[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. — Т. 10. — С. 3993-4004.]

Попередня     Головна     Наступна





Ясельда, Ясольда, р. на Поліссі, ліва притока Прип’яті; довж. — 242 км, сточище — 5 430 км.2 У гор. течії пливе через Біловезьку пущу, згодом перепливає Спорівське оз. Рівнина, частково заболочена р. Живлення мішане, перев. снігове.


Ясен (Fraxinus), рід листопадних дерев родини оливкових. Бл. 65 видів, у тому ч. на Україні 8, з них найпоширеніший Я. звичайний (F. excelsior); високе (до 40 м), швидкоростуче, теплолюбне дерево, чистих насаджень не утворює, росте в листяних лісах скрізь на Україні. Використовується в мебльовій пром-сті і будівництві. Як декоративне дерево культивується на Україні Я. пенсільванський (F. pennsilvanica), Я. американський (F. americana) та Я. ланцетний (F. lanceolata).


Ясенець, річка, права притока р. Словечної (басейн Прип’яті); довж. 63 км, басейн 377 км,2 бере поч. на схилах Овруцької височини, тече Поліською низовиною; долина заболочена; живлення мішане з перевагою снігового. Використовується як водоприймач осушувальних систем.


Ясеницька-Волошин Олена (1882 — 1980), піяністка родом з с. Тирава Сольна на Лемківщині. Закінчила Віденську консерваторію; вчителька фортепіяна в Муз. Ін-ті ім. Лисенка у Львові (1903 — 39), згодом у Кракові, в Німеччині і в ЗДА. Акомпаніяторка хору «Бонн» у Львові.


Ясеницький Роман (1889 — 1971), гром. діяч Буковини, син Володимира Я.-К., правник; суддя, гол. т-ва «Укр. Школа» та спортового т-ва «Довбуш» у Чернівцях; делеґат Буковини на Всеслов. Конґресі у Празі (1908) та на Конґресі меншостей у Женеві (1927). Помер у Франкфурті над Майном.


Ясеницький-Корнич Володимир (1844 — 1934), визначний укр. діяч на Буковині, правник (суддя), співучасник укр. нац. відродження на Буковині; засновник багатьох укр. т-в («Руська Бесіда», «Союз»), довголітній гол. т-ва «Народний Дім» у Чернівцях. Ст. в гал. і бук. пресі.

[Ясеницький-Корнич Володимир (* Самбір, Галичина — † Чернівці). — Виправлення. Т. 11.]


Ясенів, с. Брідського пов. на Львівщині, 2 630 меш. (1939), у т. ч. 2 020 українців, одна з найстарших осель Галичини. Збірка крем’яного знаряддя з Я. надбузького неолітичного типу зберігалася у Держ. Іст. Музею у Львові. М. Грушевський дослідив 1898 у Я. погребище носіїв висоцької культури. Виявлено 2 селища з цього ж періоду і кілька поховань з княжої доби, знайдено великий скарб срібних монет поль., пруських, швед. з 17 в.


Ясенівський (до 1954 — Лобівка; V — 20), с. м. т., положене в сх. частині Донбасу у Ворошиловградській обл., підпорядковане Ровенківській міськраді; 10 900 меш. (1986). Видобуток вугілля (антрациту). Я. заснований 1892.


Ясень-Славенко (Ярослав Сеньків), актор різноманітного пляну родом зі Золочівщини; на сцені 1915 — 17 у Тернопільських Театральних Вечорах Л. Курбаса, М. Бенцаля, далі в Укр. Незалежному Театрі (1920 — 21) і в театрі т-ва Укр. Бесіди у Львові (1922 — 24). Його визначні креації: Пастор («Молодість» М. Гальбе), Американець («Панна Мара» В. Винниченка), Макар («Суєта» І. Карпенка-Карого), Юрко («Казка старого млина» С. Черкасенка), Хома («Ой, не ходи Грицю...» М. Старицького), Виборний («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Чорт (в однойменній п’єсі Ф. Мольнара), Дранко («Пошились у дурні» М. Кропивницького), Гурман («Украдене щастя» І. Франка). Після 1924 Я. зійшов зі сцени, учителював у Польщі.


Ясеніца (Jasienica) Павел, справжнє ім’я і прізвище Leon Lech Beynar (1909 — 70), поль. письм. і публіцист, нар. у Симбірську. Автор зб. ст. і шкіців на різні, зокрема іст. й археологічні теми. В іст. працях («Польща П’ястів», 1960; «Польща Яґеллонів», 1963; «Річ Посполита обох народів», 1962 — 72) багато місця присвятив Україні, визнаючи її право на незалежність і стверджуючи нереальність гасла: «Польща від моря до моря». У кн. «Тільки про історію» (1962) Я. скритикував іст. концепцію Г. Сєнкєвіча, а також нац. політику міжвоєнної Польщі.


Яси, староруська назва аланів, предків сучасних осетин, народу сарматського походження, півн.-іранської мовної групи. З 2 в. до Хр. вони відомі також під назвою роксоляни. При кін. старої і в перших вв. нової ери заселювали великі простори Сх. Европи між Дніпром і Передкавказзям. Витворили свою власну культуру, що засвідчена окремими видами поховань, які збереглись у катакомбах і курганах, перев. з 2 — 4 в. В початках кочовики, що займались тваринництвом і рільництвом, а згодом і ремеслами. У 4 в. підпали під панування гунів, з 6 в. під аварів, а в 7 — 10 в. хозарів. У 9 — 10 в. між Я. поширилося християнство з Візантії і Грузії. У 13 в. у чорноморських степах появилася нова хвиля Я., постали їхні оселі міськ. типу в Криму й Молдавії, від яких правдоподібно походить назва м. Яси. Їхню державу й культуру знищили монголи. Археологічні розкопи потверджують широкі міжнар. зв’язки аланів — Я. з сусідами, в тому ч. й з Київ. Руссю.

Література: Миллер В. Осетинские этюды, ч. 3. М. 1887; Кулаковский Ю. Аланы по сведению классических и византийских писателей. К. 1889; Абаев В. Осетинский язык и фольклор. 1. М. — П. 1949.


Яси (Iaşi, VI — 8), м. в півн.-сх. Румунії, адміністративний центр пов. Яси, екон., культ. і осв. центр Сх. Румунії; 269,5 тис. меш. (1977).

