[Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1. — С. 11-16.]

Попередня     Головна     Наступна





ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО


Тарас Григорович Шевченко — великий український поет, художник і мислитель революційно-демократичного напряму. Т. Г. Шевченко народився 9.III (25.II с. ст.) 1814 в селі Моринцях на Черкащині. Батьки його — Г. І. Шевченко та К. Я. Шевченко — були кріпаками поміщика В. В. Енгельгардта.

Перші вісім років після одруження вони жили в с. Кирилівці. Значний вплив на Тараса мав його дід І. А. Шевченко — свідок, а може й учасник гайдамацького руху, Тарасів батько умів сам читати і сина віддав до школи «у науку» до дяка П. Рубана. В 1823 померла мати, і батько одружився вдруге. В 1825 помер і батько. Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час наймитував, був школярем-попихачем у дяка П. Богорського. Рано виявився у хлопця хист до малювання. Коли Тарасові минуло чотирнадцять років, його зробили козачком П. Енгельгардта. У списку дворових кріпаків, яких виряджали з паном до м. Вільна, біля прізвища Шевченка зазначено, що він придатний на хатнього живописця. Восени 1829 Тарас у валці П. Енгельгардта вирушив з Вільшани до Вільна. Тут він учився малярства в якогось досвідченого майстра, можливо Й. Рустемаса. В листопаді 1830 почалося польс. нац. визвольне повстання, і Енгельгардт виїхав до Петербурга. Шевченко з панською челяддю затримався у Вільні і був очевидцем революц. подій, міг читати прокламації революц. гуртків, що їх писали польс. та рос. мовами. Очевидно, на поч. березня 1831 Шевченко прибув до Петербурга. Тут 1832 пан «законтрактував» його майстрові живопису В. Ширяєву. в якого юнак пройшов тяжку школу професійного вдосконалення. В 1836 Шевченко познайомився з учнем Академії мистецтв у Петербурзі І. Сошенком. Пізніше відбулося знайомство художника-кріпака з Є. Гребінкою, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, К. Брюлловим. Ці видатні письменники й митці здійснили план викупу Шевченка з кріпацтва. Потрібні Для викупу 2500 крб. було здобуто в лотереї, в якій розіграно портрет В. Жуковського, що його намалював К. Брюллов. 22.IV 1838 підписано відпускну, а 25.IV її вручено Шевченкові. До того він неофіційно відвідував навч. класи Товариства заохочування художників. Ще в кінці 1835 комітет Товариства заохочування художників, розглянувши малюнки Шевченка, схвалив їх. 21.V 1838 Шевченка прийняли до Академії мистецтв як стороннього учня в майстерню К. Брюллова. В січні 1839 Шевченка зарахували пансіонером (стипендіатом) Товариства заохочування художників. На річних іспитах в Академії мистецтв того самого року за малюнок з натури Шевченка відзначено срібною медаллю 2-го ступеня. В 1840 за першу картину олійними фарбами «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці» його вдруге відзначено срібною медаллю 2-го ступеня.

