[Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1. — С. 265-290.]

Попередня     Головна     Наступна





К — Київ


КААЛЕП Айн (н. 4.VI 1926) — естонський рад. поет, драматург. Перекладати твори Шевченка почав 1951. Окремі переклади вміщував у періодич л-рі. Шевченкові «Заповіт», «Перебендя», «Гайдамаки», «Єретик», «Катерина», «Лілея» та багато ін. творів у перекладах К. ввійшли до ест. видання «Кобзаря» (Таллін, 1961). К. належать стаття «Великий революційний демократ України» (1954) та нарис-роздум про поезію Шевченка «Маленький урок у великого Кобзаря» (1964). К. — автор вірша «Морська прогулянка Тараса Шевченка в Таллін у 1842 році» (1961).


КАБАК Ністор Петрович (23.ХІ 1913 — 10.VII 1941) — молдавський рад. поет. Навчаючись 1935 у Києві, написав вірші, присвячені Україні, дружбі укр. і молд. народів («Цвітуть каштани», «На березі Дніпра» та ін.). Молд. мовою переклав Шевченків «Заповіт» (1937).

Тв.: На берегу Днепра. В кн.: Кабак Н. Песня полей. Кишинев, 1959.


КАБАРДИНСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. Першими творами укр. поета, перекладеними кабард. мовою, були поеми «Кавказ» (перекл. А. А. Шогенцуков), «Катерина» (А. Кешоков), «Сова» та вірш «Заповіт» (А. О. Шогенцуков). Вони ввійшли до збірки «Т. Г. Шевченко кабардинською мовою» (Нальчик, 1939). З 30-х pp. вірші Шевченка починають вивчати в кабардинських школах. З кожним роком у Кабарді зростав інтерес до творчості укр. поета. В 1949 газ. «Къэбэрдей пэж» («Кабардинська правда») вмістила статтю А. О. Шогенцукова «Великий поет України». В збірках «Поети України» (Нальчик, 1954) та «Дорога Україно»(кн. I. Нальчик, 1955) опубліковано вірші й поеми Шевченка в перекладах А. О. Шогенцукова («Заповіт», «Сова», «Кавказ», вступ до балади «Причинна» — «Реве та стогне Дніпр широкий»), А. Кешокова («Катерина») й Н. Шогенцукова («Думи мої, думи мої, ви мої єдині», «Я не нездужаю, нівроку», «Не женися на багатій», «Причинна»). До ювілейних шевченківських дат 1961 і 1964 у періодичних виданнях Кабардино-Балкарії вміщено твори укр. поета «Ой три шляхи широкії», «Лічу в неволі дні і ночі», «Думка» («Вітре буйний, вітре буйний!»), «Іван Підкова» (перекладач Н. Шогенцуков), «І досі сниться: під горою», «Не гріє сонце на чужині», «Ой гляну я, подивлюся», «Та не дай, господи, нікому», «У нашім раї на землі», «Не хочу я женитися», «По улиці вітер віє» (перекладач Ф. Балкарова), «Сон» («На панщині пшеницю жала»), «Тарасова ніч», «Не вернувся із походу» (перекладач П. Мисаков). Кабард. поети часом перекладали одні й ті самі твори Шевченка, домагаючись найбільшої близькості до оригіналу. Є три варіанти перекладу кабард. мовою «Заповіту» та «Реве та стогне Дніпр широкий», два варіанти перекладу поем «Кавказ» і «Катерина». Творчість Шевченка мала благотворний вплив на кабард. письменників А. А. Шогенцукова, А. Кешокова, А. О. Шогенцукова, Н. Шогенцукова та ін. Свою глибоку повагу до укр. поета вони висловили у віршах: А. А. Шогенцуков — «Тарас Шевченко», А. Кешоков — «Тарас Шевченко» та ін. На сторінках періодич. видань надруковано статті літературознавців і поетів: К. Ельгарова — «Великий народний поет» — [газ. «Ленин гъуэгу» («Ленінський шлях»), 10.III 1961], М. Сокурова — «Безсмертний поет» [журн. «Iуащхьэмахуэ» («Ельбрус»), 1961, № 2], А. О. Шогенцукова — «Світла любов і глибока людяність» («Ленин гъуэгу», 7.III 1964) та ін., в яких автори підкреслюють світове значення Шевченка, його високу поетичну майстерність. Шевченківські ювілеї 1961 і 1964 урочисто було відзначено в республіці. В республіканській бібліотеці ім. Н. К. Крупської відбулися літ. читання і вечори, на яких виступали кабард. літературознавці з доповідями про життя і творчість Шевченка, звучала укр. музика, пісні на слова укр. поета. Було організовано книжкові виставки, присвячені Шевченкові. У 1964 одна з вершин Кавказького хребта названа іменем Шевченка.

Переклади: Шевченко Т. Г. Адыгэбзак’а. Нальчик, 1939.

Літ.: Кобзарь всей планеты. «Кабардино-Балкарская правда», 1964, 16 июля.

З. М. Налоєв.


КАБІЧЕК (Kabíček) Ярослав (н. 11.Х 1931) — чеський поет і перекладач. Перекладає твори укр. письменників. У журн. «Svět sovětů» («Радянський світ», 1964, № 11) опублікував статтю «Шевченко — кобзар свого народу» і переклади Шевченкових віршів «Мов за подушне, оступили», «Якби зострілися ми знову», «В неволі, в самоті немає», «Готової Парус розпустили». В журн. «Kulturm tvorba» («Культурна творчість», 1964, № 10) вмістив переклад поезій «І Архімед і Галілей», «І тут, і всюди — скрізь погано» і статтю «Осінь 1860» — про останню осінь Шевченкового життя, в журн. «Praha — Moskva» (1964, № 2) — переклад вірша «О люди! люди небораки!».


КАВАЛЕРІДЗЕ Іван Петрович (н. 14.IV 1887) — український рад. скульптор, кінорежисер, драматург, нар. артист УРСР (з 1969). За проектом К. споруджено пам’ятники Шевченкові в Ромнах (бетон, 1918) і Полтаві (залізобетон, 1925). Був учасником конкурсу на кращий проект пам’ятника Шевченкові в Києві (1909) та республіканського (1926) і всесоюзного (1933) конкурсів на проект пам’ятників Шевченкові в Каневі і Харкові. Автор станкових творів: «Кобзар» (бр., 1954), «Т. Г. Шевченко на березі Неви» (гіпс тон., 1961), «Т. Г. Шевченко на засланні» (оргскло, 1964). Ідеї Шевченка, його поетична творчість зокрема поема «Гайдамаки»! мали визначальний вплив на кінофільми К.«Злива» («Офорти до історії гайдамаччини» 1929), «Коліївщина» (1933) і «Прометей» (1935). Іл. табл. XXVII, а також т. 2, табл. VIII.


КАВЕЛІН Костянтин Дмитрович (16.XI 1818 — 15.V 1885) — російський бурж.-ліберальний соціолог і публіцист. У період до реформи 1861 стояв на позиціях поміркованого лібералізму, склав записки про звільнення селян із землею за викуп, які опубліковано в зб. «Голоса из России» (1857, кн. 3) й журн. «Современник» (1858, кн. 4). Був у складі комітету Літ. фонду, брав участь у викупі родичів Шевченка з кріпацтва. Це і ввело в оману Шевченка, який, познайомившись 1858 з К., вів з ним розмови на суспільно-політ. теми і дав йому позитивну характеристику в «Щоденнику» (запис 17.IV 1858). Вже в кін. 1861 К. став на реакц. позиції, виступив з апологетикою самодержавства. В. І. Ленін затаврував його як одного з найогидніших типів ліберального хамства (див. Повне зібрання творів, т. 21, с. 247).


КАВЕРАУ (Kawerau) Вальдемар (pp. н. і см. невід.) — німецький літературознавець. У 1878 в журн. «Magazin für die Literatur des Auslandes» («Журнал зарубіжної літератури», № 12) надрукував статтю «Тарас Шевченко», пройняту глибоким співчуттям до поета. К. називав Шевченка великим мучеником за свободу, творчість його пов’язував з розвитком передової рос суспільної думки і л-ри. Проте в статті є й помилкові твердження, зокрема про «песимізм» поета.


«КАВКАЗ» — поема Шевченка, написана в Переяславі й датована 18.XI 1845. Автограф — в альбомі «Три літа». За спогадами В. Г. Шевченка, поет читав йому уривок з поеми ще у вересні 1845. Ймовірно, що в листопаді Шевченко лише доопрацював твір і переписав до альбома «Три літа». В грудні 1846 поет передав рукопис «К.» через М. Савича, який їхав за кордон, А. Міцкевичу. Збереглося кілька прижиттєвих списків твору. Вперше «К.» надруковано в книжці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки» (Лейпціг, 1859). Традиційне визначення жанру «К.» як поеми зумовлене відносно великим розміром і суспільним значенням твору. Таке визначення, проте, можна прийняти лише умовно. В творі нема сюжету і дійових осіб — головних ознак жанру тогочасної поеми. «К.» — індивідуальна лірико-сатирична жанрова форма, близька водночас і до інвективи, і до політ. медитації, і до героїчної оди. Твір присвячено другові поета Я. де Бальмену, який загинув на Кавказі 26.VII 1845. Головна тема твору — осудження війни царизму на Кавказі — дала Шевченкові змогу створити сатиру на політичні, соціальні й ідеологічні основи царської Росії: самодержавство, кріпосництво і церкву. Водночас «К.» розгортає і позитивну тему — прославлення боротьби за свободу. На задумі твору позначилися тривалі воєнно-політ. невдачі царизму на Кавказі. Віра в безсмертя й непереможність народу найповніше виявилася в символічному образі нескореного Прометея, в рядках «не вмирає воля», «встане правда! встане воля!», «борітеся — поборете». «К.» — етапний твір в ідейно-творчому розвитку Шевченка і нове слово в укр. суспільній думці та в світовій революц. поезії. В жодному ін. поетичному творі 1-ї пол. 19 ст. ідея братерства народів у боротьбі проти гнобителів не підносилася з такою худож. силою, як у цій поемі. І. Франко в статті «Темне царство» — першій розвідці про твір, зіставляючи поеми «Сон» («У всякого своя доля») і «К.», писав: «„Кавказ“ побудований уже на ширшій, можна сказати, загальнолюдській основі. Всяка боротьба за волю, всяке змагання проти „темного царства“ знаходить прихильника в нашім поеті. „Кавказ“ — се огниста інвектива проти „темного царства“ зі становища загальнолюдського, се, може, найкраще свідоцтво могутнього, всеобіймаючого, щиролюдського почуття нашого поета». Приєднання Кавказу до Росії — складний і суперечливий процес. Всупереч реакційним цілям царизму це приєднання врятувало кавказькі народи від поглинання їх Туреччиною і Персією, а в істор. перспективі відкрило перед ними шлях до соціального і нац. визволення в єднанні з ін. народами кол. царської імперії. Водночас царизм здійснював на Кавказі колоніальну політику. Як демократ і революціонер, Шевченко затаврував загарбницьку політику самодержавства і зробив це з такою величезною силою худож. узагальнення, що «К.» і досі є злободенною сатирою на всякий колоніалізм і мілітаризм. Таке осудження загарбництва царизму на Кавказі було виявом справжнього революційного мислення поета, що піднісся до розуміння необхідності єдності всіх народів Росії в боротьбі проти самодержавства. Композиційно «К.» — це розгорнутий ліричний монолог, звернений послідовно до кількох умовних адресатів — до бога, до народів Кавказу, до правлячого класу, до Христа, знову до кавказців, до Я. де Бальмена. Поет розвиває основну тему, послідовно змінюючи кілька мотивів, що виникають один з одного на основі асоціацій. Твір починається мотивом залитого кров’ю Кавказу. В гранично узагальнених образах Шевченко стверджує непереможність народу, який захищає свою волю (образ Прометея). Наступні композиційно завершені частини твору — богоборчий і «безадресний» монолог (одне з найгостріших у світовій поезії осуджень мілітаризму). Центр. частина «К.» — монолог, звернений до горців, — дає розгорнуту сатиричну характеристику соціально-політ. системи самодержавства. Сатиричні удари в поемі спрямовано проти деспотизму («У нас же й світа, як на те — // Одна Сибір неісходима, // А тюрмі а люду!..»), нац. гноблення («На всіх язиках все мовчить»), кріпосництва («Продаєм // Або у карти програєм // Людей...»), церкви як ідеологічної служниці царизму й панства. Цей мотив розгорнено далі в зверненні до Христа. Шевченко розвінчує також політичну фразеологію (типу «просвіщення», «благоденствія», «з нами бог») правлячих кіл. У рядках «На всіх язиках все мовчить, // Бо благоденствує!» сатирично осміяно офіційне визначення становища народу. Вже в 60-х pp. ці рядки стали крилатим виразом. Їх вживали М. Чернишевський, І. Тургенев, І. Аксаков, М. Лєсков, П. Лавров, О. Купрін та ін. К. Маркс, читаючи брошуру М. Драгоманова «Українська література, заборонена російським урядом», відкреслив речення з цими рядками Шевченка. Їх використовували в більшовицьких листівках, спрямованих проти царизму (див. Більшовицька преса і Т. Г. Шевченко). Поема «К.» закінчується зверненням до Я. де Бальмена, що пов’язує присвяту з головною суспільною темою твору і вносить в інвективу глибоко особисту ліричну ноту. В «К.» виявилися найхарактерніші особливості Шевченкової сатири як сатири переважно ліричної. Сатира тут виступає у формі гострих сатиричних визначень, зіставлень, узагальнень, афоризмів, звернень. Переважає лірично забарвлена, сповнена сарказму й гніву, ораторська мова трибуна-викривача, в якій автор вдається не стільки до зорових образів, скільки до словесних оцінок і характеристик. Типова риса сатири «К.» — поєднання викриття й ствердження, патетики картання ворогів з патетикою уславлення борців за волю. Взаємопереходи саркастичної і героїчної інтонацій надають поемі «К.» великої емоційної сили. Твір пов’язаний з традиціями рос. і польс. волелюбної поезії — поезії декабристів, О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Полежаєва, А. Міцкевича. «К.» — видатне явище не тільки л-ри, а й укр. суспільно-політ. думки, історії укр. і загальноросійського революц.демократич. руху. Ще за життя автора і після його смерті твір поширювали в списках, публікували в нелегальних виданнях. «К.» мав великий вплив на розвиток революц. самосвідомості народу. На слова твору написав кантату-симфонію С. Людкевич.

Літ.: Франко І. Темне царство. В кн.: Франко І. Я. Твори, т. 17. К., 1955; Івакін Ю. О. Сатира Шевченка. К., 1959; Шабліовський Є. З особистої бібліотеки Карла Маркса. «Радянське літературознавство», 1962, №1; Приходько П. Г. Образ Прометея в поемі Т. Г. Шевченка «Кавказ». В кн.: Питання шевченкознавства, в. 3. К., 1962; Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії до заслання. К., 1964.

Ю. О. Івакін.


КАВОС Альберт Катаринович (1801 — 63) — російський архітектор. Під його керівництвом з липня до листопада 1836 артіль В. Ширяєва працювала над оздобленням Великого театру в Петербурзі (тепер на цьому місці будинок Ленінградської консерваторії). Шевченко за вказівками К. виконував підготовчі рисунки для розписів, зокрема для орнаментів на плафоні. Поет згадував К. у повісті «Художник».


КАДНИЦЬКОГО АНДРІЯ КИРИЛОВИЧА ПОРТРЕТ (тон. папір, італ. і білий ол., 34,3 × 27) — портрет, що його виконав Шевченко 12.II 1858 в Нижньому Новгороді. Праворуч — авторська дата й підпис: «1858 Т. Шевченко». Про виконання портрета Шевченко записав у «Щоденнику» 12.II 1858 (помилково назвав А. Кадницького Кадинським). Цей портрет він намалював замість задуманого й незакінченого групового портрета трьох своїх нижегородських приятелів — А. Кадницького, К. Шрейдерса й М. Фреліха, про що є запис у «Щоденнику» 30 XI 1857 і 12.II 1858. З А. Кадницьким — правителем канцелярії нижегородського генерал-губернатора — Шевченко познайомився незабаром після приїзду 1857 до Нижнього Новгорода і підтримував з ним дружні взаємини до останніх днів перебування там. Твір зберігається в ДМШ.


КАЗАКОВ Міклай (Микола Іванович; н. 15.I 1918) — марійський рад. письменник, нар. поет Мар. АРСР (з 1960). Член КПРС з 1943. Перший серед мар. поетів почав перекладати твори Шевченка. Йому належать переклади «Заповіту», «Кавказу», «Ой три шляхи широкії» (всі — 1939), вступу до балади «Причинна» — «Реве та стогне Дніпр широкий» (1942) та багатьох поезій періоду заслання. К. — автор статей про Шевченка «Могутній поет України» (1939), «Рідна Україна» (1954), «Він збагатив марійську поезію», «Тарас Шевченко» (обидві — 1961) та ін. У своїх віршах «Живий Тарас» (1939), «Рідна пісня» (1942), «Великий Кобзар» (1961) та ін відтворив образ укр. поета. Держ. премія СРСР, 1951.


КАЗАНЬ — губернське місто Казанської губ. (тепер столиця Тат. АРСР). Після заслання, пливучи пароплавом по Волзі від Астрахані до Нижнього Новгорода, Шевченко 13 і 14.IX 1857 був у К. Він оглянув історичні й архітектурні пам’ятки міста, виконав два краєвиди: «Казань» і «Проти Казані» (в «Щоденнику» цей рисунок названо «Вид на Волгу против Казани и села Услон»). Обидва рисунки зберігаються в ДМШ. Свої враження від К. поет записав у «Щоденнику» 13 — 14.ІХ 1857. Іл. табл. XXX.


«КАЗАРМА» (папір, сепія) — малюнок Шевченка, виконаний між 1856 і липнем 1857 в Новопетровському укріпленні. В творі зображено життя в солдатській казармі. До композиції художник ввів і автопортрет. Поряд із серією «Притча про блудного сина» ця сепія є одним з найбільш політично гострих худож. творів Шевченка. Тривалий час місце зберігання малюнка було невідоме, його репродукували за фотогравюрою, виданою у Відні 1895. У 1971 знайдено оригінал сепії, який тепер зберігається у приватній збірці в Москві. За свідченням сучасників, Шевченко створив ще кілька малюнків на цю тему, але доля їх невідома.


«КАЗАХ НА КОНІ» (папір, акв., 20,7 × 28) — малюнок Шевченка, виконаний 1848 — 49 під час Аральської експедиції. В л-рі згадується ще під назвами «Киргиз на коні серед піщаної пустелі», «Киргиз на коні». Зберігається в ДМШ.


«КАЗАХИ БІЛЯ ВОГНЮ» (папір, ол., сепія, 23 × 17,6) — малюнок Шевченка, виконаний між 6.Х 1848 і 2.IV 1849 на Косаралі під час Аральської експедиції. На звороті праворуч унизу олівцем напис: «Оренбург, Т. Шевченко» та «29.XI 1849». Зберігається в ДМШ. Іл. т. 2, табл. XII.