Як поселення «Яський торг» відоме з 11 в., через нього за княжої доби проходив торг. шлях з Кам’янця до Білгорода Дністровського. Згадується як «Яський торг. на Пруті» у «Списку руських городів» з кін. 14 в., також у грамоті, даній львівським торгівцям. Я. були столицею Молдавії у 1564 — 1862, визначним торг. і культ. центром у 16 — 17 вв. У листопаді 1577 коз. отаман І. Підкова захопив Я. й проголосив себе молд. господарем. 1594 Я. захопили коз. ватажки С. Наливайко і Г. Лобода. Біля Я., під Цецорою, відбулася 1620 битва, в якій загинув Михайло Хмельницький. За господаря Василя Лупула (1634 — 53) Я. утримували тісні зв’язки з Україною: 1640 проф. Київ. колеґії С. Почацький, І. Євлевич та ін. заснували в Я. Слов’яно-греко-латинську колеґію; 1641 митр. П. Могила вислав туди повнотою обладнану друкарню. 15 — 27. 9. 1642 у Я. відбувся помісний собор укр., грец. і молд. теологів, який затвердив «Православне Ісповідання віри» митр. П. Могили. 1650 Т. Хмельницький з полк. Д. Нечаєм зайняли Я., а 1652 тут відбулося його весілля з Розандою Лупул. У травні 1653 Т. Хмельницький переміг під Я. волосько-семигородську коаліцію. При кін. свого життя у Я. жив Пилип Орлик, тут і помер. Мирний договір у Я. 1791 між Росією і Туреччиною віддавав Росії укр. землі між Богом і Дністром над Чорним м., а Туреччина визнала приєднання Криму до Росії. При кін. першої світової війни у Я. перебували посли держав Антанти, до яких на переговори в листопаді 1918 їздила делеґація Укр. Держави на чолі з І. Коростовцем. У Я. місія держав Антанти готувала з рос. білоґвардійцями інтервенцію на Півд. України. 1928 — 36 у Я. діяло укр. студентське т-во «Громада», що гуртувало укр. студентів з Буковини і Басарабії, які студіювали в Яському Ун-ті. При «Громаді» був студентський хор. У січні 1942 у Я. відбувся військ. суд над 12 буковинцями (О. Гузар, М. Зибачинський, Ю. Фурман та ін.), яких обвинувачено в ірредентській укр. діяльності і засуджено на важкі примусові роботи. Після 1945 у Я. працювали укр. вчені, серед ін. В. Кармазин-Каковський.

А. Жуковський


Ясиненко Микола (* 1932), скульптор родом з с. Широкиного на Донеччині; закінчив Моск. Художній Ін-т (1966). Станкова та монументальна скульптура: пам’ятники загиблим у боях, скульптури «Мати», «Вдови», «Севастопільська мадонна» тощо.


Ясинівка (V — 18), с. м. т. на Донбасі, підпорядковане Макіївській міськраді; 4 700 меш. (1986). Видобуток кам’яного вугілля.


Ясиновський Михайло (1899 — 1972), лікар-інтерніст, д. чл. Академії Мед. Наук СССР (з 1963); проф. терапевтичної клініки (1934 — 56); завідувач катедри (з 1956). Керував клініками Укр. Н.-Д. Ін-ту курортології, бальнеології та фізіотерапії в Одесі; засновник школи ревматологів. Автор понад 130 праць з питань ревматології, алергології і гематології; вірусного гепатиту тощо. Запропонував власні методи протиревматичної профілактики.

[Ясиновський Михайло (* Одеса — † Одеса). — Виправлення. Т. 11.]


Ясинський Антін (1864 — 1933), рос. історик укр. роду з Межиріччя, Канівського пов. на Київщині. Закінчив Київ. Ун-т (1888). Проф. Юр’ївського (Дорпатського) Ун-ту (1896 — 1911), дир. Пед. Ін-ту в Москві, проф. Моск. (1911 — 19) і Білор. ун-тів (1922 — 28). Чл. Чес. (1907) і Білор. (1928) АН. Більшість праць Я. присвячені історії середньовічної Чехії та соц.-екон. історії Білорусі.


Ясинський Варлаам (1627 — 1707), церк. діяч, київ. митр.; 1667 — 73 ректор Могилянської Академії, настоятель Києво-Печерського манастиря. Відстоював непідлеглість київ. митрополії, відмовився отримати ставлення з Москви. Став митр. вже по офіц. підпорядкуванні митрополії Москві. Як митр. (1690 — 1707) був покровителем культури, за його ініціятивою був опрацьований текст «Четьї-Мінеї», перекладене на слов. мову «Правос. Ісповідання віри» тощо. Залишив церк.-рел. твори.


Ясинський Михайло (1862 — ?), історик права, проф. Київ. Ун-ту, після 1920 — Люблянського Ун-ту (Юґославія). Секретар Іст. Т-ва Нестора-Літописця і чл. Археографічної Комісії в Києві. Праці гол. з історії права Лит.-Руської держави: «Уставные земские грамоты Литовско-Русского государства» (1889), «Акты о копных и панских судах» (1897), «Луцкий трибунал» (1900), «Главный Литовский трибунал» (1901) та ін.

[Ясинський Михайло (1862, Межиріч, Канівський пов., Київ. губ. — 1935, Ніш, Юґославія). — Виправлення. Т. 11.]


Ясинський Михайло (1889 — 1967), бібліограф, історик і книгознавець родом з Києва. Закінчив Київ. Ун-т (1914). Завідувач відділу Ucrainica Всенародної Бібліотеки України. Заарештований 1936. Автор праць з теорії, історії та методики бібліографії: «Головні моменти з історії укр. бібліографії» (1927), «Бібліографія укр. бібліографії» (1928), «Шевченківська бібліографія та її завдання» (1930), «Михайло Комаров» (1965). Оглядові праці про бібліографічну роботу на Україні. Помер у Києві.


Ясинувата (V — 18), м. обл. підпорядкування, p. ц. Донецької обл.; 39 000 меш. (1974). Зал. вузол, підприємства по обслуговуванню зал. транспорту; зав.: машинобудів. великопанельних бльоків метлаських плиток, борошномельний.


Ясир (тур. esir, бранець, раб), полонені, що їх захоплювали тур. і тат. загони під час набігів на укр. землі з 15 — до сер. 18 в. Частину бранців продавали на невільничих ринках (Кафа, Ґезлев й ін.) в різні країни Сходу, частину залишали на працю в своїх маєтках, на ґалерах тощо; іноді кол. бранці переходили на іслямську віру й досягали визначних становищ в тур. імперії, напр., Роксоляна — дружина султана Сулеймана І. Бранців звільняли за викуп, запорожці визволяли їх під час походів, деколи бранці повставали і самі визволялися (повстання бранців у Криму в 17 в. під проводом О. Шафрана). Важке життя бранців у тур. неволі — улюблений сюжет дум та іст. пісень, стало основою й творів новішої укр. літератури («Маруся Богуславка» М. Старицького, «Людолови» З. Тулуб та ін.).


Ясінська-Мурована Марія, співачка сопрано, закінчила муз. студію в Муз. Академії у Філядельфії (1968), виступала як солістка в оперних виставах та концертах з симфонічною оркестрою. В її репертуарі сольоспіви укр. композиторів: М. Лисенка, К. Стеценка, В. Грудини та ін.

[Ясінська-Мурована Марія (* 1935). — Виправлення. Т. 11.]


Ясінська улоговина (V — 5), міжгірське зниження у Сх. Карпатах між хребтами Ґорґани, Свидовець та Чорногора у верхів’ї р. Чорної Тиси. Я. у. має вигляд східчастого низькогір’я від 700 до 800 м над рівнем моря, що складається з пласковерхих горбів. Пологі схили розчленовані ярами та балками, з численними зсувами. Місцевість заселена, схили терасовані, використовуються для сіль. госп-ва. Я. у. становить сх. частину Середньо-Карп. улоговини (див. стор. 965 — 67).


Ясінчук Лев (1882 — 1963), гром. і осв. діяч родом з с. Білобожниці Чортківського пов. (Галичина), нар. учитель у Галичині й на Буковині (1905 — 14), визначний діяч т-ва «Рідна Школа» (1923 — 39) у Львові (два рази її делеґат до ЗДА й Канади), інспектор нар. шкіл Галичини (1941 — 44). На еміґрації в Австрії й ЗДА (з 1949). Співр. пед. ж. «Каменярі» (1910 — 12 і 1921 — 23); автор іст. студій: «50 літ „Рідної Школи“, 1881 — 1931» (1931), «Рідна Школа в ідеї й житті» (1934); нарисів «За океаном» (1930) й ін., ред. і співавтор підручника для керівниць дитячих садків «Укр. дошкілля» (1936); численні ст. в газ. і фахових ж. Галичини, Буковини, Києва («Рада»), ЗДА. Канади й Арґентіни. Помер у Брукліні.


