[Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1. — С. 314-339.]

Попередня     Головна     Наступна





Ком — Кю


КОМОРОВСЬКИЙ (Komorowski) Броніслав (1847 — 20.XI 1912) — польський журналіст і письменник ліберально-демократич. напряму. В журн. «Sioїо» («Село», 1867, № 4) опублікував вірш «Пам’яті Тараса Шевченка в річницю його смерті» (датований 26.II 1867), в якому говорилося про тяжке життя поета, висловлювалася впевненість, що пісня Шевченка залишиться живою і буде служити боротьбі його вітчизни за кращу долю. Того ж року вірш вийшов у Львові окремим виданням.


КОМПІОНІ Андрій Олексійович — гарнізонний інженерпідпоручик Новопетровського укріплення. Шевченко характеризував К. у «Щоденнику» (його названо Кампіньоні) як «отчаянного пьяницу» і «мерзавца». В кінці червня 1857 К. звів на Шевченка брудний наклеп і, користуючись безправністю солдата, змусив його просити пробачення.


КОМПОЗИЦІЯ літературного твору — побудова літературного твору, зумовлена його змістом і жанром. Шевченко був видатним майстром К. в поезії, драматургії, прозі й малярстві. В «Щоденнику» 4.III 1858 Шевченко зафіксував, що взявся переписувати й доопрацьовувати поему «Відьма», бо знайшов у ній «много длинного й недоделанного».

Розмаїта за своїми жанрово-композиційними формами Шевченкова лірика. Ліричні роздуми і монолог характерні для інтимної та політ. лірики поета («Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Минають дні, минають ночі», «Мені однаково, чи буду», «В неволі тяжко, хоча й волі», «Я не нездужаю, нівроку» тощо). В ліричному вірші розвиток одного мотиву часто становить основу К. цілого вірша. Зміни настрою, хід почуття-переживання як основу К ліричного твору яскраво виражено, напр., у поезії «Минають дні, минають ночі». Прикладом особливо майстерної лаконічної К. є К. балади «У тієї Катерини». Багатством, неповторністю композиційних прийомів відзначаються Шевченкові поеми, в яких яскраво виявились індивідуальність автора з її тяжінням до ліризму, творче засвоєння і дальший розвиток фольклорних і літ. традицій. І романтичні й реалістичні поеми Шевченка — ліро-епічні за характером. Тому в їхній К. велику роль відіграють авторські відступи, в яких висловлено ставлення поета до подій історії й сучасності, до зображених героїв. З цих відступів постає образ поета-революціонера, патріота і борця. Така функція авторських відступів стала традиційною для Шевченкових поем («Гайдамаки», «Сон» та ін.). Так звана вершинність дії в романтичних поемах (напр., у «Гайдамаках») була ознакою «вільної» К., властивої романтичним поемам Дж.-Н.-Г. Байрона, О Пушкіна та ін. Епічний виклад у Шевченкових поемах часто переривається ліричними відступами й вставними піснями («Гайдамаки», «Мар’яна-черниця», «Марина», «Сотник» тощо). В романтичних баладах і поемах характерними є пропуски та перерви в змалюванні подій, різного роду «неясності» й натяки. Композиційні особливості думи частково виявились у поемах «Гамалія» та «Невольник». Момент «компонування» твору на фолькл. основі відображено в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». В поемі «Сон» Шевченко скористався з форми «сновидіння» й завдяки такій К. показав широку соціальну панораму всієї самодержавної Росії. В поемі «Неофіти» єдиним сюжетом об’єднуються ліричні філософські роздуми й гнівна сатира, героїчна патетика революц. боротьби й сила материнського почуття. Класичною стрункістю і простотою відзначається К. поеми «Марія». В архітектоніку деяких поетичних творів Шевченка вплітаються елементи драми («Гайдамаки», «Відьма», «Сотник»). Жанровий різновид твору іноді визначає спосіб його побудови (поема-монолог «Кавказ», поема-містерія «Великий льох»). Розповідь у деяких поемах ведеться від імені оповідача («Відьма», «Москалева криниця», «Варнак»), і це також вплинуло на їхню структуру. Типовим композиційним прийомом у поемах Шевченка є побудова твору за методом контрасту. Так, напр., контрастними в поемі «Гайдамаки» є образ повсталого народу і образ шляхти, образ Яреми-наймита і Яреми-месника, інтереси народу й козацької старшини, комічне й трагічне тощо.

За методом контрасту побудовано й поему «Сон». У поемах композиційне значення мас й зміна віршових розмірів. Соціальні конфлікти визначили принципи побудови драми Шевченка «Назар Стодоля» і його рос. повістей. Такі повісті, як «Наймичка», «Варнак» і «Княгиня», в композиційному плані мають віршові відповідники. Дослідники вважають, що в повістях осн. персонажів подано психологічно вмотивованіше. Помітну композиційну роль у творах Шевченка відіграють пейзажі, картини природи. Вони гармонують або дисонують з настроями героїв, виступають як засіб локалізації зображуваного, як тло, на якому розгортаються події Засоби К. в Шевченка завжди підпорядковано одній меті — розкриттю ідейного змісту творів.

Літ.: Рыльский М. Шевченко — поэт-новатор. В кн.: Шевченко и мировая культура. М., 1964; Навроцький Б. Шевченко, як прозаїк. (Порівнюючий розгляд прозової і ліро-епічної композиційної техніки творчості Шевченка). «Червоний шлях», 1925, № 10; Кодацька Л. Ф. Художня проза Т. Г. Шевченка. К., 1972.

М. П. Гнатюк.


КОНДРАТЮК Микола Кіндратович (н. 5.V 1931) — український рад. співак (баритон), нар. артист УРСР (з 1973). Член КПРС з 1961. Виконував партію Гната в опері К. Данькевича «Назар Стодоля» за Шевченком (Київ. театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. 1965). В камерному репертуарі К. — романси укр. композиторів на вірші поета. Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1972.


КОНЕЦПОЛЬСЬКИЙ (Koniecpolski) Станіслав (1591 — 12.III 1646) — польський магнат, коронний гетьман (з 1632). Польс.-шляхет. військо на чолі з К. жорстоко розправлялося з учасниками нар.-визвольного руху на Україні (1630, 1637 і 1638). Шевченко в поемі «Тарасова ніч» називав його «поганим Конецпольським». У творі зображено битву, що сталася 15 (25). V 1630 під Переяславом, коли повсталі козаки і селяни завдали поразки війську Конецпольського.


КОНИСЬКИЙ Григорій (у чернецтві Георгій; 1.XII 1717 — 24.II 1795) — український письменник і церковний діяч. Автор курсів піїтики й філософії та багатьох драматичних, публіцистичних і поетичних творів. «Історію Русів» невідомого автора 1846 видано під ім’ям К., тому Шевченко в повісті «Близнецы» й у листах називав цю працю літописом Кониського.


КОНИСЬКИЙ Олександр Якович (18.VIII 1836 — 12.XII 1900) — український письменник, педагог і громад. діяч ліберально-бурж. напряму. В ряді творів, переважно у публіцистиці, виявилися його бурж.-націоналістичні погляди, зокрема в статті «Український націоналізм» він виступив за поширення буржуазно-націоналістичних ідей на Україні. К. — один з перших біографів Шевченка. В 1892 — 98 опублікував ряд нарисів про його життя, що згодом, перероблені й доповнені, об’єднано в працю «Тарас Шевченко — Грушівський. Хроніка його життя» (т. 1 — 2. Львів, 1898 — 1901). Ця книжка на той час була найповнішим зведенням фактів життя Шевченка. На характеристиці світогляду Шевченка виразно позначилися ліберально-культурницькі, а іноді й бурж.- націоналістичні позиції К. Досліджував хронологію творчості Шевченка, публікував автографи його творів, переклав укр. мовою «Щоденник» і рос. повісті Шевченка «Княгиня», «Варнак», «Художник», «Несчастный» і «Наймичка».

Літ.: Смілянська В. Л. О. Кониський — біограф Т. Шевченка. «Радянське літературознавство», 1970, № 12.

В. Л. Смілянська.


КОНІ Федір Олексійович (21.III 1809 — 6.II 1879) — російський письменник і театр. діяч. Редагував «Литературную газету» (1841 — 43; літ. додаток до «Русского инвалида»), в 13-му номері якої за 1841 вміщено повідомлення про експонування картини Шевченка «Циганка-ворожка» на худож. виставці Академії мистецтв у Петербурзі та продаж цієї картини. В цій самій газеті (1842, № 15) опубліковано позитивну рецензію (без підпису) на поему Шевченка «Гайдамаки». Є підстави вважати, що Шевченко й К. зустрічалися в кін. 30 — у 40-х pp. на літ. вечорах у Є. Гребінки, де обидва часто бували.


КОНОВАЛЮК Федір Зотикович (н. 22.III 1890) — український рад. художник. Автор картин «Шевченко в казематі» (1925), «Пам’ятник Т. Шевченку в садибі його батьків» (1947), «Катерина» (1948, ДМШ), «Зустріч М. Г. Чернишевського і Т. Г. Шевченка» (у співавт. з І. Їжакевичем, 1950), «Університет і парк ім. Т. Г. Шевченка. Зима» (1953), «Державний музей Т. Г. Шевченка» (1964); іл. до творів Шевченка «Сова», «Наймичка», «Хустина» (1920, 1930), «Катерина» (1914, 1920, 1971), «Сон», «Юродивий», «Кавказ», «Єретик», «І мертвим, і живим...», «Гімн черничий» (всі в співавт. з І. Їжакевичем, 1949 — 54).

Літ.: Виставка творів Федора Зотиковича Коновалюка. Каталог. К., 1966.


КОНОТОП — повітове місто Чернігівської губ. (тепер місто обл. підпорядкування, районний центр Сумської обл.). Шевченко був тут проїздом влітку 1859. Про це місто він згадав 20.VIII 1859 в листі до В. Г. Шевченка. За рад. часу в К. встановлено пам’ятник поетові (1939). Його ім’ям названо одну з вулиць міста.


КОНСТАНТИНОВСЬКИЙ Ілля Давидович (н. 5.III 1914) — російський рад. письменник, публіцист і перекладач. Н. в Бессарабії. В 30-х pp., навчаючись у Бухарест. ун-ті, виступав у рум. комуністич. пресі зі статтями (окремі — під псевдонімом Константі н Вилкован) про рад. літературу й мистецтво. До 125-річчя з дня народження Шевченка в бухарест. газ. «Adevărul literar şi artistic» («Літературна і мистецька правда», 12.III 1939) надрукував грунтовну статтю «Великий поет селянства».


КОНТСЬКИЙ (Kątskí) Антоній Григорович (27.Х 1817 — 7.XII 1899) — польський піаніст і композитор. У 1853 — 67 жив у Петербурзі. Шевченко зустрівся з К. в родині Толстих і там слухав його гру. Про це є запис у «Щоденнику» 6.IV 1858. К. був серед тих представників рос. прогресивної громадськості, які 29.XII 1858 підписали другого листа (першого підписав і Шевченко) міністру імператорського двору Адлербергу з проханням продовжити вистави А. Олдріджа в Петербурзі.


КОПАЧ Іван Семенович (4.III 1870 — 8.Х 1952) — український літературознавець, педагог ліберально-бурж. напряму. Автор дослідження «Огляд поеми Т. Г. Шевченка „Сон“ [з р. 1844]» (1895), в якому недооцінив високу художню форму Шевченкової сатири, а також статей про пед. погляди Шевченка («Шевченко і школа», 1914) та ряду рецензій на л-ру про поета. Виступав у Львові з доповідями на вечорах, присвячених пам’яті Шевченка.


КОПИЦЯ Давид Демидович (7.VII 1906 — 15.XII 1965) — український рад. літературознавець і громад. діяч. Член КПРС з 1938. Опублікував кілька статей про Шевченка («Найважливіші питання шевченкознавства», 1949; «Історична доля Шевченкової спадщини», 1954, та ін.). За редакцією К. і з його передмовою видано збірник «Т. Г. Шевченко в документах і матеріалах» (К., 1950). Був членом ред. колегії десятитомного «Повного зібрання творів» Шевченка (К., 1939 — 64). У співавт. з Л. Островською написав сценарій документ.-худож. фільму «Розповіді про Шевченка» (1964).


КОПРОВСЬКИЙ (Koprowski) Ян (н. 10.II 1918) — польський письменник і перекладач. Перекладає з укр. і нім. мов. У 1951 переклав «Заповіт» і «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!» Шевченка — надруковано в газ. «Głos Robotniczy» («Робітничий голос», 1951, № 68). Там же опублікував статтю про Шевченка «Поет свободи і демократії». Статтю «Поет з біографією» вмістив у тижневику «Odgłosy» («Відгомін», 1964, № 12). У «Баладі про Тараса Шевченка» (опубліковано в його збірці «Польські пейзажі». Варшава, 1951) К. описав тяжке дитинство Шевченка і його поневіряння на засланні, реалістично змалював образ поета-революціонера.


КОРБЕ Іван Михайлович (1800 — 68) — генерал-майор. Шевченко познайомився з К. не пізніше як 1840 в Петербурзі; зустрічався з ним тут 1843 — 44, 1858 — 61. У 1844 — 47 бачився з ним на Україні, зокрема в Києві, а також у маєтку К. в с. Вейсбахівці, де збиралися друзі поета Я. де Бальмен, В. Закревський, М. Маркевич та ін. Разом з Шевченком та ін. К. підписав жартівливого листа до М. Маркевича 22.I 1844. В 1852 через казанську комісаріатську комісію, очолювану К., Шевченко одержав гроші, надіслані йому С. Гулаком-Артемовським. Шевченко згадував про К. у «Щоденнику» 8 і 11.IV 1858 і в листах до Г. Тарновського (1842) й С. Гулака-Артемовського (1852).


КОРБІО (Corbiau) Сімона (н. 1901) — французька художниця і мистецтвознавець. У 1927 — 28 з метою вивчення рос. та укр. культури побувала в Радянському Союзі, зокрема відвідала Україну. Дослідження про рос. мистецтво публікувала 1927 в бельгійсько-французькому журн. «La Nervie» («Нерві», Брюссель — Париж), про українське — 1927 і 1928 в цьому ж журналі та в ін. виданнях. Одна з перших зх.-європ. мистецтвознавців, яка високо оцінила мистецьку спадщину Шевченка.


КОРБЯ (Corbea) Думітру (н. 6.IX 1910) — румунський поет і публіцист. У 1958 відвідав Київ, Дніпропетровськ. Автор опублікованих у рум. періодичній л-рі статей про Шевченка — «Великий співець свободи» (1951) і «Невмирущий співець України» (1956). У вересні 1956 під час днів культури Української РСР в Румунії виступив з доповіддю на шевченківському вечорі в Бухаресті.


КОРЕЦЬ — містечко Новоград-Волинського пов. Волинської губ. (тепер місто, районний центр Ровен. обл.). Шевченко був у К. в жовтні 1846, коли за завданням Археографічної комісії їздив по Волині й Поділлю змальовувати істор. та архітектурні пам’ятки. Згадки про К. є в повістях «Варнак» і «Прогулка с удовольствием и не без морали». За рад. часу в місті споруджено пам’ятник поетові, його ім’ям названо одну з вулиць.


КОРІНФСЬКИЙ Аполлон Аполлонович (10.ІХ 1868 — 12.I 1937) — російський поет і перекладач. У своїй поезії, раціоналістичній і споглядальній, оспівував «чисту красу». В 1905 — 06 переклав 8 ліричних віршів Шевченка — «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», «Минають дні, минають ночі», «Ой три шляхи широкії» та ін. (деякі переклади вміщено в його збірці «В лучах мечты». СПБ, 1906). Ці переклади передруковано в кількох рос. виданнях творів укр. поета на поч. 20 ст.; в них часто трапляються викривлення змісту й стилю оригіналу.


КОРНЕЛІУС (Cornelius) Петер фон (23.ІХ 1783 — 6.III 1867) — німецький художник, належав до реакц. романтич. угруповання «назарейців», прибічників відродження середньовічного релігійного мистецтва. Шевченко познайомився з репродукціями творів К. у В. Жуковського взимку 1839. В повісті «Художник» та в «Щоденнику» (10 і 12.VII 1857) він згадував К., осуджуючи ідеалістичні основи його творчості.


КОРНІЄНКО Василь Онисимович (22.IV 1867 — 24.XII 1904) — український художник. Автор виданих окремими листівками жанрових картин і малюнків на теми укр. нар. дум. Наприкінці 19 ст. виконав портрет Шевченка.


КОРНІЙЧУК Олександр Євдокимович (25.V 1905 — 14.V 1972) — український рад. письменник, держ. і громад. діяч, акад. АН СРСР (з 1943), акад. АН УРСР (з 1939), Герой Соціалістичної Праці (1967). Член КПРС з 1940. Очолював Шевченківський ювілейний комітет повідзначенню 125-річчя з дня народження поета. Виступав з промовою на урочистому засіданні в Москві, присвяченому 150-річчю з дня народження Шевченка. Йому належать стаття «Помстимося, батьку!» (окреме вид. «На могиле Тараса». М., 1942) і критико-біограф. нарис «Великий поет-демократ» (1948). К. — гол. редактор тритомного вид. творів Шевченка (К., 1949) і автор передмови до нього, член ред. колегії академ. повного зібрання творів Шевченка в десяти томах (К., 1939 — 64). Очолював Комітет по присудженню Держ. премій УРСР ім. Т. Г. Шевченка. З 1949 — член Президії, з 1957 — перший заст. Голови Рад. к-ту захисту миру; з 1950 — член Всесвітньої Ради Миру та її Бюро. Держ. премія СРСР 1941, 1942, 1943, 1949, 1951. Міжнар. Ленінська премія «За зміцнення миру між народами», 1960. Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1971.

Тв.: Т. Шевченко и М. Щепкин. «Огонек», 1938, № 34; Знаменательный юбилей. «Правда», 1938, 22 сентября; Шевченко и русская культура. «Известия», 1939, 6 марта; На могиле Тараса. М., 1942; Тарас Григорович Шевченко. В кн.: Шевченко Т. Твори, т. 1. К., 1955; Гениальный сын украинского народа. В кн.: Корнейчук А. Сочинения, т. 3. М., 1956.

Ю. С. Кобилецький.


КОРНЯНУ Леонід Юхимович (1.I 1909 — 26.ХІ 1957) — молдавський рад. письменник. Член КПРС з 1945. В 1930 — 32 навчався в аспірантурі Інституту Тараса Шевченка в Харкові. Дружбі молд. народу з укр. і рос. народами присвятив п’єсу «Джерело братерства» (1952 — 54). Один з перших перекладачів творів Шевченка молд. мовою. Серед кращих перекладів — поема «Катерина». Підготував (у співавт.) перше молдавське видання «Вибраних творів» Шевченка (Тирасполь, 1939). Автор статті «Т. Г. Шевченко» (1946).