КАЗАХСЬКА ДЕРЖАВНА ХУДОЖНЯ ГАЛЕРЕЯ ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА — художній музей Каз. РСР в Алма-Аті. Засн. 1935. У 1939 в зв’язку з 125-річчям з дня народження Шевченка галереї надано його ім’я. В колекції — понад 10 тис. творів казахського, російського, українського (дожовтневого і радянського), зх.-європ. і сх. мистецтва. Тут експонуються роботи Шевченка «Вірсавія» (офорт з картини К. Брюллова, 1860), приписуваний художникові портрет дружини лебединського поміщика М. Залеського — П. Залеської (1859) та ін. В музейній збірці є також присвячені поетові твори російських, укр. і казах. художників — Ф. Каменського, В. Касіяна, А. Кастєєва, С. Кукурузи, А. Дячкіна, О. Заковряшина, А. Мотузка, І. Остренка, О. Саханова, К. Ходжикова. Літ.: Казахская государственная художественная галерея им. Т. Г. Шевченко. Путеводитель. Алма-Ата, 1954; Каталог выставки, посвященной 150-летию со дня рождения Т. Г. Шевченко. АлмаАта, 1964; Казахская государственная художественная галерея имени Т. Г. Шевченко. М., 1966.


КАЗАХСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. В історії, літературі та мистецтві казах. народу творчість Шевченка посіла значне місце. Укр. поет перебував у Казахстані на засланні майже сім років (див. Заслання Т. Г. Шевченка) і на власні очі бачив тяжке становище казахів. Образи казахів, картини природи Приаралля й Зх. Казахстану Шевченко втілив у своїй малярській і літ. творчості, зокрема в поезіях «У бога за дверми лежала сокира» і «Сон» («Гори мої високії»), у повістях «Близнецы», «Варнак», «Несчастный» і «Прогулка с удовольствием и не без морали» та ін. творах. Казах. народ вважає Шевченка своїм поетом. Першим літ. пам’ятником укр. митцеві в Казахстані були народні легенди про засланого поета, «Тарази». Всебічне вивчення життя і творчості укр. поета почалося в Казахстані після Великої Жовтн. соціалістич. революції. В 1924 газ. «Ак жол» («Світлий шлях», 10 березня) виступила з статтею «Увічнити пам’ять Шевченка». Письменник С. Сейфуллін у газ. «Советская степь» (7.I 1926) опублікував статтю «Пам’яті Т. Г. Шевченка». На Першому з’їзді письменників СРСР (1934) казах. поет І. Джансугуров говорив про Шевченка як про поета, творчість якого має значення для всіх народів. Переклади творів Шевченка в Казахстані вперше з’явилися в 30-х pp. Це були «Заповіт», поема «Катерина» та ін. поезії, що їх переклав А. Тажибаєв. Вони ввійшли до першого казах. видання творів укр. поета «Кобзар» (Алма-Ата, 1935). До цього видання перекладав Шевченкові вірші й поет М. Даулетбаєв. Твори Шевченка казах. мовою перекладали поети кількох поколінь: А. Тажибаєв, М. Даулетбаєв, С. Муканов, К. Аманжолов, Д. Абілєв, X. Бекхожин, М. Алімбаєв, Б. Іскаков, С. Бегалін та ін. В Казахстані вийшло, крім «Кобзаря» 1935, шість окремих видань вибраних творів укр. поета (1939, 1949, 1954, 1961, 1964 і 1968). Цикли його віршів опубліковано в журналі «Жулдыз» («Зірка»), газ. «Казак адебиеті» («Казахська література») і в збірках казах. поетів. У підготовці Шевченкового «Вибраного» (Алма-Ата, 1964) брало участь 17 поетів, у т. ч. X. Бекхожин, С. Мауленов, С. Сеїтов, Г. Каірбеков та ін. До цього видання ввійшло 9 поем і 74 вірші укр. поета. В процесі перекладання творів Шевченка розвивались нац. казах. школа перекладу й мистецтво віршування, збагачувалися творчі контакти казахської і української літератур. Поет А. Токмагамбетов відзначав, що в Шевченка він навчився мистецтва творення сюжетів. А. Тажибаєв писав: «Я прийняв поетичну програму Кобзаря, вона стала й моєю творчою програмою... Дух Шевченка живе в нашій поезії. Він став наставником казах. поетів так само, як Пушкін і Абай». Одночасно з перекладанням творів Шевченка казах. мовою почалося дослідження життя й творчості поета. Перші статті на цю тему з’явилися в казах. періодич. л-рі в 30-х pp.: «Тарас і наш поет» (1936) і «Незабутня велика людина» (1939) А. Тажибаєва, «Його батьківщина — вся наша країна» (1939) Т. Жарокова, статті «В казахстанському колгоспному аулі читають „Кобзар“» (1937) і «Шевченко в Казахстані» (1939). У 1952 вийшла книжка літературознавця Т. Беїсова «Т. Г. Шевченко в Казахстане». У 1961 надруковано статтю М. Ауезова «Брат наш, друг наш» («Литературная газета», 9.III 1961), що дала назву збірці статей вчених і письменників, виданій Ін-том літератури і мистецтва АН Каз. РСР ім. М. Ауезова («Брат наш, друг наш», Алма-Ата, 1964). Ця праця стала віхою у вивченні спадщини укр. поета. Найбільшу кількість (бл. 100) статей і праць казах. літераторів про Шевченка опубліковано протягом 1961 — 65. У ці роки в пресі виступили М. Ауезов, Г. Мусрепов, Г. Мустафін, С. Муканов, А. Тажибаєв, К. Нурмаханов, X. Бекхожин, С. Сеїтов, Є. Лизунова, Ш. Сатпаєва, I. Дюсенбаєв, М. Базарбаєв, М. Каратаєв, С. Кірабаєв, Б. Науризбаєв, М. Абдихаликов, Р. Кайшибаєва, Б. Іскаков, Т. Абдрахманова та ін. Оригінальну карту місць перебування Шевченка в Казахстані створив (1967) історик-краєзнавець Е. Умірбаєв. В казах. л-рі широко відтворено образ Шевченка (Джамбул Джабаєв — «Пісня про життя», «Тарас», вірші Г. Орманова, А. Тажибаєва, А. Токмагамбетова та ін.). У роки Великої Вітчизн. війни у творах казах. поетів-фронтовиків, які воювали на Україні (Б. Булкишев, Ж. Саїн, X. Єргалієв, А. Сарсенбаєв, Б. Іскаков, К. Кайсенов та ін.), з’являється взятий з життя новий образ — книжка віршів Шевченка, що її воїнказах проносить крізь усі бої як символ духовної близькості двох народів.

Широко відзначено в Казахстані шевченківські пам’ятні дати. В 1939 пройшли урочисті вечори, відбувся ювілейний пленум Спілки письменників Казахстану, на якому з доповідями про Шевченка виступили А. Тажибаєв, М. Ауезов, С. Муканов, X. Бекхожин і К. Сатибалдін. Поети читали свої вірші, присвячені укр. митцеві. Письменники А. Тажибаєв, І. Байзаков, Д. Абілєв, уйгурський поет К. Хасанов брали участь у шевчен ківських святах на Україні. У 1961 відбулися урочисті збори АН Каз. РСР, Каз. ун-ту і Спілки письменників Казахстану в зв’язку з 100-річчям з дня смерті укр. поета. По всій республіці пройшли шевченківські вечори. Стало традицією в пам’ятні дати присвячувати укр. поетові номери журналів, статті, вірші і нариси. До 150-річчя з дня народження укр. поета в місцях його перебування відкрито меморіальні дошки, в Казахській держ. худож. галереї імені Т. Г. Шевченка експонувалися картини казах. художників на тему «Шевченко в Казахстані». Кіностудія «Казахфільм» випустила кінофільм про укр. поета. Казахські письменники брали участь у ювілейних шевченківських торжествах у Москві та Києві.

Переклади: Cevcenko T. Kobzar. (Taŋ damalƅ ɵleŋderi). Almatƅ, 1935; Cevcenko T. Poemalar. Lirikaƅ ɵlender. Alma-Ata, 1939. Шевченко Т. Тандамалы шығармалар. Алматы, 1954; Шевченко Т. Тандамалы шығармалар. Алматы, 1961; Шевченко Т. Тандамалы шығармалар. Алматы, 1964; Шевченко Т. Олендер, балладалар. Алматы, 1968.

Літ.: Литовченко Е. Шевченко о казахском народе. «Ученые записки Уральского педагогического института», 1948, в. 1; Беисов Т. Шевченко и Короленко о казахском народе. «Вестник АН Казахской ССР», 1950, № 4; Беисов Т. Т. Т. Шевченко в Казахстане. Алма-Ата, 1952; Дюсенбаєв І. Т. Шевченко в Казахстані. В кн.: Збірник праць десятої наукової шевченківської конференції. К., 1962; Сатпаєв Ш. Т. Г. Шевченко в Казахстане. «Известия АН Казахской ССР. Серия общественных наук», 1964, № 2; Ахметов З. Великий поэт революционер-демократ. «Партийная жизнь Казахстана», 1964, № 3; Сильченко М. Творчество Т. Г. Шевченко и его связи с казахской литературой. «Вестник АН Казахской ССР», 1964, № 3; Брат наш, друг наш. Алма-Ата, 1964; Кайшибаева Р. О переводах поэзии Шевченко на казахский язык. «Известия АН Казахской ССР. Серия общественных наук», 1971, № 5; Кайшибаева Р. Брат наш, друг наш. «Радянське літературознавство», 1972, № 12.

Є. В. Лизунова.


«КАЗАХСЬКА СТОЯНКА НА КОСАРАЛІ» (папір, акв., 13,7 × 22,7) — малюнок Шевченка, виконаний між 6.X 1848 і 6.V 1849 на о. Косарал і під час Аральської описової експедиції. На другому плані праворуч зображено будівлі Косаралу. Малюнок зберігається в ДМШ.


«КАЗАХСЬКИЙ БАКСА» — малюнок Шевченка, виконаний між 23.ХІ 1848 і 29.XII 1849 під час зимівлі Аральської експедиції на Косаралі. На ньому зображено народного співця. Поет згадував про цей малюнок у листі до А. Лизогуба 29.XII 1849. Твір помилково ототожнювався з сепією «Тріо» (1851). Де малюнрк тепер — невідомо.


«КАЗАХСЬКИЙ ХЛОПЧИК ДРІМАЄ БІЛЯ ГРУБКИ» (папір, сепія, 23,3 × 18,1) — малюнок Шевченка, виконаний між 6.X 1848 і 2.IV 1849 на Косаралі під час Аральської описової експедиції. В л-рі і на виставках згадується ще під назвами «Хлопчик-киргизя біля грубки», «Хлопчик-калмик спить в юрті біля пічки». Належав Л. Жемчужникову та ін., тепер — у ДМШ.


«КАЗАХСЬКИЙ ХЛОПЧИК РОЗПАЛЮЄ ГРУБКУ» (папір, сепія, 24,7 × 18,3) — малюнок Шевченка, виконаний між 6.Х 1848 і 2.IV 1849 на Косаралі під час Аральської описової експедиції. На звороті праворуч унизу чорнилом рукою автора напис: «Веневитинова и Кольцова, в одном переплете», що є нагадуванням О. Бутакову привезти йому з Москви твори згаданих письменників. Малюнок був в альбомі О. Бутакова. На звороті сепії «О. Бутаков і фельдшер О. Істомін під час зимівлі на Косаралі (1848 — 49)» є ескіз до цього малюнка, а в альбомі 1847 — 50 pp. — начерк. Художник Г. Михайлов виконав з цього малюнка офорт. Малюнок і відбиток офорта зберігаються в ДМШ.


«КАЗАШКА» (папір, сепія, 28,2 × 21,7) — малюнок Шевченка, виконаний улітку 1856 в Новопетровському укріпленні. Праворуч унизу чорнилом підпис автора: «Т. Шевченко». На звороті ліворуч також унизу чорнилом його напис з порядковим серійним номером: «5. Киргизка». В одному з двох Шевченкових альбомів рисунків, поезій і фольклорних записів 184650 років є ескіз «Казашка над ступою», за темою і композицією близький до цього малюнка. Твір зберігається в ДМШ. Іл. т. 2, табл. XII.


«КАЗАШКА КАТЯ» (папір, сепія, 27,6 × 21,5) — малюнок Шевченка, виконаний між 1856 і липнем 1857 в Новопетровському укріпленні. У творі зображено сестру няньки старшої доньки коменданта укріплення І. Ускова — Катю Каракоз: казах. дівчина стоїть біля надгробка з каганцем (один з реліг. звичаїв казахів). Цей твір автор подарував родині Ускових. Тепер малюнок зберігається в ДМШ. За спогадами молодшої з дочок коменданта, Надії Ускової (Смоляк), Шевченко по-батьківському ставився до сестер-казашок. У листі до І. Ускова 17.II 1858 він писав: «от души целую вас всех — и Катю, и няню...». Катя Каракоз, очевидно, позувала й для іншої роботи Шевченка — «Казашка». Іл. т. 2, табл. XIX.

Літ.: Пронін І. В гостях у друга Т. Г. Шевченка. «Життя й революція», 1928, № 3; Умирбаєв С. Кто была казашка Катя? В кн.: Брат наш, друг наш. Алма-Ата, 1964.


«КАЗКА» — офорт Шевченка з серії «Живописная Украина». Іл. табл. XVII.


КАЇРБЕКОВ Гафу (н. 15.VIII 1928) — казахський рад. поет. Член КПРС з 1960. Україні присвятив вірш «Ми святкуємо день дружби» (1954). Переклав твори Шевченка «За сонцем хмаронька пливе», «Добро, у кого є господа» та ін. За редакцією К. видано казах. мовою збірку поезій Шевченка «Вибрані твори» (Алма-Ата, 1954). Автор вірша про укр. поета «Акин Тарас».

Тв.: Акин Тарас. «Вітчизна», 1964, № 3.


КАЙЮА (Caillois) Роже (н. 1913) — французький письменник і діяч культури. Як завідуючий відділом л-ри департаменту культури ЮНЕСКО сприяв виходові в світ у перекладі франц. мовою Е. Гільвіка збірки поетичних творів Шевченка (Париж, 1964). ЮНЕСКО за участю К. не раз організовувала виставки творів укр. поета. В спец. номері «Кур’єра ЮНЕСКО» (1964, № 6) франц. мовою, виданому до 150-річчя з дня народження Шевченка, серед інших матеріалів вміщено й статтю К. про укр. поета. У газ. «Правда Украины» (16.V 1964) опублікував статтю про Шевченка «Неукротимый». Брав участь у Міжнародному форумі діячів культури в Києві (1964). У тижневику «Les Lettres Françaises» («Французька література», 4 — 10. VII 1964) виступив із статтею «Шевченко — бунтар і в’язень».


КАЛАДЗЕ Карло Ражденович (н. 29.III 1904) — грузинський рад. поет, драматург, перекладач. Член КПРС з 1939. Україні присвятив цикл поезій «Грузинські пісні з-над Дніпра». В поезіях «Кобзар» і «Хіба далеко Дніпрові береги?» змалював образ Шевченка. Переклав вірш «Ми восени таки похожі», що увійшов до груз. видань Шевченка «Вірші і поеми» (Тбілісі, 1939, 1952). Виступив у Києві з промовою на Міжнародному форумі діячів культури, присвяченому 150-річчю з дня народження укр. поета. За зміцнення дружби між укр. і груз. народами та за активну участь у декаді груз. л-ри на Україні 1969 нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Тв.: Хіба далеко Дніпрові береги? В кн.: Вінок великому Кобзареві. К., 1961; Кобзар. «Радянська Україна», 1964, 31 травня.


КАЛАМ (Calame) Александр (28.V 1810 — 17.III 1864) — швейцарський живописець і графік. Пейзажі К., що зображують величну гірську природу Швейцарії, позначені рисами романтичної піднесеності. Шевченко не раз згадував К. (у «Щоденнику» — 4.VII 1857 і 6.IV 1858; в листах до С. Гулака-Артемовського — 6.Х 1853, Б. Залеського — 6.VI 1854, М. Осипова — 20.V 1856, С. Аксакова — 25.IV 1858 та в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали»), відзначаючи його високу майстерність.


КАЛИН Володимир Іванович (19.ІХ 1896 — 14.I 1923) — український радянський актор. К. створив образи Степана і Коваля у «Невольнику» М. Кропивницького за Шевченком (1916, українська трупа «Тернопільські театральні вечори»; 1918, Молодий театр у Києві), Лейби й Гонти у «Гайдамаках» за Шевченком (інсценізація та режисура Л. Курбаса, 1920, Київ. драм. театр). На шевченківських концертах читав поему «Сон», розділ з «Гайдамаків» — «Гонта в Умані», вірш «І виріс я на чужині».


КАЛИНОВСЬКА-ДОКТОР Наталя Євгенівна — українська та російська співачка (сопрано). Виступала на оперних сценах Києва й Москви. В 1903 на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві виконувала соло в кантаті М. В. Лисенка «На вічну пам’ять Котляревському» (на Шевченкові слова). Брала участь у концерті, присвяченому пам’яті Шевченка (Москва, 1911).


КАЛИНОВСЬКИЙ Віктор Семенович (1833 — 62) — співробітник Публічної бібліотеки в Петербурзі. Старший брат білорус. революц. демократа Костянтина (Кастуся) Калиновського. Був активним учасником революц. гуртків, зокрема польс. революц. гуртка З. Сераковського — Я. Домбровського. Ймовірно, Шевченко був особисто знайомий з К.: в «Автобиографии» М. Костомарова («Русская мысль», 1885, № 5 — 6) Шевченка і К. названо серед відвідувачів «вівторків» М. Костомарова.


КАЛІПСО (Καλυψώ) — німфа, персонаж давньогрецького епосу «Одіссея». В 1856 Шевченко виконав малюнок «Телемак на острові Каліпсо».


КАЛМИЦЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. Перші переклади творів Шевченка в пресі Калмикії з’явилися 1939 (до 125-річчя з дня народження укр. поета). Газ. «Ленина ачнр» («Ленінські внучата») вмістила перекладені С. Ердюшевим поезії «Маленькій Мар’яні», «І знов мені не привезла» та Б. Дорджієвим — «В неволі тяжко, хоча й волі». Газ. «Улан хальмг» («Червоний калмик») надрукувала в перекладах Ц. Леджинова «Ой три шляхи широкії», «Дівча любе, чорнобриве», «Огні горять, музика грає». Того ж року в Елісті вийшла калм. мовою збірка поезій Шевченка «Вірші». У 1961, до 100-річчя з дня смерті укр. поета, в калм. періодич. л-рі опубліковано виконані Л. Інджієвим переклади Шевченкових віршів «Не нарікаю я на бога», «Вітре буйний, вітре буйний!» і X. Сян-Белгіним — «Заповіт». До 150-річчя з дня народження Шевченка видано другу збірку його творів калм. мовою «Поезії» (Еліста, 1964). До неї ввійшли поема «Катерина», вірші «Заповіт», «На улиці невесело», «І день іде, і ніч іде», «І тут, і всюди — скрізь погано» та ін. Переклади здійснили Д. Кугультинов, С. Каляєв, Б. Дорджієв. Вступну статтю написав О. Балакаєв. Тоді ж літ.худож. альманах «Теегин герл» («Світло в степу», № 2) опублікував «Заповіт» Шевченка укр., рос. та калм. мовами (калм. переклад Д. Кугультинова). Письменники Рад. Калмикії вчаться в Шевченка майстерності створення худож. образів, наслідують традиції його громадянської поезії.