Ясінчук-Ґріффо Зоя (* 1928), фізіолог родом з Праги. Студіювала біологію в Ун-ті св. Бонавентури (1952) і фізіологію в Ун-ті Боффало (1959). Асистент Мед. Школи в Боффало (1953), згодом наук. дослідник у Мед. Школі в Сент Люїс (1958 — 61). Дир. програм у Держ. Ін-ті Дентистичних Дослідів. З 1973 наук. співр. Держ. Ін-ту Здоров’я у Вашінґтоні. Автор н.-д. праць з фізіології та питань суспільної медицини англ. мовою та наук.-популярних ст. укр. мовою. Д. чл. НТШ, УЛТПА, Нью-Йоркської АН та ін. наук. т-в.


Ясіня, с. м. т. Рахівського р-ну Закарп. обл., положене у підніжжя Чорногори і Свидівця над р. Чорною Тисою; 7 900 меш. (1986). Лісокомбінат, туристичні бази. Архітектурна пам’ятка — дерев’яна хрещата одноверха Струнівська церква (1824). Тепер музей релігії та атеїзму. Я. відома з 16 в., у 18 в. в околицях діяли опришки. 9. 11. 1918 Нар. Рада в Я. проголосила «Гуцульську Республіку», як частину ЗУНР, і організувала з частиною УГА похід на Сигіт.


Ясне (до 1966 — Наркевичі, IV — 7), с. м. т. Волочиського р-ну Хмельницької обл., 1 800 меш. (1986). Цукроварня. Засноване 1950 у зв’язку з будівництвом цукроварні.


Ясний Олесь (ін. псевд. Юхим Ґедзь), справжнє ім’я і прізвище Олекса Савицький (1896 — 1937), письм.-гуморист родом з м. Золотоноші на Черкащині. Після земської школи вчився в Вищому муз.-драматичному ін-ті ім. М. Лисенка. Літ. діяльність розпочав 1923, належав до літ. орг-ції «Плуг». Автор кн. оп. і гуморесок: «Автор Троянденко», «Буває й таке» (1927), «Принципіяльно», «Троглодити» (1929), «Бубна — козир», «Завзятий середняк», «Конкурс на гопак», «Ті ж і Мирон Гречка», «Столичний гість» (1930), «Перший іспит» (1931); п’єс: «Віз ламається — чумак ума набирається», «Секрет пухтресту», «Шевченкова мова» (1929), «Комедії» ( 1931), «Молодість» (1936). Обставини смерти Я. невідомі, правдоподібно загинув у терорі 30-их pp.


Ясников Олександер (* 1923), хемікорганік родом з РСФСР, чл.-кор. АН УРСР. Закінчив Івановський хем.-технологічний ін-т (1947), з 1950 працює в Ін-ті органічної хемії АН УССР. Досліджує природні сполуки, гол. механізми хем. та біохем. реакцій, фотосинтезу та органічні каталізатори, моделюючі ензиматичні реакції, також фотосинтетичну фосфориляцію у хлоропластах рослин.


Ясногірка (V — 18), с. м. т. Донецької обл., підпорядковане Краматорській міськраді, положене над р. Казенним Торцем за 5 км від Краматорського, у якому працює більшість населення Я.; має 10 100 меш. (1986).


Яснопольський Леонид (1873 — 1957), визначний укр. економіст, фахівець у галузі політ. економії, бюджетного права, статистики й економіки вугільної пром-сти, д. чл. АН УРСР (з 1925), родом з Києва, син Миколи Я. (див.). Закінчив Петербурзький Ун-т (1895) і викладав політекономію та ін. екон. дисципліни в ун-тах Петербурґу, Харкова й Києва. За доби укр. державности співпрацював з УНР та з доручення укр. уряду брав участь у переговорах з больш. урядом у Росії як експерт в питаннях фінансів.

Після війни Я. працював у Київ. Ін-ті Нар. Госп-ва і в Київ. Ун-ті. 1926 — 30 був гол. Постійної Комісії ВУАН для вивчення продукційних сил України та ред. її наук. зб. Після розгрому ВУАН Я. з 1931 до 1943 працював у Москві; після закінчення війни повернувся до Києва і працював до кін. життя в Ін-ті Економіки АН УРСР, що його кілька pp. очолював.

Я. був дуже продуктивним вченим, автором понад 100 більших наук. праць, з них до важливіших належать: «Очерки русского бюджетного права» (1912), «Восстановительный процесс в нашем денежном обращении и задачи валютной политики» (1927), «Каменноугольная промышленность бассейна» (т. 1 — 2, 1956 — 57). Я. був співавтором колективної праці «Нариси економічної географії УРСР» (2 тт., 1949 — 52) і брав участь у розробці проблем В. Дніпра, написав ряд праць про розміщення кам’яновугільної та залізнорудної пром-сти в Донбасі і Придніпров’ї. Характеристику його наук. праці подано у «Віснику АН УРСР» (7, 1957).

[Яснопольський Леонид († Москва). — Виправлення. Т. 11.]

Б. Винар


Яснопольський Микола (1846 — 1920?), визначний укр. економіст, статистик і фінансист, родом з Києва, закінчив правничий фак. Київ. Ун-ту; викладав політекономію в Ново-Олександрівському с.-г. ін-ті, Ніженському Ліцеї кн. Безбородька і на Вищих Жін. Курсах при Київ. Ун-ті. 1889 Я. запрошено звич. проф. на катедру фінансового права Київ. Ун-ту, де він працював до 1914.

В укр. гром. житті Я. не брав активної участи, хоча був чл. Старої Громади і співробітничав з такими відомими гром. діячами, як П. Куліш, Д. Пильчиків, Д. Мордовець та ін. Деякі праці Я. мали помітний вплив на дальший розвиток укр. екон. думки, зокрема його спроби опрацювання територіяльного бюджету Рос. Імперії з окремим узглядненням стану на Україні. На основі аналізи прибутків і видатків територіяльного бюджету Рос. Імперії Я. вказував на некорисне екон. становище України і цій темі присвятив ряд праць, зокрема «О географическом распределении государственных доходов и расходов России» (т. I, 1891; т. II, 1897), що викликала значне зацікавлення у наук. колах, у тому ч. і серед укр. гром. діячів. Економіці України Я. присвятив і ряд менших праць, зокрема «Экономическая будущность юга России и современная его отсталость» («Отечественные записки», 1871) та «Об условиях торговли Юго-Западного Края и Малороссии с северозападными и в особенности польскими рынками» («Записки Имп. Русскаго Географического Общества», т. I, 1873). Я. писав також на ін. теми, пов’язані з економікою України, досліджував стан хлібної торгівлі на Правобережній Україні, розвиток зал. сполучення між Україною і Балтицьким м. тощо.

Б. Винар


Ястжембець-Козловський (Jastrzębiec-Kozłowski) Чеслав (1894 — 1956), поль. поет, критик і перекладач родом з м. Кремінця, тепер Тернопільської обл. До 1919 жив у Києві, відтоді в Польщі. Я. один з кращих перекладачів творів Т. Шевченка (38 поезій), О. Гончара та ін.