КОРОЛЕНКО Володимир Галактіонович (27.VII 1853 — 25.XII 1921) — російський письменник і громад. діяч демократич. напряму. Народився й багато років жив на Україні, добре знав укр. л-ру й нар. творчість. Гімназистом познайомився з творами Шевченка і свої враження від них висловив так: «Це була любов і захват». У своїй творчості зазнав впливу укр. поета. К. було обрано до орг. к-ту по відзначенню 33-х роковин з дня смерті Шевченка в Петербурзі. В зв’язку з 40-річчям з дня смерті поета (1901) вмістив у журн. «Русское богатство» нові біографічні матеріали про Шевченка, писав про нього в «Історії мого сучасника».

Літ.: Миксон Е. В. Г. Короленко и Т. Г. Шевченко. Запорожье, 1964.


«КОРОЛЬ ЛІР» (папір, гальванокаустика, 15,8 × 11,7) — композиція Шевченка за однойменною трагедією Шекспіра, виконана не пізніше як 10.II 1843 в Петербурзі. Ліворуч унизу травленим штрихом підпис автора «Т. Шевченко», посередині під зображенням: «Король Лир». Вміщено твір у рос. виданні книжки Ф. фон Кобелля «Гальванография, или способ производить гальванические медные доски...» (СПБ, 1843). Шевченків оригінал, за яким виконано репродукцію в книжці, та ескіз іншого варіанту малюнка на цю саму тему, виконаного сепією, про який згадує художник В. Ковальов («По морю и суше», Одеса, 1896, № 8), не знайдено.


КОРОЛЬОВ Пилип Миколайович (1821 — 94) — викладач 2-ї Харківської гімназії. Захопившись поезією Шевченка, поширював серед харків’ян передплатні квитки на видання його творів. Зібрані гроші пересилав авторові до Петербурга. Листувався з поетом, подарував йому збірку «Запорожская старина». Збереглися 2 листи Шевченка до К. (22.V і 18.XI 1842) та один лист К. до Шевченка (2.V 1842). З першим листом поет надіслав К. 7 примірників своєї поеми «Гайдамаки» (СПБ, 1841): один — йому в дарунок, 6 — для поширення в Харкові.


КОРОТИЧ Віталій Олексійович (н. 26 V 1936) — український рад. письменник. Член КПРС з 1967. Шевченкові присвятив вірші «Простота» (1962), «Пам’яті Т. Г. Шевченка» (1963), «З виставки народного мистецтва» (1964), «Пам’яті вчителів» і «Варіація про Шевченка» (обидві — 1971) та ін.


КОРРЕДЖО (Correggio; справж. прізв. та ім’я — Аллегрі Антоніо; бл. 1489 — бл. 5.III 1534) — італійський живописець доби Відродження. Шевченко згадував К. в повісті «Художник», говорячи про його тяжку долю. Він писав, що в той час, коли римські папи «сыпали золото встречному и поперечному маляру и каменщику..., умирали великие художники с голоду, как, например, Корреджио и Цампиери».


КОРСАКАС Костас Пранович (н. 18.Х 1909) — литовський рад. письменник, літературознавець і громад. діяч, акад. АН Лит. РСР (з 1949), засл. діяч науки Лит. РСР (з 1959). За участь в антифашист. русі 1928 — 30 був ув’язнений. Досліджує лит.-укр. літ. зв’язки, приділяючи велику увагу контактам Шевченка з Литвою, аналізові лит. перекладів творів укр. поета. У зв’язку з 125-річчям з дня народження Шевченка в журн. «Kultūra» опублікував статтю «Роковини народження Тараса Шевченка» (1939, № 3). Автор праць «Тарас Шевченко і Литва» (1952), «Літературні зв’язки литовців і українців» (1954) та ін. Проголосив вступне слово на сімнадцятій наук. шевченківській конференції 1968.


КОРСАКОВ Петро Олександрович (28.VIII 1790 — 23.IV 1844) — російський письменник і перекладач. Був помічником М. Греча як гол. редактора «Энциклопедического лексикона» А. Плюшара (СПБ, 1835 — 41), що ним користувався Шевченко, одним із редакторів журн. «Маяк» (з 1840). У 1835 — 44 — сторонній цензор Петерб. цензурного комітету. 7.III 1840 К. підписав дозвіл на видання «Кобзаря» (СПБ, 1840), попередньо зробивши вилучення в тексті. На «Кобзар» 1840 К. відгукнувся рецензією в журн. «Маяк» (1840, № 6), в якій високо оцінив твори поета. 29.XI 1841 К. дозволив видання поеми «Гайдамаки», вилучивши окремі рядки; 21.III 1842 після тривалого вагання підписав квиток на випуск видрукуваної книжки в світ. У лютому 1843 Шевченко в записці до К. просив його підписати «Кобзар» до 2-го видання. Дозвіл одержано 27.II 1843. К. цензурував альм «Молодик», 9.III 1844 дозволив до видання поему «Гамалія». З листа Шевченка до Я Кухаренка 30.IX 1842 відомо що поет звертався до К. з приводу цензурного розгляду п’єси Я. Кухаренка «Чорноморський побит». Під час слідства в справі Кирило-Мефодіївського товариства (квітень — травень 1847) «Третій відділ» висловив невдоволення К. за дозвіл видати «Кобзар» і мав намір оголосити йому догану, проте з’ясувалося, що К. уже помер.

Літ.: Бородін В. Т. Г. Шевченко і царська цензура. К., 1969.

В. С. Бородін.


КОРСУН Марія Давидівна (1812 — 86) — укр. поміщиця, знайома Шевченка. 12.I 1846 в с. Мойсівці брала участь у лотереї, в якій розіграно портрет О. Шостки роботи Шевченка, і виграла цей портрет (не зберігся). Залишила спогади про лотерею (журн. «Киевская старина», 1885, № 12).


КОРСУН Олександр Олексійович (8.VI 1818 — 6.XI 1891) — український поет-романтик консервативного напряму, видавець. У 1841 видав альм. «Сніп».

У вірші «До Шевченка» (надруковано 1845) трактував ранню творчість поета відповідно до своїх консервативних поглядів. Шевченко й К. листувалися. К. поширював у Харкові передплатні квитки на «Гайдамаки» (1841). У січні 1842 Шевченко надіслав К. для опублікування в другій книжні альм. «Сніп» уривки з поеми «Мар’яна-черниця» й вірш «Вітер з гаєм розмовляє» (друга книжка альманаху не вийшла з друку). В спогадах про М. Костомарова (1890) писав про захоплення читачів «Кобзарем» Шевченка 1840.


КОРСУНЬ — містечко Канівського пов. Київської губ. (тепер місто Корсунь-Шевченківський, районний центр Черкаської обл.). Вважають, що Шевченко бував у К. в дитинстві та 1845. Приїжджав він сюди і влітку 1859 до В. Г. Шевченка. В нього поет познайомився з X. Довгополенко. За спогадами В. Г. Шевченка, у К. поет записував нар. пісні, багато малював. Зберігся малюнок «В Корсуні». Згадки про це містечко є в поемі «Гайдамаки» і в Шевченкових листах. 3.V 1944 Указом Президії Верх. Ради УРСР К. перейменовано на КорсуньШевченківський. На будинку, де жив В. Г. Шевченко і де зупинявся Т. Г. Шевченко, 1961 встановлено меморіальну дошку. В місті встановлено два погруддя поета (1960 і 1970). Під старим каштаном, де, за переказами, любив відпочивати поет, встановлено меморіальну дошку. Його ім’ям у місті названо вулицю й пед. училище.


КОРШ Євген Федорович [8.I 1811 (27.XII 1810 с. ст.) — 18.Х 1897] — російський журналіст і перекладач. Замолоду був близький до гуртка передової московської інтелігенції Грановського — Герцена. В 1855 — 57 редагував журн. «Русский вестник». Завдяки К. в додатку до газ. «Московские ведомости» 11.II 1858 опубліковано рецензію Шевченка «Бенефис г-жи Пиуновой, января 21 1858 года». Шевченко познайомився з ним у Москві на святковому обіді, який М. М. Щепкін дав з нагоди відкриття в місті своєї книгарні (запис у «Щоденнику» 24.III 1858).


КОРШ Федір Євгенович (4.V 1843 — 1.III 1915) — російський філолог і перекладач, акад. Петерб. АН (з 1900). Син Є. Корша. У працях «Пам’яті Тараса Шевченка» (1911) і «Тарас Григорович Шевченко. Його літературне і суспільне значення» (1914), сповнених любові й пошани до великого укр. поета, обстоював право укр. народу на свою культуру й літературу. Присвятив Шевченкові вірш «Чи подоба річ писати українські сонети?» (1887). У вірші «Хулителям Шевченка» (1914) виступив проти наклепницьких вигадок, ніби Шевченко був ворогом рос. народу, підкреслював, що укр. поет виступав за дружбу між народами. Двічі (1911 і 1914) К. обирали головою ювілейного Шевченківського комітету. 26.II 1911 на урочистому засіданні в Моск. ун-ті прочитав доповідь «Шевченко серед поетів слов’янства», в якій порівнював Шевченка з О. Пушкіним, А. Міцкевичем і Ф. Прешерном — поетами, кожний з яких найповніше втілює свій народ, його думи і сподівання [опубл. в книжці «На спомин 50-х роковин смерті. Сборник, посвященный памяти Тараса Григорьевича Шевченко» (М., 1912)]. Взяв активну участь у збиранні грошей на пам’ятник Шевченкові в Києві

Тв.: Шевченко серед поетів слов’янства. В кн.: Світова велич Шевченка, т. 1. К., 1964.


КОРЯК К Володимир Дмитрович (14.I 1889 — 12.IV 1939) — український рад. літературознавець і критик. Член Комуністичної партії з 1920. Автор книжки «Життя Тараса Шевченка» (X., 1929, 1930) і статей «Шевченко і Куліш» (1926), «Поет оновленої землі» (1931) та ін. У своїх шевченкознавчих працях боровся проти бурж.-націоналістич. концепцій, за вивчення спадщини поета з марксистських позицій. На статтях К. про Шевченка позначився вплив вульгарного соціологізму.


КОС-АНАТОЛЬСЬКИЙ Анатолій Йосипович (справж. прізв — Кос; н. 1.XII 1909) — український рад. композитор, нар. артист УРСР (з 1969). У творчому доробку К.-А. важливе місце посідають присвячені Шевченкові кантата «Безсмертний заповіт» (на власні слова, 1963), вокальний терцет «Шевченко» (слова М. Рильського), солоспів «Не він один» («На роковини Шевченка», слова Лесі Українки), муз. інтерпретації Шевченкових поезій: солоспіви «Ой тумане, тумане», «Єсть на світі доля», «Сонце заходить», «Садок вишневий», арія-монолог для баритона «Давно те минуло» (1961); хори «Доле ж моя, доле», «Учітеся, брати мої». К.-А. — автор музики до вистави Львів. театру юного глядача «Тарасова юність» В. Суходольського (1964). Йому належать статті «У вінок слави» (1961), «Завжди в душі моїй» (1964), присвячені шевченківській темі в творчості композитора. Держ. премія СРСР, 1951.


«КОСАР»Понад полем іде») — вірш Шевченка з циклу «В казематі», написаний 30.V 1847 у казематі «Третього відділу» в Петербурзі. Автографи твору — серед автографів усього циклу — на окремому аркуші паперу, в «Малій книжці» і в «Більшій книжці» (всі — в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР). Назву «Косар» поет дописав у тексті «Більшої книжки», в ін. автографах поезію записано без назви. Вперше надруковано в журн. «Основа» (1862, № 10). У вірші — філософське поглиблення традиційного для нар. творчості образу смерті — косаря, чия коса не минає нікого («Мужика, й шинкаря, // Й сироту-кобзаря»; «Не мина й царя»). Революц., антицаристські переконання Шевченка, що позначилися на всій його невільницькій ліриці, виявляються й у «К.». Образ смерті з косою Шевченко змалював у створеному за фольклорними мотивами офорті «Казка» із серії «Живописная Украина». Вірш поклали на музику М. В. Лисенко і С. Людкевич.


КОСАРАЛ — острів у пн.-сх. частині Аральського моря (тепер цей острів з’єднався з суходолом). Шевченко вперше побував на К. наприкінці липня 1848 у складі Аральської описової експедиції. Під час зимівлі експедиції на цьому острові він жив там з 26.IX 1848 до кінця січня 1849. Зима того року була сувора. Учасники експедиції жили в нашвидкуруч збудованому бараці. Наприкінці січня Шевченко виїхав до Раїма. Повернувся він на К. у квітні, a 6.V експедиція знову вирушила досліджувати Аральське море. 29.VI вона повернулася на Косарал, а 19.VII знову вийшла в море. Остаточно експедиція повернулася на К. 22.ІХ 1849. Незабаром Шевченко разом з О. Бутаковим та ін. її учасниками виїхав до Оренбурга через Раїм. Під час перебування на острові Шевченко виконав численні зарисовки, рисунки та сепії й акварелі. Акварелі: «Шхуни біля форту Косарал» (20,6 × 30), «Місячна ніч на Косаралі» (15 × 29,2), «Казахська стоянка на Косаралі» (13,7 × 22,7); сепії: «Укріплення Косарал взимку» (15,9 × 30,2; на звороті — начерк цього самого твору олівцем), «Укріплення Косарал взимку» (15,9 × 30,7) та ін.; рисунки олівцем: «Шхуни біля укріплення Косарал» (15,8 × 29,4; ліворуч унизу олівцем рукою Шевченка позначено: «21»), «Маяк на Косаралі» (15,8 × 23,3; ліворуч унизу олівцем авторський напис: «Маяк на Кос Арале»); начерки: «Шхуни. Топографічні роботи на березі Косаралу» (12 × 20,8), «Укріплення Косарал та начерки голів» (15,9 × 30,7). Всі твори зберігаються в ДМШ. Плідною була й літ. діяльність Шевчtнка у цей час. На К. він написав багато поетичних творів, у т. ч. «Царі», «Марина», «Сотник», «Заступила чорна хмара», «Якби тобі довелося», «Ну що б, здавалося, слова», «І золотої й дорогої», «П. С», «Хіба самому написать», «У Вільні, городі преславнім» та ін.

Л. І. Внучкова.


КОСАРЄВ Єгор Михайлович (1818 — 91) — командир роти, а потім півбатальйону 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу в Новопетровському укріпленні. Тривалий час К. був безпосереднім начальником Шевченка. Поет ставився до К. неприязно, характеризував його в «Щоденнику» як солдафона. Залишилися спогади К. про Шевченка в кількох записах — М. Д. Новицького «На Сыр-Дарье у ротного командира» («Киевская старина», 1889, № 3); К. Обєручева «Извлечение из дел и памяти» («Киевская старина», 1893, № 2) та ін. У спогадах К., які хоч і відзначаються недостатньою об’єктивністю і помітною поверховістю, наведено багато важливих фактів з життя поета в Новопетровському укріпленні. Шевченко намалював портрет Косарєва (не знайдено).


КОСАРИК-КОВАЛЕНКО Дмитро Михайлович (н. 31.X 1904) — український рад. письменник і літературознавець. Член КПРС з 1942. У працях, присвячених Шевченкові, встановив хронологічну послідовність його подорожей по Україні, уточнив низку дат і фактів спілкування Шевченка з рос. революц. демократами, особливо з М. Чернишевським, тощо. Опублікував статті про ставлення В. І. Леніна до Шевченка та його поезії. Автор ліричних повістей про укр. поета «Добром нагріте серце» (1961), «Син-колос» (К., 1962).

Тв.: Пушкін, Шевченко, Горький в народних переказах. X., 1937; Войовниче життя Тараса Шевченка. Уфа, 1943; Життя і діяльність Т. Шевченка. Літературна хроніка. К., 1955; Шевченківські місця на Україні. К., 1956; Перший публіцистичний виступ у пресі Т. Г. Шевченка. В кн.: Питання шевченкознавства, в. 2. К., 1961; Ленін і Шевченко. «Народна творчість та етнографія», 1964, № 2.


КОСЕНКО Віктор Степанович (23.ХІ 1896 — З.Х 1938) — український рад. композитор, піаніст, музично-громадський діяч. Автор фп., вокальних, камерно-інструментальних та симфонічних творів. Обробив для хору і фп. укр. нар. пісню на слова Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» (1936). В останні роки життя працював над оперою «Марина» за поемою Шевченка.


КОСОВСЬКИЙ Владислав Гедеонович (н. 1836 — р. см. невід.) — член петерб. революційної організації польських офіцерів, активний учасник підготовки польс. визвольного повстання 1863 — 64. За свідченнями Косовського, в кінці 50 — на початку 60-х pp. 19 ст. у Петербурзі був т. з. «цивільний» гурток, у якому брали участь З. Падлевський, З. Сераковський, Й. Огризко, Я. Станевич, М. Костомаров. Цей гурток був зв’язаний з майбутніми землевольцями М. Утіним, Л. Пантелєєвим і О. Слєпцовим, з гуртком послідовників М. Чернишевського серед артилеристів (П. Лавров, О. Енгельгардт та ін.) та з О. Герценом. Серед учасників цього гуртка К. назвав і Шевченка. Дружба Шевченка з З. Падлевським і З. Сераковським дала підставу зробити висновок про симпатії укр. поета до революц. польс. молоді. Свідчення К. підтверджують нерозривний зв’язок Шевченка з представниками польс. революц. демократії та провідними діячами майбутньої організації «Земля і воля».

Літ.: Дьяков В. А. Деятели русского и польского освободительного движения. М., 1967; Жур П. Третя зустріч. К., 1970.


КОСТАНОВ Дмитро Григорович (н. 9.V 1912) — адигейський рад. письменник і літературознавець. Член КПРС з 1941 Автор розвідок з історії адиг л-ри. Написав вступну статтю до адиг. видання творів Шевченка «Вірші та поеми» (Майкоп, 1939) Про життєвий і творчий шлях Шевченка опублікував статтю «Великий поет» (1961). В складі делегації адиг. письменників 1939 брав участь у відзначенні на Україні 125-річчя з дня народження укр. поета.


КОСТЕЛЬНИК Гавриїл (Габор Костельник Гомзов; 1886 — 1948) — греко-католицький священик, професор богословської академії v Львові (1920 — 30). Збирач народної творчості, поет. В 1945 — 46 виступив з різкою критикою церковної унії й Ватікану. Ініціатор скликання 1946 Львів. церковного собору, на якому скасовано Брестську церковну унію 1596. Вбитий агентом Ватікану. Автор праці «Шевченко з релігійно-етичного становища. Критична аналіза» (Львів, 1910), у якій трактував в ідеалістич. дусі ставлення Шевченка до релігії. Наголосив на боротьбі Шевченка проти католицизму.


КОСТЕНКО Анатоль Ілліч (н. 17.VIII 1908) — український рад. письменник і літературознавець. Досліджує життя і творчість класиків укр. дожовтневої л-ри, зокрема Шевченка. З 1931 виступає із наук. розвідками, статтями і рецензіями, що стосуються передусім мемуарних джерел вивчення життя й діяльності Шевченка. Упорядник збірників «Спогади про Шевченка» (К., 1958), «Поети пошевченківської доби» (К., 1961). Автор праць «Шевченко в революційно-демократичному оточенні» (1934), передмови до Шевченкового «Журналу (Щоденника)» (К. — X., 1936), «Мемуари як джерело вивчення життя і творчості Шевченка» (1958), «Шевченко в мемуарах» (К., 1965) та ін.