Переклади: Шевченко Т. Г. Стихс. Элст, 1939; Шевченко Т. Г. Шулгуд. Элст, 1964.

М. Е. Джимгіров.


КАЛЯЄВ Санджі Каляйович (н. 2.I 1905) — калмицький рад. письменник, фольклорист, нар. поет Калм. АРСР (з 1965). Член КПРС з 1928. Переклав калм. мовою вірші Шевченка «Огні горять, музика грає», «Мій боже милий, знову лихо!», «На батька бісового я трачу». Ці переклади ввійшли до збірки Шевченка «Поезії» (Еліста. 1964).


КАЛЬЧЕНКО Галина Никифорівна (4.II 1926 — 11. III 1975) — українська рад. скульпторка, нар. художник УРСР (з 1967). Член КПРС з 1948. Авторка пам’ятників і портретів видатним діячам укр. культури. Серед творів на шевченківську тему — композиція «Т Г. Шевченко» (оргскло, 1964). Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1974.


КАМЕНЕЦЬКИЙ Данило Семенович (1830 — 81) — український фольклорист і етнограф бурж.-ліберального напряму. Шевченко познайомився з ним на поч. квітня 1858 у Петербурзі, тоді ж одержав через нього свої твори, написані до арешту 1847, що їх зібрав, переписав і редагував П. Куліш. За дорученням поета у квітні 1858 К. з’ясовував у Петерб. цензурному комітеті, чи можна здійснити нове видання творів Шевченка. Рукою К. написано листи Шевченка до В. Долгорукова 27.X 1858 та до голови цензурного комітету І. Делянова 23.XII 1858 з клопотанням про дозвіл видати поетові твори. Брав участь у виданні «Кобзаря» 1860, надрукованого в друкарні П. Куліша, якою К. завідував: виготував з аркушів розшитого рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий» оригінал для складання «Кобзаря», виправив текст відповідно до вимог цензури і при цьому зберіг, всупереч її вимогам, деякі новостворені авторські варіанти. К. виправляв коректуру, можливо, за участю Г. Вашкевича. Уривки, вилучені цензурою, К. надрукував на окремих аркушах, які наклеєно в кількох примірниках «Кобзаря» поверх цензурних крапок. 13.V 1858 записав до Шевченкового «Щоденника» нар. пісню «Забіліли сніги, заболіло тіло ще й головонька». Виконував деякі доручення Шевченка. Видав у Петербурзі літографовані «Портреты украинских писателей», включивши до 1-го випуску (1861) портрет Шевченка. Після смерті поета К. брав участь у заходах Петерб. громади по увічненню його пам’яті, зокрема в упорядкуванні бібліотеки Т. Г. Шевченка. Склав «Опис книжок, що належали Т. Г. Шевченку». В К. зберігались автографи Шевченкових творів «Тарасова ніч», «Перебендя», «До Основ’яненка», «Гамалія», «Марку Вовчку» та ін. з рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий», правлені під час видання «Кобзаря».

Літ.: Вашкевич Г. [Нотатки про Д. Каменецького]. «Киевская старина», 1898, № 12; Бородін В. С. До історії тексту «Кобзаря» 1860 року. В кн.: Збірник праць вісімнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1971.

В. С. Бородін.


КАМЕНСЬКА (Kamieńska) Анна (н. 12.IV 1920) — польська поетеса, перекладачка. У «Вибраних творах» Шевченка (Варшава, 1955) вмістила переклад вірша «І виріс я на чужині», в якому правильно передала ідейно-тематичний зміст оригіналу, зберегла ритміку, художні засоби й милозвучність укр. тексту. Цей переклад вміщено і в книжці «Вибрані поезії» Шевченка (Вроцлав, 1974).


КАМЕНСЬКИЙ Павло Павлович (1810 — 75) — російський письменник. Автор популярних свого часу повістей, здебільшого про життя на Кавказі, де він служив юнкером. Деякий час був цензором. Шевченко познайомився з К. у 40-х pp. у Петербурзі. Вони разом бували на літ.-муз. вечорах в О. Струговщикова та в Н. Кукольника. Обидва були серед ін. гостей у М. Маркевича 8.V 1840. Повернувшись із заслання, Шевченко часто зустрічався з К. у Петербурзі.


КАМЕНСЬКИЙ Федір Федорович (2.ІХ 1836 — 26.VIII 1913) — російський скульптор, акад. петерб. Академії мистецтв (з 1868). З 1873 жив у США. Майстер станкової жанрової скульптури і портрета. Над образом поета почав працювати ще за його життя. У 1862, на основі посмертної маски Шевченка, К. створив його бюст, відлитий з гіпсу. В 1911, на замовлення петерб. Академії мистецтв, з оригіналу К. відлито портрет у бронзі (відливи з нього зберігаються в Третьяковській галереї, Рос. музеї у Ленінграді та ДМШ). Іл. т. 2, табл. XXXII.


КАМИШИН — повітове місто Саратовської губ. (тепер місто обл. підпорядкування, районний центр Волгогр. обл. РРФСР) Шевченко був у К. 1857, коли, повертаючись із заслання, плив пароплавом від Астрахані до Нижнього Новгорода. В «Щоденнику» 29.VIII він записав: «Сегодня с полуночи и до восхода солнца пароход грузился дровами около Камышина, и я едва успел сделать легонький очерк камышинской пристани с правым берегом Волги». Рисунок, що його виконав Шевченко в К., зберігається в ДМШ.


КАМІЛАР (Camilar) Єусебіу (7.Х 1910 — 27.VIII 1965) — румунський письменник і перекладач, чл.-кор. Академії Соціалістичної Республіки Румунії (з 1948). Автор реалістич. романів з життя рум. народу. В «Героїчних оповіданнях» (т. 1. Бухарест, 1960) і збірці нарисів «Чарівність далечин» (Бухарест, 1966) багато уваги приділив дружнім взаєминам між рум. і укр. народами. К. належить низка статей про Шевченка в рум. і рад. періодич. виданнях, зокрема «Син раба» в журн. «Luceafărul» («Ранкова зоря», 1961, № 6), «Неугасимый огонь» у газ. «Известия» (10.III 1961) та ін. Учасник ювілейної десятої наук. шевченківської конференції 1961 в Києві, на якій виступив з промовою.

Тв.: Над днепровскими кручами. В кн.: Шевченко и мировая культура. М., 1964.


КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ — місто, центр Подільської губ. (тепер місто обласного підпорядкування, районний центр Хмельницької обл.). Шевченко приїздив сюди за завданням Археографічної комісії змальовувати історичні та архітектурні пам’ятки. Жив у цьому місті у 1-й пол. жовтня 1846. Матеріали, які Шевченко зібрав у К.-П., і його малюнки до нас не дійшли. Збереглося три записи нар. пісень, які зробив у альбомі Шевченка 1846 — 50 pp. П. Чуйкєвич. Згадка про К.-П. є в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Одну з вулиць міста названо ім’ям поета.


КАНАДСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. В американську, англійську й канадську л-ри ім’я Шевченка входило значною мірою паралельно. Перші переклади творів поета, статті про нього, опубліковані у Великобританії і США, доходили й до Канади. Тому, говорячи про сприйняття Шевченкової спадщини в канад. л-рі, не можна не брати До уваги статей і перекладів, що з’явилися в Англії і США (див. Англійська література і Т. Г. Шевченко, Американська література і Т. Г. Шевченко).

На популяризацію творчості Шевченка в Канаді величезний вплив мала укр. трудова еміграція. Укр. (головно галицька) заробітчанська еміграція до Канади почалася 1891, в 900-х pp. вона набула масового характеру; тоді ж утворилися в Канаді перші укр. трудові громади. Емігранти, які привезли з собою Шевченкове слово, розгорнули культ.-освітню й громад.-політ. діяльність, організували свою пресу. В 1901 виникла перша читальня ім. Шевченка в Едмонтоні. 29.XI 1903 культ.-громад. діяч прогрес. напряму К. Геник і його однодумці заснували читальню ім. Шевченка у Вінніпегу. В 1919 читалень Шевченкового імені було 23 (в Гамільтоні, Монреалі тощо). 2.Х 1906 у Вінніпегу засновано Товариство імені Т. Г. Шевченка — першу українську прогресивну організацію, яка вела не тільки культ.-освітню, а й громад.-політ. роботу, закликала боротися за економічні права. Перше Шевченкове свято в Канаді — відзначення 90-річчя народження поета — організував К. Геник 1.V 1904 у Вінніпегу. 11.III 1905 молодь вінніпегських учительських курсів влаштувала шевченківський концерт. У листопаді 1905 чех Ф. Доячек відкрив у Вінніпегу «Руську книгарню», що популяризувала твори класиків укр. л-ри, зокрема Шевченка. Книгарня випускала й поширювала серію книжок «Шевченківська бібліотека». 1914 у Канаді проголошено ювілейним шевченківським роком. У різних місцевостях країни Федерація укр. соціал-демократів, яка об’єднувала на той час передову частину українських робітників і фермерів, активно включилася в підготовку ювілею. Великі свята відбулися в Едмонтоні (14.II), Ванкувері (18.II), Монреалі (15.III), Вінніпегу, Елмвуді та ін. містах. Відтоді прогрес. канад. громадськість щороку відзначає шевченківські ювілеї. Визначну роль у популяризації творчості укр. поета в Канаді відіграла прогрес. орг-ція укр. трудової еміграції Товариство Український Робітничо-фермерський дім (1918 — 40). Широкого розмаху набуло відзначення шевченківських ювілеїв 1939, 1951 (тоді минуло і 60-річчя укр. трудової еміграції в Канаді), 1961, 1964. /В усі ювілейні роки працював Всекрайовий шевченківський ювілейний комітет. З 1951 ювілеї закінчуються Всекрайовим фестивалем української пісні, музики й ганцю в Палермо. Урочисто відзначили трудящі Канади 160-річчя з дня народження Шевченка (1974). Святкові концерти, організовані місцевими відділеннями Товариства об’єднаних українських канадців і Робітничого запомогового товариства, відбулися в Гамільтоні, Торонто, Ватерфорді, і Монреалі, Калгарі. В 1961 видано англомовний збірник, в якому опубліковано статті про поета (П. Прокопа, Дж. Віра, П. Кравчука, Г. Польової, Є. Дольного, М. Ф. Скрипник та ін.) і його твори в перекладі Дж. Віра.

Діяльність прогрес. канад. громадськості протистоїть намаганням бурж.-націоналістич. організацій (див. Буржуазно-націоналістичні фальсифікації творчості Т. Г. Шевченка) використати шевченківські ювілеї для антирад. наклепів. Цим ганебним спробам дають гідну відсіч робітничо-фермерська преса, прогресивні діячі, трудові маси.

Велика роль у популяризації спадщини Шевченка належить Т.ву об’єднаних укр. канадців, що виникло під час 2-ї світової війни (в липні 1941), і передовій робітн.-фермерській пресі, україномовній і англомовній. Перша укр. газета в Канаді — «Канадійський фермер» (№ 1 вийшов у Вінніпегу 3.XI 1903) — вміщувала твори Шевченка, хоч бурж.-ліберальна партія, що фінансувала газету, чинила цьому всілякі перешкоди. Широко популяризувала спадщину поета газ. «Червоний прапор», яку з 1907 видавала група укр. робітників і фермерів. Шевченківські матеріали друкувалися й на сторінках інших періодич. видань. З 1965 найактивнішим популяризатором Шевченкової спадщини в Канаді є тижневик «Життя і слово».

В ювілейні дні багато україномовних видань були майже повністю присвячені Шевченкові (напр., «Життя і слово» за 11.III 1974 та ін.). Англомовна преса також друкує про нього велику кількість матеріалів. Прогрес. преса часто передруковує статті про Шевченка з рад. видань. Це сприяє глибшому наук. осмисленню канад. читачами Шевченкової творчості, допомагає їм зрозуміти справжнє місце укр. поета серед геніїв світової л-ри. З 1948 в Канаді виходить англомовне періодичне видання «The Ukrainian Canadian» («Український канадець», до листопада 1968 — газета, тепер — журнал), що має велике значення для поширення Шевченкових творів серед неукраїнського населення Канади.

Перші канад. перекладачі й дослідники творчості Шевченка або працювали серед укр. емігрантів (А.-Дж. Гантер, П. Канді), або мали з ними ті чи інші особисті контакти (Ф.-Г.-Р. Лайвсей). Перекладачі, дослідники й популяризатори ІНевченкової спадщини 30 — 70-х pp. в основному — вихідці з укр. прогрес. еміграції (П. Кравчук, М. Сейго, Г. Польова, Дж. Вір, М. Скрипник, В. Лисенко, М. Лазечко-Гаас та ін.). Першою канад. перекладачкою творів Шевченка була Ф.-Г.-Р. Лайвсей. Вона опублікувала 7 його поезій у перекладеній нею великій збірці укр. нар. пісень і пісень літ. походження «Пісні України з рутенськими віршами» (Лондон — Париж — Торонто, 1916). Переклади її були довільними, в них багато суб’єктивного, пропусків, випадків перекручення змісту внаслідок неправильного прочитання оригіналу. Книжка А.-Дж. Гантера «Кобзар України» (Вінніпег, 1922), що включала 23 Шевченкові твори (з них 20 з’явилися англ. мовою вперше) і біографічні уривки про поета, була тривалий час найповнішою збіркою творів Шевченка. Але ідейно-художня цінність перекладів Ф.-Г.-Р. Лайвсей і А.-Дж. Гантера, як і перекладів О. Іваха (опубліковані 1933 окремою книжкою і 1956 в періодич. літературі) та П. Канді [в пресі 1926 («Заповіт») і 1943 («Ой три шляхи широкії»)] незначна — всі вони мали лише певне пізнавальне значення. Якісно вищим щаблем англомовної шевченкіани, її здобутком є перекладацька й дослідницька діяльність канад. письменника й діяча укр. еміграції і робітничого руху Дж. Віра. Із середовища укр. прогрес. еміграції вийшла М. Скрипник, авторка багатьох популярних нарисів англ. мовою про Шевченка, перекладачка поеми «Катерина» (1960) та ін. творів і багатьох шевченкознавчих досліджень і худож. творів про Шевченка, написаних укр. мовою.

У 1963 В. Кірконнелл і К.-Г. Андрусишен в антології укр. л-ри надрукували 29 перекладів Шевченкових творів, а 1964 в їхньому перекладі видано книжку «Поетичні твори» Шевченка (Торонто) — майже повний англомовний «Кобзар». Але перекладам властиві штампи, недотримання ритміки оригіналу, невміння перекладачів проникнути в глибинну суть Шевченкової музи. Популярності Шевченка в Канаді сприяла англомовна збірка його творів, видана в Москві 1964, упорядником і редактором якої був Дж. Вір. У книжці вміщено переклади 46 поетичних і 3 прозових творів. Над перекладами, крім Дж. Віра, працювали також І. Желєзнова, О. Шарце та ін.

Багато для популяризації Шевченка зробили Г. Польова — авторка книжки «Малий Тарас» (англ. мовою. Торонто, 1961), М. Сейго — режисер і автор сценарію документального фільму про Шевченка (1960), автор (разом з Г. Польовою) книжки «Весь світ — моє село» (англ. мовою. Торонто, 1964), М. Попович (стаття укр. мовою «Тарас Шевченко як оборонець поневоленої і покривдженої жінки», 1923). Найзначніші дослідження творчості Шевченка належать діячеві укр. прогрес. еміграції і робітн. руху в Канаді П. Кравчуку. Він подає історію канад. шевченкіани, відстоює творчість Шевченка перед профанаторами й фальсифікаторами. П. Кравчук склав бібліографію канад. (україномовної і англомовної) шевченкіани за 1914 — 58 (вміщена в його книжці «Тарас Шевченко в Канаді». К., 1961). Шевченківські матеріали часто подають газети «The Canadian Tribune» («Канадська трибуна») в Торонто та «The Pacific Tribune» («Тихоокеанська трибуна») в Ванкувері, що є органами Комуністичної партії Канади.

Спадщина Шевченка мала великий вплив на творчість ряду прогрес. україномовних поетів Канади. Багато з них присвятили укр. співцеві свої вірші. Все більше звертаються до творчості Шевченка англомовні письменники й літературознавці Канади. Поет-комуніст Дж. Уоллес присвятив укр. поетові вірш «Шана канадця» (1961). Багато років вивчав і популяризував Шевченкову творчість канад. поет У. Макдональд, який виступав разом з П. Кравчуком на Міжнародному форумі діячів куль тури в Києві 1964. Популяризаторами Шевченкової спадщини є літературознавці М. Фарлей і Д. Картер.

Переклади: Songs of Ukraine with Ruthenian Poems. Transl. by F.-R. Livesay. London — Paris — Toronto, 1916; Shevchenko T. The Kobzar of the Ukraine. Winnipeg, 1922; В кн.: Weir J. Bard of Ukraine. Toronto, 1951; Shevchenko T. Katerina. Transl. by Mary Skrypnyk. Toronto, 1960; Shevchenko T. Selections. Toronto, 1961; Shevchenko T. Selected works. Moscow, 1964.

Літ.: Орловська H. K. Шевченко в західноєвропейській критиці другої половини XIX ст. В кн.: Збірник праць восьмої наукової шевченківської конференції. К., 1960; National Shevchenko Festival. Toronto, 1961; Шевченківські святкування в Канаді. «Всесвіт», 1961, № 10; Симоненко П. Шевченко і українська молодь Канади. «Дніпро», 1961, №5; Тарновський М. М. «Катерина» в перекладі на англійську мову. «Всесвіт», 1961, № 5; Кравчук П. Тарас Шевченко в Канаді. К., 1961; Вір І. Він живе в усіх фібрах нашого буття. «Жовтень», 1964, № 5; Кравчук П. Слово поэта за океаном. «Вопросы литературы», 1964, № 4; Кравчук П. Слава Тараса Шевченко в Канаде. В кн.: Шевченко и мировая культура. М. 1964; Кравчук П. Бій за Тараса Шевченка. Лист із Канади. «Жовтень», 1964, № 3; Polowy H., Sago M. The world is my village. Toronto, 1964; Krawchuk P. Shevchenko in Canadian Literature. «The Ukrainian Canadian», 1965, 5 of April; Skrypnyk M. The Kobzar in English. «The Ukrainian Canadian», 1969, № 3; Кравчук П. І. Манітобськими дорогами. «Життя і слово», 1972; 11 і 18 грудня.

Р. П. Зорівчак.


КАНАЛЕТТО (Canaletto; справж. прізв. і ім’я — Каналь Джованні-Антоніо; 18.X 1697 — 20.IV 1768) — італійський живописець і гравер. Майстер документально точних пейзажів із зображенням мальовничих краєвидів Венеції, пожвавлених жанровими мотивами. У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» Шевченко висловив захоплення технікою і прийомами світлотіні в творах Каналетто.


КАНДІ (Cundi) Персіваль (1881 — 1947) — канадський англомовний перекладач, популяризатор укр. л-ри. Змолоду багато подорожував як місіонер та осв. діяч у провінції Манітоба, яку на поч. 20 ст. заселювали іммігранти з України. К. вивчив укр. мову і перекладав твори укр. письменників (І. Франка, Лесі Українки, О. Кобилянської, Ю. Федьковича). Одним з перших у Канаді переклав «Заповіт» Шевченка (1926).