Шевченко під час навчання в Ширяєва слухав читання віршів В. Жуковського й О. Пушкіна. В бібліотеці Є. Гребінки він ознайомився зі збірками укр. фольклору, творами І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, П. Гулака-Артемовського, поетів-романтиків, а також багатьох рос. і зх.-європ. письменників. Вірші Шевченко почав писати ще до звільнення з кріпацтва. З численних ранніх творів відомі лише балада «Причинна», поезії «Нудно мені, тяжко — що маю робити», «Думка» («Тяжко-важко в світі жити»). П’ять творів (зокрема «Причинну») Шевченко пізніше передав Є. Гребінці для вміщення в альм. «Ластівка», а вісім інших об’єднав у збірці «Кобзар», що побачила світ навесні 1840. Невеличка збірочка стала епохальним явищем в історії духовного життя укр. народу. Як писав пізніше І. Франко, ця книжка «відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову» (Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. Львів, 1910, с. 107). В 1841 окремим виданням вийшла поема «Гайдамаки». У вересні того ж року Шевченка відзначено третьою срібною медаллю 2-го ступеня за картину «Циганка-ворожка». Він ілюстрував різні видання. Визначним твором цього періоду є картина олійними фарбами «Катерина». Деякі поезії Шевченко надіслав до Харкова в альм. «Молодик». Захоплюючись театром, він пробував у ці роки свої сили і в драматургії. В 1842 з’явився уривок з написаної рос. мовою трагедії «Никита Гайдай». У 1843 завершив драму «Назар Стодоля» (рос. мовою). В 1844 її перекладено укр. мовою для вистави, яку здійснював аматорський гурток студентів Медико-хірургічної академії. Уже в цей період виявилася геніальна обдарованість Шевченка, визначилася провідна риса його поетичної творчості — глибока народність (див. Народність Т. Г. Шевченка). Усе життя поет був відданий своєму народові. «Я по плоті і духу син і рідний брат нашого безталанного народу...», — писав він. Тому так просто й безпосередньо відтворював поет думи, почуття, прагнення трудящих мас. Шевченко своєю творчістю завершив процес піднесення укр. народної мови до ступеня національної літературної, підніс укр. мову до рівня розвинутих літ. мов світу (див. Мова Т. Г. Шевченка). Він виступав у традиційних для укр. поезії жанрах: балади, послання, ліричної пісні, думки, медитації, ліро-епічної поеми. В ранній поезії широко використовував літ. й нар.-поетичну образність, поетику, ритміку (див. Літературна спадщина Т. Г. Шевченка). В Шевченка невпинно наростав протест проти соціального й нац. гноблення українського народу, в його творах усе чіткіше лунали заклики до єднання слов’янських народів (див. Інтернаціональні мотиви творчості Т. Г. Шевченка). Шевченкові твори раннього періоду переважно романтичні, проте в них виразно виявилися реалістичні тенденції. На підставі аналізу літ. ї мистецької спадщини, листування поета (див. Листування Т. Г. Шевченка), спогадів про нього сучасників (див. Мемуарна література про Т. Г. Шевченка) та ін. джерел можна зробити висновок про поступове формування вже з початку літ. творчості революційно-демократичного світогляду поета (див. Світогляд Т. Г. Шевченка). Він формувався під впливом тогочасної дійсності, революційно-визвольного руху, передової л-ри, передусім російської (див. Лектура Т. Г. Шевченка), оточення. Царська цензура викреслювала в його творах чимало рядків, чинила перешкоди в друкуванні віршів поета (див. Цензурні переслідування творів Т. Г. Шевченка). Ніхто з критиків «Кобзаря» не міг заперечити великого таланту Шевченка. Однак реакц. критика, ігноруючи саме існування укр. мови, неспроможна була об’єктивно оцінити й «Кобзар». Але найпередовіший на той час журн. «Отечественные записки», де провідна роль у критиці належала В. Бєлінському, дав позитивну оцінку першій збірці поета. У листах поч. 40-х pp. Шевченко не раз писав, що мріє побувати на Україні. В 1843 його бажання здійснилося: поет виїхав з Петербурга і на кінець травня був уже на Україні (див. Подорожі Т. Г. Шевченка на Україну). Під час перебування в Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та ін., виконав чимало малюнків. Улітку поет відвідав місця колишньої Запорізької Січі, а у вересні він прибув до Кирилівки, де після чотирнадцяти літ розлуки побачився з братами й сестрами. На Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів «Живописная Украина». В Яготині поет побував у маєтку Рєпніних. М. Рєпнін-Волконський був рідним братом засланого декабриста С. Волконського і підтримував з ним зв’язки. Шевченко й раніше, в Петербурзі, знав про декабристів, а в Яготині дістав значно ширше й глибше уявлення про ідеї та діяльність тих, кого пізніше в «Щоденнику» назвав: «Первые русские благовестители свободы» (див. Декабристи і Т. Г. Шевченко). В Яготині Шевченко написав поему «Тризна» рос. мовою. Виїжджаючи в сусідні села, він бачився з О. Капністом, Я. де Бальменом та іншими. Я. де Бальмен і художник М. Башилов переписали лат. алфавітом ранні твори поета й ілюстрували їх (див. Ілюстрування творів Т. Г. Шевченка). В кін. січня 1844 поет знов приїхав до Києва. 19.II він був уже в Москві. Тут зустрівся з М. С. Щепкіним, О. Бодянським та ін. представниками прогрес. інтелігенції. В кінці лютого Шевченко приїхав до Петербурга. І тут, й на Україні він зблизився з багатьма опозиційно настроєними людьми, зокрема з майбутніми петрашевцями. Перебуваючи на Україні, поет бачив тяжкий соціальний і нац. гніт, якого зазнавали трудящі маси, нелюдські умови життя кріпаків. Це зумовило появу нових тем у поетичній творчості Шевченка. І. Франко назвав його поезію цього періоду політичною. В ній яскраво виявилися гнівний, викривальний пафос, нищівна сатира. Поет глибше осмислив історію свого народу, виробив революційно-демократичну її концепцію (див. Історичні погляди Т. Г. Шевченка).