Ястребов Володимир (1855 — 99), археолог і етнограф родом з с. Крива Лука Самарської губ.; по закінченні Новоросійського (Одеського) Ун-ту працював учителем у м. Єлисаветграді. Я. досліджував давні пам’ятки на території Херсонщини, зокрема вів розкопи некрополя Ольвії. Основна праця — «Материалы по этнографии Новороссийского края» (опис нар. обрядів та леґенд, 1894), ін. праці: «Малорусские прозвища Херсонской губ.» (1893), «Опыт топографического обозрения древностей Херсонской губ.» («Записки Одесского Общества истории и древностей», 1894) та ін.

[Ястребов Володимир († Херсон). — Виправлення. Т. 11.]


Ястребов Митрофан (1845 — 1906), рос. богослов родом з Тамбовської губ., працював на Україні. Закінчив Київ. Духовну Академію (1867 — 71), в якій згодом викладав порівняльне (1873 — 84), далі догматичне богословіє (1884 — 1905), 1902 — 05 інспектор Академії. Переклав твори блаженного Авґустина й Єроніма з латинської на рос. мову (опубліковані в Трудах Київ. Духовної Академії (ТКДА). Гол. власні праці Я.: «Іезуиты и их педагогическая деятельность в Польше и Литве» (ТКДА, 2, 1869), «Учение лютеранских символов о первородном грехе», «Идея папского главенства» (ТКДА), 6, 10, 12, 1878), «Католический догмат о непогрешимости папы» (ТКДА, 11, 1881); розвідки про діячів Київ. Духовної Академії: єп. Макарія Булгакова (ТКДА, 6, 1887), Димитрія Муретова (1899), архиєп. Іннокентія Борисова; «Путешествие Константинопольского Патриарха Иеремии II в Москву в 1588» (ТКДА, 1, 1880).


Ястребов Федір (1903 — 73), історик родом з м. Супруга Владимирської губ., працював на Україні. Закінчив Київ. Ун-т (1926), співр. ВУАН (н.-д. катедра марксизму-ленінізму), Ін-ту історії АН УРСР. Фахівець у ділянці соц.-політ. історії України 19 в., зокрема укр. рев. рухів («Повстання декабристів», 1945, «Революционные демократы на Украине», 1960). Я. також автор чи співавтор низки праць з історії України: «Київська Русь і феодальні князівства XII — XIII ст.» (1939, у співпраці з К. Гуслистим), «Україна в першій половині XIX ст.» (1939), «Історія України. Короткий курс» (1941, спільно з С. Бєлоусовим, К. Гуслистим, О. Оглоблином, М. Петровським, М. Супруненком). «Нарис історії України», укладений Я. спільно з Л. Славіном і К. Гуслистим (Уфа, 1942), 1947 був критикований за те, що «історія укр. народу розглядалася відірвано від історії інших народів Рад. Союзу». Після другої світової війни Я. був співавтором «Історії Української РСР», т. I (1953, спільно з О. Касименком, В. Дядиченком, Ф. Лосем, Ф. Шевченком) й «Історії Києва» (т. I, 1960) та нового вид. «Історії Української РСР» (т. I, 1967).

[Ястребов Федір (* Судогда, Владимирська губ. — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Ястремська (Лепкова) Ольга (* 1906), концертова співачка — меццо-сопрано, родом з Борислава. Училася в Муз. Консерваторії в Кракові, закінчила Вищий Муз. Ін-т ім. Лисенка у Львові, згодом у проф. Мюллера в Відні. Нагороджена на міжнар. конкурсі співаків у Відні 1936. Концертувала в Галичині, з 1939 турне по Канаді й ЗДА. Учасниця концертів Амер. Червоного Хреста (1940 — 44). Платівки укр. композиторів (в-во «Доля» 1966).


Ястремський Сергій (1857 — ?), революціонер, чл. соціялістичного гуртка М. Драгоманова в Женеві; на засланні в Сибірі (1880); після повернення жив в Одесі (з 1902), активний діяч революції 1905; автор праць про якутську мову.


Ястремський Юліян (* 1910), архітект нар. у Вінніпезі (Канада). Освіту здобув в Ун-ті Манітоби, Колюмбійському Ун-ті і Мангаттан-коледжі в Нью-Йорку. Д. чл. НТШ. Я. очолював проєктування і будови Будівельного аґентства Нью-Йорку та портових споруд компанії Бетлегем. По війні заклав власне архітектурне бюро в Нью-Йорку. Гол. будови; Укр. кат. катедра і церква Христа-Царя в Філядельфії, церква св. Івана Христителя в Нюарку (Нью-Джерсі), дерев’яна церква в Барнесборо (Пенсільванія), правос. церква св. Трійці в Вест Філді (Нью-Джерсі), правос. церква св. Варвари в Орендні (Коннектікут); кат. церква св Марії у Ванкувері, кат. собор св. Івана Христителя в Оттаві; будинки семінарій у Вашінґтоні і Стемфорді та укр. парохіяльних шкіл; будинок Укр. Нар, Союзу в Джерсі Сіті над Гадсоном. Я. автор численних ст. про укр. церк. архітектуру в ж. «Ковчег».

Я. має визначні заслуги у розвитку укр. церк. будівництва в ЗДА й Канаді. Тримаючися засад традиційної тридільности храмової будови з обов’язковим іконостасом, інтеґрально включеним у цілість споруди, він використовує можливості модерної будів. техніки, досягаючи монументальної гармонійности, що була ідеалом будівничих минулих часів. Маючи свій ориґінальний вигляд, будови Я. одночасно гармонійно включаються в модерну амер. урбаністику.

С. Г.


Яструб (Accipiter), рід птахів родини яструбових; довж. 30 — 68 см, вага — 125 — 1 500 г. 52 види, у тому ч. на Україні 3: тетерев’ятник (A. gentilis), Я. перепелятник (A. nisus) — крім степ. безлісих просторів; Я. тювик (A. badius) у сх. лісостеп. зоні.


Яструн (Jastrun) Мечислав (1903 — 83), поль. поет і перекладач, критик родом з с. Карлівки, тепер Тернопільської обл. 1939 — 41 жив у Львові. Автор кількох зб. поезій. З укр. перекладав твори Т. Шевченка, П. Тичини, М. Рильського.


Яськевич Тарас (* 1920), хемік родом зі Станиславова. Студіював у Відні, Дармштадті, Ґеттінґені, Аделяїді і Мельборні, автор кількох винаходів. 1972 здобув високе відзначення («Феловшип») Королівського Австрал. Хем. Ін-ту за винаходи в пром. хемії.


Ятвяги, плем’я, етнічно близьке до литовців, що жило на пограниччі Київ. Руси, на півн. зах. від укр. племен. Основна територія Я. пролягала між сер. Німаном і гор. Нарвою; цю територію називано також Судовією.

Вперше назву Я. знаходимо в договорі між Руссю і Візантією 944. Я. визначалися войовничістю, з ними часто воювали київ. кн.; походами проти них ходили Володимир В. (983), Ярослав Мудрий (1038, 1048, 1044), Ярослав Святополкович (1112 — 13), пізніше гал.-волинські кн. Роман і Данило, які разом з мазовецьким кн. підкорили Я. З 1283 більшу частину Я. захопив Тевтонський орден (Ніж. хрестоносні лицарі), а частина Я. ввійшла до складу В. Лит. князівства і стала одним зі складників у формуванні лит. народу.