КОСТЕНКО Василь Кирилович (н. 8.I 1929) — український рад. літературознавець. Член КПРС з 1952. Автор книжок «Стежки до Кобзаря» (К., 1964) і «Моринці — батьківщина великого Кобзаря» (К., 1964); статей і розвідок, опублікованих у журналах та наук. збірниках («До історії могили Шевченка», 1959; «Митці на могилі Шевченка», 1968; «Шевченкове слово в роки Жовтня і громадянської війни», 1968; «Шевченкові твори у царській армії та флоті», 1969, та ін.). Один з упорядників шеститомного «Повного зібрання творів» Шевченка (т. 2. К., 1963). Співавтор путівника «Державний музей Т. Г. Шевченка» (К., 1971).


КОСТЕНКО Микола Федорович (н. 21.XII 1913) — молдавський рад. письменник. До творчості Шевченка звернувся в 30-і pp. Переклав його поему «Гайдамаки» й вірші «Ой я свого чоловіка», «Закувала зозуленька», «Ой сяду я під хатою», «Якби мені, мамо, намисто». Переклади вміщено в молд. виданні творів Шевченка «Вибрані вірші» (Кишинів, 1961). У 1937 опублікував статтю «Тарас Шевченко», де навів у своєму перекладі уривок з поеми «Гайдамаки» та вірш «Чума».


КОСТЕЦЬКИЙ Володимир Миколайович (10.I × 1905 — 26.V 1968) — український рад. живописець, нар. художник УРСР (з 1960), чл.-кор. AM СРСР (з 1967). Член КПРС з 1940. До 125-річчя з дня народження Шевченка написав картину «Т. Шевченко на засланні. Після муштри» (1939, ДМШ).


КОСТЕЦЬКИЙ Платон (1832 — 1908) — український і польський письменник і журналіст буржуазно-ліберального напряму. Н. і жив на Україні. В 1862 видав у Львові лат. шрифтом збірку своїх укр. віршів «Поезії Платона Костецького», в яких подекуди помітне запозичення стиліст. елементів поезій Шевченка. Під криптонімом «P. K.» надрукував у польс. часописі «Dodatek miesięczny Przeglądu Tygodniowego» («Щомісячний додаток „Тижневого огляду“», 1886, № 1) статтю «Шевченко і Галицька Русь».


КОСТИРКО Петро Федорович (н. 14.II 1897) — український рад. архітектор. В 1936 — 38 за проектом К. і В. Кричевського побудовано Канівський державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка». В 1952 й 1959 — 61 за проектом К. реконструйовано інтер’єри музею.

Тв.: Кричевський В., Костирко П. Заповідник Т. Г. Шевченка в Каневі. «Архітектура Радянської України». 1938, № 3.


КОСТОМАРОВ Микола Іванович (літ. псевд. — Ієремія Галка; 16.V 1817 — 18.IV 1885) — український і російський бурж.-ліберальний історик, письменник, етнограф і публіцист. Один із засновників і діячів Кирило-Мефодіївського товариства, в якому стояв на помірковано ліберальних позиціях, один з авторів його програмних документів і відозв. Весною 1847 К. заарештовано в справі т-ва. Після річного ув’язнення в казематі «Третього відділу», а потім у Петропавловській фортеці його вислано до Саратова. Тут К. познайомився з М. Чернишевським.

З 1858 К. жив у Петербурзі. Співробітничав у журн. «Современник», був одним з ініціаторів видання журн. «Основа». Брав участь у роботі Київської археографічної комісії та археологічних з’їздів. В цілому як історик К. стояв на ідеалістичних позиціях. Вже 1840 — 43 К. знав Шевченкові вірші. В «Огляді творів, написаних малоросійською мовою», опублікованому в альманасі «Молодик на 1844 год», він наголошував на народності поезії Шевченка, розуміючи під народністю близькість до фольклору. Особисто познайомилися Шевченко й К. навесні 1846 в Києві. К. висловив своє захоплення демократизмом поета, його патріотизмом, співчуттям справі слов. єднання. Проте К. з бурж.-ліберальних позицій осуджував заклики Шевченка до революц. повалення царизму і ліквідації дворянсько-кріпосницького ладу. Шевченко присвятив йому вірш «Н. Костомарову», позитивно оцінював ті твори К., в яких історик наголошував на ролі народних мас у визвольній боротьбі. Водночас Шевченко критикував К. за ідеалізацію минулого України, за проповідь класового примирення на основі християнського «братолюбства».

Повертаючись влітку 1857 з заслання, поет відвідав у Саратові матір К. — Т. Костомарову. Листувався з ученим (збереглося 5 листів К. до Шевченка і 1 — Шевченка до К.). Влітку 1858 Шевченко й К. зустрілися в Петербурзі; 1859 — 60 не раз бували один у одного. В 1859 — 69 К. був професором Петерб. ун-ту. Поет відвідував лекції К., разом з ним працював над організацією недільних шкіл. У своїх рецензіях і статтях К. підкреслював демократизм і громадян. спрямованість поезії Шевченка, вказував на її світове значення, але обходив її революц. сутність. У період назрівання революц. ситуації 1859 — 61 розходження в суспільно-політичних питаннях між М. Чернишевським, Шевченком і М. Добролюбовим, з одного боку, і К. — з другого, посилилися, хоч він і осуджував деспотизм і сваволю царизму. Послідовно-революційна програма дій М. Чернишевського і Шевченка лишалася для К. чужою й неприйнятною, його подекуди дратувало зближення Шевченка з революц.-демократичними діячами.

У спогадах К. писав: «Хоч багато що єднало мене в долі з Шевченком, однак я не можу похвалитися особливою до нього близькістю» (Шевченко Т. Г. Кобзар, т. 2. З додатком споминок Костомарова і Микешина. Прага, 1876, с. VI). Ще виразніше писав про взаємини з Шевченком К. у листі до М. Семевського: «Взагалі той помилився б, хто став би думати, що я був особливо з ним близький і дружній; навпаки, моя дружба з ним обіймала незначний час у нашому житті... Зі мною він незрівняно менше був дружнім і одвертим, ніж з багатьма іншими. Зближення моє з ним було майже виключно літературне, тоді як декотрі були до нього близькі не як до малоруського поета, а просто як до людини» (Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. М., 1962, с. 154). Протягом 60 — 70-х pp. K. виступав зі статтями й доповідями про творчість Шевченка, оцінюючи її як всенародний скарб. У «Спогаді про двох малярів» (1861), у книжці «Поэзия славян. Сборник лучших поэтических произведений славянских народов в переводах русских писателей» (СПБ, 1871) та в «Споминках про Шевченка» в празькому виданні «Кобзаря» (т. 2, 1876) К. підкреслював, що улюбленою для поета була ідея визволення народу від поміщицького гніту. В останні роки життя К., незважаючи на загрозу репресій, читав на публічних вечорах твори Шевченка, хоч коментував їх з бурж.-ліберальних позицій. Згадуючи свої зустрічі й розмови з поетом, К. підсумовував: «Як про людину можу сказати, що знаю його як особу бездоганно чесну, яка глибоко любила свій народ і його мову, але без фанатичної неприязні до всього чужого» (Шевченко Т. Г. Кобзар, т. 2. З додатком споминок Костомарова і Микешина. Прага, 1876, с. XII). Революц. демократи Шевченко, М. Чернишевський, М. Добролюбов, О. Герцен підтримували виступи К. проти самодержавства й кріпосництва, проти великодержавницьких реакц. концепцій. Однак вони критикували його за ліберальну обмеженість, націоналістичні збочення, ігнорування фактору класової боротьби в дослідженні соціальних рухів. Концепцію К. про «безкласовість» і «безбуржуазність» укр. нації взяли на озброєння укр. бурж. націоналісти. Прогресивні, демократичні діячі Росії й України належно оцінили увагу К. як історика і літератора до діяльності нар. мас в історії, його певну опозиційність до самодержавного ладу.

Тв.: Воспоминания о Шевченко. — (Из автобиографии). — (Из воспоминаний о Т. Г. Шевченко). — Письмо М. И. Семевскому. В кн.: Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. М., 1962; З листа до редактора «Русской старины». В кн.: Матеріали до вивчення історії української літератури, т. 2. К., 1961.

Літ.: Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское общество. М., 1959; Мацапура М. Шевченко і Костомаров. «Україна», 1963, № 6; Шабліовський Є. С. Шевченко і Костомаров. В кн.: Збірник праць п’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1968; Попов П. М. М. Костомаров як фольклорист і етнограф. К., 1968; Шабліовський Є. С., Бородін В. С. М. І. Костомаров — автор анонімної рецензії на «Кобзар» 1860 року. «Радянське літературознавство», 1969, № 4.

Є. С. Шабліовський.


КОСТОМАРОВА Аліна Леонтіївна (дівоче прізв. — Крагельська; 1830 — 1903) — дружина М. Костомарова. Шевченко знав про К. з розповідей М. Костомарова, коли вона була ще його нареченою. Поета було запрошено на їхнє весілля на 30.III 1847, але воно тоді не відбулося через арешт М. Костомарова. К. знала вірші Шевченка. В «Автобиографии Н. И. Костомарова» (М., 1922), яку записала К., згадано про її зустріч з Шевченком 6.IV 1847 у Броварах, коли заарештованого поета везли поштовим трактом до Петербурга. За копією з архіву К. вперше опубліковано вірш Шевченка «Вітер з гаєм розмовляє» («Човен»).


КОСТОМАРОВА Тетяна Петрівна (18.I 1798 — 13.II 1875) — мати М. Костомарова. Колишня кріпачка. Шевченко познайомився з нею 1846 у Києві. 6.IV 1847 вони зустрілися в Броварах, коли заарештованого поета везли поштовим трактом до Петербурга. У вірші «Н. Костомарову» 19.V 1847 поет із глибоким співчуттям згадав К., яку він побачив із вікна каземату «Третього відділу», коли вона йшла на побачення з сином («твоя, мій брате, мати // Чорніше чорної землі // Іде, з христа неначе знята...»).

Повертаючись із заслання, Шевченко 31.VIII 1857 відвідав К. у Саратові, де вона жила, відколи туди заслано її сина. Поет подарував К. автограф вірша «Н. Костомарову» і того самого дня записав у «Щоденнику» враження про теплу зустріч з нею. Повернувшись до Петербурга, бачився з нею в М. Костомарова.


КОСТОПРАВ Георгій Антонович (9.XI 1903 — 23.VII 1944) — румейський (грецький рад.) поет і перекладач. Очолював у 20-х pp. грец. літ. групу на Донеччині. Автор кількох поетичних збірок. Перекладав твори укр. рад. поетів. Перший переклав румейською мовою «Заповіт» Шевченка — надруковано 9.III 1933 в газ. «Κολεκτιβιστίς» («Колективіст»). В тій же газеті 9.III 1935 К. опублікував коротку статтю «Несколько слов о стихотворении „Сон“» перед перекладом цього твору, зробленим А. Шапурмою.


КОСТЮК Юрій Григорович (н. 21.VIII 1910) — український рад. письменник, театрознавець. Член КПРС з 1939. Опублікував у періодич. виданнях статті, присвячені Шевченкові: «Про драматичні твори Шевченка» (1937), «Шевченко і казахська культура», «Шевченко і Щепкін» (обидві 1938) та ін. Автор п’єс: «Тарас Шевченко»(1939), «Думи мої...» («Слово правди», 1951), «Літа мої молодії», «Поховайте та вставайте» (обидві — 1962).

Тв.: Слово правди. К., 1962.


«КОСТЬОЛ У КИЄВІ» (папір, акв., 25,5 × 34,6) — малюнок Шевченка, виконаний між квітнем і вереснем 1846 у Києві. На звороті напис чорнилом: «orig. Tarasa Szewczenka Widok Kościoia Katolickiego w Kijowie (Colleckt. Mieleszko-MaliszkiewIczow)». Праворуч ледве помітний напис чорнилом: «Własność Adama Mieleszki». На передньому плані малюнка зображено костьол, в глибині праворуч — Михайлівський монастир, ліворуч — Софійський собор. У л-рі малюнок згадується й під назвами «Старий костьол у Києві» та «Костьольна вулиця в Києві». Твір — у ДМШ.


КОСЯН Василь Хомич (н. 30.XII 1912) — український рад. літературознавець. Член КПРС з 1962. Автор статей «Богдан Хмельницький та місця його діяльності в малюнках Т. Г. Шевченка» (1954), «Шевченко в Почаєві» (1958), «Сатира Т. Г. Шевченка останніх років» (1961), «Поема Т. Г. Шевченка „Юродивий“» (1962) та ін. Співавтор путівника «Шляхами великого Кобзаря» (К., 1964). Як упорядник брав участь у підготовці книжок «Великий Кобзар у пам’яті народній» (К., 1961), «Т. Г. Шевченко в художній літературі» (К., 1964) та ін.

Тв.: Антирелігійна поема Т. Г. Шевченка «Марія». К., 1960; Шевченко і сучасність. К., 1964.


КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Іван Петрович (9.IX 1769 — 10.ХІ 1838) — український письменник. Творчість К. знаменувала ранній, просвітительський етап розвитку реалізму в українській л-pі. Водночас К. вдавався інколи й до романтичних художніх узагальнень.

Новаторство К. виявилось і в утвердженні принципу народності: висунувши новий естетичний ідеал, він підніс народ до ролі центрального героя в літературі. Починаючи від К. нар. мова стала мовою нової української літератури, яка досі значною мірою розвивалася шляхами, що їх визначила творчість К.

На початку своєї літ. діяльності Шевченко захоплено оцінював творчість К. У вірші «На вічну пам’ять Котляревському» (1838) підносив К. як народного співця, прославляв його як автора «Енеїди». Передмова до нездійсненого видання «Кобзаря» свідчить про еволюцію поглядів Шевченка на творчість К. Поет, обстоюючи революц.-демократичне розуміння народності, висловив критичні зауваження щодо «Енеїди» («Енеїда добра, а все-таки сміховина...»), з полемічною загостреністю виступив проти надуживання в укр. л-рі бурлескно-травестійним стилем. В повісті Шевченка «Близнецы» є критична згадка про оду К. «Пісня Куракіну». В цій самій повісті Шевченко створив перший художній образ К., писав про нього як про педагога, що любив «все благородное, в каком бы образе оно не являлось», називав його знаменитим поетом, прихильно цитував рядки з «Енеїди» в повістях «Наймичка» й «Художник». До кінця свого життя він шанобливо ставився до К. Шевченко сприйняв елегійно-романтичні традиції К., творчо переосмислив елементи бурлеску й надав їм сатиричного звучання (у творах «Сон», «Єретик», «І мертвим, і живим...», «Царі» тощо). За традиціями «Наталки Полтавки» він написав драму «Назар Стодоля», а 1857 в Нижегородському театрі за його сприянням поставлено п’єсу К. «Москаль-чарівник» з участю М. С. Щепкіна й К. Піунової.

В 1845 Шевченко намалював «Будинок І. П. Котляревського в Полтаві».

Літ.: Івакін Ю. О. Стиль політичної поезії Шевченка. К., 1961; Кирилюк Є. Шевченко і Котляревський. В кн.: Збірник праць вісімнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1971; Волинський П. К. Новаторство Котляревського. В кн.: Слава сонцем засіяла. К., 1972; Комишанченко М. П. З історії українського шевченкознавства. К., 1972.

П.К. Волинський.


КОТМАЙЄР (Kottmeier) Елізабет (н. 31.VII 1902) — німецька поетеса і перекладачка (ФРН). Перекладає твори укр. письменників. У 1961 — 62 виступила з досить довільними перекладами Шевченкових поезій «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», «Дівча любе, чорнобриве» та «О люди! люди небораки!».


КОУЛМЕН (Coleman) Артур-Прудден (19.VII 1897 — 14.VII 1974) — американський славіст та освітній діяч. У співавт. з М.-Р.-М. Коулмен видав низку досліджень з полоністики. Автор реферату інформативного характеру «Короткий огляд української літератури» (Нью-Йорк, 1936), де наведено й 8 укр. поезій у віршованому перекладі М.-Р.-М. Коулмен, зокрема уривок з поеми Шевченка «Сон».


КОУЛМЕН (Coleman) Mepiон-Рівз-Мур (н. 10.III 1900) — американська славістка й перекладачка. Авторка багатьох праць з полоністики (частина — в співавт. з чоловіком — А.-П. Коулменом). Перекладає твори польс. романтиків. Для реферату А.-П. Коулмена «Короткий огляд української літератури» (Нью-Йорк, 1936) переклала 8 творів укр. поезії, зокрема уривок з поеми Шевченка «Сон».


КОХАН Кузьма Федорович (н. 2.XI 1913) — український рад. художник. Працює в галузі станкового живопису, книжкової графіки й плаката. Автор картин на шевченківські теми: «Зустріч Т. Г. Шевченка з М. І. Михайловим і П. Л. Лавровим у Я. П. Полонського» (1948, ДМШ), «Та й списую Сковороду...» (1964, ДМШ).


КОХОВСЬКИЙ Всеволод Порфирійович (літ. псевд. — Данило Медовник, Погонець; 14.III 1835 — 14.V 1891) — український письменник і педагог демократичного напряму. Засновник (1864) і директор Пед. музею військ.навчальних закладів у Петербурзі. Організатор перших нар. читань у 70 — 80-х pp. 19 ст. Публікував свої нариси й оповідання в журн. «Основа». К. виголосив промову на панахиді в Петербурзі в зв’язку з першими роковинами з дня смерті Шевченка. Популяризував творчість поета, зберігав його малярські твори (тепер ці твори — в ДМШ у Києві).


КОЦЕБУ (Kotzebue) Август (3.V 1761 — 23.III 1819) — німецький драматург і поет. Шевченко був обізнаний з творами К. Згадка про нього є в повісті Шевченка «Близнецы». В жовтні 1857 в Нижньому Новгороді укр. поет дивився драму К. «Син кохання», про це є запис у «Щоденнику» 6.Х 1857.


КОЦЕБУ Олександр Євстахійович (9.VI 1815 — 24.II 1889) — російський живописець-баталіст. Одночасно з Шевченком учився в петерб. Академії мистецтв. У 1842 К. разом з Шевченком і художником Р. Жуковським виконав ілюстрації до книжки М. О. Полевого «История Суворова». В 1843 у Петербурзі Шевченко намалював портрет К. (папір, акв., 27,9 × 22,5). Ліворуч унизу на зображенні дата й підпис автора: «1843. Т. Шевченко». В л-рі твір згадується під неправильними назвами: «Портрет О. І. Зауервейда» та «Художник-баталіст К. А. Зауервейд». Зберігається в ДМШ. Іл. т. 2, табл. XIV.

Літ.: Мацапура М. До історії двох портретів. «Україна», 1953, № 2.


КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло Михайлович (17.ІХ 1864 — 24.IV 1913) — український письменник і громад. діяч, революц. демократ. Його світогляд, літ.-естетичні погляди формувалися під впливом творчості Шевченка і рос. революц. демократів. Шевченко як поет і революціонер був постійним взірцем для К. В умовах царської реакції К. популяризував творчість поета, влаштовував шевченківські вечори. Входив до складу Об’єднаного комітету по спорудженню пам’ятника в Києві (1905). К. продовжував і розвивав шевченківські революційно-демократичні традиції — закликав до революційної боротьби, таврував потворні явища тогочасної дійсності, оспівував мужність і стійкість революціонерів, утверджував громадську роль мистецтва (новели 1906 — 12).