На друкування політ. поезії в умовах царської цензури годі було сподіватися. І Шевченко переписав нові твори в альбом, який він назвав «Три літа» (1843 — 45). Однією з вершинполіт. поезії Шевченка цього періоду є сатирична поема «Сон» («У всякого своя доля»). Свою єдність з передовим мистецтвом Росії Шевченко засвідчив у творах, присвячених М. С. Щепкіну («Заворожи мені, волхве») і М. Гоголю («Гоголю»).

22.III 1845 Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання некласного художника. Того ж дня він звернувся до правління Академії з проханням видати йому «білет» для поїздки на Україну. 25. III він одержав такий «білет» і незабаром виїхав. Прибувши до Києва, поет зустрівся з М. Максимовичем і, можливо, за його допомогою одержав від Тимчасової комісії для розгляду давніх актів неофіційне доручення змальовувати істор. пам’ятки. 27.IX Шевченко був у Кирилівці. Восени 1845 за завданням Археографічної комісії він поїхав змальовувати істор. й археол. пам’ятки Полтавщини. В Миргороді поет написав містерію «Великий льох», спрямовану проти царизму, проти пануючих верств трьох націй — української, польської і російської. Наприкінці жовтня Шевченко приїхав у Переяслав до А. Козачковського й жив у нього (з перервами) до поч. 1846. Тут написав вірш-посвяту «Шафарикові» до поеми «Єретик», в якому виклав широку революційну концепцію слов’янського єднання, поеми «Наймичка» і «Кавказ». У поемі «Кавказ» Шевченко показав спільність долі всіх пригноблених царизмом народів, висловив ідею їхньої єдності у визвольній боротьбі. Наприкінці листопада поет їздив до Києва. Незабаром його офіційно затвердили співробітником Археографічної комісії. В кінці грудня тяжко хворий поет приїхав до Переяслава. Тут він написав «Заповіт», в якому в образній формі висловив ідею сел. нар. революції. В січні — лютому 1846 Шевченко їздив на Чернігівщину. Навесні 1846 поет деякий час жив у Києві. Він познайомився з членами Кирило-Мефодіївського товариства М. Костомаровим, М. Гулаком, І. Посядою, О. Марковичем, Д. Пильчиковим, О. Тулубом, зустрівся з В. Білозерським. Революц. погляди поета мали великий вплив на програмні документи цього таємного антикріпосницького т-ва й на світогляд багатьох його учасників. У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази та пісні й описувати істор. пам’ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва. Він подав прохання призначити його на посаду вчителя малювання в Київ. ун-ті. В січні 1847 побував у Борзні, Оленівці та ін. В березні жив у Седневі в А. Лизогуба.