КАНІВ — повітове місто Київської губ. (тепер районний центр Черкаської обл.). Можливо, Шевченко їздив у К. 1845 з Переяслава. Був тут улітку 1859, оглянув місто і його околиці. Намалював краєвид «Коло Канева». Поет мав намір купити ділянку землі над Дніпром, збудувати хату й оселитися назавжди на Україні. Але здійснити цей намір йому не вдалося. Спочатку він знайшов ділянку недалеко від К., біля с. Пекарів. Під час обміру ділянки відбулася суперечка Шевченка з родичем землеміра А. Козловським. Поета було звинувачено в блюзнірстві й заарештовано. Після цього він мусив виїхати до Петербурга. У червні 1860, дізнавшись з листа В. Г. Шевченка, що можна купити ділянку землі на околиці К., поет послав йому 1000 крб., план майбутньої хати, який він сам накреслив. І ця мрія поета не здійснилася. 9 (21).V 1861 жителі К. зустрічали домовину з тілом Шевченка, яку було доставлено пароплавом «Кременчук». В Успенському соборі відслужили багатолюдну панахиду. 10 (22). V 1861 Шевченка поховали на Чернечій горі. Відтоді її називають Тарасовою горою.

Багато разів Шевченко згадував К. у своїх листах, згадки про це місто є в поемі «Гайдамаки» та в містерії «Великий льох». У К. свято бережуть пам’ять про великого поета. В 1923 на його могилі споруджено пам’ятник, який виготовили робітники Городищенської цукроварні. За рішенням Уряду УРСР з 1925 територія Тарасової гори стала держ. заповідником (див. Канівський державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка»). З нагоди 125-річчя з дня народження поета 1939 на його могилі відкрито новий монументальний пам’ятник і меморіальний музей. Недалеко від музею 1961 споруджено готель «Тарасова гора». В Успенському соборі в К., де тепер розміщено музей нар. декоративного мистецтва, встановлено меморіальну дошку з написом, що в соборі стояла домовина з тілом Шевченка. Ім’ям поета в К. названо Будинок культури, районну б-ку, середню школу й вулицю.

Літ.: Біленко В. В. Данилов Я. М. Канівський державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка». К., 1960; Кілессо С. К. Канів. К., 1969.

І. І. Сорокопуд.


КАНІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК «МОГИЛА Т. Г. ШЕВЧЕНКА» — могила Шевченка і літ.меморіальний музей поета біля Канева. Створений 1925 за постановою Уряду Рад. України. Його площа 20 га. Тут, на високій Чернечій горі, 10(22).V 1861 поховано Шевченка. Народ назвав Чернечу гору Тарасовою.

Над домовиною Шевченка на місці поховання змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі й обклали камінням так, щоб надати могилі вигляду степової могили. Згодом на могилі встановили дубовий хрест. Такою могила була до 80-х pp. 19 ст., оскільки царський уряд всіляко протидіяв справі належного впорядкування її. На нар. пожертви 1884 на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, недалеко збудовано хату для доглядача. З 1883 по 1933 могилу доглядав І. Ядловський. У половині хати доглядача, що називалася світлицею, 1889 влаштовано перший музей Шевченка, в якому висів портрет поета — копія художника Платонова з портрета І. Рєпіна, були вишивані рушники, плахти, вінки та ін. подарунки відвідувачів могили. В 1897 заведено книгу вражень відвідувачів Тарасової гори, що стала літописом всенародної любові до Шевченка. В різні роки на могилі Шевченка побували укр. письменники, зокрема М. Коцюбинський, Леся Українка, І. Нечуй-Левицький, В. Стефаник, М. Старицький. Данину глибокої поваги нар. співцеві віддали М. Лєсков, С. Дрожжин, І. Бєлоусов, М. Горький та ін. рос. письменники. Сюди не раз приїжджав із своїм хором М. В. Лисенко, бували тут К. Стеценко та ін. визначні діячі науки й культури багатьох народів. До Великої Жовтн. соціалістич. революції могила поета залишалася маловпорядкованою. В 1923 замість хреста на Тарасовій горі з ініціативи робітників поставлено чавунний бюст Шевченка, відлитий на Городищенській цукроварні (Черкащина) за проектом скульптора К. Терещенка. В 1925 могилу Шевченка оголошено держ. заповідником. У 1929 для відвідувачів шевченківського заповідника збудовано за проектом архітектора-художника В. Кричевського двоповерховий будинок, в якому розмістилися дві музейні кімнати, де експонували матеріали про Шевченка, б-ка, кінолекційний зал, готель. В 1929 — 30 Уряд УРСР асигнував великі кошти на впорядкування Тарасової гори. До 125-річчя з дня народження поета 1939 дбайливо впорядковано й капітально укріплено могилу поета, над склепінням покладено залізобетонне покриття. На залізобетонній поверхні могили встановлено гранітну надмогильну плиту з написом.

У 1939 на могилі споруджено величний бронзовий монумент поетові, автором якого є скульптор М. Манізер; відкрито музей Т. Г. Шевченка, збудований за проектом В. Кричевського і архітектора П. Костирка. Такий вигляд могила має й тепер: двоярусний насип, заввишки 6,5 м, увінчаний лабрадоритовим постаментом, що сягає вгору на 7,5 м, на ньому височить 3,5-метрова бронзова постать Шевченка. В роки Великої Вітчизн. війни 1941 — 45 гітлерівські загарбники пограбували музей, перетворили його на концентраційний табір, поглумилися з пам’ятника Шевченкові. Після визволення Канева рад. військами жителі міста впорядкували могилу, зробили ремонт будинків музею. 22.III 1944 РНК УРСР прийняв постанову про поновлення діяльності музею-заповідника. У 1946 музей знову відкрито для відвідувачів. У залах музею експонуються матеріали про життя і творчість Шевченка, про вшанування його пам’яті в рад. епоху. В повоєнні роки музей збагатився багатьма унікальними творами живопису, скульптури й графіки. Матеріали, зібрані в музеї, характеризують Шевченка як основоположника нової укр. л-ри, родоначальника її революц.-демократич. напряму, видатного художника й громад. діяча. В музеї багата колекція творів нар.-декоративного мистецтва на шевченківські теми: вишивки, різьблення, інкрустація, художнє шитво. Серед експонатів — червона китайка, якою було накрито домовину Шевченка; бандура відомого кобзаря Є. Мовчана, яку за його заповітом передано музеєві. Широко подано в експозиції документи й матеріали про всенародне відзначення 100-річчя з дня смерті й 150-річчя з дня народження Шевченка. За 50 років існування музею-заповідника в ньому побувало 7,5 млн. відвідувачів, гостей і делегацій з 117 країн світу. В 1975 музей-заповідник нагороджено орденом Дружби народів. Іл. табл. X, XXIV.

Літ.: Коцюбинський М. Шевченкова могила. В кн.: Коцюбинський М. Твори, т. 4. К., 1962; Нечуй-Левицький І. С. Шевченкова могила. В кн.: Нечуй-Левицький І. Вибрані твори. К., 1960: Шестопал П. Л. Могила Т. Г. Шевченка. К., 1954; Костенко В. К. До історії могили Шевченка (книги вражень за 1904 — 1916 pp.). В кн.: Збірник праць сьомої наукової шевченківської конференції. К., 1959; Данилов Я. Канівський державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка». Путівник. К., 1961; Костенко В. К. Стежки до Кобзаря. К., 1964; Кутовий І. Канівський державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка». К., 1967.

Я. М. Данилов.


КАНОАТ Мумін (Каноатов; н. 20.V 1932) — таджицький радянський поет. Член КПРС з 1962. З творів Шевченка перекладав поему «Катерина», вірш «Гоголю» та ін. Їх вміщено у збірці творів укр. поета «Заповіт» (Сталінабад, 1961) та періодич. виданнях. Шевченкові присвятив ліричну поему «Дніпровські хвилі» (1964).

Тв.: Волны Днепра. В кн.: Каноатов М. Дороги и крылья. Душанбе, 1965.

Літ.: Шодикулов Х. Традиції і новаторство в «Катерині» Т. Шевченка та «Дніпровських хвилях» М. Каноата. В кн.: Збірник праць дев’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1972.


КАНОВА (Canova) Антоніо (1.ХІ 1757 — 13.Х 1822) — італійський скульптор, представник класицизму. В повісті «Художник» Шевченко згадував, що під час його навчання в петерб. Академії мистецтв студенти малювали голову «Генія» К. Загалом поет критично ставився до творів К., зокрема до скульптурної групи «Амур і Псіхея» («Прогулка с удовольствием и не без морали»).


КАНОВАС-САМОРАНО (Сánovas Samorano) Марія (н. 1.VIII 1917) — іспанська перекладачка. Член Комуністичної партії Іспанії з 1936. З 1939 живе в СРСР. Закінчила Літературний ін-т ім. М. Горького в Москві. Працювала на радіо, з 1962 — в журналі «Советская женщина». Брала участь у підготовці першого видання творів Шевченка ісп. мовою, що вийшло 1964 в Москві. Для цієї книжки здійснила редакцію перекладу поеми «Єретик», переклала (за підрядниками Р. Естрели-Льопіса) баладу «Причинна» та вірші «Дівичії ночі» й «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!» (у співавторстві).


КАНУКОВ Інал Дударович (н. між 1847 — 51 — п. 1898, за іншими даними, 1899) — осетинський поет і публіцист. У вірші «Малоросам» (1895) висловив своє захоплення волелюбною творчістю Шевченка Поезія К. «Кавказові» (1896) перегукується з Шевченковим «Заповітом».


КАНЮК Сергій Іванович (літ. псевд. — Кс. Недоленко, Синюта, К. Юнак; парт псевд. — С. Аннюта; 15.VII 1880 - 15.III 1945) — український педагог, письменник, журналіст, активний учасник революц. руху на Пн. Буковині. Член Комуністичної партії з 1918. Один з організаторів Комуністич. партії Буковини (1918), голова її першого ЦК. За революційну діяльність не раз зазнавав арештів. У 1922 емігрував до СРСР. Працював у Наркоматі освіти УРСР, Наркоматі робітничоселянської інспекції УРСР. Автор праць з історії революц. руху на Буковині. У публіцистич. виступах часто звертався до творчості Шевченка, боровся проти її фальсифікації укр. буржуазними націоналістами [статті «Чи буде суд, чи буде кара?» (1919), «В день великих роковин» (1920), «Нова сім’я. В пам’ять великих роковин смерті Т. Шевченка» (1921)]. Видав книжку «Тарас Шевченко» (Чернівці, 1920), в якій вмістив статтю про поета й добірку його революц. творів. Вплив Шевченка відчутний на деяких віршах К. («Мені аж лячно, як згадаю», 1922).


КАПАЄВ Суюн Імамалійович (н. 3.V 1927) — ногайський рад. письменник. Переклав ногайс. мовою твори Шевченка «Кавказ» і «Заповіт» (обидва — 1950).


«КАПИТАНША» — повість Шевченка, написана рос. мовою в Новопетровському укріпленні. В автографі, що зберігається в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, перед текстом твору стоїть авторська дата: «15 марта». Датується 15 березня — поч. квітня 1855 на підставі листа Шевченка до В. Григоровича бл. 12.IV 1855, записаного на шостому арк. автографа повісті, та початку роботи письменника над наступним твором — «Близнецы» (10.VI 1855). Чорновий текст автографа має багато пропусків, виправлень і дописок на полях рукою Шевченка. Вперше з деякими довільними змінами в тексті повість надруковано в журн. «Киевская старина» (1887, № 4 — 5).

«K.» — соціально-побутова повість, у якій Шевченко викривав кріпосництво в морально-етичному плані. Він протиставляє моралі царської вояччини високу мораль людей з трудового народу. Письменник знову звернувся до теми «покритки», але уникнув трагічної розв’язки. Центральний персонаж повісті — Туман, колишній солдат, а згодом власник заїжджого двору, — одружується з дівчиною, яку збезчестив офіцер, і виховує її дочку. Позитивними рисами наділено в «К.» й хуторянина поета Віктора Олександровича. Він гуманно ставиться до кріпаків і одружується з неписьменною прийомною дочкою Тумана. В повісті порушено проблему освіти для народу. Шевченко обурювався сільськими писарями, які обдирали й грабували неписьменних кріпаків, і вважав, що «общая грамотность в народе — величайшее добро, но где на 100 один грамотный — величайшее зло». Композиція твору складна. Розгортанню фабули передує кілька позасюжетних розповідей автора: про подорож з Москви на Україну, знайомство з майбутнім героєм, приїзд на хутір до свого приятеля. У подорожні записки автор вмонтував вставну новелу «Капитанша, или велико душный солдат, рассказ самовидца». У «К.» творча фантазія переплітається з документальною точністю в позначенні дат, населених пунктів, істор. осіб і найдрібніших побутових деталей. В основному правдиво змальовано постать Віктора Олександровича, в образі якого виведено укр. поета В. Забілу. Тільки окремі моменти з його життя — художній домисел Шевченка.

Літ.: Пыпин А. Русские сочинения Шевченка. «Вестник Европы», 1888, № 3; Лященко А. Т. Г. Шевченко і В. М. Забіла. «Науковий збірник Ленінградського товариства дослідників української історії, письменства та мови», 1929, в. 2; Колесник П. Проза Т. Г. Шевченка. «Літературна критика», 1936, № 10; Кирилюк Є. П. Тарас Шевченко. К., 1964; Дмуховский С. Проблема положительного героя в повестях Т. Г. Шевченко. «Научные записки Днепропетровского государственного университета», 1959, т. 71. Вопросы теории и истории литературы; Білецький О. Російська проза Т. Г. Шевченка. В кн.: Білецький О. І. Зібрання праць, т. 2. К., 1965; Кодацька Л. Художня проза Т. Г. Шевченка. К., 1972.

Л. Ф. Кодацька.


КАПКОВ Яків Федорович (1816 — 54) — російський художник. Н. в сім’ї кріпака. Одержавши 1832 відпускну, вчився в О. Єгорова, з 1836 працював у майстерні К. Брюллова. Шевченко познайомився з К. наприкінці 1838 і вчився разом з ним до 1845. Шевченко і К. були одними з найкращих учнів К. Брюллова.


КАПНІСТ Василь Васильович (23.II 1758 — 9.ХІ 1823) — російський письменник. Батько О. Капніста. Відомий як автор антикріпосницької «Оди на рабство», комедії «Ябеда», в якій викрив судові зловживання і бюрократизм. Шевченко знав твори К., в «Щоденнику» 30.VI 1857 згадав його «Ябеду». Різко відгукуючись про переклади з Апокаліпсиса, які зробив В. Даль, поет навів у «Щоденнику» 18.XII 1857 автоепіграму К. в перефразованому вигляді: «Читал и сердцем сокрушился, зачем читать учился».


КАПНІСТ Олексій Васильович (1796 — 4.IV 1869) — підполковник, учасник руху декабристів, син В. Капніста. В 1818 у Петербурзі вступив до таємного декабристського товариства «Союз благоденства», був ув’язнений у Петропавловській фортеці. Шевченко познайомився з К. 1843 в с. Мойсівці у Т. Волховської. Тоді ж у Яготині К. познайомив поета з родиною Рєпніних. Шевченко не раз бував у маєтку К. — с. Ковалівці, виконав для нього копію з портрета М. Рєпніна-Волконського роботи Й. Горнунга і подарував К. свій малюнок «Сліпий» («Невольник»). Зберігся лист К. до Шевченка 18.I 1844. К. допомагав Шевченкові поширювати «Живописную Украину» на Полтавщині й Чернігівщині. К. був близький до учасників Кирило-Мефодіївського товариства. В родині Капністів зберігалися в рукописах твори поета «Сон» і «Кавказ». У листі до В. Рєпніної 12.I 1851 Шевченко запитував про К., а в повісті «Близнецы» згадував його село Ковалівку.


КАПУСТІН Володимир Олександрович (н. 22.XI 1909) — російський та український рад. літературознавець. Член КПРС з 1949. Автор праць з історії рос. л-ри, рос.-укр. літ. “взаємин, з методології й теорії л-ри, текстології тощо. В книжці «Герцен і Україна» (К., 1962) розглянув взаємини між О. Герценом і Шевченком, у праці «Творчість А. П. Чехова і українська література» (К., 1960) на великому фактичному матеріалі показав шанобливе ставлення А. Чехова до Шевченка. Дав порівняльний аналіз рос. перекладу К. Станюковичем 1860 вірша Шевченка «Садок вишневий коло хати».

Тв.: Об одном переводе стихотворения Т. Г. Шевченко «Садок вишневий коло хати...». «Вісник Київського університету. Серія філології та журналістики», 1965. № 7.


КАПУТІКЯН Сільва Барунаківна (н. 5.I 1919) — вірменська рад. поетеса, засл. діяч культури Вірм. РСР (з 1970). Член КПРС з 1945. Не раз бувала на Україні, присвятила їй цикл віршів «Під київськими каштанами» та поезії «В садах під Києвом» і «В українському селі» (всі твори — 1950). У вірші «Тарасові Шевченку» (1961) висловила глибоку шану до укр. поета. Держ. премія СРСР, 1952.

Тв.: Тарасу Шевченко. «Литературная Армения», 1961, № 3.


«КАРА КОЛОДКОЮ» — малюнок Шевченка з серії «Притча про блудного сина». Іл. т. 2, табл. IV.


«КАРА ШПІЦРУТЕНАМИ» — малюнок Шевченка з серії «Притча про блудного сина». Іл. т. 2, табл. IV.


КАРАВАН Павло (справж. прізв., ім’я та по батькові — Шлейман Павло Соломонович; 16.VII 1893 — 27.X 1968) — російський рад. перекладач і журналіст. Йому належать переклади Шевченкових творів «Сон» («У всякого своя доля»), «Перебендя», «Сова», «Єретик», «Молитва», «Ми восени таки похожі» та ін., опубліковані у виданнях творів Шевченка рос. мовою, що виходили протягом 1949 — 70.


КАРАВЕЛОВ Любен Стойчев (бл. 1834 — 2.II 1879) — болгарський письменник, фольклорист, громадський діяч. Писав болг., серб. і рос. мовами. В 1857 приїхав до Росії. Закінчив Моск. ун-т. У 1867 виїхав до Сербії, а потім до Румунії. Разом з В. Левським і X. Ботевим очолював нац.визвольний рух болг. народу проти осман. гноблення. Творчість Шевченка, з якою познайомився в Москві в кін. 50-х pp., справила на нього величезне враження революц. пафосом, гнівним викриттям тогочасного суспільного ладу, художньою досконалістю. В літ.критичних і публіцистич. статтях К. не раз згадується ім’я укр. поета, є посилання на його твори. Так, відому статтю, спрямовану проти слов’янофільства, «По поводу славянского отдела газеты „День“» (журн. «Русская речь», 1862, № 1) К. почав уривком з «Псалмів Давидових», у статті «Болгарська література» (газ. «Българска пчела», червень — липень 1864), аналізуючи переклади Р. Жинзифовим творів Шевченка, висловлював шанобливе ставлення до укр. поета, в брошурі «Кирило і Мефодій» (Бухарест, 1875) використав поему «Неофіти» тощо. К. — один з перших перекладачів поезії Шевченка болг. мовою. Переклав уривок з послання «І мертвим, і живим...» (1869, надруковано в 1-му томі посмертного двотомного видання його творів. Русе, 1886), поезії «Нащо мені чорні брови» (газ. «Свобода», 1870), «Породила мене мати» (газ. «Свобода», 10.XII 1870), «Думка» («Тече вода в синє море») і уривок з поеми «Єретик» («Свобода», 2.I , 4.Х 1871), поему «Неофіти» (за життя К. не опубліковано; примітки до неї написав І. Прижов). Вплив Шевченка виразно помітний на оригінальній поетич. спадщині К.; виявлявся він у загальній тематичній спрямованості його поезії, в образно-стильовій системі, композиції і в особливості поетич. форм. Яскраві приклади цього — вірші «Залишіть поля свої і луки» (1869), «Самоїл», «Як загукав Стоян», «Нові Христові апостоли» (всі — 1870), «Коли умру, не ховай мене...» (1871), «Колись і тепер» (1872), «В. Левському» (1873) та ін.