Ятко Микола (1903 — 68), письм. родом з Чернігова. Закінчив Одеський Ін-т Кінематографії. За його сценаріями поставлено ряд фільмів: «За брамою манастиря» (1928), «Болотяні вогні (1929), «Двобій» (1930), «Кротині нори» (1931), «Свято Унірі» (1933) та ін. Друкуватися почав з 1919. Окремими вид. вийшли: драма «Джерело життя» (1941); повісті «Окрилені» (у співавторстві, 1953), «Голубиний шлях» (1969); зб. оп. і повістей «Ми разом в дорозі» (1964), «По той бік життя» (1967); кн. нарисів «Хлібороб» і «Кроками семирічки» (1959).


Ятковський Юрій (* 1924), режисер родом з Києва, Закінчив моск. театральний ін-т (1959); до 1967 працював поза Україною (Рязань, Рига), 1967 — 72 на рос. сцені в Севастополі; 1972 — 78 гол. режисер Крим. обл. студії телебачення, з 1978 режисер Крим. Укр. Театру Драми та Комедії. Я. ставив п’єси М. Кропивницького «Доки сонце зійде...», Ю. Германа «Справа, якій ти служив», Н. Хікмета «Всіма забутий», п’єси М. Ґорького та ін.


Ятрань, р. на Придніпровській височині і сусідній частині Причорноморської низовини, права притока Синюхи (сточище Богу); довж. 104 км, сточище 2 170 км². В гор. частині творить яр, в сер. течії долина поширюється до 20 м. Над Я. споруджено 2 водоймища і гідроелектростанцію. Воду Я. використовують для водопостачання і зрошування. У сточищі Я. знаходиться дендропарк «Софіївка».


«Ятрань», танцювальний ансамбль і оркестрою і солістами, створений 1949 у Кіровограді. Самодіяльний ансамбль під керівництвом фахових мист. сил (з 1957 А. Кривохижа). З 1964 «заслужений ансамбль танцю УРСР». Виконує старовинні й сучасні укр. танці й хореографічні композиції.


Ятченко Юлій (* 1928), маляр родом з с. Ріпки на Чернігівщині; закінчив Київ. Художній Ін-т (1953), в якому з 1963 став викладачем і (з 1982) проф. Працює в галузі станкового малярства: «На далекій околиці», «Чернець Семен Палій...», «Хлібороби» та ін.


Ять, літера глаголиці й кирилиці, в останній формі ѣ. Назва літери нез’ясована. У староц.-слов. мові позначала голосний, близький до а з пом’якшенням попереднього приголосного. У протоукр. говірках вимова ѣ була дифтонгічна, типу іе. У півд.-укр. говірках воно перейшло в закрите е (é) в першій пол. 11 ст., яке звузилося в і в Галичині й на Буковині в кін. 13 ст., а на Волині не пізніше 1434 р. У півн.-укр. говірках дифтонгічна вимова Ђ утрималася під наголосом, а в ненаголошених складах відбулася монофтонгізація в е або и не пізніше поч. 15 ст. У 16 і особливо 17 ст. Я. широко вживалося на позначення і в чужих словах, бо літери и/і мали звукову вартість сучасн. укр. и: мѣнута, фѣґура тощо.


Яфетична теорія, також звана «нова наука про мову», — напрям у мовознавстві, що його створив Ніколай Марр (1865 — 1934), видатний спеціяліст з кавказьких мов. Від кін. 1920-их pp. Марр вийшов поза межі кавказьких мов і спробував створити заг. теорію розвитку всіх мов світу. Його гол. тезами були клясовий характер мови, розвиток усіх мов світу в єдиному глотогонічному процесі з спільних чотирьох першоелементів через спільні для всіх мов стадії, в яких структура мови, як він твердив, віддзеркалює клясову структуру суспільства. Я. т. заперечувала мовні родини, прамови й генетичні зв’язки мов, а зміни в мові розглядала як наслідок схрещення мов.

Одну зі своїх ст. («Яфетичні зорі на укр. хуторі», 1930) Марр частково присвятив укр. мовним фактам, довільно зіставляючи їх з даними ін. мов, які іст. не мали нічого спільного з укр. Далекі від науковости погляди Марра періоду Я. т. та його учнів через їхню «клясову» й «матеріялістичну» фразеологію стали в Сов. Союзі від сер. 1930-их pp. офіц. догмою, поки, 1950 p., проти них не виступив різко Сталін. Відтоді Я. т. проголошено фальшуванням марксизму, а наук. осередки її були зліквідовані. Причиною розвінчання Я. т. було те, що вона не відповідала повоєнній політиці піднесення рос. мови й культури, для Марра бо рос. мова була лише однією з усіх мов світу, нічим у засаді від них не відмінною. Своєрідний «інтернаціоналізм» Я. т. став анахронізмом у добу розквіту рос. націоналізму.

На Україні Я. т. була репрезентована дуже обмежено. Єдиним її адептом був М. Сугак, який не виявив себе більшими працями. Через брак «марристів» на Україні довелося обмежитися на перекладах ст. учнів Марра в журн. «Мовознавство». Жадного впливу на методи праць з укр. мовознаства Я. т. не мала.

Ю. Шевельов


Яхимович Григорій (1792 — 1863), церк. і гром.-політ. діяч в Галичині, учений богослов родом з с. Підбірців б. Львова; митр.; богословську освіту здобув у Відні, з 1816 свящ., з 1819 проф. богословія у Львівському Ун-ті (деякий час його ректор); 1841 — 48 єп.-помічник митр. М. Левицького. 1848 перший гол. Головної Руської Ради і посол до віденського парляменту; з 1848 перемиський єп., з 1860 — львівський митр. В австр. парляменті і в Палаті Панів відстоював укр. права, ставав на оборону укр. мови. Автор проповідей і богословських ст.


Яхимович Теодор (1800 — 89), мистець-маляр родом з с. Белзця Золочівського пов. Походив зі священичої родини, яка у 19 ст. дала Галичині львівського митр. Григорія Я. Студіював у Віденській Академії Мистецтв, яку закінчив 1828 і став декоратором віденських театрів, 1851 — 71 був гол. мистцем Цісарської опери. Його оформлення сцен вживалося до знищення будинку опери за другої світової війни (1945). Крім праці в театрі, Я. намалював чимало жанрових та іст. картин, краєвидів. Серед ін.: «Геройство Давида» (1841), «Марія і Магдалена» (1842), «Середина церкви Піярів у Відні», «Хрищення Христа в Йордані» (1849, до кін. війни в єпископській палаті в Перемишлі), «Середина церкви св. Стефана у Відні» (1860), «Середина Марійського костьолу в Кракові» (1881) та ін. Я. намалював також 75 образів для іконостасу церкви в Ливані й численні портрети, в тому ч. родинні, які зберігаються в його нащадків в Австрії. Я. був видатним представником клясично-академічного мистецтва, типового для його доби і для столичного Відня, якому підлягала тоді Галичина, позбавлена середовища, здатного утримувати мистця такого формату.

[Яхимович Теодор (Федір) († Відень). — Виправлення. Т. 11.]