Продовжував традиції Шевченка у створенні образу жінки-бунтарки (Соломія в повісті «Дорогою ціною» та ін.). Автор нарисів «Шевченкова могила» і «Причинок до біографії Тараса Шевченка» (обидва — 1891). Брав участь у підготуванні тексту «Щоденника» для двотомного видання творів Шевченка (СПБ, 1911). В бібліотеці К. було багато різних видань літ. творів Шевченка, репродукцій з його картин. Портрет с. 323.

Тв.: Шевченкова могила. — Яків Кухаренко. — Причинок до біографії Тараса Шевченка. В кн.: Коцюбинський М. Твори, т. 3. К., 1956.

Літ.: Иванов Л. Д. М. Коцюбинский и Т. Шевченко. «Научные записки Днепропетровского университета», 1957, т. 57, в. 10; Новікова Т. П. М. М. Коцюбинський і Т. Г. Шевченко. В кн.: Доповіді і повідомлення наукової шевченківської конференції Ровенського педагогічного інституту. Ровно, 1961.

Н. Й. Жук.


КОЦЮБИНСЬКИЙ Флоріан Абрамович (н. 24.II 1921) — український рад. скульптор, засл. діяч мист. УРСР (з 1964). Член КПРС з 1941. Автор творів на шевченківські теми: «Нескорений» (гіпс тон., 1953) і «Думи молодії. Портрет Т. Шевченка» (оргскло, 1964. ДМШ).


«КОЧАК» (тон. папір, ол., 16,6 х 31,4 та папір, акв., 15,7 х 31,6) — три твори Шевченка з однаковою назвою. Два з них виконано олівцем під час стоянки Каратауської експедиції в серпні 1851 в долині Тарла біля зх. схилів Каратау. Акварель художник створив пізніше (1851 — 13.V 1857) і серед 17 малюнків надіслав Б. Залеському для репродукування у «Віленському альбомі». Всі три твори зображують краєвид затоки Каспійського моря — Кочак, або Кочак-Сага, на пн. березі п-ова Мангишлак, куди Шевченко виїздив з долини Тарла. Обидва рисунки олівцем зберігаються в ДМШ, де акварель — невідомо.


КОЧАР Рачія (справж. прізв., ім’я та по батькові — Габрієлян Рачія Кочарович; 2.II 1910 — 3.V 1965) — вірменський рад. письменник. Член КПРС з 1939. Оповідання «Мати» і «Дружба» присвятив Україні. Виступав з доповідями й промовами на шевченківських ювілейних вечорах у Вірменії 1961 і 1964. Опублікував про Шевченка статтю «Великий людинолюб» (1961), в якій підкреслював цінність Шевченкової поезії, її актуальність не тільки в житті укр., але й ін. народів Рад. Союзу, глибоку любов до поета народу Вірменії.

Тв.: Великий людинолюб. В кн.: Вінок великому Кобзареві. К., 1961.


КОЧЕРГА Іван Антонович (6.Х 1881 — 29.XII 1952) — український рад. драматург, засл. діяч мистецтв УРСР (з 1950). Писав драм. твори на сучасні теми та з істор. минулого України. Шевченкові присвятив статті «Безсмертний з народом поет» (1942), «Драматичний елемент у творчості Т. Г. Шевченка» (1949) та ін. На пропозицію Харків. драм. театру ім. Т. Г. Шевченка створив драм. поему «Пророк» (1948), в якій відобразив останні роки життя Шевченка, його взаємини з М. Чернишевським, М. О. Максимовичем та ін.

Тв.: Драматический элемент в творчестве Т. Г. Шевченка. В кн.: Шевченко Т. Собрание сочинений, т. 4. М., 1949; Пророк. В кн.: І мене в сім’ї великій... К., 1961.


КОЧУБЕЙ Василь Леонтійович (1640 — 25.VII 1708) — генеральний писар (1687 — 99), генеральний суддя (1699 — 1708) Лівобережної України. Належав до укр. козац. старшини, яка орієнтувалася на Рос. д-ву. Разом з І. Іскрою надіслав листа до Петра I з повідомленням про зраду, яку готував гетьман І. Мазепа. Проте останньому вдалося запевнити царя, що це наклеп, і К. та І. Іскру було страчено. В повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» Шевченко згадав переказ, очевидно, запозичений з «Історії Малої Росії...» Д. Бантиша-Каменського, про «пытки кнутом» спільників К. та І. Іскри.

В березні — травні (не пізніше 25.V) 1859 в Петербурзі Шевченко виконав портрет К. (полотно, олія, 92 × 76,7). Портрет в овалі, по верхньому краю якого червоною фарбою кирилицею напис: «Его царского пресветлого величества войска запорожского генеральний судия Василий Кочубей»; по нижньому краю — тією самою фарбою дата й авторський підпис: «1859 Т. Шевченко» Намальований на замовлення П. Кочубея для подарунка В. Тарновському (молодшому). Про роботу Шевченка над цим портретом писав у своїх спогадах Б. Суханов-Подколзін. У літературі згадується також під назвами «Немолодий українець», «Літній малорос». Зберігається портрет у ДМШ.


КОЧУБЕЙ Петро Аркадійович (29.IV 1825 — 3.I 1893) — російський учений, відомий дослідженнями в галузі мінералогії, хімії, історії техніки. Один із засновників, з 1870 — голова Рос. технічного т-ва. Час знайомства Шевченка з К. не встановлено. В серед. березня 1859 К. замовив Шевченкові за 4000 крб. сріблом чотири картини олійними фарбами: одна з них — на сюжет «як русалки місяць ловлять», друга — про Я. Сомка. Інші сюжети невідомі. За спогадами мистецтвознавця А. Прахова, малюнок «Русалки» був ескізом для плафона в будинку К. В листі до М. Макарова 12.IV 1860 поет просив взяти в К. на тимчасове користування цей малюнок, маючи намір зробити з нього гравюру для виставки в Академії мистецтв 1860. Шевченко на замовлення К виконав 1859 портрет В. Л. Кочубея. Поет згадав К. у листі до В. Г. Шевченка 20.VIII 1859.


КОЧУРА Панас Федорович (н. 18.VII 1905) — український рад. письменник. Член КПРС з 1956. Присвятив Шевченкові оповідання «Остання подорож» — про перебування поета на Україні 1859.

Тв.: Остання подорож. «Вітчизна». 1951, № 3.


КОШЕЛЬОВ Олександр Іванович (21.V 1806 — 24.ХІ 1883) — російський публіцист і громадський діяч слов’янофільського напряму. Один із редакторів-видавців «Русской беседы». Брав діяльну участь у підготовці реформи 1861, наполягав на тому, щоб при звільненні селян з кріпацтва дати їм землю. Активний учасник літ. гуртків і салонів у Москві. Протягом багатьох років таким салоном був і дім Кошельових. Шевченко познайомився з К. і його дружиною Ольгою Федорівною на обіді, який 25.III 1858 дав М. О. Максимович на честь укр. поета. Ввечері того самого дня Шевченко був у гостях у Кошельових, де вперше зустрівся з декабристом С. Волконським.


КОШИЦЬ Григорій Іванович (н. 1797 — р. см. невід.) — священик с. Кирилівки (з 1818). У 1827 Шевченко був у К. наймитом. Коли поет у вересні 1845 приїздив у Кирилівку, К. запросив його до себе в гості. Як згадував В. Г. Шевченко, поет розпитував К. про своїх шкільних товаришів. Шевченко хотів одружитися з дочкою К. — Феодосією. Але його намір не здійснився.


КОШИЦЬ Олександр Антонович (12.ІХ 1875 — 21.IX 1944) — український хоровий диригент і композитор. У 1898 — 1917 брав діяльну участь у шевченківських концертах. Інтерпретував твори М. В. Лисенка («Іван Гус», «Іван Підкова», хори з «Гамалії»), К. Стеценка («Рано-вранці новобранці») та ін. укр. композиторів на тексти Шевченка. Аранжував багато нар. пісень, записаних у місцях, де жив і перебував поет. За диригуванням К. йшли опери за мотивами творів Шевченка — «Катерина» М. Аркаса (1907 — 17) та «Пан сотник» Г. Козаченка (1911 — 14, театр М. К. Садовського; остання також 1916 в оперному театрі в Києві). В 1919 К. виїхав за кордон. У своїх літ. виступах припускався націоналістич. тверджень. Помер у Канаді.


КОШТЕЛЯНЧУК Леонтій Пилипович (н. 14.IV 1914) — український рад. художник. Автор картин на шевченківські теми: «Бійці читають „Кобзар“» (1945, Літ.-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка в Києві), «Портрет Т. Г. Шевченка» (1959, ДМШ), «Брати» (1964, Донец. худож. музей).


КРАВЦОВ Микола Іванович (н. 24.VI 1906) — російський рад. літературознавець і фольклорист. Автор праць «Творчість Шевченка та закономірності розвитку слов’янських літератур» (1963), «Російсько-югославські літературні зв’язки» (1957), «Шевченко в літературі й критиці Югославії» (1962).

Тв.: Т. Г. Шевченко в югославской литературе и критике. В кн.: Кравцов Н. И. Проблемы сравнительного изучения славянских литератур. М., 1973.


КРАВЧЕНКО Віталій Семенович (н. 5.II 1924) — український рад. художник. На шевченківські теми виконав малюнок «Ой не п’ються пива-меди» (гуаш, 1961), ілюстрації до повісті Шевченка «Музыкант» (К., 1962), картину «Кругом неправда і неволя...» (1964).


КРАВЧЕНКО Євген Сергійович (25.XII 1907 — 28.VI 1975) — український рад. письменник. Член КПРС з 1944. Шевченкові присвятив цикл оповідань «Слово Тараса» (1962). В автобіографічному оповіданні цього циклу «Ідуть дівчата в поле жати...» розповідає про своє перше знайомство з «Кобзарем», про те, як полум’яне слово поета допомагає боротися за світле майбутнє. Автор статей «Театр Кобзаря» (1964) та ін.


КРАВЧЕНКО Михайло Степанович (1858 — 22.IV 1917) — український кобзар. Учасник сел. повстання в Сорочинцях (тепер с. Великі Сорочинці Полт. обл.) в грудні 1905. Брав участь у шевченківському ювілейному концерті в Києві (1911).

Літ.: Сластионов А. Г. Кобзарь Михайло Кравченко и его думы. «Киевская старина», 1902, № 5; Хоткевич Г. Воспоминания о моих встречах со слепыми. В кн.: Хоткевич Г. Твори, т. 1. К., 1966.


КРАВЧЕНКО Федір Тихонович (н. 11.III 1906) — український і російський радянський письменник. Член КПРС з 1944. Шевченкові присвятив казку «Тополя» (1946), ліричну мініатюру «Дві могили», оповідання «Тарасова мандрівка» (обидва — 1966), повість «Любовь и гнев» (М., 1970).

Тв.: Дві могили. — Тарасова мандрівка. В кн.: Кравченко Ф. Джерела не замулити... К., 1966; Любовь и гнев. М., 1970.


КРАВЧИНСЬКИЙ Сергій Михайлович (літ. псевд. — Степняк; 13.VII 1851 — 23.XI! 1895) — російський революц. народник і письменник. К. знав і любив поезію Шевченка. Перебуваючи в еміграції, пропагував його твори. Безпосередньо під впливом К. письменниця Е.-Л. Войнич переклала англійською мовою кілька віршів Шевченка.


КРАВЧУК Петро Ілліч (н. 6.VII 1911) — діяч української прогресивної еміграції в Канаді, публіцист і літературознавець. Член Комуністичної партії Канади з 1932. Н. на Львівщині.

В 1930 виїхав до Канади. З 1936 працював у газ. «Українські робітничі вісті» і «Народна газета». В 1940 — 42 за революц. діяльність був ув’язнений. З 1942 — співредактор газ. «Життя і слово» (до 1965 — «Українське життя»). Автор публіцистичних та істор.-літ. книжок, зокрема дослідження англ. мовою «Шевченко в Канаді» (Торонто, 1961), а також статей про укр. поета в періодич. л-рі. В своїх працях розвінчує буржуазно-націоналістич. фальсифікаторів творчості Шевченка. Разом з М. Ф. Скрипник переклав англ. мовою книжку Є. Шабліовського «Гуманізм Шевченка і наша сучасність» (К., 1971). У нарисі «Манітобськими дорогами» (газ. «Життя і слово», 1972) докладно розповів про одного з перекладачів поезій Шевченка А.-Дж. Гантера. Виступив з промовою на Міжнародному форумі діячів культури (1964).

Тв.: Shevchenko in Canada. Toronto, 1961; Тарас Шевченко в Канаді. К., 1961; Українська література в Канаді. К., 1964.

І. Г. Турбай.


«КРАЄВИД З КАМ’ЯНИМИ БАБАМИ» (папір, ол., 17,1 × 25,7) — рисунок Шевченка, виконаний у квітні — травні 1845 під час перебування художника на Полтавщині. Зберігається в ДМШ.


КРАЄВСЬКИЙ Андрій Олександрович (17.II 1810 — 20.VIII 1889) — російський журналіст і видавець бурж.-ліберального напряму. З 1839 видавав журн. «Отечественные записки», навколо якого гуртувалися кращі літ. сили. В кін. 1854 Шевченко під псевд. К. Дармограй послав К. свою повість «Княгиня» з проханням надрукувати її в журналі «Отечественные записки», але тоді її не опубліковано.

К. як член к-ту Товариства для допомоги нужденним літераторам і вченим клопотався про викуп з кріпацтва Шевченкових братів і сестри.


КРАЙНЄВ Данило Карпович (13.XII 1872 — 2.VI 1949) — український рад. художник, засл. діяч мист. УРСР (з 1941). Працював у галузі побутового та істор. жанрів. Автор картини «Друзі біля хворого Т. Г. Шевченка» (1939, ДМШ).


КРАЙНИЧЕНКО Володимир Гаврилович (6.VIII 1925 — 11.V 1964) — український рад. режисер, засл. діяч мистецтв УРСР (з 1960). Член КПРС з 1951. З 1952 — режисер Харків. укр. драм. театру ім. Т. Г. Шевченка. Поставив Шевченкову драму «Назар Стодоля» (1953), поему «Гайдамаки» (1961, у співавт. з О. Сердюком, інсценізація Л. Курбаса), драму М. Зарудного «Марина» (1964), написану за мотивами творів поета.


КРАЙНЮКОВ Олексій Омелянович (н. 18.III 1927) — абхазький рад. живописець, засл. художник Абх. АРСР (з 1967). Працює в галузі тематичної картини, пейзажу, портрета. Автор картин «Дмитро Гуліа на могилі Шевченка. 1938» (1967, Сухумський музей Д. Гуліа; авторське повторення — Канів. держ. музей-заповідник«Могила Т. Г. Шевченка», 1974), «Могила Шевченка біля Канева» (1968), циклу етюдів «Шевченківський край» (1974).


КРАМОВ Олександр Григорович [4.II 885 (23.XII 1884 с. ст.) — 17.V 1951] — російський рад. актор і режисер, нар. артист СРСР (з 1944). У 1939 в Харків. російському драматичному театрі ім. О. С. Пушкіна поставив п’єсу С. Голованівського «Поетова доля», в якій виконував роль Шевченка.


КРАМСЬКОЙ Іван Микола йович (8.VI 1837 — 5.IV 1887) — російський художник, акад петерб. Академії мистецтв (з 1869), один з організаторів та ідейних керівників Т.ва перед вижників. Автор багатьох портретів і жанрових картин Часто бував на Україні. Виявляв значний інтерес до життя й творчості Шевченка. Виконав малюнок «Шевченко на батьківщині» (1862), за фотографією — портрет Шевченка (1871) — обидва — у Третьяковській галереї і портрет поета, який зберігається в Держ. історичному музеї в Москві. Портрет Шевченка 1871 повторив і в альбомі «Первые опыты русских аквафортистов» (1871).

Літ.: Ступак Ю. П. Крамськой і Україна. К., 1971.


КРАНІХФЕЛЬД Володимир Павлович (1865 — 16.V 1918) — російський літературний критик, публіцист. Замолоду брав участь у народницькому русі. У 90-х pp. поділяв погляди «легальних марксистів»; пізніше, під впливом подій першої рос. революції, у багатьох питаннях відійшов від них, але до марксизму не піднявся. Різко критикував декадентство й модернізм з їхньою проповіддю крайнього індивідуалізму. Підносив реалізм і демократизм творів М. Некрасова, Г. Успенського, Л. Толстого, С. Сергєєва-Ценського, Шевченка та ін. Популярний нарис «Т. Г. Шевченко — певец Украины и Запорожья. 1814 — 1861» (СПБ, 1901; перевиданий 1911 і 1914) відзначається увагою до участі Шевченка у визвольному русі укр. народу, соціологічним підходом до аналізу світогляду й творчості поета. Проте в нарисі перебільшено значення діяльності П. Куліша у культурно-громадському житті України.


КРАНЬЧЕВИЧ (Kranjčević) Сільвіє Страхимир (17.II 1865 — 29.Х 1908) — хорватський поет. Був редактором часопису «Nada» («Надія»), в якому надруковано статтю М. Поповича «Тарас Григорович Шевченко» (1895, № 21 — 24) та поезії Шевченка в перекладах А. Харамбашича (1899, № 9 — 12): У віршах К. «Час спокою», «Коли впаде моє чоло холодне», «Пісня мого щастя», в поемі «Астреа» тощо виразно відчутна образна, ідейно-тематична та лексична подібність до Шевченкових поезій.


КРАПИВА Кандрат (літ. псевд. Атраховича Кіндрата Кіндратовича; н. 5.III 1896) — білоруський рад. письменник, нар. письменник БРСР (з 1956), акад. АН БРСР (з 1950), Герой Соціалістич. Праці (1975). Член КПРС з 1941. Автор численних байок, фейлетонів, п’єс тощо. П’єси К. ідуть на сценах театрів України. К. переклав Шевченкові твори: «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим...» та ін. Держ. премія СРСР, 1941, 1951,1971.


КРАПИВІНА Стефанія Матвіївна — див. Лобода Стефанія Матвіївна.


КРАСИЦЬКА Катерина Григорівна — сестра Т. Г. Шевченка. Див. Шевченко Катерина Григорівна.


КРАСИЦЬКИЙ Антон Григорович (1794 — 11.VII 1848) — селянин-кріпак с. Зеленої Діброви, з 29.I 1823 — чоловік Шевченкової сестри Катерини. Після смерті матері Шевченко часто бував у сестри в Зеленій Діброві. В листах до брата М. Г. Шевченка 15.XI 1839 і 2.III 1840 поет згадував К., просив, щоб той написав йому листа, передавав К. уклін. У 1843, вересні 1845 та влітку 1859 Шевченко, перебуваючи на Україні, заїздив у с. Зелену Діброву відвідати сестру з її родиною.