О. В. Шпильова.


КАРАДЖИЧ (Караџић) Вук Стефанович (26.Х 1787 — 25.I 1864) — сербський філолог, історик, етнограф і фольклорист, діяч серб. нац. відродження, чл.-кор. Віденської АН (з 1848), Берлін. АН (з 1850) і Петерб. АН (з 1851). Реформатор сербохорватської літ. мови. На поч. грудня 1818 виїхав до Росії, де прожив 10 місяців. Був знайомий з М. Карамзіним, В. Жуковським та ін. діячами рос. науки й культури. Побував на Україні, зокрема в Києві, Чернівцях і Львові. Видав кілька збірників серб. фольклору. З працями й патріотич. діяльністю К. був обізнаний і високо їх цінив Шевченко. За мотивами відомих серб. нар. пісень, виданих К., укр поет написав вірш «Подражаніє сербському». Шевченко згадував К. в передмові до нездійсненого видання «Кобзаря».

Літ.: Недаћ В. Један српски мотив у Шевченка. В кн.: Зборник Матице Српске за книжевност и језик, кн. 3. Нови Сад, 1955; Айзеншток І. Я. «Подражаніє сербському» Т. Шевченка. В кн.: Збірник праць восьмої наукової шевченківської конференції. К., 1960.


КАРАЗІН Микола Миколайович (1842 — 6.XII 1908) — російський художник і письменник, акад. петерб. Академії мистецтв (з 1907). З 1871 працював у галузі книжкової ілюстрації та журнальної графіки. Створив малюнки, гравюри та оформлення до поем Шевченка «Наймичка» (СПБ, 1904) і «Катерина» (СПБ, 1905).


КАРАКАЛПАЦЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. В 1848 — 49 у складі Аральської описової експедиції Шевченко побував на території сучасної Каракалпакії. Тоді він познайомився з життям, побутом і культурою каракалпаків.

До Великої Жовтн. соціалістич. революції каракалпаки мали можливість познайомитися з поезією Шевченка лише в рос. перекладах. Каракалп. мовою твори укр. поета вперше з’явилися 1939: «Заповіт», «По улиці вітер віє», «Огні горять музика грає», «Ой одна я, одна», «Дівча любе, чорнобриве» та уривки з поем «Катерина», «Кавказ», «Гайдамаки», «Сон» та ін. Ці твори в перекладах поетів М. Дарібаєва, Д. Назбергенова та Ж. Аймурзаєва надруковано в каракалп. періодичній л-рі з нагоди 125-річчя з дня народження укр. поета. Тоді ж газета «Кызыл Каракалпакстан» («Червона Каракалпакія» 9.III 1939) опублікувала статтю літературознавця Н. Давкараєва «Шевченко і каракалпацька поезія».

У 1965 вперше видано каракалп. мовою збірку поезій Шевченка «Вибрані твори» (перекладачі — Т. Сеїтжанов, М. Жапаков, М. Дарібаєв, І. Юсупов, Б. Каїпназаров, Т. Кабулов, Ш. Сеїтов, С. Абазов, М. Касимова та ін.). До збірки ввійшли поема «Катерина», балади «Тополя», «Лілея», вірші «Сестрі», «Нащо мені чорні брови» та багато ін. творів, написаних на засланні. Образ укр. поета відтворили в своїх творах С. Нуримбетов — «Шевченко» (1939), М. Касимова — «Тарасу Шевченкові» (1954) і «Тарас Шевченко» (1965), Ш. Сеїтов — «Тарас живий» (1961), І. Юсупов «Пісня про могутню чинару» (1959), «На Канівській горі» (1961). У повісті У. Бекбаулова «Тарас на Аралі» (1964, український переклад — К., 1975) автор розповів про роки перебування Шевченка на засланні. Про життя і творчість Шевченка опублікували статті каракалп. літературознавці: Н. Давкараєв «Бердах-шаїр» (1950), У. Бекбаулов «Тарас Шевченко в Каракалпакії» (1961), «Сліди не стираються» (1964), М. Нурмухамедов «Повість про великого сина України» (1965), П. Сабуров «Шевченко в творчості каракалпацьких письменників» (1971) та ін.

Громадськість Каракалпакії широко відзначала шевченківські ювілеї 1939, 1961 і 1964.

Переклади: Шевченко Т. Г. Танламалы шыгармалары. Нукус, 1965.

Літ.: Бекбаулов У. Тарас Шевченко в Каракалпакии. «Вестник Каракалпакского филиала Академии наук Узбекской ССР», 1961, № 2; Насруллаєв А. Шевченко і каракалпацька література. В кн.: Збірник праць двадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1973.

П. Сабуров.


КАРАКОСТОВ Стефан Любомиров (н. 20.ІХ 1915) — болгарський театр. і літ. критик та історик. Член Болгарської комуністичної партії з 1948. Професор історії рос. і рад. драм. театру Вищого ін-ту театр. мистецтва в Софії. Автор праць про болг., рос. й укр. л-ри. В кін. 30-х pp. увагу К. привернула творчість Шевченка. До 125-річчя з дня народження поета в спец. ювілейному виданні — одноденній газеті «Тарас Шевченко» — вмістив статтю «Шевченко і слов’янство». Укр. поетові присвятив також статті «Тарас Шевченко» (1939) і «Тарас Шевченко та болгарська література» (1946). Багато уваги приділив йому в праці «Кирило і Мефодій та боротьба за свободу і слов’янське просвітительство» (Софія, 1946) та в статтях «Ботев і українська література» (1941), «Над могилою Любена Каравелова» (1947) тощо.


КАРАМЗІН Микола Михайлович (12.XII 1766 — 3.VI 1826) — російський дворянський історик, письменник, публіцист. Шевченко знав його творчість, віддавав належне блискучому стилеві його «Листів російського мандрівника» (у повісті «Близнецы»), але різко негативно оцінював їхній зміст (повість «Художник»): «Претензии много, а толку мало. Педантизм и больше ничего». З «Історії держави Російської» К. поет використав деякі істор. факти (згадку про битву Мстислава і Ярослава на Лиственському полі тощо). Проте Шевченкові була чужа консервативно - монархістська спрямованість «Історії», і відгуки про цей твір у повісті «Капитанша» й поемі «Великий льох» звучать іронічно, а самого К. поет у «Щоденнику» 9.IX 1857 назвав придворним історіографом.


КАРАТАУ — гори на п-ві Мангишлак. Під час Каратауської експедиції між 28.V і 7.IX 1851 та пізніше — між 1851 і 1857 Шевченко виконав низку малюнків. Відомо 18 завершених малюнків та 59 ескізів і начерків цього часу. В них відтворено архітект. споруди і краєвиди Казахстану, сцени з життя казахів і туркменів, змальовано табір і каравани експедиції. Завершені малюнки: «Автопортрет» (виконаний олівцем і білилом), сепії «Циган», «Шевченко серед товаришів», «Тріо», «Пісня молодого казаха», акварелі «Ханга-Баба», «Долина на Хівинській дорозі», «Вид на Каратау з долини Апазир», «Аулієтау», «Місячна ніч серед гір», «Туркменські аби в Каратау», «Чиркалатау» (два малюнки), «Далісмен-мула-ауліє», «Акмиштау» (два малюнки), «Гора Кулаат» і «Туркменське кладовище в долині Долнапа». Більшість цих творів Шевченко виконав безпосередньо під час експедиції, деякі (акварелі) — можливо, згодом, 1851 — 57, за ескізами того часу. Частина малюнків («Туркменські аби в Каратау», «Чиркалатау», «Гора Кулаат», «Вид на Каратау з долини Апазир» та ін.) є підготовчими ескізами до завершених пізніше творів. Ескізи, етюди і начерки виконано на тон. або кольоровому папері; 7 з них — в урочищі Ханга-Баба, на шляху експедиції до місця дослідження покладів кам’яного вугілля, 52 — у горах К. і Актау. На більшості є авторська назва зображеної місцевості й нумерація від «1» до «45», що відповідає маршрутові експедиції (9 малюнків, створених у горах, не знайдено), на деяких — написи невідомою рукою «Siun-Kukh», «bez wody». Всі рисунки олівцем мають ще серійну нумерацію, яку, можливо, зробив М. Лазаревський, коли впорядковував мистецьку спадщину Шевченка. З деяких малюнків Б. Залеський створив офорти. Всі твори зберігаються в ДМШ.

Літ.: Паламарчук Г. П. Малюнки Шевченка в альбомі офортів Броніслава Залеського. В кн.: Збірник праць дев’ятої наукової шевченківської конференції. К., 1961.


КАРАТАУСЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ — експедиція, що її за розпорядженням Військового міністерства організував 1851 командир Окремого Оренбурзького корпусу В. Обручов для виявлення покладів кам’яного вугілля в горах Каратау на п-ві Мангишлак. Очолював її гірничий інженер О. Антипов. До складу експедиційної групи входили штейгер М. Козлов, чотири гірники, топограф, фельдшер. До експедиції прикомандировано Л. Турно і Б. Залеського та ін. 27. IV 1851 експедиція виїхала з Оренбурга до Новопетровського укріплення, де було укомплектовано загін, що мав супроводити експедицію. О. Антипов на прохання Б. Залеського і Л. Турно умовив А. Маєвського включити до загону й Шевченка. Поета зарахували до команди солдатів для допомоги в роботах гірничої партії, а фактично він мав замальовувати краєвиди під час експедиції. 28.V 1851 учасники К. е. вирушили з Новопетровського укріплення (в «Мистецькій спадщині» Т. Г. Шевченка, т. 3, помилково вказано дату 21.V). Загін супроводили 10 казахів і туркменів. Для перевезення вантажу найняли 45 верблюдів. Під час експедиції Шевченко створив серію малюнків аквареллю й олівцем. Значна частина їх має назви місцевостей, де проходила експедиція, та авторські порядкові номери, що відповідають порядковим номерам пунктів її маршруту. Загін попрямував спочатку до урочища Ханга-Баба. Тут Шевченко зробив перший малюнок (№ 1, «Ханга-Баба»). Далі загін рушив по хівинській дорозі й зупинився в долині Кштим. Тут Шевченко виконав малюнок «Кудук-Кштим» (2). Залишивши долину Кштим, експедиція звернула з хівинської дороги на Пн. Сх. Наступна зупинка була в долині Апазир біля підніжжя гори Каратаучик, що нею починається пасмо гір Каратау. Сюди дослідники прибули 1.VI й затрималися на 18 — 20 днів. Тут вони заклали перші шурфи, брали проби кам’яного вугілля, поклади якого в окремих місцях виходили на поверхню грунту. Під час стоянки в долині Апазир Шевченко виконав твори «Вид на Каратау з долини Апазир» і «Долина Апазир» (3, 4), поблизу стоянки — начерки відрогів Каратау (з авторськими номерами 5 і 6) та акварелі «Аулієтау» й «Місячна ніч серед гір». Закінчивши роботи в долині Апазир, експедиція рушила далі по хівинській дорозі й прибула в долину між горами Каратау й Актау. На пд.-сх. схилах Зх. Каратау почали досліджувати поклади вугілля. Поблизу було кладовище й урочище Агаспеяр. Шевченко зобразив їх на рисунках з авторськими номерами 8, 9, 10, а пізніше — в акварелі «Туркменські аби в Каратау». Поклади вугілля на цьому місці за своїми якостями не задовольняли О. Антипова, й гірнича партія рушила в долину Пн. Актау. При виході з міжгір’я Сюнкукх була третя тривала зупинка, під час якої почали вивчати поклади бурого вугілля. Цю місцевість, а також стоянку експедиційного табору відтворено в серії малюнків «Сюнкукх». Звідси загін попрямував до урочища Акмиш. Караван експедиції поблизу гір Чиркалатау та Коксуйру художник показав на малюнку з позначкою 18. На вершині гори Чиркалатау тоді ще збереглися руїни давньої фортеці. У вільний час Шевченко напружено працював як художник, робив екскурсії в навколишні гори, в казах. аули. В урочищі Акмиш він виконав 13 творів, зазначивши на них назви місцевостей і порядкові номери («Акмиштау», «Кайрактау», «Чиркалагау», «Коксуйру», «Гірське пасмо Актау», «Експедиційний табір» та ін.). Про відвідання Шевченком казах. аулів свідчать акварель «Далісменмула-ауліє» під № 22, сепія «Тріо» та окремі замальовки з життя й побуту казахів (останні не пронумеровані, бо випадають із заг. серії каратауських пейзажів). З урочища Акмиш учасники експедиції перейшли в долину Кугус, де виявили поклади вугілля та пісковику з амонітами.

Рисунок під назвою «Долина Кугус» позначено № 28. По дорозі з долини Кугус загін побував у долині Турш (Ториш). Тут Шевченко виконав твори «Долина Турш» і «Гора Кулаат» (32, 33). У кінці липня чи на поч. серпня експедиція зупинилася поблизу джерела Долнапа та однойменного кладовища біля пн. схилів гори Каратаучик. Цю місцевість Шевченко відтворив в акварелі «Туркменське кладовище в долині Долнапа». Наступна зупинка — урочище Тарла. Це була остання копальня, в якій досліджено поклади кам’яного вугілля. Тут експедиція заклала ряд шурфів. Шевченко виконав олівцем кілька зарисовок цієї місцевості й малюнки «Тарла», «Долина в гірській місцевості» та ін. Завдяки нумерації на малюнках ми довідуємося, що з долини Тарла загін попрямував не до Новопетровського укріплення, а до затоки Кочак. Дорогою художник виконав малюнок «Долина серед гір» (39) та два малюнки «Кочак» (40 і 41). На березі цієї затоки були продовольчі склади експедиції, сюди приходили пароплави з устаткуванням і поштою. Дослідники завернули до затоки, щоб відправити пароплавом інструменти, зразки порід тощо, а після цього повернулися на короткий відпочинок в Тарла. Шевченко зробив тоді ще одну замальовку цієї місцевості (42). Наступний перепочинок був знову поблизу Ханга-Баби, про що свідчать малюнки «Туркменські аби» та «Ханга-Баба» (44 і 45). На поч. вересня 1851 К. е. повернулася до Новопетровського укріплення і пробула тут близько двох тижнів.

Шевченко був активним учасником експедиції. Він провів у поході понад три місяці. Його малюнки, начерки й зарисовки — своєрідний щоденник К. е. Збереглося близько 70 таких творів: пейзажі Мангишлаку, жанрові композиції, автопортрети тощо. Авторська нумерація дала змогу встановити, що понад 10 творів цього періоду не розшукано. До Оренбурга політ. засланці поверталися задоволені наслідками експедиції, сподіваючись полегшення свого становища. Але Шевченко ще довго залишався в Новопетровському укріпленні, жодних пільг за участь в експедиції не дістав. Та перебування в колі друзів, можливість вільно малювати залишили незабутній слід у його душі. «Поход в Кара-Тау, — писав він у листі до Б. Залеського 25.ІХ 1855, — надолго у меня останется в памяти, навсегда».

Літ.: Антипов А. И. О произведенных исследованиях бурого угля в горах Кара-Тау, на полуострове Мангишлаке. «Горный журнал», 1852, ч. 2, кн. 6; Паламарчук Г. П. Тарас Шевченко в горах Мангишлаку. В кн.: Питання шевченкознавства в. 2. К., 1961.

Г. П. Паламарчин.


КАРАТИГІН Василь Андрійович (10.III 1802 — 25.III 1853) — російський актор-трагік. У 1820 дебютував у Петербурзі на сцені Великого театру, з 1832 — в Александринському театрі. Шевченко бачив гру К. в період розквіту його таланту. Він згадав про нього в повісті «Художник» та в «Щоденнику» (запис 30.VI 1857).


КАРАФФА-КОРБУТ Софія Петрівна (н. 23.VIII 1924) — українська рад. художниця. Авторка кольор. ліногравюр «Ян Гус» (за мотивами поеми Шевченка «Єретик»), триптиха «Прометей розкутий» (всі — 1961, ДМШ); серії «За мотивами творів Т. Г. Шевченка» (ліногр., 1963 — 64); ілюстрацій до «Кобзаря» (К., 1967) та поеми «Наймичка» (1968). Іл. табл. XXI.


КАРАЧАЄВО-ЧЕРКЕСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. Ознайомлення з творчістю Шевченка народів Карачаєво-Черкесії, які до Великої Жовтн. соціалістич. революції не мали своєї писемної л-ри, почалося з 30-х pp. 20 ст. Перші переклади творів Шевченка карач. мовою зробив О. Хубієв. Він переклав вірші «Тече вода в синє море», «Тяжко-важко в світі жити», «Думи мої, думи мої, ви мої єдині», «Заповіт», «Не завидуй багатому», «Нащо мені чорні брови» (всі перекл. — 1938). З поемою «Кавказ» у перекладі карачаївською мовою познайомив читачів У. Алієв (Шевченко Т. Г. «Вибрані твори». Нальчик, 1939). Твори Шевченка ногайською мовою перекладали С. Капаєв«Заповіт» і поему «Кавказ» (1950), Ф. Абдулжалілов — «Сон» («На панщині пшеницю жала», 1954). Переклади вміщено в шкільних хрестоматіях. Абазин. мовою переклав «Заповіт» і вступ до балади «Причинна» — «Реве та стогне Дніпр широкий» — М. Чикатуєв (1959). Вірші Шевченка черкес. мовою перекладали поети А. Ханфенов — «Світе ясний! Світе тихий», «Думи мої, думи мої, ви мої єдині», «Сонце заходить, гори чорніють», «Самому чудно. А де ж дітись?» (всі — 1961), «Заповіт» (1964), Р. Хахандуков — «Сон» («На панщині пшеницю жала»), «Рано-вранці новобранці», «І виріс я на чужині», «Ой три шляхи широкії» (всі — 1964). Переважну більшість цих перекладів надруковано в періодич. виданнях. У 1961 письменник А. Карданов опублікував у газ. «Черкес пэж» («Черкеська правда», 10.III ) статтю «Співець свободи» про життя і творчість укр. поета. В Карачаєво-Черкесії широко відзначено 100-річчя з дня смерті і 150-річчя з дня народження Шевченка. Карачаєво-черкеські поети присвятили йому ряд своїх творів. В. Абитов у вірші «Батьківщина поета» (1964) писав, що Шевченко «носив перо, як горець свій кинджал». Вірш перекладено укр. мовою під назвою «Салам» (газ. «Літературна Україна», 9.III 1965). А. Кубанов у поезії «Твій погляд» («Біля пам’ятника Т. Г. Шевченкові в Херсоні») назвав Шевченка своїм учителем (вірш опубліковано в укр. перекладі і вміщено в збірці «Теплі скарби». Сімферополь, 1972). А. Суюнчев у вірші «Шевченко» (1972) порівнював укр. поета з Прометеєм.