Яхія Олександер (1589 — ?), тур.-грец. роду (мати грекиня, правос), претендент на тур. султанство; видавав себе за сина султана Могамеда († 1603). Пробував організувати правос. коаліцію проти Туреччини, в якій укр. козаки мали зіграти гол. ролю. 1624 — 25 бував у Києві у митр. Й. Борецького та на Запоріжжі. Однак через брак засобів пляни нападу на Константинопіль не були реалізовані.


Яхія Антіохійський (Jahjã Ibn Said Ibn Jahja Al-Antãki) (бл. 980 — 1066), араб. історик і лікар, походив з мельхітської родини з Єгипту, родич александрійського патріярха Євтихія. 1015 Я. А. подався до Антіохії (Сирії) і продовжив «Всесвітню історію» Євтихія, важливе джерело до історії Фатимідів у Сирії й Єгипті, але також для історії Візантії й христ. церкви. Його звідомлення про хрищення Руси є найстаршим араб. джерелом про цю подію, яке пов’язує хрищення кн. Володимира В. з повстанням Бардаса Фока. Докладні дані Я. А. про хрищення Руси є одне з найважніших джерел про цю важливу подію в історії Руси-України. Твір Я. А. видав А. Розен: «Император Василий Болгаробойца. Извлечения из летописи Яхьи Антиохийского» (1883, перевидано 1972). Також надрукований у «Patrologia Orientalis», т. 18, 23, 1924, 1932 — араб. і франц. тексти.


Яхненки, родина багатих укр. промисловців-цукрозаводчиків, походила з заможних селян-кріпаків м. Сміли на Черкащині. Викупившися з кріпацтва, Я. розбагатіли з гуртової торгівлі пром. виробами, худобою, хлібом. У 20-их і 30-их pp. 19 в. брати Я. разом з Ф. Симиренком орендували млини у Смілі та Умані, а на поч. 1840-их pp. створили фірму «Брати Яхненки і Симиренко», що збудувала 1843 у с. Ташлику першу на Україні парову цукроварню. Згодом фірма поширила рамки своєї праці на машинобудів. зав., спричинилася до зростання пароплавства на Дніпрі тощо. Керували фірмою К. Яхненко і Ф. Симиренко, і вона швидко розбудувалася, нараховуючи 1861 б. 4 млн карб. майна з рафінадним зав. у Городищі (Київ. губ.), цукроварнями у с. Руська Поляна та Ташлику, млинами, двома пароплавами та будинками у Києві, Харкові, Одесі, Ростові тощо. У зв’язку з кризою цукрової пром-сти та нестачею кредитів у пореформний період фірма Я. і Симиренка занепала у сер. 1860-их pp.

Одним з керівників фірми «Брати Яхненки і Симиренко» був Кіндрат Я. (1783 — 1868).

Література: Воблий К. Нариси з історії російсько-української цукробурякової промисловости. Т. 2. К. 1930.

Б. Винар


Яхненко Наталя (* 1903), літ. псевд. Н. Зибенко-Пирогової (дочка лікаря М. Пирогова), письм. родом з Ковеля на Волині. Авторка новель, друкованих у «Віснику», спогадів «Від бюра до Бриґідок. Трохи спогадів з 1939 — 41 років» (1986). Живе в Новій Зеляндії.


Яхнис Борис (1886 — 1955), лікар-фтизіятр родом з Харкова. Закінчив Харківський Ун-т (1911) і працював лікарем амбуляторії Харківського відділу Ліґи боротьби проти туберкульози (1912 — 21); керував відділом дитячої туберкульози Харківського туберкульозного Ін-ту (1925 — 55). Проф. Харківського Мед. Ін-ту (1923 — 31) і Харківського Ін-ту вдосконалення лікарів (1931 — 41 і 1944 — 45). Разом з М. Цехновіцером вивчав профілактичну вакцинацію «БЦЖ». Праці присвячені питанням клініки, терапії та профілактики туберкульози, гол. серед дітей та підлітків.


Яхно Іван (1840 — 1907), гал. педагог, природознавець; розвідки з фавни і фльори Галичини. Я. один з творців укр. природничої термінології; співр. «Правди» (1868).


Яхно Павло (1895 — ?), гром. діяч на Дал. Сх., учасник Визвольних змагань, з 1918 на Зеленому Клині, уповноважений секретаріяту Укр. Далекосхідньої Ради (Владивосток, 1918 — 21), засуджений большевиками на ув’язнення в Читі (1923 — 24), згодом оселився в Манджурії, гол. адміністрації Укр. Нац. Дому в Харбіні, адміністратор «Манджурського Вісника» (1932 — 37), один з провідників Укр. Нац. Колонії у Харбіні.


Яцевич Юрій (* 1901), композитор родом з Полтави, 1934 закінчив Моск. консерваторію, працював у Москві. Твори: 6 симфоній, 2 концерти для скрипки з оркестрою, струнний квінтет, 2 струнні квартети, фортепіянове тріо, сонати і сюїта для скрипки з фортепіяном, фортепіянові сонати, сольоспіви.


Яценко Володимир (* 1915), маляр родом з с. Савківки на Чернігівщині; мист. освіту здобув у Харківському мист. технікумі (1937, кляса М. Самокиша) і Харківському Художньому Ін-ті (1942, в Самарканді). 1944 — 52 дир. Харківського Художнього Музею і (з 1970) дир. Держ. Музею Укр. Образотворчого Мистецтва в Києві. Працює в галузі жанрового і пейзажного малярства: «Над Дніпром» (1957), «На Чернечій горі» (1960), «Новобудови Києва» (1965), «На Запоріжжі» (1964 — 65), «Вітер» (1969), «Літній день» (1970), «Вершники революції» (1977) та ін. Автор монографії «М. С. Самокиш» (1945) і альбому «Микола Самокиш» (1979).


Яценко Леонтій, див. Яценко Лука.


Яценко Лука (1729 — 1807), церк. діяч і письм. родом з Полтавщини. 19-річним юнаком вступив до полтавського Хрестовоздвиженського манастиря і став ієромонахом. 1764 виїхав на Схід, до Єрусалиму. Повертаючися назад, зупинився в Константинополі й у сані архимандрита (під ім’ям Леонтій) посів місце настоятеля посольської церкви. Помер у Константинополі. Володів франц., грец. й тур. мовами. Крім ін., залишив опис своєї подорожі в 13 тт., написаний під впливом В. Григоровича-Барського.


Яценко Олександер (1843 — 97), хірург родом з м. Симферополя. Закінчив мед. фак. Київ. Ун-ту (1867); працював земським лікарем на Херсонщині; з 1873 — викладач Київ. Ун-ту; брав участь у рос.-тур. війні, очолював військ. шпиталь у Сербії (1876). Праці присвячені різним розділам заг. та військ. хірургії. Я. розробив методу вільної пересадки шкіри (1871), зробив першу в Рос. Імперії успішну операцію гастростомії; одним з перших застосував антисептичне лікування ран у військ.-польових умовах; експериментально досліджував методи лікування при пораненнях грудної клітки.


Яценко Олександер (1898 — 1978), вчений у галузі тваринництва родом з с. Говтва на Полтавщині; закінчив Харківський Сіль.-госп. Ін-т (1928), працював у Н.-д. Ін-ті Тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР (1931 — 78, з 1963 проф.). Я. опрацював методику складання перспективних плянів плекання племінної худоби, методику виведення жирномолочних ліній худоби тощо.