КРАСИЦЬКИЙ Дмитро Филимонович (н. 7.XI 1901) — український рад. письменник і літературознавець. Член КПРС з 1931. Правнук К. Г. Шевченко, рідної сестри Шевченка. Написав цикл біографіч. повістей, що охоплюють усе життя Шевченка. Брав участь в упорядкуванні збірників «Смерть и похороны Т. Г. Шевченко» (К., 1961), «Великий Кобзар у пам’яті народній» (К., 1961).

Тв.: Шевченко — борець проти релігії. К., 1956 [у співавт.]; Дитинство Тараса. К., 1959; Тарасова земля. К., 1962; Дітям про Шевченка. К., 1962; Роздуми над словом Тараса Шевченка. К., 1963; Юність Тараса. К., 1967; Тарас художник. М., 1971.

Л. Ф. Хінкулов.


КРАСИЦЬКИЙ Фотій Степанович (24.VIII 1873 — 2.VI 1944) — український рад. художник. Внучатий небіж Шевченка. Автор численних живописних і графічних портретів поета для обкладинки журн. «Шершень» (1906, 8), «Шевченко в шапці» (літогр., 1906, 1907, 1910, 1932; фототипія, 1925), «Портрет Шевченка з закликом на пожертвування на пам’ятник поета» (1909), «Портрет Шевченка з бородою» (ол., 1934; акв., 1937) та ін. К. виконав ескізи до нездійснених композицій: «Шевченко в майстерні» (акв., 1937); «Шевченко на Чернечій горі», «Шевченко в творчому екстазі» (всі — акв., 1938); етюд до картини «Смерть Шевченка» (ол., 1941); намалював багато краєвидів тих місць, де жив і бував поет; ілюстрував його твори. Більшість творів К. зберігається в ДМШ, Держ. музеї укр. образотворчого мистецтва в Києві. Іл. с. 328.


КРАСІНСЬКИЙ (Krasiński) Зигмунт (19.II 1812 — 23.II 1859) — польський поет консервативно-романтич. напряму. Б. Залеський у примітках до листів Шевченка (зб. «Листочки до вінка на могилу Шевченка в XXIX роковини його смерті». Львів, 1890) зазначив, що український поет «Красінського не одну річ умів напам’ять».


КРАСНОЖОН Яків Денисович (н. 29.Х 1911) — український рад. скульптор. Працює в галузі станкової, декор. та монументальної скульптури. Автор пам’ятників Шевченкові в Сумах (архітектор М. Махонько; залізобетон, 1957), Конотопі (гіпс, 1959), Недригайлові (арх. М. Махонько; бетон, 1962), Лебедині (чавун, 1964).


КРАСОВСЬКИЙ Андрій Опанасович (4.V 1822 — 10.VI 1868) — укр. і рос. революц. демократ; підполковник. У 50-х pp. брав участь у таємних революц. гуртках. Був членом орг-ції «Земля і воля». У вересні 1861 прибув на Україну, де поширював нелегальні видання — «Колокол» і «Полярную звезду», а також заборонені твори Шевченка. Під впливом Шевченка почав писати вірші політ. змісту. Листувався з В. Г. Шевченком. Зібрав деякі особисті речі Шевченка, переписані самим поетом власні твори та матеріали про нього. За написання і поширення серед солдатів Житомирського полку в Києві 17.VI 1862 відозви з закликом не брати участі в придушенні сел. заворушень К. заарештовано й засуджено до розстрілу, який замінено 12 роками каторжних робіт. Покарання відбував у Нерчинську. В 1866 в тюрмі переписав Шевченкову поему «Кавказ» і подарував цей список своїй знайомій з написом: «Криницькій у день нового 1866 року. Написав у тюрмі політичний в’язень Андрій Красовський — земляк і друг покійного автора» (зберігається в ДМШ). К. застрелився під час невдалої втечі з каторги.

Літ.: Марахов Г. І. Андрій Красовський — борець проти кріпосництва і самодержавства. К., 1961.


КРАТКО Бернард Михайлович (17.I 1884 — 1.VIII 1960) — український рад. скульптор. Працював у галузі станкової та монументальної скульптури. В 20-х pp., беручи участь у здійсненні ленінського плану «Монументальної пропаганди», К. створив погруддя Шевченка для памятників у Києві (гіпс, 1920, знищили білополяки) та Харкові (гіпс, 1921). Брав участь у конкурсах на проект пам’ятника Шевченкові на його могилі в Каневі (1926, 1933).


КРАУЛІНЬ Карл Янович (н. 19.III 1904) — латиський рад. літературознавець, засл. діяч культури Латв. РСР (з 1964). Член КПРС з 1942. Автор праць з історії латис. л-ри. Йому належать також статті про творчість Лесі Українки, П. Грабовського, М. Коцюбинського та ін. укр. письменників. У статтях «Найулюбленіший поет» (1961), «Український Прометей» (1964) та ін. К. іосліджує вплив творчості Шевченка на латис. письменників і розвиток латис. літератури.

Тв.: Найулюбленіший поет. «Дніпро», 1961, № 5.


КРАШЕВСЬКИЙ (Kraszewski) Юзеф Ігнаци (28.VII 1812 — 19.III 1887) — польський письменник. У повістях з сел. життя реалістично відображав соціальні відносини на селі за часів кріпацтва. У творах «Історія Савки» (1842), «Уляна» (1843), «Остап Бондарчук» (1847), «Ярина» (1850) і «Хата за селом» (1854) відтворив картини життя укр. селян. Шевченко в 2-й частині повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» згадував твори К. «Уляна» і «Остап Бондарчук». У бібліотеці К. зберігалися видання: «Тарас Шевченко. Студія Леонарда Совінського з додатком перекладу „Гайдамаків“» (Вільно, 1861), збірка Шевченкових поезій у польс. перекладах А. Гожалчинського (1862), празьке (1876) і женевське (1878) видання «Кобзаря», публікація поеми «Марія» (Женева, 1882). К. належало два оригінальні малюнки Шевченка — «Тріо» («В казахській юрті») та «Скеля „Монах“» («Над берегом Каспійського моря») — зберігаються в Нац. музеї у Варшаві, і два портрети Шевченка, виконані Б. Залеським. У 1875 К. радив Б. Залеському опублікувати листи від Шевченка до нього в якомусь чес. видавництві, але тоді ці листи не було надруковано. Маючи копію Шевченкових листів до Б. Залеського, К. на прохання М. Драгоманова розпорядився виготувати для нього ще одну копію цих листів. М. Драгоманов уперше опублікував їх v журн. «Киевская старина» (1883, № 1, 3, 4).

Літ.: Кирчів Р. Ф. Юзеф Крашевський і Україна. «Радянське літературознавство», 1968, №8; Полотай А. Новознайдені автографи листів Т. Г. Шевченка до Броніслава Залеського. «Радянське літературознавство», 1971, № 6.

Р. Я. Пилипчук.


КРВАВИЧ Дмитро Петрович (н. 28.ІХ 1926) — український рад. скульптор, засл. діяч мист. УРСР (з 1964). Серед творів на шевченківську тематику: «Лілея» (майоліка, 1961), «Молодість Тараса» (шт. камінь, 1964). Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1972.


КРЕК (Krek) Янез Евангеліст (27.XI 1865 — 8.Х 1917) — словенський літератор. Добре знав українську мову, л-ру і фольклор. Палкий шанувальник Шевченкового таланту. Тогочасна укр. преса (журн. «Зоря», 1897, № 10) згадує про його виступ (укр. мовою) у Відні на урочистих зборах, присвячених річниці з дня народження Шевченка. Популяризував укр. усну нар. творчість і поезію Шевченка серед молодих люблянських поетів (О. Жупанчич, Й. Абрам, Й. Мури, А. Ер’явець та ін.), давав їм читати в оригіналі укр. пісні, думи, Шевченкові вірші. Й. Абрам присвятив К. двотомну збірку творів Шевченка в своєму перекладі.


КРЕМЕНЕЦЬ — повітове місто Волинської губ. (тепер районний центр Тернопільської обл.). Шевченко був у К. у жовтні 1846, коли за завданням Археографічної комісії їздив на Волинь і Поділля змальовувати істор. й архітектурні пам’ятки. Він оглянув ансамбль Кременецького ліцею. В повісті «Варнак» Шевченко так розповідав про це словами героя твору: «Возвращаясь из Почаева, я зашел в Кременец посмотреть... на воздвигавшиеся в то время палаты, или кляштор, для Кременецкого лицея». На будівлі кол. ліцею (тепер у ньому міститься пед. училище) встановлено меморіальну дошку, в краєзнавчому музеї є відділ «Перебування Т. Г. Шевченка на Кременеччині». Ім’ям поета в місті названо вулицю й широкоекранний кінотеатр.


КРЕМЕНЧУК — повітове місто Полтавської губ. (тепер місто обл. підпорядкування, районний центр Полт. обл.). Шевченко був тут до заслання, ймовірно, 1845. В повісті «Наймичка» він згадував К. та його околиці, описав Ромоданівський чумацький шлях, що з’єднував Ромни з К.: «Примечательна эта дорога тем, что, начиная от Ромна и до Кременчуга, не касается она на расстоянии 300 верст ни одного города, ни местечка, ни села, ни даже хутора». Згадка про К. є й у повісті «Капитанша». За рад. часу ім’ям Шевченка в К. названо вулицю й провулок.


КРЕСТОВСЬКИЙ Всеволод Володимирович (23.II 1840 — 30.I 1895) — російський письменник. У деяких своїх віршах, надрукованих у петерб. журналах 50-х pp., виявляв демократич. тенденції. Для «Кобзаря Тараса Шевченко в переводе русских поэтов» за ред. М. Гербеля (СПБ, 1860) переклав балади Шевченка «Причинна» й «Утоплена», стилізувавши їх під шаблонну «літературність». Згодом перейшов у табір реакції, з монархічно-шовіністичних позицій паплюжив революц.-демократичний рух і пам’ять Шевченка в пасквільній «антинігілістичній» дилогії «Кривавий пуф» (1869 — 74).


КРЕФТ (Kreft) Братко (н. 11.II 1905) — словенський письменник, славіст, академік Словен. АН і мистецтв (з 1961), професор рос. л-ри Люблянського ун-ту (1957 — 60). У 1958 відвідав Радянський Союз, побував, зокрема, в Києві. В тижневику «Naši razgledi» («Наші огляди», 25.III 1961) опублікував статтю «Тарас Шевченко». Варіант цієї статті надруковано і в белградському тчжневику «Književne novine» («Літературна газета», 17.IV 1961). Про популярність укр. поета в Словенії, про словен. переклади його творів писав К., перебуваючи в Києві, у статті «За дружбу» («Літературна газета», 17.X 1958), присвяченій словенсько-укр. літ. взаєминам.


КРЕЦУ Ігор Костянтинович (н. 21.III 1922) — молдавський рад. письменник. Переклав Шевченкові поезії«П. С», «Якби мені черевики», «Мені однаково, чи буду» та ін., що ввійшли до молд. видання «Вибрані твори» Шевченка (Кишинів, 1951).


КРЕЧМЕР (Кретчмер) Михайло Адамович (20.XI 1820 — 21.VI 1898) — український бурж.-демократичний діяч. Шевченко міг познайомитися з К. 1859 на Чернігівщині. Обставини їхнього знайомства невідомі. Велике враження на К. справив Шевченків «Кобзар», під впливом якого він написав кілька віршів. З кін. 80-х pp. 19 ст. допомагав поетовим родичам: домагався призначення їм пенсії, організовував аматорські вистави і грошові складчини на їхню користь. Плани К. створити в с. Кирилівці освітні й благодійні заклади в умовах царизму зазнали невдачі.

Літ.: Пономаренко М. Михайло Кречмер і Тарас Шевченко. В кн.: Збірник праць дев’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1972.


КРЖИСЕВИЧ МАРІЇ СТЕПАНІВНИ ПОРТРЕТ (тон. папір, італійський і білий ол., 33,7 × 26,2) — портрет, що його виконав Шевченко не раніше як 6.V 1858 в Петербурзі. Праворуч унизу чорним олівцем дата й авторський підпис «1858. Т. Шевченко». Портрет зберігається в ДМШ. З М. Кржисевич (дівоче прізв. — Задорожня; 1824 — 1905) — племінницею Г. Тарновського, приятелькою М. Глинки — Шевченко познайомився в 40-х pp., вони зустрічалися в Петербурзі й на Україні. Поет тепло згадував її у «Щоденнику», подарував їй свій офорт «Притча про робітників на винограднику».


КРЖІЧКА (Kříčka) Петр (4.XII 1884 — 25.VII 1949) — чеський поет і перекладач. Переклав багато творів рос. (В. Брюсова, О. Пушкіна, Л. Толстого, М. Гоголя, М. Лермонтова) та укр. (Лесі Українки) письменників, укр. думу «Іван Богуславець». У 1919 переклав 6 уривків з віршів Шевченка. Повністю переклав «У тієї Катерини» (надруковано в збірці поезій чес. мовою «Вибране . з творів найбільшого поета і будителя України». Прага, 1951).


КРИВЕНКО Михайло Ілліч (н. 10.V 1921) — український рад. художник, засл. діяч мист. УРСР (з 1967). Член КПРС з 1958. Автор картин на шевченківську тематику: «Т. Шевченко та К. Брюллов. В Ермітажі», «Гомоніла Україна, довго гомоніла...» (обидві — 1961).


КРИЖАНІВСЬКИЙ Данило Якович (29.XII 1856 — 26.II 1894) — український педагог і композитор. Автор музики до пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Шевченка, яку присвятив М. Кропивницькому. Вперше її видано 1886. Незабаром вона стала однією з найпопулярніших укр. нар. пісень.


КРИЖАНІВСЬКИЙ Степан Андрійович [н. 8.I 1911 (26.XII 1910 с. ст.)] — український рад. поет і літературознавець. Член КПРС з 1939. В ряді віршів відобразив епізоди з життя Шевченка («Шевченко в засланні», «Сад Тараса Шевченка», обидва — 1937, та ін.), оспівав революціонізуючий вплив його поезії («Рота імені Шевченка», 1938; «Сіяч», 1940; «Невмирущому», 1961; «Огонь його мислі». 1964. та ін.). В «Оді людині» (1970) К. розвиває Шевченкову тему — «Будуть люди на землі». Опублікував статті «Шевченко і Котляревський» (1938), «Проза Т. Г. Шевченка», «Інтернаціональні мотиви в творчості Т. Г. Шевченка» (обидві — 1939) тощо.


КРИЖИЦЬКИЙ Олександр Костянтинович (н. 1826 — р. см. невід.) — поручик корпусу жандармів Київської губернії. В липні 1859, під час останньої подорожі Шевченка на Україну, К., перебуваючи в Черкаському повіті у відрядженні, брав участь у слідстві в справі заарештованого там поета. Разом із земським справником В. Табачниковим і становим приставом Ф. Добржинським, спираючись на поліцейські доноси, К. звинуватив Шевченка в блюзнірських і протиурядових висловлюваннях. 26.VII 1859 київ. губерн. жандармський штаб-офіцер Л. Грибовський на підставі рапорту К. від 15.VII написав до «Третього відділу» донесення про «страшне блюзнірство» Шевченка.

Літ.: Тарас Шевченко. Документи і матеріали. 1814 — 1963. К., 1963; Жур П. В. Третя зустріч. К., 1970.


КРИЛОВ Іван Андрійович (13.II 1769 — 21.XI 1844) — російський письменник-байкар, член Петерб. АН (з 1811). Шевченко високо цінував творчість К., співзвучну йому опозиційними щодо самодержавного ладу мотивами, називав його великим поетом.

Байки К. він згадував у «Щоденнику» і в листах до Б. Залеського й І. Ускова. Особливо сподобалися йому байки у виконанні К. Піунової, про що він записав у «Щоденнику» 11.I 1858: «Она прочитала мне некоторые вещи Кольцова и потом чуть-чуть не все басни Крылова. Я в восторге был от этого импровизированного литературного вечера и пришел домой совершенно счастлив».

Ознайомившись після повернення з заслання з виданнями творів К., поет у листі до І. Ускова 4.VII 1858 писав: «А басен Крылова все-таки не издают с порядочными картинками». Негативне враження справив на Шевченка пам’ятник К. в Петербурзі: він, на думку поета, не відповідав справжньому образові К. («Щоденник», 30.IV 1858). Не раніше як 1839 і не пізніше як у квітні 1841 Шевченко на прохання або на замовлення В. Жуковського виконав акварельну копію з портрета К. роботи К. Брюллова (24,6 × 19,5). Портрет без підпису й дати. Зберігається у Всесоюзному музеї О. С. Пушкіна в Ленінграді.

Літ.: Мацапура М. Портрет І. А. Крилова пензля Т. Г. Шевченка. В кн.: Тарас Шевченко — художник, в. 1. К., 1963.

Б. А. Деркач.


КРИЛОВ Костянтин Олексійович (н. 4.V 1910) — український рад. художник. Автор картин: «Народна артистка СРСР Н. М. Ужвій в ролі Стехи з п’єси Т. Г. Шевченка „Назар Стодоля“» (1957, ДМШ), «На репетиції п’єси Т. Г. Шевченка „Назар Стодоля“ в Київському державному театрі ім. І. Франка» (1959, ДМШ), «Т. Г. Шевченко в казармі» (1961, Канів. держ. музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка»), «Т. Г. Шевченко серед членів Кирило-Мефодіївського товариства» (1963, ДМШ), «Тарас-ксзачок в Києві» (1964, Літ.-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка в Києві).


КРИМСЬКИЙ Агатангел Юхимович (15.I 1871 — 25.I 1942) — український радянський учений-філолог, сходознавець, історик, письменник і перекладач, акад. АН УРСР (з 1919). Праці з семітології, історії ісламу, історії арабів, персів і турків та їхніх л-р. Досліджував укр. фольклор, л-ру, мову. Був активним популяризатором творчості Шевченка. Йому належать праці «Народна пам’ять про Шевченка» (1891; публікація нар. пісень про Шевченка), «Народні легенди про Шевченка — і пісня про „Шевченка“» (1928). Опублікував у періодич. виданнях кілька статей і критичних відгуків на праці про Шевченка. На деяких із них позначилося дещо обмежене розуміння спадщини поета. Про Шевченка писав у листах до К. Станіславського та А. Чехова. Надіслав «Кобзар» у дарунок інд. письменникові Рабіндранату Тагору.


КРИП’ЯКЕВИЧ Іван Петрович (25.VI 1886 — 21.IV 1967) — український рад. історик, акад. АН УРСР (з 1958), загл. діяч науки УРСР (з 1961). Досліджував історію України та питання укр. культури, гол. чин. доби феодалізму. В працях К. дорад. періоду оцінка подій і висновки у ряді випадків застарілі і вимагають критичного підходу. За рад. часу, переборовши старі помилкові погляди, К. опублікував низку цінних досліджень, зокрема з історії нар.-визвольної війни 1648 — 54. Автор статей «Народна просвіта і Тарас Шевченко» (1911), «Шевченко-маляр» (1914), «Тарас Шевченко на Волині» (1923) тощо. У праці «З минулого Шевченкової батьківщини», надрукованій у «Записках історичного та філологічного факультетів Львівського університету» (1940, т. 1), К. на основі документів висвітлив історію Кирилівки, Моринців і навколишніх сіл у 17 — 18 ст.