М. А. Хубієв.


КАРГАЛА — село Оренбурзького пов. Оренб. губ. (тепер с-ще м. т., підпорядковане районній Раді Промислового р-ну м. Оренбурга). Про це село є згадка в повісті «Близнецы». Від імені одного з героїв повісті Шевченко писав: «Однажды он, скуки ради, посетил Каргалу. „Все же таки, — думал он, — село, следовательно, не без зелени“. И представьте его разочарование: дома, ворота да мечети. А зелени только и єсть, что крапивы кусточки под забором...».


КАРДОШ (Kardos) Ласло (н. 17.VIII 1898) — угорський літературознавець і перекладач, дійсний член Угорської АН. Перекладає твори давньогрецьких, англ., франц., нім. і рос. письменників. У газ. «Szabad Nép» («Вільний народ», 1954, № 6) надрукував статтю «Шевченко — великий поет українського народу».


КАРЕЛІН Григорій Силович (січень 1801 — 29.XII 1872) — російський географ і мандрівник. За епіграму на Аракчеєва засланий 1822 до Оренбурга. К. розгорнув роботу по вивченню краю. Тут уперше зробив топографічні зйомки місць майбутніх укріплень, у т. ч. Новопетровського укріплення. З 1849 жив переважно в Гур’єві. Шевченко знав про К. з розповідей А. Головачова; можна припустити, що поет і К. зустрічалися на Мангишлаку. К. згадано в листі поета до О. Бодянського 15.ХІ 1852.


КАРЕЛЬСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. Перші переклади творів Шевченка в Кар. АРСР фінською мовою з’явилися 1939: Ф. Ісаков переклав уривок з поеми «Кавказ» і вірш «Заповіт». У 1941 «Заповіт» переклав фін. мовою і В. Ервасті. Повніше карел. читачів з творами укр. поета ознайомила збірка «Вірші» (Петрозаводськ, 1954). До неї ввійшли поема «Сова» та 19 віршів. Перекладач М. Гіппієв загалом вдало передав громадян. пафос оригіналу, задушевність Шевченкової лірики. В 1961 і 1964 на сторінках журн. «Punalippu» («Червоний прапор») опубліковано нові переклади: «Заповіт», уривок з поеми «Катерина» (перекладач М. Гіппієв), «Не завидуй багатому» й уривок з поеми «Гайдамаки» (Я. Ругоєв), «І виріс я на чужині», «Хоча лежачого й не б’ють» і «Заросли шляхи тернами» (Т. Сумманен). Статті про творчість Шевченка надрукували карел. літературознавці З. Кузьміна — «Шевченко і Андрузький» (1957), «Шевченко і Бєлінський» (1968), Н. Мещерський — «Тарас Шевченко і Едвард Желіговський» (1964), В. Морозов — «Забутий відгук журналу „Современник“ на смерть Т. Г. Шевченка» (1966). Образ укр. поета — борця проти соціального і нац. гноблення створив М. Гіппієв у вірші «Шевченко» (журн. «Карелия», 1939, № 4). В столиці Кар. АРСР Петрозаводську в ювілейні шевченківські дні 1961, 1964 відбулися літ. вечори в Держ. публічній б-ці та ун-ті. В пресі опубліковано статті й нариси про життя і творчість укр поета.

Переклади: Шевченко Т. Runoja. Porvoo, 1954.

Літ.: Вальякка В. Стихи Шевченко на финском языке. «На рубеже», 1955, № 5; Лайне Н. Певец братства народов. «Ленинская правда», 1961, 10 марта.

З. В. Кузьміна.


КАРИКАТУРИ Т. Г. ШЕВЧЕНКА — виконані Шевченком сатиричні та гумористичні зображення різних осіб. Про схильність Шевченка до цього жанру графіки свідчать начерки карикатурної постаті військового та шаржовані автопортрети в профіль на сторінках рукописної збірки «Три літа» (1843 — 45). У лютому 1846 Шевченко нарисував ілюстрацію (не збереглася) у вигляді карикатури до гумористичного вірша О. Афанасьєва-Чужбинського. З літератури відомо, що він виконав 1847 в Орську картину-алегорію — карикатуру на міністра освіти С. Уварова, де той, розгорнувши поли солдатської шинелі, не дає сонячному промінню пробитись до вбогої хатини укр. селянина. За спогадами Е. Нудатова, Шевченко під час перебування в Раїмі на півторааршинній дошці обіднього стола нарисував пером карикатуру на офіцерів, що залицялися до вродливої дочки чиновника М. Цибісова. В літ. джерелах є згадки про карикатуру на диякона Шпака, яку Шевченко намалював 1859 в Черкасах. Однак ці дані достатньою мірою не підтверджуються.


КАРІМ Мустай (справж. прізв., ім’я та по батькові — Карімов Мустафа Сафич; н. 20.Х 1919) — башкирський рад. письменник, нар. поет Башк. АРСР (з 1963). Член КПРС з 1944. Під час Великої Вітчизн. війни 1941 — 45 брав участь у боях за Україну. Дружбі укр. і башк. народів присвятив вірші «Київ», «Йдуть полки», «Травень над Дністром», «За Україну» та ін., а також повість «Радість нашого дому» (1951). Переклав башк. мовою Шевченкові вірші «Мені однаково, чи буду», «Огні горять, музика грає», «Тече вода в синє море», «Утоптала стежечку». Опублікував статтю про укр. поета «Той, що став символом нації...» (1961). Державна премія РРФСР ім. К. С. Станіславського, 1967. Державна премія Башкирської АРСР ім. Салавата Юлаєва, 1967. Держ. премія СРСР, 1972.

Тв.: Той, що став символом нації... В кн.: Світова велич Шевченка, т. 2. К., 1964.


КАРІНЯН Арташес Баласійович (справж. прізв. — Габрієлян; н. 11.ХІ 1886) — вірменський рад. літературознавець, акад. АН Вірм. РСР (з 1956). Член КПРС з 1907, Публіцистичну діяльність почав у дожовтневий період у більшовицьких виданнях, зокрема в газ. «Правда». Автор грунтовної рецензії на перше видання книжки М. Шагінян «Шевченко» (М., 1941). К. належить праця «Тарас Шевченко» (1961), в якій висвітлено ідейно-тематичний зв’я зок між поетичними і малярськими творами Шевченка.

Тв.: Тарас Шевченко. «Историкофилологический журнал АН Армянской ССР», 1961, № 1.


КАРЛ XII (Karl XII; 27.VI 1682 — 11.XII 1718) — король Швеції [1697 — 1718], полководець. Під час Північної війни 1700 — 21 армія К. XII 1708 вторглася до Росії. Після поразки в Полтавській битві 1709 К.ХП разом із зрадником українського народу І. Мазепою., що з групою української козацької старшини перейшов на бік шведів, утік до турецьких володінь. У 1715 повернувся до Швеції. Загинув під час походу в Норвегію. У вірші «Іржавець» Шевченко згадав, як шведи тікали з Мазепою з Полтави в Бендери; в повісті «Наймичка» описав залишки земляних укріплень, серед яких, можливо, були й окопи К. XII, оскільки в цих місцях він «когда-то шлялся с своими синекафтанными шведами». В образотворчій спадщині Шевченка є «Композиція на історичну тему» (1843), на якій зображено вмираючого Мазепу, а біля нього — Карла XII.


КАРМАЛЮК (Кармелюк) Устим Якимович (10.III 1787 — 22.Х 1835) — український народний герой, видатний керівник боротьби селян Поділля проти кріпосництва в 1-й пол. 19 ст. В 1830 — 35 очолений К. селянський антикріпосницький рух поширився на кілька повітів Поділля, Київщини, Бессарабії. Повстанці вчиняли напади на поміщицькі маєтки, а захоплене майно і гроші роздавали сел. бідноті. Образ К. уславлено в укр. фольклорі. В записах народної творчості Шевченка є пісні й про К. Пісня «Повернувся я з Сибіру» записана в «Щоденнику» 20.V 1858. Поет відчув її літ. походження й вважав автором Т. Падуру (насправді написав її маловідомий поет Я. Комарницький).


КАРПЕЛЕС (Karpeles) Густав (11.XI 1848 — 1909) — німецький історик л-ри, журналіст і видавець. Автор двотомної «Загальної історії літератури» (т. 1 — 2. Берлін, 1891), у 2-му томі якої висвітлював питання укр. л-ри, зокрема високо оцінював Шевченка, називав його народним вождем, пробуджувачем нового життя, пророком своєї вітчизни, підкреслював, що в творчості Шевченка втілено поезію України.


КАРПЕНКО Григорій (Грицько) Данилович (1820 — 17.X 1869) — український письменник і композитор. Брат С. Карпенка. Видав три випуски збірника «Ландыши Киевской Украины» (СПБ, 1848 — 51), де опублікував свої вірші, байки, оповідання і драму «Дмитро Климовський». Один з цих випусків Шевченко одержав у Новопетровському укріпленні від Б. Залеського і в листі-відповіді 10.VI 1855 оцінив збірник негативно.


КАРПЕНКО Степан (Стецько) Данилович [літ. псевд. — Паливода та ін.; 5.I 1817 (24.XII 1816 с. ст.) — п. після 1886] — український письменник, актор і композитор. Видав два випуски збірника «Барвинок Украины» (К., 1845), друкувався у зб. «Ландыши Киевской Украины» (СПБ, 1848 — 51). У 1845 чи 1846 переробив поему Шевченка «Катерина» на «романтичну малоросійську оперу віршами і прозою» — «Катерина Шевченкова», яка була першою інсценізацією цього твору. Шевченко був знайомий з К., подарував йому поему «Гамалія». В листах до В. і О. Барвінських 1867 К. різко критикував П. Куліша за те, що він під різними псевдонімами в різних журналах і збірниках гудив пам’ять Шевченка. Поклав на музику вірш «Думка» («Тяжко-важко в світі жити»).


КАРПЕНКО-КАРИЙ (справжнє прізвище, ім’я та по батькові — Тобілевич Іван Карпович; 29.IX 1845 — 15.IX 1907) — український драматург, актор, режисер і театральний діяч. Брат М. К. Садовського й П. К. Саксаганського. Вірші Шевченка знав з дитинства, «Кобзар» був однією з його найулюбленіших книжок. У 1878 в «Елисаветградском вестнике» К.-К. надрукував статтю, в якій пропонував зібрати серед населення кошти й збудувати школу імені Шевченка. В Єлисаветграді в аматорському гуртку, а згодом у трупі П. Саксаганського він блискуче виконував ролі Назара та Хоми Кичатого в драмі Шевченка «Назар Стодоля». Щоб ширше популяризувати Шевченкове слово зі сцени, К.-К. вводив уривки з поезій або цілі поезії Шевченка в монологи й діалоги своїх п’єс («Хто винен?». «Понад Дніпром» та ін.). Вплив Шевченкової поезії відчувається в багатьох соціально-побутових, істор. і особливо сатиричних п’єсах К.-К. В 60 — 70-х pp. з його ініціативи єлисаветградські аматори, а пізніше трупа П. Саксаганського відзначали роковини Шевченка. К.-К. у листах до рідних і знайомих часто згадував ім’я поета і наводив уривки з його віршів.

Літ.: Стеценко Л. Учитель. «Мистецтво», 1964, № 2.


КАРПО Михайло Мартинович (н. 1827 — р. см. невід.) — український художник. Вчився в Академії мистецтв у Петербурзі, яку закінчив 1851. З Шевченком познайомився під час перебування в Академії. У 1844 — 45 жив разом з ним на квартирі в будинку Бема на Васильєвському о-ві (тепер 2-а лінія, 3). К. захоплювався малярською й поетичною творчістю Шевченка, акомпанував йому на скрипці, коли він співав укр. народні пісні. Разом з І. Гудовським брав участь у реалізації малярських творів Шевченка, зокрема у випуску й поширенні офортів «Живописной Украины».

Літ.: Ковальов В. В. Спогади про Т. Г. Шевченка. В кн.: Спогади про Шевченка. К., 1958; Жур П. Шевченківський Петербург. К., 1972.


КАРПОВ Василь Миколайович (1798 — 1867) — російський філософ-ідеаліст. Професор Київ., потім Петеро. духовної академії. В жовтні 1859 конференція Петерб. духовної академії призначила його тимчасовим членом духовно-цензурного комітету для розгляду «Псалмів Давидових», уміщених у рукопису «Поезія Т. Шевченка. Том первий». К. не виявив революц. спрямованості «Псалмів Давидових» і дав про них схвальний відзив, викресливши кілька рядків у псалмах 43, 52, 81 та 136. У листопаді 1860 схвалив до видання «Букварь южнорусский».


КАРТАШЕВСЬКА Варвара Яківна (1832 — 1902) — петербурзька знайома Шевченка, сестра М. Макарова. Поет познайомився з К. 14.IV 1858 і про своє позитивне враження від неї того ж дня записав у «Щоденнику». Шевченко часто бував у К. на літ. вечорах, де збиралися укр. і рос. письменники, зокрема І. Тургенєв, О. Писемський, М. Некрасов, М. Костомаров. У листах до М. Макарова 30.VII і 6.IX 1860 поет згадував К., просив, щоб вона сприяла його одруженню з Л. Полу смаковою. Шевченко намалював портрет дочки К. — Надії (не зберігся). К. залишила спогади про поета (вміщені в журн. «Киевская старина», 1900, № 2).


КАРТАШОВ Петро Іванович (1812 — 75) — машиніст сцени Великого театру в Петербурзі. Шевченко познайомився й подружився з К. влітку 1836, коли в складі артілі В. Ширяєва брав участь у розписуванні приміщення театру. Під час цієї роботи він часто бачився і дружньо розмовляв з К., який щоранку пригощав Шевченка чаєм.


КАРТУШ (справж. прізв. та ім’я — Бургіньйон Луї-Доменік; 1693 — 1721) — французький розбійник. Шевченко в «Щоденнику» 16.Х 1857 назвав Наполеона III коронованим Картушем.


КАСИМОВА Маріям Касимівна (н. 1917) — каракалпацька рад. письменниця. Член КПРС з 1958. Авторка віршів «Тарасу Шевченкові» (1954) і «Тарас Шевченко» (1965). Перекладала вірші укр. поета (вміщено у зб. Шевченка «Вибрані твори». Нукус, 1965).


КАСІЯН Василь Ілліч (1.I 1896 — 26.VI 1976) — укр. рад. графік, нар. художник СРСР (з 1944), дійсний член AM СРСР (з 1947), Герой Соціалістичної Праці (1974). Член КПРС з 1946. Працює в різноманітних жанрах і техніках графічного мистецтва. Систематично працює над творами на шевченківські теми. В оформленні та циклах ілюстрацій до «Кобзаря» (1934; 1944, не видано; 1954, 1961, 1964, останній — колективна праця) й окремих творів Шевченка («Наймичка», 1938; «Гайдамаки», 1964) глибоко розкрив народність і революц. дух його поезії.

Оформив та проілюстрував твори укр. рад. письменників, присвячені Шевченкові (О. Іваненко. «Тарасові шляхи». X., 1939 — 74; С. Васильченко. «В бур’янах». К., 1956); наукові розвідки про творчість поетареволюціонера (Є. Шабліовський. «Шевченко і російська революційна демократія». К., 1935; Є. Шабліовський. «Народ і слово Шевченка». К., 1961, та ін.). Мотиви Шевченкових творів та образи його літ. героїв К. відбив також у станковій графіці: «Інтродукція», «Гонта в Умані» (за поемою «Гайдамаки», туш, перо, ол., 1920), «Гонта в Умані», «Гайдамаки» (всі — оф., 1922), «Панщина» (монотипія, 1938), «Коліївщина» (оф., 1939) та ін. К. збагатив і розширив іконографію поета; розкрив його глибокий зв’язок з народом, показав як революц. демократа, інтернаціоналіста. Це виражено в станкових творах «Тарас Шевченко» (оф., 1922), «Тарас Шевченко» (гр. на дер., 1922), «Портрет Тараса Шевченка» (гр. на дер., 1926, 1934), «Тарас Шевченко на засланні» (гр. на дер., 1936), «Шевченко на Україні», «Шевченко серед селян», «Шевченко-офортист» (всі — літогр., 1939), «Шевченко і Йордан» (оф., 1941), «Тарас Шевченко», «Шевченко з казахським хлопчиком», «Т. Г. Шевченко і О. М. Плещеєв на засланні» (ліногр., 1961), «Народ і слово Шевченка» (ліногр., 1962), «Шевченко і народ» (ліногр., 1964 — 65). К. створив цикл плакатів «Гнів Шевченка — зброя перемоги» (1942 — 43, частково виданий у вигляді листівок, що їх скидали з рад. літаків на територію тимчасово окупованої гітлерівцями України), плакати до 100-річчя з дня смерті (1961) і 150-річчя з дня народження (1964) Шевченка. Він — автор праць про малярську та графічну спадщину Шевченка: «О датировке некоторых сепий Т. Г. Шевченко» («Искусство», 1939, № 2), «Мистецтво Тараса Шевченка» (К., 1963), «Офорти Тараса Шевченка»(К., 1964); брав участь у виданні: «Тарас Шевченко. Мистецька спадщина» (т. 1 — 4. К., 1961 — 64). Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1964. Держ. премія УРСР, 1971. Іл.табл. IX, XXI, а також т. 2, табл. XXX.

Літ.: Шпаков А. Василий Ильич Касиян. К., 1960; Каталог ювілейної виставки творів Василя Ілліча Касіяна. К., 1966; Владич Л. «Шевченкіана» Василя Касіяна. В кн.: Владич Л. Мовою графіки. К., 1967.

Л. В. Владич.


КАСПЕРТ Антоніна Іванівна (26.VI 1905 — 19.Х 1974) — український рад. музикознавець, педагог, бібліограф. Уклала покажчик «Шевченко і музика. Нотографічні та бібліографічні матеріали. 1861 — 1961» (К., 1964).


КАСТЄЄВ Абилхан (14.I 1904 — 2.XI 1973) — казахський рад. живописець, нар. художник Каз. РСР (з 1944). Член КПРС з 1949. Автор творів «Т. Г. Шевченко серед казахів» і «Шевченко у Казахстані» (обидва — акв., 1954, Казах. худож. галерея ім. Т. Г. Шевченка). Іл. т. 2, табл. XXXII.


КАТЕНІН Микола Іванович (pp. н. і см. невід.) — інженеркапітан у відставці, поміщик, родич В. Білозерського, Фінансував видання журн. «Основа». Шевченко подарував йому «Кобзар» 1860 з автографом (цей примірник не зберігся). К. дякував Шевченкові за нього в листі до поета 23.III 1860.


КАТЕНІН Олександр Андрійович (1803 — 15.VII 1860) — оренбурзький і самарський генерал-губернатор, командир Окремого Оренбурзького корпусу з квітня 1857. Шевченко згадав К. 21.VI 1857 в «Щоденнику» без будь-якої характеристики й оцінки. І. Усков, який видав 1.VIII 1857 поетові дозвіл на проїзд з Новопетровського укріплення до Петербурга, не знаючи, що Шевченкові заборонено в’їзд до обох столиць, дістав від К. суворе зауваження. В листуванні Шевченка з М. Лазаревським та І. Усковим (жовтень — листопад 1857) під час вимушеної затримки в Нижньому Новгороді К. не раз згадано як особу, від якої залежала дальша доля поета.