[Яценко Олександер (1898 — 1978, Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Яцентій Іван (1896 — 1970), керівний діяч Укр. Євангельського Об’єднання в Півн. Америці (УЄО), родом з с. Чернова на Рогатинщині. Після переїзду до ЗДА здобув освіту в Блумфільдській Семінарії (Нью-Джерсі). Спочатку пастор у м. Пассейку (Н.-Дж.), з 1939 — в Укр. Пресвітерській церкві в Ошаві (Онтаріо, Канада). На Соборі УЄО в Ньюарку 1926 обраний заступником гол. УЄО, з 1947 гол. Управи УЄО. Діяльний чл. КУК в Ошаві, з 1967 також чл. Секретаріяту СКВУ.

[Яцентій Іван († Ошава). — Виправлення. Т. 11.]


Яцик Петро (* 1921), підприємець і меценат укр. науки в Канаді і ЗДА родом з Синевідська Вижнього, Стрийського пов. Студіював економіку в УТГІ в Реґенсбурзі й Мюнхені. З 1949 в Канаді. През. і керівник будів. компанії P. Jacyk Group. Я. щедрими датками допомагав ЕУ, Гарвардському укр. н.-д. Ін-тові, Катедрі Укр. студій у Торонто. Пожертвував мільйон дол. на іст. досліди, що з подвоєнням цих фондів від Альбертського уряду творить тримільйоновий фонд Я. при Кан. Ін-ті Укр. Студій в Едмонтоні.


Яцик Тадей (1889 — 1919), сотник-лікар УГА, начальний лікар при групі «Старе Село», потім санітарний шеф 1 Корпусу УГА; помер у Вінниці на тиф.


Яцимирський Костянтин (* 1916), хемік-неорганік родом з с. Пологи (Вінницька обл.), д. чл. АН УРСР з 1964. По закінченні Середньоазійського Ін-ту в Ташкенті (1941) працював в Івановському Хеміко-Техн. Ін-ті (1946 — 62), в Ін-ті Заг. та Неорганічної Хемії АН УРСР, з 1969 дир. Ін-ту Фіз. Хемії АН УРСР, рівночасно проф. Київ. Ун-ту. Гол. напрями дослідів: хемія комплексних сполук, термохемія, вживання спектральних та радіоспектроскопічних метод устійнення структури та параметрів хем. зв’язку в комплексах, устійнення стійкости комплексів, каталітичні методи ультрамікроаналізи елементів, також біонеорганічна хемія. Я. гол. ред. (з 1965) журн. «Теоретическая и Экспериментальная Химия».


Яцимирський Олександер (1873 — 1925), родом з укр. с. Байрамча (Басарабія), славіст-філолог, напіврум. походження. Закінчив Моск. Ун-т, викладав в ун-тах Петербурзькому, Варшавському й Ростовському. Праці Я. зосереджені на рукописах і вид. середньоц.-слов. мовою в її болг., серб., рум., укр. і рос. редакціях, з особливою увагою до слов’яно-рум. культ. зв’язків. Його гол. заслуга — розшуки і опис невиданих текстів у бібліотеках, зокрема рум., видання важливіших текстів, опис їхньої мови. Гол. праці — монументальний опис-каталог «Славянские и русские рукописи румынских библиотек» (1905) і монографія «Григорий Цамблак» (1904).


Яцимірська-Кронтовська Марія (1898 — 1961), мікробіолог родом з с. Гаврилівки на Херсонщині. Закінчила Київ. Мед. Ін-т (1920); працювала в різних н.-д. установах Києва і Москви. Автор праць з питань імунології, епідеміології, і профілактики висипного тифу та ін. ріккетсіозів.


Яциневич Яків (1869 — 1945), композитор, дириґент і фолкльорист родом з Білої Церкви на Київщині. Учень М. Лисенка в Києві, з яким 1891 — 1904 засновував укр. хори. Дириґент чоловічого хору Київ. Ун-ту (1903 — 06) і міськ. хору в Одесі (1925 — 30). Твори: симфонія «1905 рік», ораторія «Скорбна мати» (слова П. Тичини), церк. музика (служба Божа, кантати на теми св. Юрія, Василія, Петра й Павла), хорові твори, понад 200 обробок нар. пісень.

[Яциневич Яків († Кропоткін, Ставропільщина, Росія). — Виправлення. Т. 11.]


Яців Іван (1895 — 1958), адвокат, гром. діяч Канади, нар. у Вінніпезі. Вчився у Саскачеванському та Альбертському ун-тах. З 1948 працював адвокатом у Віндсорі. Я. був засновником і гол. гром. клюбу та през. відділу КУК у Віндсорі.


Яцкевич Герасим, коз. полк. і дипломат за Хмельниччини, родич Б. Хмельницького. Спочатку реєстровий козак, з 1648 звягельський наказний полк., брав участь у боротьбі проти поляків. З доручення Б. Хмельницького учасник посольства до Польщі (1652), а в серпні 1653 до Москви у справі спільної дії проти Польщі.


Яцків Михайло (1873 — 1961), письм. родом з с. Лесівки Богородчанського пов. (Галичина), чл. модерністичного угруповання «Молода муза». Я. почав свою творчість 1900 зб. прозових мініятюр «В царстві сатани. Іронічно-сантиментальні картини», навіяні впливами зах. модерністів, зокрема Ш. Бодлера і Е. А. По, їхнім захопленням «темними» сторінками буття. В манері Я. ці мотиви з’являються в формі натуралістичних картин, якими Я. намагався шокуванням, жорстокістю зображення викликати катарсис у читача. Крім ін., зб. мініятюр і оп. («Казка про перстень», 1907; «Чорні крила», 1909; «Adagio Consolante», 1912), Я. написав повість «Огні горять» (1902), суспільну студію «Блискавиці» (1913) і роман «Танець тіней» (1916 — 17), перероблений і перевиданий п. н. «В лабетах» (1956). Його довші прозові твори назагал слабші від мініятюр, зокрема це стосується претенсійних «Блискавиць» і майже публіцистичного «Танцю тіней», в якому Я. більше уваги присвятив виявленню свого невдоволення бюрократичним світом й спільнотою, в оточенні якої перебував, працюючи в асекураційному т-ві «Дністер», ніж художній формі. 1921 Я. був ред. газ. «Рідний край», а після 1940 працював у Львівській бібліотеці АН УРСР. За останні pp. життя Я. опубліковано такі його твори: «Молоде вино трониться» (1958), «Новелі» (1959) та спогади про І. Франка, В. Стефаника (1946). В записах Я. видано «Нар. пісні» (1983).

[Яцків Михайло (5.10.1873 — 9.12.1961, Львів). — Виправлення. Т. 11.]

Д. Г. Струк


Яцків Михайло (1911 — 40), різьбар родом з с. Юзькович б. Золочева, мист. освіту здобув у Львівській промисловій школі і в Римі (як стипендіят митр. А. Шептицького) у скульптора Ерколе Дзанеллі. Роботи Я. у Львові: різьби іконостасу, престола, свічників тощо у молитовниці Малої Семінарії; у Золочеві (на цвинтарі) два пам’ятники впалих стрільців; у Римі для колеґії св. Йосафата проєктував і дещо сам виконав: дерев’яну підставку під кивот, царські і дияконські врата, хрест над кивотом ззаду, свічники для гол. і бічних престолів. Крім того, погруддя архимандрита Д. Ткачука. Помер у Римі.