Перебування на Україні мало велике значення для дальшого формування революц.-демократичних поглядів Шевченка, його худож. методу критичного реалізму (див. Суспільно-політичні погляди Т. Г. Шевченка, Філософські погляди Т. Г. Шевченка, Естетичні погляди Т. Г. Шевченка, Метод творчий Шевченка-письменника). Шевченко нещадно викривав антинародну суть царизму, феод.-кріпосницького ладу, таврував «вітчизняних» гнобителів, українське панство, вибираючи для цього найгострішу зброю — гнівну, нищівну сатиру. Закінчивши Академію мистецтв, Шевченко став визначним художником у різних жанрах (див. Мистецька спадщина Т. Г. Шевченка, Метод творчий Шевченка-художника). Особливе значення для розвитку українського мистецтва мав альбом «Живописная Украина». Наприкінці березня 1847 почались арешти членів Кирило-Мефодіївського т-ва. Шевченка заарештували 5.IV на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва. В нього відібрали збірку «Три літа», альбоми, листи. Наступного дня поета відправили до Петербурга. Привезли його сюди 17.IV 1847 й ув’язнили в казематі «Третього відділу». Тут він створив цикл поезій «В казематі». На допитах з усіх притягнених до слідства членів т-ва наймужніше тримався поет. Жандарми так і не змогли довести його участь в Кирило-Мефодіївському т-ві. Головним документом для обвинувачення поета був альбом «Три літа». Покарали Шевченка тяжче, ніж інших: заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу (див. Заслання Т. Г. Шевченка). Микола I, затверджуючи присуд, написав: «Під найсуворіщий нагляд із забороною писати й малювати». 8.VI 1847 Шевченка доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Почалася солдатська муштра. З перших днів Шевченко порушив царський наказ. Переписав у захалявну книжечку (див. Захалявні книжечки) казематний цикл і записував туди нові вірші. Революційна незламність поета виявилася в рядках: «караюсь, мучуся..., але не каюсь». Він відновив листування з друзями й знайомими, зблизився з багатьма польс. політ. засланцями: О. Фішером, І. Завадським, С. Крулікевичем, Т. Вернером та ін.

В 1848 Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. З великим співчуттям ставився він до місцевого казах. населення, з любов’ю малював казахських трудівників. Восени 1849 експедиція повернулася до Оренбурга, і Шевченка залишили тут опрацьовувати її матеріали. Тоді ж поет заприятелював з політ. засланцем поляком Б. Залеським. 23.IV 1850 за доносом офіцера М. Ісаєва про порушення царського наказу Шевченка заарештували. Попереджений друзями, поет встиг передати їм захалявні книжечки й знищити деякі листи. Але під час обшуку в нього знайдено лист С. Левицького про симпатії молоді на Україні й по всій Росії до Шевченка. Поета відправили до Орська й там допитували. Згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Знову почалася жорстока муштра, за поетом встановили посилений нагляд. Але й тут він зустрів гуманних людей, які допомагали йому. Влітку 1851 Шевченка як художника включили до складу Каратауськоі експедиції, він здобув деяку можливість малювати. У Новопетровському укріпленні Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріп лення (К. Бер, М. Данилевський), листувався із знайомими. Поет болісно переживав розлуку з батьківщиною. В поезіях періоду заслання яскраво виявилися його патріотичні почуття. Високої майстерності досяг поет у жанрі лірики. Тут найповніше виражено думи й прагнення народу. Висловлюючи палку любов до України, поет щиро співчував усім пригнобленим народам. На засланні Шевченко працював над повістями рос. мовою, виконав чимало малярських творів. Після смерті Миколи І на Шевченка не була поширена амністія політ. в’язням і засланцям. Тільки 1857, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили з заслання.

Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести «Щоденник» — важливий документ, який характеризує суспільно-політ., філософські й літ.естетичні погляди поета. 2.VIII 1857 Шевченко відбув з Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта І. Ускова їхати до Петербурга, не заїжджаючи до Уральська й Оренбурга. 22. VIII на пароплаві «Князь Пожарский» він вирушив з Астрахані до Нижнього Новгорода. Дорогою читав нелегальну л-ру, зокрема видання О. Герцена, малював краєвиди й портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в’їзд до обох столиць. Поетові загрожувало повернення до Оренбурга.

Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, і поет усю зиму прожив у Нижньому Новгороді. Тут, крім літ. новинок, він читав і нелегальну л-ру Щоб побачитися з поетом, на гастролі до Нижнього Новгорода приїхав М. С. Щепкін. Зима 1857 — 58 була для Шевченка дуже плідною: за цей час він створив багато портретів, малюнків. Він редагував і переписував у «Більшу книжку» свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава». Одержавши дозвіл на проживання в столиці, 8.III 1858 поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічався з друзями, познайомився з багатьма діячами науки і культури. В «Щоденнику» 26.III 1858 записав: «В Москве более всего радовало меня то, что я встретил в просвещенных москвичах самое теплое радушие лично ко мне и непритворное сочуствие к моей поэзии». 27.III Шевченко прибув до Петербурга. Він опинився в центрі уваги прогрес. громадськості міста. Познайомився і зблизився з М. Чернишевським, з колом «Современника» й «Искры» (див. Всеросійська революційна демократія і Т. Г. Шевченко). Дуже близькі контакти були в нього з польс. революц. демократами З. Сераковським, Я. Станевичем, Й. Огризком, П. Круневичем. Жив поет спочатку в М. Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяв гравіруванню. В жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. Своєю творчістю Шевченко відгукувався на найактуальніші проблеми сучасності. Він готував поетичні твори до друку, хоча заборону друкувати їх ще не було знято. Переклади деяких його поезій російською мовою почали з’являтися в пресі 1856. В грудні 1858 Шевченко звернувся до петерб. цензурного комітету з проханням дозволити йому нове видання творів. На поч. 1859 в Лейпцігу вийшла збірка «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки». Збірка відіграла помітну роль у нелегальному поширенні творів Шевченка. В ній символічно поєдналися два геніальні діячі братніх російської і української літератур — Пушкін і Шевченко. Український поет був знайомий з широким колом петербурзької прогресивної інтелігенції. Тепла дружба зав’язалася в нього з відомим актором-негром Айрою Олдріджем, який гастролював у Петербурзі. В травні 1859 Шевченко одержав дозвіл виїхати на Україну. За поетом встановили суворий таємний нагляд. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. В цей період він написав чимало поезій, в його альбомах з’явилися нові малюнки. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися на Україні. 15.VII поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинувативши в блюзнірстві. В умовах революц. ситуації царська адміністрація вирішила не привертати уваги до цієї справи. Шевченка звільнили, але наказали негайно виїхати до Петербурга. Поет прибув до Петербурга 7.IX 1859. Проте він мав намір оселитися на Україні. На поч. 1860 вийшов друком «Кобзар». В березні в журналах з’явилися перші рецензії, в яких дано високу оцінку збірці, зокрема в рецензії М. Добролюбова. Двома накладами вийшов альманах «Хата» з дев’ятьма новими поезіями Шевченка, об’єднаними під ред. назвою «Кобзарський гостинець». У журналі «Народное чтение» як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета. Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні — останній період його творчості є найвищим етапом в його еволюції. Використовуючи алегоричну форму біблійно-євангельських творів, Шевченко підносив найпекучіші проблеми того часу. В умовах революційної ситуації 1859 — 61 викриття кріпосництва й царизму в його поезії ставало все різкішим, виповнювалося гнівним пафосом. У ряді творів поет втілив мрію народу про вільне, щасливе життя [«Сон» («На панщині пшеницю жала»), «Ісаія. Глава 35», «Сестрі»]. Шевченко розумів, що волю селяни одержать не з царської ласки, не внаслідок реформи, а здобудуть її в революц. боротьбі. Він створив галерею образів «споборників святої волі» — борців проти гніту й насильства. До табору кріпосників, які підтримували самодержавний лад, Шевченко відносив і укр. «панів лукавих». Поет різко виступав проти офіційної православної церкви, однієї з підвалин царизму (див. Атеїстичні погляди Т. Г. Шевченка). З глибокою повагою ставився Шевченко до передової рос. культури, л-ри й мистецтва (див. Російська література і Т. Г. Шевченко). Йому була близька й рідна рос. мова — мова народу, який так багато дав йому в житті. Рос. мовою він написав деякі поетичні твори, п’єси, повісті, статті, листи, «Щоденник». Головні ідейно-естетичні принципи літ. творчості — високу ідейність, гуманізм, глибоку народність, критичний реалізм — Шевченко втілював і в своїй мистецькій діяльності. Найпередовіші для того часу в Росії, сміливі революц.-демократичні ідеї, виражені в поезії, надихали митця й реалізувалися в його мистецьких творах. Основним і визначальним для Шевченка завжди залишалося життя, дійсність. Прагнення до життєвої правди, до зображення сучасної йому дійсності, до демократизації тематики єднали його з такими рос. художниками, як О. Агін, П. Федотов та ін. 2.IX 1860 Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. У портретах, картинах, акварелях і малюнках в альбомах він правдиво відтворив істотні сторони дійсності, нар. побуту.

В 1859 на Україні почали діяти недільні школи. Для них Шевченко видав підручник, назвавши його «Букварь южнорусский» (1861). Поет дбав про поширення освіти серед народу. В цьому виявилася ще одна сторона діяльності революціонера-просвітителя (див. Педагогічні погляди Т. Г. Шевченка).

