка ліричних збірок і мистецьких творів. До творчості Шевченка звернулася під впливом А. Зеліба. Перші три переклади віршів укр. поета («Заповіт», «Сонце заходить, гори чорніють», «Тече вода в синє море») опубліковано в зб. революц.-демократич. напряму «Свобода і граця» (нім. мовою. Лозанна, 1910). В 1911 в Лейпцігу видала книжку «Вибрані вірші Тараса Шевченка», до якої ввійшли 30 віршів і поем у її перекладі (за підрядником А. Зеліба), зокрема «Заповіт», «Кавказ», «Єретик», «На панщині пшеницю жала» тощо. В передмові та вступній статті В. підкреслила, що Шевченко — поет не тільки пригноблених українців, а й усього страждального людства, що він має право посідати в світовій літературі визначне місце. Ілюстровані багатьма репродукціями мистецьких творів Шевченка, видана на високому худож. й поліграфіч. рівні в поєднанні з високою якістю перекладів, збірка В. була помітним явищем в історії перекладання поезій укр. поета, про що свідчило багато відгуків у зарубіж. пресі. Переклади В. не раз передруковували в різних нім. та австр. виданнях. В. сприяла виходові в світ повісті Шевченка «Художник» (Лейпціг, 1912) у перекладі А. Зеліба, написала до неї передмову. Портрет с. 132

Переклади: Schewtschenko T. Ausgewählte Gedichte. Leipzig, 1911.

Літ.: Погребенник Я. Юлія Віргінія — перекладачка й популяризаторка творчості Шевченка в Німеччині. В кн.: Збірник праць вісімнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1971.

Я. М. Погребенник.


ВІРМЕНСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. В історії вірм.-укр. культурних зв’язків Шевченкові належить чільне місце. Його творами, а особливо поемою «Кавказ» ще в 40-х pp. 19 ст. захоплювалися члени вірм. колонії у Львові та вірм. студенти, які навчалися в Петербурзі. В роки заслання укр. поет зустрічався з вірменами, які жили на Мангишлаку. О. Соловян, який відвідав Мангишлак, писав, що йому доводилося чути про Шевченка від мангишлацьких вірменів. Вони ставилися до поета з великою любов’ю. Шевченко про свої зустрічі з вірменами згадував у «Щоденнику», зображував вірменів у повісті «Близнецы». Шевченків сучасник і однодумець вірм. поет, революц. демократ М. Налбандян глибоко співчував долі українського поета й знав його вірші. В одній із своїх публіцистичних праць («Землеробство як вірний шлях», 1862) він назвав укр. поета «пророком свободи». Ім’я Шевченка вперше з’явилося у вірм. пресі 1861. Тоді вірмени змогли ознайомитися з Шевченковими хворами в рос. перекладах. У журн. «Радуга» (№ 4, 5 і 7), що виходив у Феодосії як рос. додаток до вірм. журналу «Масяц Агавні» («Голуб Масіса»), опубліковано 11 віршів українського поета (переважно періоду заслання) в перекладах П. Дяченка. Серед них — «Чого ти ходиш на могилу?», «Не молилася за мене», «Немає гірше, як в неволі», «Ой по горі роман цвіте» та вступ до поеми «Княжна», які перекладено вперше. В цьому журналі вміщено й статтю П. Дяченка «Тарас Григорович Шевченко». Перші переклади творів Шевченка вірм. мовою належать К. Кушнеряну. Це «Думка» («Нащо мені чорні брови») та уривки з «Заповіту» й поем «Марина», «Гамалія» і «Мар’яна-черниця», які разом з статтею К. Кушнеряна «Тарас Шевченко — національний поет Малоросії» опубліковано в журналі «Базмавеп» («Всезнавець», 1879, т. 25), що виходив у Венеції.

На поч. 20 ст. переклади творів Шевченка вірм. мовою та літ.критичні статті про його творчість публікували в періодич. виданнях Тифліса й ін. міст Закавказзя. В 1911 в газ. «Сурандак» («Кур’єр») надруковано переклад вірша «В неволі, в самоті немає» та нарис про життя і творчість Шевченка. У вміщеній у журн. «Тараз» («Новини», 1911) статті «Тарас Шевченко — український Прометей» О. Соловян підкреслив народність, революційність і інтернаціональний характер творчості Шевченка. Про високу майстерність укр. поета йдеться в статтях С. Єсаяна, А. Багласаряна та ін. У 1914 журнал для дітей «Аскер» («Колоски», № 5) опублікував Шевченкові вірші «Заповіт» (скорочено) і «Ой діброво — темний гаю!» та уривок з поеми «Княжна» (перекладач — А. Хнкоян). Тут же вміщено і статтю А. Хнкояна «Незабутній Тарас». Вірменська прогресивна громадськість широко відзначала ювілеї Шевченка 1911 і 1914. С. Спандарян у своїх «Замітках» (1911) назвав його великим народним поетом. У 1914 більшовик Є. Гарагаш написав статтю «Тарас Григорович Шевченко», в якій на повний голос говорилося про революційність Шевченкової поезії. Через це статтю тоді не надрукували. Опубліковано її лишеввірм. рад. пресі 1961. Вірм. письменники захоплювалися поезією Шевченка. Відомо, що О. Ованесян (І. Іоаннісян) ще в 80-і pp. читав і перекладав вірші укр. поета, але ці переклади не збереглися. Поет О. Туманян, який особливо любив пісню «Реве та стогне Дніпр широкий», співав її в своєму перекладі.