КРИЦЬКИЙ Василь Федорович (н. 1816 — п. в 60-х pp. 19 ст.) — селянин-кріпак с. Кирилівки. В 1825 — 26 разом з Шевченком учився в школі в дяка П. Богорського. К. розповідав В. Г. Шевченкові, що Тарас Грушівський (так називали Шевченка в селі) з дитинства відзначався здібностями до малювання й волелюбним характером.


КРИЧЕВСЬКИЙ Василь Григорович [12.I 1873 (31.XII 1872 с. ст.) — 15.XI 1952] — український рад. архітектор і художник. Брат Ф. Г. Кричевського. Автор худож. оформлення до кінофільмів «Тарас Шевченко» (1926, ВУФКУ, Одеса) і «Назар Стодоля» за однойменною п’єсою Шевченка (1937, Українфільм, Одеса); листівки на слова Т. Г. Шевченка з портретом поета (1940); проекту та оформлення Канів. держ. музею-заповідника «Могила Т. Г. Шевченка» (у співавт. з П. Костирком, 1936 — 38) За проектом К. 1925 — 28 реставровано Літературно-меморіальний будинок-музей Т. Г. Шевченка в Києві. К. написав статті «Будинок, де жив Т. Шевченко в Києві» (1925), «До художнього оформлення будинку Т. Шевченка» (1928), «Заповідник Т. Г. Шевченка в Каневі» (у співавт., 1938).


КРИЧЕВСЬКИЙ Федір Григорович (22.V 1879 — 30.VII 1947) — український рад. художник, засл. діяч мист. УРСР (з 1940). Автор портрета Шевченка (1936, ДМШ), циклу картин за мотивами його поеми «Катерина» (1937 — 40; Держ. музей укр. образотворчого мистецтва в Києві). У 1933 у співавт. з С. Меркуровим брав участь у Всесоюзному конкурсі напам’ятники поетові для Харкова (деталь пам’ятника, гіпс тон., зберігається в ДМШ) і на могилі в Каневі.

Літ.: Мусієнко П. Федір Григорович Кричевський. К., 1966; Членова Л. Федор Кричевский. М., 1969.


КРОЛЕВЕЦЬ — повітове місто Чернігівської губ. (тепер районний центр Сумської обл.). Через К. проходив поштовий тракт з Москви на Україну. Очевидно, Шевченко був у цьому місті проїздом кілька разів. У 1845 він намалював тут Рудзинського Йосипа Федоровича портрет. У 1859, коли поет повертався з України в Петербург, він разом з Ф. Лазаревським 25.VIII заїхав у К. до його сестри — Г. Огієвської. Тут він переночував і вранці вирушив далі. Коли 1861 домовину з тілом Шевченка перевозили з Петербурга на Україну, кролевчани зустріли її. На ніч домовину залишили на подвір’ї Огієвських. В К. зберігся (в перебудованому вигляді) кол. будинок Огієвських, де зупинявся поет. На будинку за радчасу встановлено меморіальну дошку. В місті споруджено два пам’ятники Шевченкові. Ім’ям поета названо бульвар і вулицю.


КРОНЕБЕРГ Олександр Іванович (1824 — 65) — російський зоолог і публіцист. Син професора-латиніста І. Кронеберга. Був тісно зв’язаний з моск. прогресивними громадсько-політ. й літ. колами. Шевченко познайомився з К. 24.III 1858 у Москві на відкритті книгарні М. М. Щепкіна. Про це поет згадав того самого дня у «Щоденнику», назвавши серед учасників торжества «Кронеберга-сина».


КРОНІА (Cronia) Артуро (13.XII 1896 — 1967) — італійський славіст. Був професором сербохорватської мови університету в Падуї. Вивчав глаголицю та зв’язки італійської л-ри з л-рами слов. народів. Огляди та рецензії на видання творів Шевченка вміщував у славістичних журналах та в історико-бібліографічному дослідженні «Слов’янознавство в Італії» (італ. мовою. Венеція, 1959).


КРОНШТАДТ — військова фортеця на о. Котлін у сх. частині Фінської затоки (тепер місто, підпорядковане Ленінгр. міськраді). Шевченко був тут у липні 1840, коли проводжав на пароплав В. Штернберга. Згадки про К. є в повісті «Художник».


КРОПИВНИЦЬКИЙ Марко Лукич (7.V 1840 — 21.IV 1910) — український драматург, актор і режисер, основоположник укр. профес. театру. З творами Шевченка ознайомився на поч. 60-х pp. у Києві. Захоплювався його «Назаром Стодолею». За мотивами поеми Шевченка «Сліпий» («Невольник») створив драму «Невольник» (1872), сюжет «Титарівни» поклав в основу однойменної драми (в новій редакції під назвою «Глум і помста» опубліковано 1903). У другій пол. 60-х pp. виступав у ролі Хоми Кичатого та ін. ролях у виставах Єлисаветградського драм. гуртка. Поставив Шевченкового «Назара Стодолю» на сцені Нового рос. театру в Одесі (грудень 1872 — лютий 1873) і сам виконував у п’єсі роль Хоми Кичатого. Під час перебування в Галичині в театрі т-ва «Руська бесіда» грав ролі Хоми Кичатого й Назара Стодолі. З 1882 грав роль Хоми Кичатого в різних театр. трупах, зокрема й у тих, які сам очолював. Його трупа 1899 вперше поставила оперу М. Аркаса «Катерина» за Шевченком. Написав музику на вірш Шевченка «За сонцем хмаронька пливе». Нерідко до тексту своїх п’єс вводив вірші Шевченка або уривки з них, популяризуючи слово поета серед народу. Був неперевершеним читцем Шевченкових поезій, знав напам’ять майже весь«Кобзар». Збереглися фонограмні записи віршів Шевченка у виконанні К. — «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами» і «Минають дні, минають ночі» (їх переписано на платівку «Марко Лукич Кропивницький»). Портрет с. 332, іл. т. 2, табл. XVII.

Тв.: Невольник. — Титарівна. В кн.: «Кобзар» на сцені. К., 1964.

Л. Ф. Стеценко.


КРУЖИЛКА Федір (н. бл. 1825 — р. см. невід.) — селянин з містечка Вишнівця. Шевченко познайомився з К. 1846 у Вишнівці. Про зустрічі з поетом і розмову з ним з приводу походження назви с. Підкаменя (тепер с-ще м. т. Бродівського р-ну Львів. обл.) вісімдесятилітній К. 1905 розповів В. Щуратові.

Літ.: Щурат В. З життя і творчості Тараса Шевченка. Львів, 1914.


КРУЗЕ Микола Федорович (1823 — 1901) — російський публіцист. У 1855 його призначено цензором Моск. цензурного комітету, 1859 звільнено у відставку у зв’язку із звинуваченням в «лібералізмі». Шевченко познайомився з К. 24.III 1858 у Москві на обіді в М. М. Щепкіна. Позитивне враження від кола прогресивних московських літераторів, серед яких був і К., Шевченко записав того ж дня в «Щоденнику». Про К. поет знав раніше з листа П. Куліша 20.I 1858, який сподівався на сприяння К. у перевиданні «Кобзаря» й «Гайдамаків».


КРУЛІКЕВИЧ Станіслав (н. 1816 — р. см. невід.) — рядовий 5-го, згодом 4-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, польський політ. засланець. У 1846 його за намір приєднатися до краківських повстанців і схилити до того ж рекрутів з гірничих заводів у Польщі покарали 1000 ударами шпіцрутенів і заслали в солдати без права вислуги. Шевченко познайомився з К. 1847 в Орській фортеці. Дружні взаємини поет і К. підтримували й під час Аральської експедиції. Зустрілися вони востаннє 7.I 1858 в Нижньому Новгороді, коли К. повертався з заслання. Про цю зустріч Шевченко тоді ж записав у «Щоденнику».


КРУНЕВИЧ Павло Адамович (1824 — 71) — лікар 4-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу, польський політ. засланець. У 1849 його заарештовано у Вільні за переховування осіб, що їх розшукувала царська влада. Після невдалої спроби К. втекти з першого місця військ. служби його 1851 заслано в Оренбурзький край, де він служив до 1857. Потім оселився в Петербурзі. Знайомство Шевченка з К. в період заслання було заочним, зустрілись вони в Петербурзі 1858. Про свої зустрічі з К. поет записував у «Щоденнику» (квітень 1858). К. лікував Шевченка перед його смертю, що засвідчено у спогадах О. Лазаревського.


«КРУТИЙ БЕРЕГ АРАЛЬСЬКОГО МОРЯ» (папір, акв., 16x28,5) — малюнок Шевченка із зображенням західних берегів Аральського моря, виконаний між липнем 1848 і вереснем 1849. Датується на підставі запису в щоденнику О. Бутакова. До малюнка є ескіз з такою ж назвою (тон. папір, ол., 16x28,8). В л-рі малюнок та ескіз відомі під назвою «Скелі». Зберігаються в ДМШ.


КРУТИКОВА Ніна Євгенівна (н. 27. І 1913) — укр. і рос радянський літературознавець, чл.-кор. АН УРСР (з 1957). Член КПРС з 1944. Досліджує теоретичні проблеми peaлізму, творчого єднання нац. літератур, худож. специфіки літ. творів, традицій і новаторства в л-рі, творчість укр. і рос. письменників 19 — поч. 20 ст., письменників радянського часу. Як шевченкознавець зосередила свою увагу на вивченні проблем: Шевченко і рос. література («В. Г. Короленко та українська література». К., 1955; «Лев Толстой і українська література». К., 1958; «Шляхами дружби і єднання». К., 1972), зв’язок творчості Шевченка і М. Гоголя [«Традиції Гоголя в повістях Шевченка», 1954; «Гоголь та українська література (30 — 80 pp. XIX сторіччя)». К., 1957], місце Шевченка в історії укр. л-ри («Русский реализм и становление украинской реалистической прозы». К., 1963); проза Шевченка («Ідейні й художні особливості прози Шевченка», 1956; «Художні особливості прози Шевченка», 1964; «Естетичне значення прози Т. Г. Шевченка», 1965) та ін.


КРУЧАКОВ Самуїл Абрамович (19.V 1905 — 6.II 1969) — український рад. художник. Автор картин «Т. Г. Шевченко в казармі» (у співавт. з І. Літинським, 1939, ДМШ), «Т. Г. Шевченко агітує солдат», «Т. Шевченко, М. Щепкін і В. Жуковський» (1940), «Шевченко в казармі» (1969).


КРУЧЕНЮК Петря (Петро Авксентійович; н. 29.VI 1917) — молдавський рад. поет, перекладач. Член КПРС з 1942. Укр. народові присвятив поеми «Глибоко відгукнулось» (1952), «Смарандиця» (1960) та вірші «Сестрі Україні», «Україно, дорога Україно» (обидва — 1954). Переклав вірші Шевченка «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», «Сон» («На панщині пшеницю жала») та поему «Іван Підкова», що ввійшли до молд. видання «Вибрані твори» Шевченка (Кишинів, 1951). Автор віршів про укр. поета: «Знайомство з Тарасом» (1938), «Побачив би ти нас сьогодні», «Війте, вітри», «Мені дісталась інша доля», «Гортаючи сторінки», «Ти живий у наших серцях» та ін. (всі — 1965) і статей «Нащадки Кобзаря» (1962), «Звичайний лист» (1971).


КРУШЕЛЬНИЦЬКА Соломія Амвросіївна (23.IX 1872 — 16.XI 1952) — українська співачка (лірико-драм. сопрано) і педагог, засл. діяч мист. УРСР (з 1951). К. — одна з найкращих інтерпретаторів творів укр. композиторів на тексти Шевченка: «Якби мені, мамо, намисто», «Нащо мені чорні брови», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною» М. В. Лисенка, «Один у другого питаєм» Д. Січинського, соло в кантаті «Б’ють пороги» М. В. Лисенка та дует (разом з М. Менцинським) у кантаті «Хустина» Г. Топольницького. Брала участь у літ.муз. вечорах, присвячених вша нуванню пам’яті поета, в багатьох країнах світу популяризувала музичні твори на його вірші.

Літ.: Славетна співачка. Спогади і статті про Соломію Крушельницьку. Львів, 1956.


КРУШЕЛЬНИЦЬКИЙ Мар’ян Михайлович (18.IV 1897 — 5.IV 1963) — український радянський актор, режисер і педагог, нар. артист СРСР (з 1944). Член КПРС з 1943. Створив образи Недорізаного і Коваля у «Невольнику» М. Кропивницького за Шевченком (1916 — 17, укр. трупа «Тернопільські театральні вечори»; 1919, Новий Львів. театр; 1923, львів. театр т-ва «Українська бесіда»), конфедерата у «Гайдамаках» за Шевченком (інсценізація й режисура Л. Курбаса, 1925, театр «Березіль»). Грав роль Шевченка в інсценізації Шевченкової поеми «Великий льох» у власній постановці (1921, Терноп. драм. театр). Виконував роль полковника у кінофільмі «Коліївщина» І. Кавалерідзе (Українфільм, Одеса, 1933). Брав участь у шевченківських концертах, що відбувались у Тернополі (1911-21), Вінниці (1920), Львові (1924) та ін. Держ. премія СРСР, 1947, 1948.


КРЧМЕРИЙ (Krčméry) Штефан (26.XII 1892 — 17.II 1955) — словацький поет, критик і перекладач. Автор поетич. збірок, літ. досліджень. Пропагував творчість Шевченка. У статті «Про Тараса Шевченка», написаній бл. 1930 й опублікованій посмертно 1955 в журн. «Sovětská literatůre» («Радянська література», 1955, № 6), назвав Шевченка чудовим поетом України. Переклав уривок з драми «Никита Гайдай».


КСАНТІППА (Ξαντυίππη) — дружина давньогрецького філософа Сократа. За переказами, була лихою, часто сварилася з чоловіком. У варіантах поеми «Княжна» Шевченко згадував ім’я Ксантіппи.


КУБАЦЬКИЙ (Kubacki) Вацлав (н. 7.IX 1907) — польський літературознавець. Автор історико-літературних і текстологічних праць, дослідник польс. романтичної поезії і драми, зв’язків польс. л-ри з л-рами ін. народів. У розвідці «Тарас Шевченко і польський романтизм», що є одним з розділів його книжки «Поезія і проза» (Краків, 1966), вказує на тематичну близькість і спорідненість поезії Шевченка і творчості деяких представників т. з. української школи в польс. літературі.

Тв.: Тарас Шевченко і польський романтизм. «Всесвіт», 1972, № 3.


КУГАРАЛ — найбільший острів на півночі Аральського моря. Перебуваючи тут з експедицією О. Бутакова (1 — 2.VIII 1848 та у вересні 1849), Шевченко виконав два твори «Острів Кугарал». Один з них — акварель (13,9 × 22,9). На ньому був авторський напис: «О. Куг-Арал. 6» (напис відрізано, він зберігається тепер в ДМШ окремо). Другий — рисунок олівцем (15,2 × 23,2): краєвид острова з іншого місця. На ньому ліворуч унизу авторський напис: «Куг-Арал 1». Твори зберігаються в ДМШ.


КУГУЛЬТИНОВ Давид Микитович (н. 13.III 1922) — калмицький рад. письменник, нар. поет Калм. АРСР (з 1969). Член КПРС з 1943. Пише калм. і рос. мовами. Переклав калм. мовою 14 Шевченкових віршів: «Заповіт», «Не женися на багатій», «Ой чого ти почорніло», «І тут, і всюди — скрізь погано», «Хоча лежачого й не б’ють» та ін. Ці переклади ввійшли до збірки Шевченка калм. мовою «Поезії» (Еліста, 1964). Держ. премія РРФСР ім. М. Горького, 1967.


КУДАШ Сайфі (справж. прізв., ім’я та по батькові — Кудашев Сайфі Фаттахович; н. З.Х 1894) — башкирський рад. письменник, нар. поет Башк. АРСР (з 1964). Член КПРС з 1939. Україні присвятив поеми «Помста» (1941), «Думи опівнічні...» (1942), вірші «Вітання», «Наша дружба», «Живи, Україно» (всі — 1943), «Харків» (1948) та ін. У багатьох творах про Україну звертався до образу Шевченка. Автор статей «Наш улюблений Кобзар» (1953) і «Народний Кобзар» (1957).


КУДЛАЙ Петро Дмитрович (н. 1819 — р. см. невід.) — нижегородський поліцмейстер. Шевченко познайомився з К. З.Х 1857 і того ж дня записав у «Щоденнику», що він «не похож на полицеймейстера». їхньому спілкуванню сприяли й родинні зв’язки К. з поетовим товаришем П. Петровським. Знайомство з К. підтримувалося протягом усього періоду перебування Шевченка в Нижньому Новгороді, про що свідчать записи в «Щоденнику» (3, 6.X 1857 і ін.).


КУДРЯВЦЕВА Ольга Миколаївна (20.II 1896 — 15.VI 1964) — українська радянська скульпторка. Значне місце в творчості К. посіла шевченківська тема: «Кріпачка» (1935, Канів. держ. музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка»), «Сліпа» (за малюнком Шевченка, 1938, Харків. худож. музей), «Кобзар» (1938), «Наймичка» (1940), «Шевченко — хлопець» (1951, Полтав. худож. музей), усі — гіпс.


«КУДУК-КШТИМ» (тон. папір, ол., 16 × 29,3) — рисунок Шевченка, виконаний 30 — 31.V 1851 під час Каратауської експедиції. Ліворуч унизу олівцем авторський напис: «Кудук Кштим 2». На рисунку зображено краєвид з колодязем-джерелом Кудук-Кштим поблизу урочища Ханга-Баба в долині Апазир, де проходила експедиція. Твір зберігається в ДМШ.


КУЗНЕВИЧ Григорій Микитович (30.ІХ 1871 — 9.I 1948) — укр. скульптор. Створив портрет Шевченка (1908), проект пам’ятника Шевченкові для Києва (1910), медальйон із зображенням поета (після 1912), погруддя Шевченка (1914).

Літ.: Максисько Т. Шевченкіана Григорія Кузневича. «Образотворче мистецтво», 1971, № 5.


КУЗЬМА Орест Леонтійович (21.I 1893 — 15.XII 1968) — український перекладач мовою есперанто. В 1913 — 14 і в 20-х pp. редагував і видавав журнал есперантистів «Ukraina Stelo» («Зоря України»). Майже в кожному номері вміщував матеріали про укр. поета й переклади його творів. Опублікував тут статтю «Тарас Шевченко. Біографія». В 1914 підготував і видав потрійний номер (№ 3 — 5), майже цілком присвячений 100-річчю з дня народження Шевченка. К. переклав з нім. мови і опублікував там «Присвяту» Шевченкові І. Франка. В хрестоматійній частині свого «Повного підручника до науки міжнародної мови есперанто» (Коломия, 1922) вмістив і кілька творів українського поета в перекладі цією мовою. Передмова К. до підручника містить деякі помилкові твердження. В 1939 був делегатом Народних Зборів у Львові, які проголосували за возз’єднання Західної України з Рад. Україною.