На поч. 1861 поет почував себе дедалі гірше, скаржився в листах на стан здоров’я. 13.I він одержав від В. Білозерського два примірники першого номера журн. «Основа», де на перших десяти сторінках вміщено його поезії під назвою «Кобзар». У рецензії «Современника» на цей номер журналу (автором її був М. Чернишевський) підкреслено першорядну роль Шевченка в укр. л-рі, світове значення його творчості. В своєму останньому вірші — «Чи не покинуть нам, небого» — поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття. Помер Шевченко 10.III (26.II с. ст.) о 5 годині 30 хвилин ранку. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови укр., рос. і польс. мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Друзі Шевченка відразу ж почали клопотати, щоб виконати поетів заповіт і поховати його на Україні. 26.IV домовину з тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6.V увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав «Кременчуг». 8.V пароплав прибув до Канева, й тут на Чернечій (тепер Тарасова) горі поета поховали. Над ним насипали високу могилу (див. Хвороба, смерть і похорон Т. Г. Шевченка). Вона стала священним місцем для укр. й інших народів світу.

Деякі неопубліковані за життя твори Шевченка надрукували в журн. «Основа» (1861 — 62), а безцензурні — здебільшого за кордоном. У Росії до революції 1905 — 07 безцензурні твори Шевченка поширювалися переважно в списках (див. Списки творів Т. Г. Шевченка). Тільки 1907 В. Доманицькому пощастило здійснити повніше видання «Кобзаря», куди ввійшли й твори, які раніше поширювалися нелегально. Лише Велика Жовтн. соціалістич. революція зняла всі заборони, створила умови для видання мільйонними тиражами всієї творчої спадщини Шевченка. Навколо творчої спадщини Шевченка завжди точилася гостра ідейно-політична боротьба. Від зазіхань реакц. сил спадщину великого поета захищали революц. демократи, революц. народники, марксисти, партія більшовиків, В. І. Ленін. З ліквідацією в Радянському Союзі антагоністичних класів боротьба навколо спадщини Шевченка триває на міжнародній арені (див. Буржуазно-націоналістичні фальсифікації творчості Т. Г. Шевченка).

За роки Рад. влади розвинулася нова галузь суспільних наук — шевченкознавство.

Творчість Шевченка здобула глибоку оцінку з марксистсько-ленінських позицій. Його твори перекладено більш як ста мовами (див. Перекладання творів Т. Г. Шевченка). Традиції Шевченка мали благотворний вплив на розвиток укр. л-ри, л-р народів СРСР, багатьох країн світу (див. Українська література і Т. Г. Шевченко, Народів СРСР літератури і Т. Г. Шевченко, Зарубіжні літератури і Т. Г. Шевченко). За найкращі твори л-ри й мистецтва встановлено щорічні Державні премії Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, мистецтва і архітектури. Ім’ям Шевченка названо тисячі населених пунктів, вулиць, майданів, районів, підприємств, колгоспів, кульг.-освітніх і навчальних закладів, пароплавів. Поетові споруджено величні монументи в Києві, Москві, Харкові, Ворошиловграді, Запоріжжі, Ашхабаді, Каневі та багатьох ін. населених пунктах, а також за кордоном — поблизу м. Палермо в Канаді, у Вінніпегу, Шалет-сюр-Луені, Нью-Йорку. Спадщину поета популяризують музеї Шевченка. Його життя і творчість знайшли відображення в численних творах письменників і художників народів СРСР і зарубіжних країн (див. Шевченко Т. Г. у художній літературі, Шевченко Т. Г. в образотворчому мистецтві). За ухвалою Всесвітньої Ради Миру 1961 все прогресивне людство відзначило соті роковини з дня смерті Шевченка. У 1964 в світовому масштабі відзначено 150-річчя з дня народження поета. В столиці України — Києві відбувся Міжнародний форум діячів культури, присвячений 150-річчю з дня народження поета. Вшанування й увічнення пам’яті Т. Г. Шевченка стало в СРСР всенародною справою. Ім’я Шевченка відоме в усьому світі, його безсмертні твори високо цінує все прогресивне людство.

Є. П. Кирилюк.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.