«КАТЕРИНА» — поема Шевченка, написана 1838 у Петербурзі. Автограф невідомий. Вперше надруковано в «Кобзарі» 1840 з цензурними купюрами. Зберігся текст твору в «Кобзарі» 1860, примірнику, що належав поетові, а пізніше М. Лазаревському і Ю. Цвєтковському (тепер в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР), в якому Шевченко зробив кілька виправлень і відновив рядки 97 — 98, вилучені цензурою. В кількох примірниках «Кобзаря» 1860 вклеєно уривки (рядки 460 — 467 і 533 — 534), видрукувані спеціально на прохання автора на окремих аркушиках. В газ. «Літературна Україна» (3.VII 1962) вперше надруковано розшукані В. Бородіним 70 невідомих рядків поеми із списку І. Левченка, що зберігається в Центр. держ. архіві-музеї літератури і мистецтва УРСР. Поему присвячено В. Жуковському «на память 22 апреля 1838 года» — день звільнення Шевченка з кріпацтва. «К.» — реалістична соціально-побутова поема з елементами романтичної поетики про долю простої селянської дівчини, яку збезчестив і покинув офіцер-дворянин. У рос. і зарубіжній л-рі ця тема не раз привертала увагу письменників (С. Річардсон, М. Карамзін, О. Ізмайлов, Є. Баратинський та ін.). В укр. л-рі на цю тему Г. Квітка-Основ’яненко написав повість «Сердешна Оксана». Вона має багато спільних деталей з поемою Шевченка, створеною тоді ж. На відміну від своїх попередників і сучасників Шевченко показав трагедію покритки як наслідок соціальних взаємин у тодішньому суспільстві. За особистою трагедією героїні від; чувається трагедія нар. життя. «К.» — перший твір, в якому поет звернувся до теми жінкипокритки і ширше — жінки-матері. Ця тема стала наскрізною в дальшій поетичній і прозовій творчості Шевченка («Слепая», «Наймичка», «Відьма», «Марина», «Якби тобі довелося», «Ми вкупочці колись росли», «Марія» та ін.). Вже на початку поеми Шевченко протиставляє дві моралі — мораль панську і мораль трудового селянства. Поет стисло говорить про історію кохання героїні з паном-офіцером, зосереджуючи увагу на стражданнях Катерини-покритки. Автор не відразу розкриває соціальну зумовленість безвихідного становища покритки. Тільки в кінці поеми спокусника дівчини, батька її дитини, від якої він відмовився, відверто названо паном. Окремі епізоди твору зв’язано ліричними відступами, в яких поет висловлює щире співчуття своїй героїні, виступає на захист матерів-покриток. Поема «К.» відображає той рівень ідейного становлення Шевченка, коли заперечення ним тогочасного ладу мало ще в осн. стихійний характер. В наступні роки жіноча тема набуває все виразніше соціально-викривального, революц. спрямування. Поема «К.» своєю глибокою народністю привернула увагу передової рос. та укр. критики. У статті «„Кобзар“ Тараса Шевченка» М. Добролюбов, підкреслюючи народність поеми, відзначив, що вона сповнена «найсвіжішої непідробленої поезії». Шевченко багато разів згадував поему та її героїню в своїх творах («Мар’яна-черниця», «Три літа», «Наймичка», повісті «Музикант» і «Близнецы»). «К.» була і залишається одним з найпопулярніших і найулюбленіших творів Шевченка раннього періоду, її охоче читали, багато разів переписували. Під час навчання в Академії мистецтв Шевченко відтворив образ героїні поеми в картині «Катерина». Живописний образ Катерини створили художники Ф. Кричевський, І. Їжакевич, Ф. Коновалюк та ін. Першою інсценізацією «К.» була п’єса-опера С. Карпенка «Катерина Шевченкова». На сюжет «К.» написав однойменну оперу М. Аркас. Скульптурний образ Катерини створив М. Манізер у деталі пам’ятника Шевченкові в Харкові.

Літ.: Стеценко Л. Ф. Поема «Катерина». В кн.: Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції. К., 1956. Пільгук І. І. Художнє мислення і образ. «Радянське літературознавство», 1964, № 1; Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії до заслання. К., 1964; Комаринець Т. І. До джерел Шевченковоі «Катерини». «Українське літературознавство», 1970, в. 8.

Л. Ф. Стеценко.


«КАТЕРИНА» (полотно, олія; 93 × 72,3) — картина, що її намалював Шевченко влітку 1842 в Петербурзі. Праворуч унизу чорною фарбою авторський підпис і дата: «1842. Т. Шевченко». Нижче — такий же авторський підпис і дата червоною фарбою. Картину виконано на тему однойменної поеми (див. «Катерина»), яка на той час була вже широко відомою. В живописному полотні художник не прагнув ілюструвати свій власний поетичний твір, а дав темі нове ідейно-образне трактування. Про створення картини і її сюжет він повідомляв у листі до Г. Тарновського 25.I 1843. В цьому ж листі на третій сторінці є начерк композиції картини, зроблений пером та олівцем (25,2 × 20).

Використавши сюжет поеми, Шевченко намалював видатний твір побутового жанру, вперше в українському образотворчому мистецтві наповнивши його соціально-викривальним змістом. Спираючись на досягнення в живопису брюлловської школи, зокрема перебуваючи ще під впливом романтичних захоплень свого вчителя, він і темою соціальної несправедливості, і утвердженням моральної краси й чистоти простої української дівчини-селянки, й елементами правдивої, предметно переконливої зображальної мови (особливо у трактуванні колоритної фігури діда-ложкаря біля куреня) закладав основи критичного реалізму в українському мистецтві. Картина сповнена глибокого ліризму, палких почуттів і любові до простої людини, співчуття до її страждань. З великою майстерністю в ній відтворено характерний український пейзаж, холоднувате тло якого в контрасті зі світлими і яскравими акцентами в одягу дівчини (білосніжна сорочка, барвиста плахта й червоні фартух і стрічки) посилюють емоційний лад твору. Картина стала одним з найпопулярніших творів українського живопису. Зберігається в ДМШ. Іл. табл. XXII.

Літ.: Паламарчук Г. П. «Катерина». — «Робітнича газета», 1964. 7 січня; Селіванов І. До питання про композицію картини Т. Г. Шевченка «Катерина». «Образотворче мистецтво», 1971, № 2.

К. П. Дорошенко.


КАТЕРИНА II Олексіївна (Софія-Фредеріка-Августа; 5.V 1729 — 17.XI 1796) — російська імператриця [1762 — 96]. Правління К. II було періодом зміцнення дворянської диктатури та посилення кріпосництва в Росії, в т. ч. на Україні. Особисто віддавала накази про придушення Коліївщини та ін. антикріпосницьких рухів на Україні. Царський указ 3 (14).V 1783 юридично запровадив кріпосне право на Лівобережній і Слобідській Україні. Шевченко в поемах «Гайдамаки», «Сон», «Сліпий», «Великий льох» гостро картав К. II, показав її як захисницю інтересів рос. дворянства і укр. козацької старшини та укр. шляхти, душительницю нар.-визвольних рухів у Росії та на Україні.


КАТЕРИНИЧІВ ПОРТРЕТИ — портрети, що їх виконав Шевченко між 18 лютого і квітнем 1846 в с. Маркгвцях. У лютому 1846 художник, перебуваючи за завданням Київської археографічної комісії на Чернігівщині, відвідав село Марківці, де виконав вісім портретів власників цього села поміщиків Катериничів. З них збереглося чотири портрети: Марії Федорівни Катеринич (30 × 22), її синів Олександра Андрійовича й Івана Андрійовича Катериничів (обидва 30 × 22,1) і Тетяни Пантелеймонівни Катеринич (дружини старшого сина Петра Андрійовича Катеринича, дівоче прізвище Афендик; 30 × 22.3). Один портрет — Олени Антонівни Афендик (матері Т. Катеринич; 26,5 × 18,8) — відомий з репродукції. Відомі оригінали портретів виконано аквареллю. На кожному з них — авторська дата й підпис: «1846, Т. Шевченко». Зберігаються в ДМШ.

Про долю інших трьох портретів і про те, кого на них зображено, невідомо. Є припущення, що на Портреті невідомої в коричневому вбранні, Портреті невідомої в бузковій сукні та Портреті невідомої в блакитному вбранні, які характером і технікою виконання близькі до портретів Катериничів, зображено також членів цієї родини. Іл. також табл. V.


КАТЕРИНОСЛАВ — місто, центр Катеринославської губ. (тепер м. Дніпропетровськ, обласний центр УРСР). Шевченко, ймовірно, був у К. влітку 1843, коли подорожував на о. Хортиця. Документальних даних про перебування поета в К. немає. За рад. часу в Дніпропетровську встановлено три пам’ятники Шевченкові (1927, 1959 і 1961). Ім’ям поета названо одну з вулиць міста, два парки й приміське робітниче селище.


«КАТОЛИЦЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ» (гравюра на сталі) — ілюстрація Шевченка до твору М. Надеждіна «Сила воли. Воспоминания путешественника», виконана в Петербурзі не пізніше 30.IV 1841. Оригінал не знайдено. Вміщена в збірнику «Сто русских литераторов» (т. 2. СПБ, 1841), що його видав О. Смірдін. Гравюру на сталі з оригінального малюнка Шевченка для цього видання виконано в Лондоні. Про це видання та його видавця Шевченко згадував у повісті «Художник». Ілюстрували збірник також К. Брюллов, Ф. Толстой, О. Сапожников, К. Зеленцов, В. Тімм та ін. Ескіз олівцем та начерки на його звороті до ілюстрації Шевченка «Католицький чернець» зберігаються в ДМШ.


КАТРУШЕНКО Іван Гордійович (н. 18.IV 1925) — український рад. графік. Член КПРС з 1949. Автор творів на шевченківські теми: «Гайдамаки» (ліногр., 1961), «Катерина», «Перебендя», «Портрет Т. Г. Шевченка» (всі — літогр., 1964), плаката «Т. Шевченко» (1964).


КАУФМАН Леонід Сергійович (14.X 1907 — 4.IV 1973) — український рад. музикознавець і композитор. На Шевченкові слова написав солоспів з супроводом фп. «Чого мені тяжко» (1939). У періодичній пресі 1961 — 65 надрукував низку статей про історію створення музики до віршів Шевченка «Заповіт» і «Реве та стогне Дніпр широкий» та ін. Висвітлив дружні взаємини Шевченка і С. Гулака-Артемовського в книжці «С. С. Гулак-Артемовський» (К., 1962). Оперу М. Аркаса «Катерина» охарактеризував у праці «М. М. Аркас» (К., 1958). Підготував збірник «За думою дума... Пісні та романси композиторів XIX ст. на слова Т. Г. Шевченка» (К., 1967) з власною вступною статтею і коментарями.


КАЦ Адам Захарович (н. 10.III 1923) — український рад. художник, засл. діяч мист. УРСР (з 1964). Працює в галузі істор. жанру і портрета. Автор триптиха «Кобзар» («Думи», «Не каюсь», «Кайдани порвіте!», 1964).


КАЦІАНІ (Kacziány) Геза (1856 — грудень 1939) — угорський письменник і літературознавець. Автор оповідань, п’єс, публіцистич. праць. Перекладав з англ., франц., італ., рум. мов. Цікавився творчістю Шевченка. В 1915 в газ. «Alkotmány» («Конституція», № 212) під назвою «Українські поезії» надрукував у своєму перекладі вірші укр. поета «Минають дні, минають ночі», «Ой одна я, одна», початок балади «Причинна» і статтю про Шевченка.


КАЦНЕЛЬСОН Абрам Ісакович (н. 1.I 1914) — український рад. поет і літературознавець. У віршах «Смерть художника» і «Спадщина» (обидва — 1940) уславив гуманізм творчості Шевченка, її революційне значення. У віршах «Два Петербурга», «У білі ночі» й «Друзі» з циклу «Шевченко в Петербурзі» (1962) показав Шевченка у взаєминах з прогресивними діячами рос. культури та його дружбу з А.-Ф. Олдріджем. Досліджував поетику Шевченка («Правдива іскра Прометея. Особливості віршованого слова». К., 1968; та ін.). Переклав вірші рос. поета М. Дудіна «Пісня — дружби вірної сестра» (1961), А. Лупана «Зустріч з великим Тарасом» (1964) та ін. поетів, присвячені Шевченкові.


КАЧАНІВКА — село Борзнянського пов. Чернігівської губ. (тепер с-ще Ічнянського р-ну Чернігівської обл.), Шевченко приїхав сюди в травні 1843 на запрошення Г. Тарновського і привіз йому свою картину «Катерина», яку той дав згоду купити. Поет прожив тоді в Качанівці недовго. У власникові маєтку — Тарновському — він побачив типового кріпосника (його риси частково відтворив в образі Арновського в повісті «Музыкант»). У листі до А. Маркевича 22.IV 1857 поет згадував про зустрічі в К. з М. Маркевичем. Шевченко заїжджав сюди й у серпні 1859. На згадку про це перебування в К. поет записав в альбомі Тарновських два рядки з вірша «Не кидай матерії — казали»: «І стежечка, де ти ходила, // Колючим терном поросла». Згадки про К. є в Шевченкових листах. В. В. Тарновський (молодший) зібрав у К. велику колекцію речей і документів, пов’язаних з життям і творчістю Шевченка. Згодом її передано до Черніг. істор. музею. Після смерті поета в К. на його честь насипано високу могилу. В ній 1893 поховано поетового приятеля Г. Честахівського. Зберігся кол. палац Тарновських (тепер у ньому санаторій), де бував Шевченко.


КАЧУРА Яків Дем’янович (21.X 1897 — жовтень 1943) — український рад. письменник. Член Комуністич. партії з 1941. Замучений фашистами в таборі для військовополонених у Донбасі. В романі «Чад» (1930) писав про патріотичну роль революц. поезії Шевченка, що під час громадянської війни 1918 — 20 служила зброєю в боротьбі проти нім. інтервентів. В оповіданні «Рядовий Шевченко» (1939) відобразив психологічний стан поета в останні дні заслання.


КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО Григорій Федорович (справж. прізв. — Квітка; літ. псевд. — Грицько Основ’яненко; 29.ХІ 1778 — 20.VIII 1843) — український письменник. Писав укр. і рос. мовами. Шевченко познайомився з творами К.-О., очевидно, в б-ці Є. Гребінки ще до свого звільнення з кріпацтва. К.-О. вперше довідався про Шевченка як талановитого молодого поета з листа Є. Гребінки 18.XI 1838. Особисто не зустрічалися. Їхнє заочне знайомство почалося з листа (не зберігся), якого поет надіслав К.-О. разом з автографом вірша «До Основ’яненка», написаного під враженням від нарису К.-О. «Головатий». В листі-відповіді 23.Х 1840 К.-О. висловив захоплення віршем Шевченка. В наступних листах він високо оцінив надіслані йому поетом «Кобзар» 1840 (особливо поему «Катерина») і «Гайдамаки», запрошував узяти участь у Харків. альманасі «Молодик». Шевченко в листі 19.II 1841 писав К.-О.: «Тілько й рідні, що ви дні... Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як може ніхто на всім світі. — Ваша „Маруся“ так мені вас розказала...». Листи К.-О. відібрали в Шевченка жандарми під час обшуку 1847 (збереглися тексти 3 листів Шевченка до К.-О. і 4 листів К.-О. до Шевченка). Поет залишив позитивні відгуки про твори К.-О. «Салдацький патрет», «Головатий», «Сердешна Оксана» та ін.; у передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 з позицій революц. демократа відзначив і світоглядну обмеженість письменника Шевченко виконав ілюстрації «Знахар» і «Панна Сотниківна» до однойменних творів Квітки-Основ’яненка.

Літ.: Русанівський М. Шевченко і українська література першої половини XIX сторіччя «Наукові записки Київського університету», 1939. Збірник філологічного факультету, № 1; Кирилюк Є. П. Шевченко в боротьбі за високу ідейність української літератури. «Радянське літературознавство», 1952, № 16; Гончар О. І. Григорій Квітка-Основ’яненко. К., 1969.

О. І. Гончар.


КВІЦІНІА Леварса Бідович (31.XII 1912 — 1941) — абхазький рад. поет, перекладач. Член Комуністич. партії з 1932. У 30-х pp. переклав поему Шевченка «Катерина», баладу «Лілея», вірші «Вітер з гаєм розмовляє», «Мені однаково, чи буду» та ін. Переклади К. ввійшли до абх. видань творів укр. поета «Зібрання творів» (Сухумі, 1939) і «Вірші та поеми» (Сухумі, 1964). Автор вірша «Тарас Шевченко» (1937). Брав участь у святкуванні на Україні 125-річчя з дня народження укр. поета, виступав з читанням своїх поезій у Каневі в травні 1939.


КЕБЕР Густав Васильович — лікар, помічник керуючого Нижегородською удільною конторою. 3.XII 1857 К. відвідав Шевченка за дорученням Ф. Лазаревського, близьким приятелем якого він був. Того ж дня поет записав у «Щоденнику» про радість від зустрічі з К., назвав його «добрейший Густав Васильевич». Шевченко бачився з К., коли той виїздив 20.I 1858 до Петербурга.


КЕЙКУАТОВ Микола Іванович (1806 — 65) — поміщик, князь, власник маєтків на Чернігівщині. Шевченко познайомився з К. в січні 1846 в с. Мойсівці у поміщиці Т. Волховської. В березні — на поч. квітня 1847, гостюючи в Лизогубів у м. Седневі, поет відвідував сусіднє село Бігач, де жили Кейкуатови. Тут він намалював портрет дружини К. й груповий портрет його дітей (див. Кейкуатової та дітей М. І. Кейкуатова портрети). Дослідники творчості Шевченка висловлювали думку, що князь К. — прототип князя Мордатова з повісті «Княгиня», жорстокого визискувача селян і деспота. Подружжя Кейкуатових Шевченко двічі згадав v листах до А. Лизогуба (22.Х 1847 і 16.VII 1852).


КЕЙКУАТОВОЇ ТА ДІТЕЙ М. І. КЕЙКУАТОВА ПОРТРЕТИ — портрети, що їх виконав Шевченко між кінцем березня і 4 квітня 1847 в с. Бігачі на Чернігівщині. На портреті Кейкуатової (полотно, олія, 66,7 × 56,5) ліворуч унизу олійною фарбою авторський підпис і дата: «1847. Т. Шевченко». В л-рі (з 1914) за портретовану вважали Наталію Дмитрівну Кейкуатову, а з 1939 — Єлизавету Василівну Кейкуатову. Деякі дослідники схиляються до думки, що на портреті зображено Софію Йосипівну Кейкуатову, яка, як свідчать архівні документи, 1842 була дружиною князя М. Кейкуатова (він одружувався тричі). На другому портреті (папір, ол., 24 × 24) зображено трьох дітей М. Кейкуатова. На звороті — начерк олівцем двох портретованих. Обидва твори зберігаються в ДМШ. Іл. табл. XV.