КУЗЬМІН Роман Іванович (1811 — 67) — російський архітектор, акад. петерб. Академії мистецтв. Закінчив Академію 1832. Удосконалював свою майстерність за кордоном, повернувся до Петербурга 1840. Шевченко познайомився з К., імовірно, ще в 40-і pp. 18.IV 1858 поет записав у «Щоденнику» про зустріч з К., «старым и хорошим знакомым».


КУЙБИШЕВ — місто, обласний центр РРФСР. Колишня назва — Самара. Тут Шевченко був 1857.


КУКОЛЬНИК Нестор Васильович (20.ІХ 1809 — 20.XII 1868) — російський письменник, драматург реакційного напряму. Під час навчання в петерб. Академії мистецтв Шевченко бував на літ. вечорах у К., зустрічався з ним у О. Струговщикова та М. Маркевича. На вечорі в М. Маркевича в квітні 1840 К. називав «Кобзар» Шевченка шкідливим і небезпечним. Шевченко неприязно ставився до К., іронічно згадував його в повістях «Капитанша» й «Художник».


КУКУРІКІВЩИНА, Забілівщина — хутір Борзнянського пов. Черніг. губ. (тепер село Забілівщина (підпорядковане Борзнянській міськраді Черніг. обл.) Шевченко їздив сюди у гості до В. Забіли в січні 1847. Можливо, тут він намалював портрет В. Забіли (не зберігся).


КУКУРУЗА Сергій Васильович (н. 3.II 1906) — казахський та український рад. графік. Працює в галузі станкової гравюри та плаката. В 1947 — 72 жив у Казахстані, з 1972 живе у Кам’янці-Подільському. Автор творів: «Шевченко прощається з деревом у степу» (кольор. ліногр., 1959), «Землянка Шевченка» (оф., акв., 1959), «Катерина» (кольор. ліногр.), «Руїни форта Карабутак» (оф.), «Шевченко чекає вістей з Батьківщини» (ліногр.), альбома «Шевченківські місця у Казахстані» (гр. на дер.; всі — 1960), серії «Шевченківські місця в Кам’янці-Подільському» (ліногр., 1962), «Шевченко у Казахстані» (кольор. ліногр., 1963) та шевченківських екслібрисів.


КУЛАНДИ — півострів на пн.-зх. узбережжі Аральського моря (назва означає місце, де водяться кулани — дикі віслюки). На цьому півострові Шевченко був тричі під час Аральської описової експедиції: 4 — 16.VIII 1848, 10 — 11.ІХ 1848, коли під час шторму шхуна стояла там на якорі, та 25 — 28.VIII 1849. Серед творів, що їх тут виконав художник, — 2 акварелі: «Південний берег півострова Куланди» (13,2 × 22,6) і «Могила Мула-Доса-Мал на півострові Куланди» (13,5 × 22,8) та 4 ескізи й начерки олівцем: «Ізеньдиарал» (15,9 × 29), «Мис Ізеньдиарал» (15,1 × 23,3), «На півострові Куланди» (15,7 × 29,4) і «Західний берег півострова Куланди» (14,8 × 23). Всі твори зберігаються в ДМШ.


КУЛБАТИРОВ Дюшен Мамбетович (н. 17.ІХ 1927) — киргизький рад. літературознавець, перекладач. Член КПРС з 1970. Автор праць «Російсько-киргизькі літературні взаємини» (1967) та «Майстерність художнього перекладу» (1972). Йому належать статті з питань перекладу творів укр. письменників кирг. мовою. Шевченкові присвятив статтю «Духовні побратими» (1968). Виступив з доповіддю на шістнадцятій наук. шевченківській конференції (1967).

Тв.: Шевченко і киргизька література. В кн.: Збірник праць шістнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1969.


КУЛЄШОВ Аркадій Олександрович (н. 6.II 1914) — білоруський рад. поет. нар. поет БРСР (з 1968). Член КПРС з 1941. Автор численних віршів і поем, присвячених життю трудящих Рад. Білорусії. Україні присвятив вірш «Кам’янка». Переклав білорус. мовою бл. 50 поетич. творів Шевченка періоду заслання («І виріс я на чужині», «Швачка», «У неділеньку у святую», «Сотник» та ін.). Державна премія СРСР, 1946 і 1949. Державна премія БРСР, 1970.


КУЛЖИНСЬКИЙ Іван Григорович (26.IV 1803 — 4.IV 1884) — російський письменник і етнограф реакційного напряму. У брошурі «О зарождающейся, так называемой, малороссийской литературе» (К., 1863) виступав активним прихильником заборони української літератури, доводив, що «Букварь южнорусский» Шевченка має прихований антиурядовий зміст. Нападав на автора «Кобзаря» й нову укр. л-ру і в листі до видавця Львів. журналу «Мета» К. Климковича.


КУЛИК Іван Юліанович (літ. псевдоніми — Р. Ролінато, Василь Роленко; 26.I 1897 — 14.Х 1941) — український радянський письменник і громад. діяч. Член Комуністич. партії з 1914. Один із перших дослідників англійських, нім., франц. перекладів поезії Шевченка. До образу поета з великою любов’ю й повагою звертався в багатьох поезіях («Пам’яті Т. Г. Шевченка», «Канів», обидві — 1921) і статтях («Т. Г. Шевченко», 1921; «Шевченко в Канаді», 1929, та ін.). Виступив з промовою на відкритті пам’ятника поетові в Харкові 24.III 1935. На сюжетній основі драми Шевченка «Назар Стодоля» написав сценарій, за яким 1937 поставлено кінофільм.


КУЛИНИЧ Іван Маркович (н. 15.VIII 1924) — український рад. історик. Член КПРС з 1957. Автор книжки «Поет і трагік. Історико-літературний нарис дружби великих митців — Тараса Шевченка і Айра Олдріджа» (К., 1964). Питання про переклади творів Шевченка нім. мовою висвітлено в монографії «Українсько-німецькі історичні зв’язки»(К., 1969) та ін. працях.


КУЛІЄВ Кайсин Шувайович (н. 1.ХІ 1917) — балкарський рад. письменник, нар. поет Каб.-Балк. АРСР (з 1967). Член КПРС з 1944. Переклав балкар. мовою вірші Шевченка «Не гріє сонце на чужині», «Маленькій Мар’яні», поему «Сліпий» та ін. [опубліковано в альм. «Шуехлукъ» («Дружба»), 1961, 1964]. Під безпосереднім впливом Шевченкової поезії написав твори «Зухра», «Вершники в Чегемі», «Стара пісня» «Вогонь». У вірші «Поет народу» (1939) висловив свою любов до Шевченка, захоплення художньою силою його поезії. Держ. премія СРСР 1974. Держ. премія РРФСР їм., М. Горького, 1966.


КУЛІХ Франц Карлович — рядовий, потім унтер-офіцеп 1-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу польський політ. засланець В Новопетровському укріпленні служив 1853 — 55 і 1857. На той час припадає знайомство Шевченка з ним. Про їхні зустрічі й дружні взаємини свідчать записи в «Щоденнику» за липень 1857. Ім’я К. згадується в листі Ф. Фіалковського до Шевченка 1 — 13.I 1861.


КУЛІШ Пантелеймон Олександрович (літ. псевд. — Хуторянин, Панько Казюка, Данило Юс та ін.; 8.VIII 1819 - 14.II 1897) український буржуазний письменник, історик, фольклорист, етнограф, критик і перекладач. Чоловік Г. Барвінок. Політ. погляди К. розвивалися від поміщицько-бурж. лібералізму до бурж. націоналізму, реакц. слов’янофільства й вірнопідданського схиляння перед царизмом. Протягом усієї діяльності від 40 до 90-х pp. поступово формувалася антидемократична основа світогляду й творчого методу К.

Шевченко й К. познайомилися 1843 в Києві, разом брали участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, в якому К. стояв на ліберальнобуржуазних позиціях. Появу «Кобзаря» і «Гайдамаків» К. зустрів прихильно, але відразу ж почав нав’язувати Шевченкові свої ідейно-естетичні уподобання. Він радив внести значні виправлення в текст «Катерини», «Івана Підкови», «До Основ’яненка». Майже всі його поради Шевченко відхилив. Це були перші ознаки класових та ідейно-худож. розходжень, що поставили згодом Шевченка й К. на протилежні суспільно-політ. і творчі позиції. В листі 25.V 1846 К. пропонував Шевченкові пригасити революц. пафос поеми «Гайдамаки». Шевченко позитивно оцінив перше видання «Граматки» К. і особливо його «Записки о Южной Руси». В 1857, коли твори українського поета публікувати заборонялося, К. вмістив у «Записках о Южной Руси» його поему «Наймичка» (без підпису), а в своїй «Граматці» — окремі твори циклу «Псалми Давидові». З участю К. опубліковано кілька поезій Шевченка в альм. «Хата» (1860), а в журн. «Основа» (1861 — 62) — драму «Назар Стодоля» та частину поеми «Мар’яна-черниця» без присвяти Оксані Коваленко. К. був одним з переписувачів творів Шевченка, що поширювалися в рукописах. В друкарні К. друкували «Кобзар» 1860. В 50 — 60-х pp. K. виступав зі статтями («Про відношення малоросійської словесності до загальноруської», «Погляд на малоросійську словесність...», «Чого стоїть Шевченко яко поет народний» та ін.), в яких високо оцінював твори Шевченка на родинно-побутові й лірично-фольклорні теми, вказував на плідне навчання укр. поета в О. Пушкіна. Водночас у поглядах К. виявились і відверто консервативні, реакційні тенденції. Вважаючи, що справжню народність в укр. літературі започаткував Г. Квітка-Основ’яненко, К. з цих позицій оцінював і народність Шевченка, зводячи її фактично до етнографічності. На перший план він ставив вимогу етнографічно-побутової вірогідності, обстоював абстрактні, позакласові поняття душі, добра, національного «духу». Різко негативно ставився К. до політичної, викривальної поезії Шевченка, гудив і відкидав її. З кін. 50-х pp. суспільно-політ., ідейно-творчі розходження між Шевченком і К. поглибилися. В той час, як Шевченко послідовно відстоював мистецтво високої ідейності, надаючи йому великого суспільно-перетворюючого значення, К. дедалі войовничіше нав’язував л-рі відхід від гострих соціально-політичних проблем, виступав проти критичного реалізму, революц.-демократичних традицій Шевченка («Соборное послание галичанам»). Його вимоги відображати відсталі нац. риси, дотримуватися стилізації під фольклор, голого побутописання передбачали відрив української літератури від суспільної боротьби, визвольного руху, від передової рос. культури. Спотворюючи багатовікову історію взаємин двох братніх народів, К. витлумачував укр.-рос. літературні зв’язки в націоналістичному дусі, вороже ставився до дружби поета з передовими діячами Росії. Він знецінював поезію Шевченка останнього періоду та його рос. повісті. Якщо раніше К. стримано критикував «Гайдамаки» і не радив друкувати «Неофітів», то в 70 — 80-х pp. він намагався довести антиісторизм творів поета істор. змісту, в блюзнірській формі осуджував революц. поезію Шевченка, зокрема поему «Сон». З полемічними статтями проти К. виступили Д. Мордовець («За крашанку — писанка. П. Ол. Кулішеві». СПБ, 1882) та М. Костомаров («Крашанка г. Кулиша». «Вестник Европы», 1882, № 8), які різко осудили прошляхетську орієнтацію К. та його зневажання поезії Шевченка. Реакц. суть суспільно-політ. та ідейно-естетич. концепцій К. викрив І. Франка в статті «Хуторна поезія П. О. Куліша». З ним солідаризувався П. Грабовський, зазначивши, що К. був «прихильник православія та реакціонер з боку громадсько-політичного; до самої смерті він остався певний сьому реакціонерству...» (Грабовський П. Зібрання творів, т. 3. К., 1960, с. 293).

Тв.: Спогади. Історичне оповідання. В кн.: Спогади про Шевченка. К., 1958.

Літ.: Кирилюк Є. П. Панько Куліш. «Радянське літературознавство», 1969, № 8; Пільгук І. Поетична творчість Пантелеймона Куліша. В кн.: Куліш П. Поезії. К., 1970; Комишанченко М. П. З історії українського шевченкознавства. К., 1972.

В. Є. Шубравський.


КУЛІША ПАНТЕЛЕЙМОНА ОЛЕКСАНДРОВИЧА ПОРТРЕТ (полотно, олія, 40,3 × 32,2) — портрет, що його виконав Шевченко між травнем 1843 і січнем 1847. Ліворуч унизу олійною фарбою підпис автора: «Т. Шевченко». Портрет не закінчено. Він був серед творів, значна частина яких під час арешту Шевченка 1847 потрапила до «Третього відділу» і була повернена (не повністю) художникові після заслання. Зберігається в ДМШ.


КУЛЬНЄВ Яків Петрович (6.VIII 1763 — 1.VIII 1812) — герой Вітчизняної війни 1812, генерал-майор. Один з найпопулярніших рос. воєначальників. В автобіографії Шевченко писав, що в дитинстві він перемальовував лубочні зображення різних істор. героїв, зокрема Кульнєва.


КУЛЬЧИЦЬКА Олена Львівна (15.ІХ 1877 — 8.III 1967) — український рад. живописець і графік, нар. художник УРСР (з 1956). Працювала в галузі живопису, естампної графіки, ілюстрації і декор. мистецтва. Авторка твору «Шевченко-вчитель» (ліногр., 1914), портретів Шевченка (гр. на дер., 1920, 1939) та ін. Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1967.

Літ.: Сенів І. В. Творчість Олени Львівни Кульчицької. К., 1961.


«КУМА МОЯ І Я» — вірш Шевченка, найвірогідніше написаний восени 1860 в Петербурзі. Єдиний недатований автограф — на листі А. Маркевича до Шевченка 16.IX 1860. Хоч поет і не залишив місця в «Більшій книжці» для запису вірша під 1860, все ж менш імовірно датувати його 1861, оскільки хворий Шевченко тоді вже майже не виходив, а вірш створено ніби під безпосереднім враженням прогулянки з кумою — Н. Тарновською. Надруковано вперше в «Записках Наукового товариства імені Шевченка» (1913, т. 115). Образна система вірша не має безпосередніх аналогій в ін. творах поета. Тут Петербург уподібнено Стародавньому Єгиптові, що надало віршеві іронічного звучання. Ця поезія — досить складний за асоціаціями ліричний твір, в якому поєдналися й поетове іронічне сприйняття церковної відправи («піраміда» — очевидно, Петропавловський собор), і настрій, спричинений прогулянкою з Н. Тарновською. Комічний ефект створює майстерне поєднання семантично далеких і стилістично, здавалось би, несумісних слів: «жрець Ізіди» — «чорнявенький і кавалер», «кавалер» — «длань простер», «по манію» — «лакея» тощо.

Літ.: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії 1847 — 1861 pp. К., 1968.


КУПАЛА Янка (справж. прізв., ім’я та по батькові — Луцевич Іван Домінікович; 7.VII 1882 — 28.VI 1942) — білоруський радянський поет, народний поет БРСР (з 1925), академік АН БРСР (з 1928) та АН УРСР (з 1929). К. глибоко цікавився історією л-ри і куль тури укр. народу. Захоплювався укр. фольклором. Україні присвятив вірш «Україна» (1935). З творчістю Шевченка познайомився ще в дитинстві. Зазнав ідейного й худож. впливу укр. поета, твори якого називав «всенародно улюбленими». Перший перекладач творів Шевченка білорус. мовою. У 1905 — 07 переклав поезії «Думка» («Нащо мені чорні брови») та «Гоголю», опубліковані в збірці його віршів «Жалейка» (СПБ, 1908). В 1906 переклав поезію «Минають дні, минають ночі» (опублікована в журн. «Полымя», 1930, № 5 — 6). Першим твором Шевченка, що його переклав К. за рад. часу, була поема «Сон» (журн. «Полымя рэвалюцыі», 1933, № 6 — 7). З цією поемою перегукуються власні поезії К. «Сон», «Розлад», «І як тут не сміятись». У 1938 К. заново переклав поему «Сон». Йому належать також переклади творів Шевченка «Тополя» (1936), «Причинна», «На вічну пам’ять Котляревському», «Вітер з гаєм розмовляє» (всі три — 1938), «Катерина», «Думка» («Тече вода в синє море»), «Перебендя», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «На незабудь Штернбергові», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Кавказ» (усі — 1939) та ін., що ввійшли до видання «Кобзаря» білорус. мовою (Мінськ, 1939). К. і Я. Колос були редакторами цього видання Своє захоплення творчістю укр. поета висловив у віршах «Пам’яті Шевченка» та «Пам’яті Т. Шевченка» (обидва — 1909) і поемі «Тарасова доля» (1939). Автор кількох статей про Шевченка.

К. був у складі делегації білоруських письменників на вечорах пам’яті Шевченка в Харкові (1928). Брав участь у святкуванні 125-річчя з дня народження Шевченка в Києві та Каневі, виступав з промовами на шостому пленумі Правління Спілки радянських письменників СРСР (1939), на відкритті пам’ятника Шевченкові в Харкові та Києві. Держ. премія СРСР, 1941.

Літ. Александрович С. X. Т. Г. Шевченко і Янка Купала. «Радянське літературознавство», 1958, № 5; Виноградов В. О. Шевченко і Янка Купала. «Радянське літературознавство», 1962, № 6; Ларчанка М. Г. Тарас Шевченко і Янка Купала. В кн.: Збірник праць першої і другої наукових шевченківських конференцій. К., 1954.

М. Г. Ярош.


КУРБАС Лесь (Олександр Степанович; 25.II 1887 — 15.Х 1942) — український рад. режисер, актор, театр. діяч, нар. артист УРСР (з 1925). Засновник і керівник «Молодого театру» в Києві (1917 — 19); Київ. драм. театру (1920 — 21). театру «Березіль» (1922 — 33, тепер Харків. укр. драм. театр ім. Т. Г. Шевченка). У своїй творчості К. прагнув розширити тематичні межі укр. сцени, утверджував засоби peaлістич. умовності театр. мистецтва. Творча практика його була позначена складними суперечностями, впливами експресіонізму й конструктивізму. К. поставив за власною інсценізацією «Шевченківську виставу»: «Іван Гус» («Єретик»), «Beликий льох», «На Великдень, на соломі», «Не спалося, — а ніч, як море», «У неділеньку та ранесенько», «І небо невмите, і заспані хвилі» («Молодий театр», 1919; Перший театр Української Радянської Республіки ім. Т. Г. Шевченка, 1920). В 1920 інсценізував поему «Гайдамаки» й здійснив виставу в Першому театрі Української Радянської Республіки ім. Т. Г. Шевченка. Режисер відтворив героїчне минуле України й прагнув пов’язати відображені Шевченком ідеї визвольної боротьби укр. народу з проблемами свого часу. За інсценізацією К. або в його режисерській інтерпретації вистава обійшла багато театрів України (Київ. драм. театр, 1920; Укр. драм. театр ім. М. Заньковецької, 1922; «Березіль», 1924); її поставили укр. трупи в Ташкенті (1923), Москві, Томську, Мурманську (1925), Ленінграді (1927). У 1931 «Березіль» показав «Гайдамаків» на декаді укр. культури в Тбілісі. Шевченків твір в інсценізації К.й досі входить в репертуар укр. рад.театрів. У 60 — 70-х pp. «Гайдамаки» йшли у Харкові, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Вінниці — в аматорських гуртках. Як актор К. грав ролі Івана Гуса («Молодий театр», 1919) і Гонти (Київ. драм. театр, 1921). Брав участь у шевченківських вечорах. Іл. т. 2, табл. XVII.