Яцків Ярослав (* 1940), астроном родом з с. Лесівки, тепер Івано-Франківської обл. 1960 закінчив Львівський політехн. ін-т, 1979, обраний чл.-кор., а 1985 д. чл. АН УРСР; від 1976 дир. Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР у Києві. Я. зробив істотний вклад у вивчення обертання земної кулі та в точне визначення координат полюсів землі.

[Яцків Ярослав (* Данильче, Рогатинський р-н, Станиславівщина). Гол. Укр. міжнар. комітету з питань науки і культури при НАНУ. — Виправлення. Т. 11.]


Яцко (Яцько), маляр з Вишні сер. 17 в., працював на Бойківщині. Намалював іконостас для церкви в с. Дністрик Головецький (1653) на Львівщині, ікони «Розп’яття» та «Страшний суд» (1658) для церкви с. Домашина на Закарпатті. Йому приписують також авторство портрета Ф. Стефаникової (1668, зберігається у Львівському Музеї Укр. Мистецтва).


Яцко (Яцек) Одровонж Jacek Odrowąż; (бл. 1183 — 1257), поль.-латинський місіонер на Руси, домініканець. У Києві був приблизно від 1222 до 1233, заснував там домініканський манастир і виїхав (у зв’язку з вигнанням домініканців з Києва), можливо, до Азії. Учасник переговорів про унію Руси з Римом; канонізований 1594; у 17 в. йому була присвячена провінція домініканського чину на Україні.


Яцко Павло (1886 — 1938), педагог, закарп. осв. діяч, організатор «Просвіти» на Перечинщині; співред. ж. «Підкарпатська Русь».


Яцула Володимир (1907 — 58), учитель, політ. і гром. діяч Канади родом з Галичини. Вищу освіту здобув у Манітобському Ун-ті (1939). Я. був обраний шкільним радним і гол. Союзу учителів півн.-зах. Манітоби. З 1957 посол до Кан. парляменту від консерваторів.


Яцута Костянтин (1876 — 1953), лікар-анатом і антрополог родом з с. Лохвиці на Полтавщині. Закінчив Петербурзьку військ.-мед. академію (1901) і в ній працював як доц. катедри анатомії (1912 — 15). Якийсь час був у наук. відрядженні за кордоном (1907 — 11); проф. анатомії Петербурзького психо-неврологічного Ін-ту (1915 — 17) та Ростовського Ун-ту, згодом Мед. Ін-ту (1917 — 42). З 1942 — на еміґрації у Відні, потім у Мюнхені. Проф. ун-ту УНРРА і школи дентистики в Мюнхені (1946 — 50). Автор бл. 170 праць з різних питань анатомії, антропології, гістології, ембріології та гігієни, в тому ч. кількох підручників і монографій.


Ячейкін Юрій (* 1933), прозаїк-гуморист і журналіст родом з м. Свердловська (РСФСР). Закінчив Київ. Ун-т (1957); працював фейлетоністом газ. «Вечірній Київ» і журн. «Перець», ред. співр. журн. «Вітчизна» і «Дніпро». Автор кн.: «Дивовижні пригоди капітана Небрехи» (1965), «Допотопна історія» (1966), «Однодобовий детектив» (1974). Крім того, роман «Посланець» (у співавторстві, 1979) і літ.-крит. розвідка «Терези сміху. Нотатки про деякі тенденції укр. прозового гумору» (1971).


Ячмінь (Hordeum), рід рослин родини злакових. Одно- та багаторічні трав’янисті рослини з солом’яним стеблом 50 — 110 см завдовжки. Плід — зернівка (плівчаста або гола). Бл. 30 видів (за різними даними 18 — 50); поширені в Европі, Азії, Америці, Півн. Африці. На Україні 7 видів, з них у культурі 2 види. В аґрономічній практиці культ. ячмені належать до одного збірного виду — Я. посівний (H. sativum). Бувають озимі й ярі його Гатунки. Я. — важлива харч. й кормова культура, також основна сировина для броварства.

Посівна площа Я. (в тис. га):

 — 1970 — 1975 — 1980

ярого — 3 258 — 3 566 — 3 281

озимого — 112 — 428 — 193

Ярий Я. — друга після озимої пшениці у валовому зборі культура. 1967 — 1980 в сер. його збір становив 10 млн т (23,6% від заг. збору зернових).


Яшек Микола (1883 — 1966), бібліограф родом з с. Панютине, тепер с. м. т. на Харківщині. Закінчив Харківський Ун-т (1909). Працював бібліографом у наук. закладах Харкова. Автор бібліографічного показника «Т. Шевченко. Матеріяли для бібліографії за роки 1903 — 21» (1921); спільно з А. Лейтесом — 2-томової іст.-бібліографічної праці «Десять років укр. літератури. 1917 — 27» (1928); крім того, спільно з Ю. Меженком упорядкував бібліографію укр. перекладів з ін. мов.

[Яшек Микола († Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Яшний Самійло (1813 — поч. 20 в.), кобзар родом з м. Миргорода на Полтавщині. Довголітній керівник («панотець») миргородської лірницької орг-ції. Виконував укр. нар. пісні та думи: «Брати озовські», «Удова і три сини», «Дівка бранка». Його учнем був Михайло Кравченко.


Ященко Лариса (1886 — 1980), перекладачка родом з м. Бровари, тепер Київ. обл. Після закінчення Вищих пед. курсів (1916) працювала вчителькою; з 1924 — на ред.-вид. роботі. Переклади рос. сов. авторів.

[Ященко Лариса (1888 — 1980, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Ященко Леопольд (* 1928), музикознавець родом з Києва. Закінчив Київ. консерваторію, наук. співр. Ін-ту Мистецтвознавства, Фолкльору та Етнографії АН УРСР. Автор праць: «П. Д. Демуцький» (1957), «Г. Г. Верьовка» (1965), «Українське народне багатоголосся» (1962). Упорядник і автор вступних ст. до вид.: «Укр. нар. романси» (1961), «Буковинські нар. пісні» (1963). Твори: кантата «Поема про Україну» (1954), пісні та хори на власні тексти, обробки нар. пісень.


Ящикове (V — 19), с. м. т. Перевальського р-ну Ворошиловградської обл. положене між ріками Білою та Лозовою (сточище Сіверського Дінця); 3 900 меш. (1986). Видобуток вугілля, фабрика спортивних виробів. Засноване 1724.


Ящірка (Lacerta), рід плазунів ряду лускатих. На Україні поширені: Я. прудка (L. agilis), до 20 см довж. — по всій Україні; Я. зелена (L. viridis), до 40 см довж. — на півд. України; Я. живородяща (L. vivipara), рідка; Я. кримська (L. tauriea), Я. скельна (L. saxicola) — у горах Криму.


[Ящун Василь. — Доповнення. Т. 11.]


Ящур (Aphtae epizooticae), гостра інфекційна хвороба рогатої худоби, овець, кіз та свиней, вірусної етіології; вражає поодинокі особини або виступає в формі епізоотій; гол. симптоми: гарячка і пухирці на слизових оболонках і ратицях. Я. завдає нар. госп-ву великих шкод. Смертність від Я. в СССР — 20 — 100%. Хворих тварин ізолюють і лікують. Я. може переходити на людину.


Ящуржинський Георгій († 1852), правос. діяч родом з Поділля, ректор Подільської духовної семінарії в Кам’янці Подільському (1813). Полтавський єп. (1824), з 1830 архангельський, з 1845 архиєп. тобольський.



А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.