КЕМПЕ Мірдза Янівна (справж. прізв. — Найковська; 9.II 1907 — 12.IV 1974) — латиська рад. письменниця і перекладачка, нар. поетеса Латв. РСР (з 1967). Переклади К. балади Шевченка «Причинна», поеми «Юродивий» і віршів «Ой три шляхи широкії», «Ой одна я, одна», «Якби зострілися ми знову», «Ми заспівали, розійшлись» та ін. увійшли до латис. видань творів Шевченка «Вибране» (Рига, 1951, 1954). Про свою роботу над перекладами творів укр. поета розповіла в статті «Художник, борець, гуманіст» (1961). Авторка вірша «На могилі Тараса Шевченка» [надруковано в журн. «Karogs» («Прапор»), 1965, № 8]. Держ. премія СРСР, 1967. Держ. премія Латв. СРР, 1958.


КЕНБАЄВ Молдахмет Сиздикович (н. 25.VII 1925) — казахський рад. художник, засл. діяч мист. Каз. РСР (з 1963). Член КПРС з 1965. Автор картини на шевченківську тему «Сучасник батьків» (1964).


КЕНТ (Kent) Рокуел (21.VI 1882 — 13.III 1971) — американський художник, письменник і громад. діяч. Працював у галузі станкового живопису, гравюри, малював переважно пейзажі. Двічі відвідав Україну (1958, 1964). Добре знав творчість Шевченка, високо цінував його художні й поетичні твори, популяризував їх серед амер. народу. 26.III 1961 виступив на шевченківському вечорі, організованому Лігою амер. українців у Нью-Йорку, 29.V 1964 — на Міжнар. форумі діячів культури в Києві. Міжнар. Ленінська премія «За зміцнення миру між народами», 1967.


КЕНЬВЕШ-ТОТ (Könyves Tóth) Калман (31.VIII 1837 — 16.VII 1924) — угорський письменник. Автор творів для дітей. Палко вітав утворення Угорської Радянської республіки 1919. Був широко обізнаний з творчістю Шевченка, яка привернула його увагу своєю революц. спрямованістю. К.-Т. належить перша в Угорщині стаття про укр. поета — «Російський селянський поет», що опублікована в «Vasarnapi Ujsag» («Недільна газета», 1888, № 38). Шевченкові, якого вважав поборником ідеї свободи, рівності й братерства, присвятив і статтю «Російський селянський поет» у журн. «Képes Folyóirat» («Ілюстрований журнал», 1888, № 4).


КЕПЕШ (Képes) Геза (н. 1909) — угорський поет, перекладач і літературознавець. Під час 2-ї світової війни — учасник Руху Опору. Перекладає твори рос. рад. письменників з оригіналу, 3 творчістю Шевченка познайомився в 30-х pp. Переклади творів укр. поета («Заповіт», «Мені тринадцятий минало», «Якби ви знали, паничі», «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Єретик», «А. О. Козачковському», «Самому чудно, а де ж дітись?», уривок з поеми «Кавказ»), здійснені К., опубліковано в його книжці «Вибрані переклади» (Будапешт, 1951). Пізніше їх передруковано в ювілейному виданні «Кобзаря» (Будапешт, 1961), упорядником і редактором якого він був. Переклади виконані на високому мистецькому рівні, правильно відтворюють дух оригіналу. Автор передмови до «Кобзаря» (1961) й статей «Бернс і Шевченко» (1962) та «„Кобзар“ на берегах Дунаю» (1964), в яких висвітлює проблеми творчості укр. поета.

Переклади: В кн.: Képes G. Válogatott müfordítások. Budapest, 1951; Sevcsenko T. Kobzos. Budapest. 1961.

Тв.: «Кобзарь» на берегах Дуная. В кн.: Шевченко и мировая культура. М., 1964.

В. Ю. Васовчик.


КЕРБАБАЄВ Берди Мурадович (15.III 1894 — 23.VII 1974) — туркменський рад. письменник, акад. АН Туркм. РСР (з 1951), нар. письменник Туркм. РСР, Герой Соціалістич. Праці (1969). Член КПРС з 1948. Один із зачинателів туркм. рад. л-ри. Автор статей про Шевченка: «Ми — брати» та «Збулося...» (обидві — 1961). Держ. премія СРСР, 1948, 1951. Держ. премія Туркм. РСР ім. Махтумкулі, 1970.

Тв.: Збулося... В кн.: Світова велич Шевченка, т. 2. К., 1964.


КЕРНБАХ (Kernbach) Віктор (н. 14.Х 1923) — румунський поет, літ. критик і перекладач. Переклав рум. мовою «Заповіт». Автор статті про укр. поета та рецензії на перше рум. видання «Кобзаря» (1952), надрукованих у тижневику «Veac nou» («Новий вік») за 1949 та 1952.


КЕРНЕР (Körner) Карл-Теодор (23.IX 1791 — 26.VIII 1813) — німецький поет і драматург. Загинув у визвольній війні 1813 проти Наполеона І. Ім’я К. набуло надзвичайної популярності завдяки глибокому патріотизмові його творів і особистій участі в боротьбі проти Наполеона І. Шевченко шанобливо писав про К. в листі до Б. Залеського 6.VI 1854 та в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».


КЕТЧЕР Микола Христофорович (1809 — 24.Х 1886) — російський письменник і перекладач, лікар за фахом. Активний учасник гуртка О. Герцена й М. Огарьова. В 50 — 60-х pp. перейшов на бурж.ліберальні позиції. У Шевченка були твори Шекспіра в перекладі К., він користувався ними, коли працював над ілюстраціями до «Короля Ліра». На прохання поета А. Лизогуб надіслав йому твори Шекспіра в перекладі К. в Орську фортецю (дві книжки перекладів одібрано в Шевченка під час арешту 1850). Познайомився Шевченко з К. 12.III 1858 в Москві в М. С. Щепкіна, зустрічався з ним до свого від’їзду в Петербург. У «Щоденнику» поета 21.III 1858 є запис: «Кетчер подарил мне все издания своей компании, кроме своего перевода Шекспира, — он еще в типографии». 24.III 1858 Шевченко й К. були на обіді з нагоди відкриття книгарні М. М. Щепкіна.


КЕШОКОВ Алім Пшемахович (н. 22.VII 1914) — кабардинський рад. письменник, нар. поет Каб.-Балк. АРСР (з 1964). Член КПРС з 1941. Переклав кабард. мовою поему Шевченка «Катерина». Вплив образу Катерини відчутний у поемі К. «Біля підніжжя гори». Свою любов і повагу до укр. поета висловив у вірші «Тарас Шевченко» (1939). Держ. премія РРФСРім. М. Горького, 1968.


КИБАЛЬЧИЧ Надія Матвіївна — див. Симонова Надія Матвіївна.


КИЄВА КРАЄВИДИ — малюнки, етюди й начерки Шевченка, виконані 1843 — 46 у Києві, на яких зображено краєвиди, істор. пам’ятки та архітектурні споруди міста і його околиць. Виконано їх аквареллю, сепією, олівцем (5 з них — в альбомі 183943 років). Серед цих творів: рисунки олівцем 1843 — «У Києві» (18,3 × 27), «Видубицький монастир у Києві» (17,6 × 26,1), «Києво-Межигірський монастир» (28,4 × 40,1), «Київ з боку Дніпра» (27,7 × 38,3), «Краєвид Києва», «Дальні печери Києво-Печерської лаври»; акварель 1846 «Костьол у Києві» (25,5 × 34,6), датовані ним же роком сепія «Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі» (27,3 × 36,9), сепія з аквареллю «Аскольдова могила», малюнок «Васильківський форт у Києві (?)» (олівець, сепія, туш, 21,8 × 29,3) та начерки олівцем «Китаївська пустинь. Троїцька церква» (19,8 × 28,6) й «Вишгород (?)» (27 × 39). За рисунками «У Києві» та «Видубицький монастир» 1844 в Петербурзі Шевченко створив офорти для «Живописной Украины». Збереглися також численні етюди й начерки олівцем дерев, що були використані для офорта «У Києві». Про твори художника київського періоду — «Лаврська церква з дзвіницею» (кілька варіантів), «Набережна на схилах Дніпра з розкішними садами», «Андріївська церква», «Золоті ворота» та ін. відомо лише з л-ри. Чимало робіт Шевченка, створених у Києві, загинуло. Частину з них відібрано в художника після арешту і не повернуто йому, а багато залишилося в М. Сажина, з яким Шевченко малював краєвиди та архітектурні споруди Києва (тепер встановлено, що деякі малюнки з підписами Сажина є творами Шевченка). Всі відомі твори Шевченка київського періоду зберігаються в ДМШ, Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, Держ. музеї укр. образотворчого мистецтва в Києві.

Є. О. Середа.


«КИЄВО-МЕЖИГІРСЬКИЙ МОНАСТИР» (папір, ол., 28,4 × 40,1) — етюд Шевченка, виконаний у червні 1843 в Києво-Межигірському монастирі поблизу Вишгорода на Київщині. В каталозі Музею української старовини в Чернігові рисунок зареєстровано під неправильною назвою: «Церква в Нижньому Новгороді». Зберігається твір у ДМШ.

Перебуваючи в Межигір’ї, Шевченко записав тут 13.VI чотири нар. пісні. Згадки про Межигірський монастир є в його поетичних творах «Чернець», «Заступила чорна хмара» і «Невольник», у повісті «Близнецы», «Щоденнику» та в листі до Я. Кухаренка 26.XI 1844.


«КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА» — твори Шевченка, на яких зображено краєвиди й споруди Києво-Печерської лаври, видатної пам’ятки архітектури 11 — 18 ст. Збереглося три рисунки олівцем і одна — сепія. Начерки «Дальні печери Києво-Печерської лаври» (виконаний з ганку лаврської друкарні; своє захоплення цим краєвидом Шевченко висловив у повісті «Близнецы») та «Київ з-за Дніпра» (разом з іншими начерками) — в альбомі 183943 років і на окремому аркуші — незавершений рисунок «Київ з боку Дніпра» (27,7 × 38,3). Ці твори Шевченко виконав між травнем і вереснем 1843. Сепію «Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі» (27,3 × 36,9) він намалював 1846 також на окремому аркуші. Ліворуч унизу на ній підпис: «Михаил Сажин» (М. Сажин намалював тут постаті жінки і старця). Зберігається в ДМШ. Твори, що про них є згадки в л-рі, — «Печери Київської лаври», «Лаврська церква з дзвіницею» (кілька варіантів) та «Старці» й «Портрет отамана старців», на яких зображено лавру, — не знайдено.


«КИЗИЛ-ДЖАР» — три рисунки Шевченка з зображенням урочища в гирлі Сирдар’ї, виконані під час Аральської експедиції в серпні 1848 або в вересні 1849. Датуються часом перебування експедиції біля цього урочища. 1) Тон. папір, ол., 16,2 × 29,6. Праворуч унизу рукою Шевченка: «Кизил джар 14». 2) Тон. папір, ол., 16,1 × 29,7. Ліворуч унизу олівцем авторський напис: «Кызыл джар». 3) Тон. папір, ол., 15,8 × 29,3. Ліворуч унизу рукою Шевченка олівцем нацис: «Кизыл драр». Зберігаються в ДМШ.


КИЇВ. Шевченко був у К. 1829, коли як козачок П. Енгельгардта їхав за своїм паном з Вільшани до Вільна. Поет відвідав К. і в червні 1843, коли вже став вільною людиною, навчався в Петербурзі в Академії мистецтв і був широко відомий як автор «Кобзаря» та поеми «Гайдамаки». В К. поет познайомився з М. О. Максимовичем, П. Кулішем, К. Павловим, В. Білозерським та ін. Шевченко багато працював тут як художник: змальовував істор. пам’ятки міста та його околиць (виконав малюнки «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Києво-Печерська лавра» тощо). Побував він у К. на поч. 1844 під час Контрактового ярмарку. Найдовше поет жив у К. 1845 — 47. Приїхавши сюди в червні 1845 після закінчення петерб. Академії мистецтв, Шевченко почав клопотатися, щоб його прийняли на посаду співробітника київської Археографічної комісії. В цей самий час він, готуючись писати поему «Єретик», збирав матеріали про Я. Гуса, гуситський рух, розпитував про це чехів, яких зустрічав у К. та в ін. місцях. У червні, одержавши від Археографічної комісії неофіційне доручення, Шевченко виїхав змальовувати й описувати істор. та архітектурні пам’ятки Київщини, потім Полтавщини. 10.XII 1845 його офіційно зарахували до штату комісії. В лютому — на поч. весни 1846 Шевченко їздив змальовувати істор. й архітектурні пам’ятки Чернігівщини. Повернувшись навесні до К., поет жив спочатку на кол. Інститутській вул. (тепер вул. Жовтневої революції) в будинку, що стояв навпроти Ін-ту шляхетних дівчат (тепер на місці цього будинку — готель «Москва»). Потім він переїхав до готелю в будинку архітектора Беретті (будинок цей стояв на розі Хрещатика й Бессарабської площі). В цей період поет познайомився з М. Костомаровим, І. Посядою, О. Марковичем, Г. Андрузьким, Д. Пильчиковим, М. Іванишевим та ін. Більшість з них була членами Кирило-Мефодіївського товариства, до якого вступив і Шевченко. Поет часто відвідував М. Костомарова (в нього збиралися викладачі й студенти університету), літ. вечори у В. Тарновського (старшого), де читав свої ненадруковані революц. твори, зокрема послання «І мертвим, і живим...». У травні 1846 (за ін. джерелами — у квітні) Шевченко разом з художником М. Сажиним та О. Афанасьєвим-Чужбинським оселився в будинку І. Житницького на Козиному болоті (тепер пров. Т. Г. Шевченка, 8-а). Він багато працював як художник, з М. Сажиним ходив змальовувати краєвиди та істор. й архітектурні пам’ятки міста. Багато з цих малюнків загинуло після арешту Шевченка. Збереглися — «Костьол у Києві», «Аскольдова могила» та ін (див. Києва краєвиди).

У червні — липні Шевченко за завданням Археографічної комісії брав участь як художник у розкопках могили Переп’ятихи поблизу Фастова. Наприкінці липня він повернувся до К. Тут 25.VII написав баладу «Лілея», 9.VIII — поезію «Русалка». У жовтні Шевченко їздив описувати істор. й архітектурні пам’ятки Волині та Поділля. Повернувшись до К., поет часто зустрічався з членами Кирило-Мефодіївського товариства. В листопаді в ун-ті звільнилася посада викладача малювання, і 27.XI Шевченко подав прохання, щоб його зарахували на цю посаду. В лютому 1847 Шевченка призначили викладачем малювання, але почати працювати йому так і не довелося. На початку березня Кирило-Мефодіївське товариство було викрито, почалися арешти його членів. У цей час поет був на Чернігівщині. 5.IV, коли він повертався до К., його заарештували на переправі через Дніпро і відправили під вартою до Петербурга.

Востаннє поет був у К. 1859. У червні цього року він приїхав на Україну. А в середині липня його заарештували біля с. Прохорівки, звинувативши в блюзнірстві. 30.VII Шевченка привезли до К. У цьому місті поет жив під наглядом поліції в Ю. Ботвиновського, який взяв його на поруки (будинок стояв у Георгіївському пров., не зберігся). Кілька днів Шевченко жив у свого приятеля по Академії мистецтв, художника-фотографа І. Гудовського у будинку на Хрещатицькій площі (тепер площа М. І. Калініна, ріг вулиць П. П. Постишева й Паризької комуни). Потім, за спогадами С. Крапивіної (див. С. Лобода), поет жив на Пріорці в будинку В. Пашковської (тепер вул. Вишгородська, 5), Шевченко часто бачився з І. Сошенком, М. Чалим, О. Сенчилом-Стефановським, І. Юскевичем-Красковським, з студентами, з трудовим людом київ. околиць. Разом з І. Сошенком та М. Чалим він ходив у гості до І. Юскевича-Красковського, який жив у будинку на розі Ірининської вул. і Михайлівського пров. (тепер вул. Ірининська, 10/11). 14.VIII 1859 поет виїхав до Петербурга. Згадки про К. є в багатьох поетичних і прозових творах Шевченка, в його «Щоденнику», листах тощо. В травні 1861 К. прощався з Шевченком. 6 (18).V домовину з тілом поета привезли в К. її встановили в церкві Різдва на Подолі (тепер на місці церкви сквер на Поштовій площі проти фунікулера). 7(19).V багато тисяч киян проводжало домовину поета, коли її переносили на пароплав. Серед тих, хто проводжав домовину, були Шевченкові родичі, І. Сошенко, М. Чалий, В. Забіла, О. Лазаревський, Г. Честахівський, П. Лебединцев, М. В. Лисенко, М. Старицький, Т. Рильський, П. Житецький. Над домовиною виголосили промови М. Чалий, М. Драгоманов та ін. 8 (20).V о 7 годині ранку пароплав з домовиною Шевченка вирушив до Канева, де 10 (22).V поета поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі. Царський уряд чинив усілякі перешкоди спорудженню пам’ятника Шевченкові в К., заборонив святкувати 100-річчя з дня народження поета, не дозволяв влаштовувати присвячені йому вечори й збори. На знак протесту 25 — 26.II (10 — 11.III) 1914 у К. відбулася студентська демонстрація. 26.II (11.III) страйкували робітники Південноросійського заводу (тепер завод «Ленінська кузня»). Київський комітет РСДРП випустив присвячену пам’яті Шевченка листівку з закликом до трудящих підтримати загальний протест проти заборони відзначення ювілею поета. 18.II (3.III) в газ. «Путь правды» надруковано статтю, в якій висловлювався протест проти заборони вшанування пам’яті Шевченка. В. І. Ленін з цього приводу писав 1914 в статті «До питання про національну політику»: «Заборона вшанування Шевченка була таким чудовим, прекрасним, на рідкість щасливим і вдалим заходом з точки зору агітації проти уряду, що кращої агітації і уявити собі не можна» (Ленін В. І. Повне зібрання творів, т. 25, с. 64). Радянський К. свято береже пам’ять про поета. Меморіальні дошки встановлено на будинках, де жив чи бував Шевченко, — на будинку, де жив І. Гудовський (тепер площа М. І. Калініна, ріг вулиць П. П. Постишева й Паризької комуни), на будинку, де жив І. Юскевич-Красковський (тепер вул. Ірининська, 10 /11), кол. будинку В. Пашковської (тепер Вишгородська, 5) та корпусі ун-ту (тепер вул. Володимирська, 60). Кол. будинок І. Житницького (тепер пров. Т. Г. Шевченка, 8-а) реставровано й перетворено на Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка в Києві (з 1927). У 1947 в дні вшанування пам’яті поета в садку літературно-меморіального музею встановлено його погруддя. В 1939 перед університетом у парку їм. Шевченка споруджено пам’ятник поетові (див. Пам’ятник Т. Г. Шевченкові в Києві). В 1949 відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка в Києві (Бульвар Т. Г. Шевченка, 12). Ім’я Шевченка присвоєно Київ. держ. університетові, Київ. театрові опери та балету, Ін-тові літератури АН УРСР. Ім’ям поета названо один з районів міста, кілька вулиць, площу, кілька шкіл, б-к та ін. К. є центром шевченкознавства. Іл. також т. 2, табл. XXIV.

Літ.: Кошовий І. Т. Г. Шевченко в Києві. К., 1941; Б ілецький П. О. Шевченко в Києві. К., 1962; Уварова В. Т. Г. Шевченко і Київ. К., 1962; Шевченківські місця України. К., 1957; Шляхами Великого Кобзаря. К., 1964; Жур П. Третя зустріч. К., 1970.

В. Л. Смілянська.












Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.