Особливу увагу вивченню творчості Шевченка у Вірменії приділено після Великої Жовтн. соціалістич. революції. В рад. час твори укр. поета перекладали Г. Сарян, Н. Зарян, A. Сагіян, С. Таронці, А. Шайбон, А. Граші, Б. Карапетян, B. Норенц та ін. У перекладі Г. Саряна 1939 у Вірменії видано «Кобзар», до якого ввійшло 58 творів, зокрема поеми «Катерина», «Сон», «Гайдамаки», «Кавказ» і «Наймичка». Цей «Кобзар» з передмовою А. Ісаакяна перевидано 1954 та 1961. Окремою збіркою 1964 вийшли поеми Шевченка (перекл. — Г. Сарян). Перекладаючи твори Шевченка, вірм. поети прагнули якомога точніше передати зміст і стилістичні особливості та ритмікомелодичну систему Шевченкової поезії. Разом з тим творчість укр. поета стала й школою поетичної майстерності для вірм. письменників.

Дослідженню Шевченкової спадщини присвячено велику кількість статей, нарисів і рецензій, опублікованих у вірменських газетах і журналах, особливо в ювілейні 1939, 1961, 1964 роки. Серед авторів — письменники А. Ісаакян, Аразі, Г. Сарян, С. Зорян, Н. Зарян, Р. Кочар, Г. Севунц, Г. Борян, В. Давтян, В. Каренц та літературознавці А. Карінян, В. Терзібашян, С. Арешян, А. Салахян, Р. Оганесян, Т. Ахумян, Г. Татосян, С. Амірян та ін. Тематика їхніх праць різноманітна, проте всі вони об’єднані спільною метою — висвітлити високий гуманізм Шевченка, неперехідну цінність його творінь. Значну роль у вірм. шевченкознавстві відіграла книжка А. Салахяна «Озброєний пророк» (вірм. мовою. Єреван, 1964), в якій автор показує творчий шлях укр. поета, розглядає його зв’язки з культурами ін. народів, зокрема й вірменського. Цій темі присвячено й розділ «Тарас Шевченко і Вірменія» в книжці С. Амірян «Армяно-украинские литературные связи» (Єреван, 1972). Творчість Шевченка розглядається в підручнику для вірм. вузів Е. Паронікян «Нариси історії української літератури XIX ст.». (Єреван, 1969). Вірм. мовою надруковано дослідження, авторами яких виступили відомі рос., укр. та ін. літературознавці. Образ Шевченка посів почесне місце й у вірм. худож. л-рі та музиці. Укр. поетові присвятили свої твори Г. Сарян, Т. Гурян, С. Таронці, В. Арамуні, О. Шираз, С. Капутікян, Л. Міріджанян і багато ін. Широко відзначено в Вірменії шевченківські ювілейні дати 1939, 1961 і 1964. Урочисті вечори відбулися в Спілці письменників та в АН Вірм. РСР. У радгоспах, колгоспах, на багатьох промислових підприємствах та в вищих і середніх навч. закладах прочитано лекції про життя і творчість укр. поета. У м. Іджевані засновано літ. студію імені Тараса Шевченка, члени якої вивчають укр. мову, пропагують творчість укр. поета. За рішенням Уряду Вірм. РСР школу № 42 в Єревані названо ім’ям Шевченка. Творчість укр. поета ввійшла в духовне життя вірм. народу, стала невід’ємною частиною його поетичної культури.

Переклади: Шевченко Т. Кобзар. Єреван, 1939 [вірм. мовою]; Шевченко Т. Кобзар. Єреван, 1954 [вірм. мовою]; Шевченко Т. Кобзар. Єреван, 1961 [вірм. мовою]; Шевченко Т. Поеми. Єреван, 1964 [вірм. мовою].

Літ.: Терзібашян В. Шевченко у вірменській літературі. «Вісті», 1939, 15 лютого; Сарян Г. Как я переводил Тараса Шевченко. «Коммунист», 1939, 17 февраля; Арази М. Великий поэт украинского народа. «Коммунист», 1939, 9 марта; Ахумян Т. Тарас Шевченко. «Коммунист», 1946, 10 марта; Татосян Г. Великий народный поэт. «Коммунист», 1954, 9 марта; Арешян С. Певец братства. «Литературная Армения», 1961, № 3; Кочар Р. Великий людинолюб. В кн.: Вінок великому Кобзареві. К., 1961; Севунц Г. Наш Шевченко. «Прапор», 1961, № 3; Арешян С. Деякі спільні риси художнього методу Шевченка і Налбандяна. В кн.: Збірник праць одинадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1963; Зарьян Н. «Властелин в царстве духа». «Коммунист», 1964, 10 марта; Амирян С. «Кобзарь» Шевченко на армянском языке. «Литературная Армения», 1964, № 3; Балаян В. X. Тарас Шевченко і вірменська література. «Українська мова і література в школі», 1964, № 3; Борян Г. Воистину народный. «Литературная Армения», 1964, № 3; Сарян Г. Певец свободы. «Литературная Армения», 1964, № 3; Амірян С. Невідомий відгук вірменського журналу на смерть Шевченка. «Радянське літературознавство», 1967, № 3; Арутюнян В. Страницы из истории армяно-украинских связей в области изобразительного искусства. В кн.: Исторические связи и дружба украинского и армянского народов. Ереван, 1971; Салахян А. Вооруженный пророк. В кн.: Салахян А. Древняя и молодая. М., 1971; Амирян С. Армяно-украинские литературные связи. Ереван, 1972.

С. Г. Амірян.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.