Літ.: Василько В. «Гайдамаки» і Лесь Курбас. «Дніпро», 1963, № 9; Василько В. Режисер-новатор. «Вітчизна», 1963, № 12; Мар’яненко І. О. Сцена, актори, ролі. К., 1964; Лесь Курбас. Спогади сучасників. К., 1969; Довбищенко Г., Лабінський М. Поема народного гніву. К., 1972.


КУРГАНОВ Микола Гаврилович (1725, за ін. джерелами, 1726 — 24.I 1796) — російський просвітитель, педагог, видавець. Автор «Российской универсальной грамматики...» (СПБ, 1769). Наступні 11 видань її вийшли 1777 — 1837 під назвою «Письмовник, содержащий в себе науку российского языка...». Цей підручник для самоосвіти і одночасно розважальний збірник був дуже поширений у Росії. Шевченко згадував «знаменитого Курганова» в повісті «Близнецы».


КУРЕЛЛА (Kurella) Альфред (літ. псевд. — Б. Ціглер, В. Ребіг, А. Бернард; 2.V 1895 — 12.VI 1975) — німецький письменник, перекладач, критик, громад. і парт. діяч Німецької Демократичної Республіки, член Нім. Академії мистецтв. Член Соціалістичної єдиної партії Німеччини з 1918. У 1919 — 24 — член і секретар Виконкому Комуністич. Інтернаціоналу Молоді, 1927 — 32 — діяч Комінтерну. В 1935 — 54 жив у Радянському Союзі. Автор багатьох романів, повістей, памфлетів і репортажів. З кін. 30-х pp. активно працював як перекладач і дослідник творчості Шевченка. Перша його стаття про укр. поета — «Тарас Шевченко — національний поет України» — з’явилася в журн. «Internationale Literatur» («Інтернаціональна література», 1940, № 11). Під керівництвом К. і за його участю група нім. поетів-антифашистів (Е. Вайнерт, Г. Гупперт, Г. Ціннер, Г. Роденберг та ін.) готувала до видання збірку творів Шевченка нім. мовою. 2-а світова війна перешкодила виходові цього видання. Двотомний «Кобзар» Шевченка нім. мовою за ред. К. вийшов 1951 в Москві. К. належать у ньому переклади 87 віршів і поем, зокрема «Причинної», «Тополі», «Кавказу», «Наймички», «Катерини», «І мертвим, і живим...» тощо. Переклади К. точні за змістом, високохудожні за формою. У двотомнику вміщено розвідку К. «Німецький переклад „Кобзаря“». В 1964 приїжджав до Києва, виступив з промовою на Міжнародному форумі діячів культури в Києві.

Тв.: Жемчужина в сокровищнице мировой литературы. В кн.: Шевченко и мировая культура. М., 1964.

Переклади. Schewtschenko Т. Der Kobsar. Ausgewählte Dichtungen in zwei Bänden. Moskau, 1951.

Літ.: Погребенник Я. Альфред Курелла. «Всесвіт», 1972, № 7.

Я. М. Погребенник.


КУРИЛАС Осип Петрович (7.VIII 1870 — 25.VI 1951) — український рад. художник. Працював у галузі станкового живопису і графіки. Автор творів «Похорон Тараса Шевченка» (1911), «Дивлюсь, аж світає... (Портрет Т. Шевченка)» (1918, Львів. музей укр. мистецтва), «Т. Шевченко на засланні» (1940). Іл. с. 338.


КУРИЛОВ Гаврило Миколайович (літ. псевд. — Улуро Адо; н. 13.V 1938) — юкагірський рад. письменник. Переклав Шевченків «Заповіт» (1968). Це єдиний твір укр. поета, перекладений мовою народності, що налічує менше тисячі чоловік.


КУРОДА Тацуо (н. 20.VII 1902) — японський літературознавець і перекладач. Професор рос. мови й л-ри ун-ту «Васеда» в Токіо. Автор книжок япон. мовою «Історія російської літератури» (Токіо, 1954) та «Процес розвитку російського символізму» (Токіо, 1955). Перекладає твори рос. дожовтневої та рад. л-ри; З 1964 — редактор журн. «Радянська література в Японії». За його редакцією вийщов япон. мовою «Довідник кращих творів світової літератури» (Токіо, 1962), в 4-му томі якого вміщено огляд «Кобзаря» Шевченка, зроблений С. Комацу. В «Докусьо сімбун» («Читацька газета», 1964) надруковано рецензію К. на перше видання творів укр. поета япон. мовою, що вийшло 1964 в Токіо під назвою «Як умру...». В 1961 і 1964 виступав на шевченківських вечорах у Токіо. Кілька разів відвідав Радянський Союз. У 1964 виступив з промовою на Міжнародному форумі діячів культури. За успіхи в популяризації творів письменників народів СРСР нагороджений радянським орденом «Знак Пошани» (1956).

Б. П. Яценко.


КУРОЧКІН Василь Степанович (9.VIII 1831 — 27.VIII 1875) — російський поет, перекладач і журналіст. Учасник революц. руху 60 — 70-х pp., 1861 — 63 — член ЦК таємної революц. орг-ції народників «Земля і воля». Редактор-видавець журн. «Искра». Користувався популярністю як поет-сатирик і перекладач творів П.-Ж. Беранже. Шевченко з віршами та перекладами К. ознайомився ще на засланні. 29.XI 1857 він переписав у «Щоденник» вірш К. «У наші роки молоді», пізніше — «16 липня 1857 року» й антимонархічний вірш «Навуходоносор» (з П.-Ж. Беранже) і дав їм високу оцінку. Вірш Шевченка «Тим неситим очам» є переспівом поезії К. «Для великих землі». Особисто укр. поет познайомився з К. і його братом М. Курочкіним 26.IV 1858 в Петербурзі (про це того самого дня він записав у «Щоденнику»). К. до кінця свого життя згадував про Шевченка з повагою й любов’ю.

Літ.: Ивакин Ю. А. Шевченко и В. Курочкин. «Советская Украина», 1957, № 6; Прийма Ф. Я. Шевченко и поэты «Искры». В кн.: Збірник праць сьомої наукової шевченківської конференції. К., 1959.


КУРОЧКІН Микола Степанович (14.VI 1830 — 14.XII 1884) — російський поет і журналіст. Видний діяч таємної революц. орг-ції народників «.Земля і воля». Брат В. Курочкіна, допомагав йому у виданні журн. «Искра». Співробітничав в «Отечественных записках» та ін. прогрес. виданнях. Деякий час був редактором тижневика «Иллюстрация».

Ідейно й особисто близький до Шевченка, К. був одним з перших перекладачів його творів рос. мовою. Шевченко приятелював з К., знайомив його з рукописами своїх ще не опублікованих творів, рекомендував як перекладача їх. Збереглося 2 записки К. до Шевченка. В журн. «Народное чтение» К. надрукував свої переклади 4 віршів укр. поета: «Один у другого питаєм» (1859, № 6), «Доля», «Муза» (обидва — 1860, № 5), «Огні горять, музика грає» (1860, № 6). Йому належить критична стаття про рос. переклад «Кобзаря» (газ. «Русский мир», 29.Х 1860). На похороні Шевченка в Петербурзі виступив із схвильованою промовою, в якій наголосив на суспільному значенні творчості українського поета. Портрет с. 337.

Літ.: Прийма Ф. Я. Из забытых отзывов русских писателей о Т. Г. Шевченко. «Русская литература», 1958, № 8; Павлюк М. М. Кілька уточнень до Шевченкового листування (Т. Шевченко і М. Курочкін). «Радянське літературознавство», 1970, № 6.

М. М. Павлюк.


КУСЕНКО Ольга Яківна (н. 11.XI 1919) — українська рад. актриса, нар. артистка СРСР (з 1967). Член КПРС з 1953. У Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка з 1944. У п’єсах, присвячених Шевченкові, створила образи Марини («Петербурзька осінь» О. Ільченка, 1954) та Марії Кржисевич («Пророк» І. Кочерги, 1961). У кінофільмі «Сторінки життя», поставленому за драм. поемою П. Тичини «Шевченко й Чернишевський» (сценарист і режисер Р. Єфименко, Київ. телестудія, 1964), зіграла роль Ольги Сократівни. В концертному репертуарі К. — твори Шевченка (балада «Лілея», поема «Відьма» та ін.). Держ. премія СРСР, 1951.


КУТІНИ — оренбурзькі знайомі Шевченка. Михайло Іванович К. — чиновник, власник будинку в Оренбурзі. Олександра Петрівна К. — його дружина. В 1847 — 50 у К. жив Шевченків приятель Ф. Лазаревський. Поет бував у домі К. в перші дні заслання 1847 і часто взимку 1849 — 50, господарі гостинно приймали його. Зі слів О. Кутіної співробітник журн. «Русская старина» П. Юдін записав спогади про Шевченка (надруковано в журн. «Русский архив», 1898, № 3). На кол. будинку Кутіних за радянського часу встановлено меморіальну дошку.


КУТКІН Володимир Сергійович (н. 12.ХІ 1926) — український рад. художник, засл. діяч мист. УРСР (з 1967). Автор серії ліногравюр «За мотивами творчості Т. Г. Шевченка» (1959 — 65), ілюстрацій до «Кобзаря» (ліногр., 1963), обкладинки до альбома «Безсмертна творчість Кобзаря» (кольор. ліногр., 1964), мозаїчного панно «Великий Кобзар» для школи ім. Т. Г. Шевченка в Ташкенті (1969). Іл. т. 2, табл. XXX.


КУТУЗОВ (Голенищев-Кутузов) Михайло Іларіонович (16.IX 1745 — 28.IV 1813) — російський полководець, генерал-фельдмаршал (з 1812). Брав участь у рос.-тур. війнах (1768 — 74, 1787 — 91, 1806 — 12). У Вітчизняній війні 1812 вміле керування К. російською армією та його воєнно-стратегічне мистецтво відіграли важливу роль у перемозі над армією Наполеона І. Шевченко в автобіографії писав, що в дитинстві він перемальовував лубочні портрети К. та інших історичних героїв. У 1844 Шевченко виконав портрет К. для книжки М. Полевого «Русские полководцы...» (СПБ, 1845).


КУХАРЕНКО Яків Герасимович (1800 — 8.Х 1862) — український письменник і етнограф, генерал-майор. Був наказним отаманом Чорноморського козацького війська. Відомий як автор п’єси «Чорноморський побит на Кубані» (1836), етнографічних нарисів. Шевченко познайомився з К. 1840 в Петербурзі. Позитивно оцінював його «Чорноморський побит на Кубані», сам віддав його 1842 до цензури, клопотався, щоб п’єсу опублікували, радив поставити її на сцені аматорського гуртка Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Багато років Шевченко й К. листувалися (збереглося 12 листів Шевченка і 7 — К.). К. морально підтримував засланого поета, допомагав йому грішми. Шевченко ділився з ним творчими задумами, надіслав йому деякі свої твори («Чернець», «Садок вишневий коло хати» тощо), автопортрет, подарував примірник офорта «Притча про робітників на винограднику» (з автографом). 1.VII 1857 поет записав у «Щоденнику»: «Я дорожу его мнением чувствующего, благородного человека и как мнением неподдельного, самобытного земляка моего».

В листі до К. 22.IV 1857 Шевченко висловлював намір повертатися з заслання через Астрахань на Чорноморію (згодом він вирішив їхати через Нижній Новгород на Москву). Шевченко запрошував К. співробітничати в альм. «Хата» й журн. «Основа». Присвятив К. поему «Москалева криниця», яку надіслав йому з листом 5.VI 1857. За сприянням К. таганрозька трупа 1843 поставила в Ростові-на-Дону Шевченкового «Назара Стодолю». Портрет с. 337.

Літ.: Мельников Л. М. Я. Г. Кухаренко и Т. Г. Шевченко в их взаимных отношениях. «Известия Общества любителей изучения Кубанской области», 1913, в. 6; Рєзанов В. Т. Г. Шевченко та Я. Г. Кухаренко. «Записки Українського наукового товариства в Києві», 1926, т. 20; Орел В. З біографії та літературних зв’язків Я. Кухаренка. «Радянське літературознавство», 1969, № 2.

Т. І. Комаринець.


КУЧЕР Василь Степанович (20.VII 1911 — 18.IV 1967) — український рад. письменник. Член КПРС з 1940. В оповіданні «В корчмі край дороги» (1961) відобразив епізод з життя Шевченка під час його перебування на Україні. Згадав поета і в оповіданні «Мужицька рада» (1964). Присвятив Шевченкові статтю «Завжди сучасник» (1964).

Тв.: В корчмі край дороги. В кн.: Т. Г. Шевченко в художній літератур. К., 1964.


КУЧИШВІЛІ (справж. прізв., ім’я та по батькові — Чхеїдзе Георгій Андукапарович; 29.Х 1886 — 20.I 1947) — грузинський рад. поет, перекладач. Творчість К. тісно пов’язана з революц. боротьбою пролетаріату. Після встановлення Рад. влади в Грузії провідною темою його творів був рад. патріотизм і дружба між народами СРСР. Укр. народові присвятив вірш «Україна». К. — один з перших перекладачів поезій Шевченка груз. мовою. Йому належить переклад «Заповіту», опублікований у журн. «Накадулі» («Джерело», 1911, № 3). Під впливом віршів укр. поета написав свій «Заповіт» і опублікував його в газ. «Сакме» («Діло», 1910, № 37). Революц. спрямованість цього твору привернула увагу поліції. Номер газети конфісковано, а видавця заарештовано. В 1935 К. присвятив укр. поетові вірш «До Шевченка».


КУЧУГУРА-КУЧЕРЕНКО Іван Йович (1878 — 1943) — український рад. кобзар. Був одним з кращих виконавців нар. дум і пісень, зокрема на слова Шевченка. Брав участь у шевченківських вечорах у Москві (1911), Петербурзі й Варшаві, виступав на могилі поета в Каневі. Крім пісень на тексти Шевченка, виконував пісні, присвячені йому («Сподівалися Шевченка»); склав пісню «На високій дуже кручі».


КУШНЕРИК Федір Данилович (19.ІХ 1875 — 23.VII 1941) — український рад. кобзар. Учень М. Кравченка. В дожовтн. роки зазнав переслідувань за виконання волелюбних пісень, зокрема на тексти Шевченка. Співав пісні про похорон поета в Каневі «Сподівалися Шевченка» і «На високій дуже кручі» (остання І. Кучугури-Кучеренка). У складі групи кобзарів брав участь у створенні колективної поеми про Шевченка «Слава Кобзареві» на відзнаку 100-річчя виходу в світ першого видання «Кобзаря».

Літ.: Грінченко М., Лавров Ф. Кобзар Федір Кушнерик. К., 1940; Тичина П. Ф. Д. Кушнерик. В кн.: Тичина П. Вибрані твори, т. 3. К., 1957.


КУШНЕРЯН Керовпе (28.I 1841 — 28.VII 1891) — вірменський культурно-громадський діяч, історик і перекладач Член вірменської духовної конгрегації у Венеції (Італія). Народився і тривалий час жив на Україні, знав укр. мову, був добре обізнаний з укр. л-рою. З нагоди 65-річчя з дня народження Шевченка опублікував у журн. «Базмавеп» («Всезнавець», 1879, т. 25) велику статтю «Тарас Шевченко — національний поет Малоросії». Журнал виходив вірм. мовою у Венеції. Це перша публікація про Шевченка вірм. мовою. В статті наведено чимало фактів з біографії поета, подано уривки з його автобіографії і спогадів сучасників. Укр. поета К. порівнював з Гомером. У цьому ж номері журналу вміщено твори Шевченка «Заповіт», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «Марина», «Гамалія» й «Мар’яна-черниця», перекладені К. (деякі з незначними скороченнями, з деяких — уривки). Це перші переклади творів Шевченка вірм. мовою.

Літ.: Амирян С. Армяно-украинские литературные связи. Ереван, 1972.

С. Г. Амірян.


КУШНІР Данило (р. н. невід. — п. 29.VII 1766) — селянин, активний учасник боротьби проти унії (див. Брестська церковна унія 1596). Деякий час був титарем Успенської церкви у Млієві. За опір, який К. чинив унії, наприкінці березня 1766 його заарештовано й ув’язнено. В кінці липня К. відправили в польський військовий загін під Вільшаною. 29.VII 1766 у присутності силоміць зігнаного населення навколишніх сіл К. страчено.

Шевченко на підставі нар. переказів з великою поетичною силою відтворив ці події в поемі «Гайдамаки». В передмові до поеми він зазначив: «а смерть вільшанського титаря правдива, бо ще є люди, которі його знали». З народних переказів у поему перейшли й деякі фактичні неточності (К. був не вільшанський, а мліївський титар). Після ознайомлення в 2-й половині 1859 з документами про смерть К., які Ф. Лебединцев опублікував згодом у журн. «Руководство для сельских пастырей» (1860, т. 1, № 2), Шевченко зробив виправлення в примірнику «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» (1844). В окремих розділах поеми він замінив Вільшану на Мліїв, проте в багатьох місцях залишилися згадки про Вільшану (в розділах «Конфедерати», «Треті півні»).


КЮЛЯВКОВ Крум Павлов (24.II 1893 — 18.XII 1955) — болгарський письменник, критик, публіцист, перекладач і художник. Член Болгарської комуністичної партії з 1919. В 1928 — 40 жив і працював у СРСР, переважно в Харкові. Брав активну участь у роботі Укрдержнацменвидаву.

Після повернення на батьківщину співробітничав у прогрес. болг. пресі, брав участь в антифашист. русі. Творчістю Шевченка зацікавився в 30-х pp. До 125-річчя з дня його народження підготував видання повісті «Художник» (К., 1939) і «Вибраних творів» (К., 1939) болг. мовою в своєму перекладі. В останній книжці вміщено критико-біографіч. нарис К. про поета, переклади творів «Заповіт», «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Минають дні, минають ночі», «Садок вишневий коло хати», «Мені тринадцятий минало», «Якби ви знали, паничі», «Варнак», «Тополя» та ін. В розширеному вигляді книжку видано 1949 в Софії. Переклади К. мають в основному історико-літ. значення. Вони відіграли позитивну роль, знайомлячи свого часу болг. читачів з творами укр. поета.

О. В. Шпильова.


КЮНЗЕГЕШ Юрій Шойдакович (н. 17.ХІ 1927) — тувинський рад. поет. Переклав тув. мовою вірші Шевченка «Згадайте, братія моя», «Ой одна я, одна», «Рано-вранці новобранці», «Не тополю високую», «В неволі тяжко, хоча й волі», «Мені однаково, чи буду». Ці переклади надруковано в газ. «Тываньщ аныякторы» («Молодь Туви», 8.III 1964). Вони співзвучні оригіналам. К. — автор статті «Вірші, написані в неволі» (1964), в якій підкреслював велику естетичну силу поезії Шевченка.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.